Земельна реформа, що розпочалася в Україні 15 березня 1991 р., має на меті такий перерозподіл земель, що дозволить створити умови для рівноправного розвитку різних форм господарювання на селі, ба­гатоукладної економіки, раціонального використання та охорони зе- мель[536] [537].

На особливу увагу при цьому заслуговує питання про право

громадян України на землі сільськогосподарського призначення, на яких вони займаються веденням як особистого (підсобного), так і то­варного аграрного виробництва.

Успішне вирішення соціально-економічних завдань, що стоять перед Україною, багато в чому залежить від існуючого порядку вико­ристання та охорони земель сільськогосподарського призначення, оскільки саме вони є основою забезпечення життєдіяльності людини і продовольчої безпеки держави.

Найбільш раціональну експлуатацію сільськогосподарських земель забезпечує земельне і аграрне законодавство, основу якого становить ЗК України. Поряд із зазначеною функцією законодавство має на меті забезпечення прав і законних інтересів осіб, що використовують такі землі. Звичайно, це потребує високої яко сті приписів нормативно- правових актів, зокрема ЗК України, авторитетність якого не допускає наявності у ньому недостатньо обґрунтованих положень, суттєвих прогалин або суперечностей.

У цій роботі містяться пропозиції щодо вдосконалення законодав­ства з урахуванням принципових завдань, що стоять перед земельною реформою, і становища, яке історично склалося в практиці викорис­тання громадянами земель сільськогосподарського призначення. За­значене вдосконалення має виходити з таких найважливіших принци­пових положень:

1) чинне законодавство має всіляко сприяти найбільш повному і раціональному використанню громадянами України земель сільсько­господарського призначення для виробництва аграрної продукції;

2) великі механізовані сільськогосподарські підприємства, звичай­но, є лідерами аграрного виробництва, особливо у зерновому госпо­дарстві і вирощуванні технічних культур, тому таким підприємствам необхідно надавати перевагу, однак не протипоставляти їм інші форми сільськогосподарського виробництва, у тому числі підсобного, які є досить перспективними і тому потребують державної підтримки.

Слід відмітити, що питання прав громадян на землі сільськогоспо­дарського призначення досліджували такі науковці, як Г О. Аксеньо- нок, В. І. Андрейцев, В. П. Балезін, Г С. Башмаков, Ц. В. Бичкова, Ю. О. Вовк, І. О. Іконицька, М. І. Козир, М. І. Краснов, П. Ф. Кулинич, А. В. Луняченко, В. Л. Мунтян, В. В. Носік, О. О. Погрібний, Н. І. Ти­това, М. В. Шульга, В. З. Янчук, Г Ф. Ясинська та ін. Зазначені автори зробили істотний внесок у дослідження цієї проблеми і вдосконалення законодавства щодо сільськогосподарського землекористування гро­мадян. Однак не всі питання, що виникають на практиці, відображено в літературі, а тим більше проблеми, що виникли у зв'язку із суттєви­ми змінами нормативного матеріалу.

За умов проведення земельної і аграрної реформ землі сільсько­господарського призначення набули нових правових ознак, їх право­вий режим став значно ширшим, змінилися його юридичні акценти. По-перше, ці землі стали об'єктом вкладення не тільки праці (пере­важно колективної, на землях, що монопольно належали державі), а й капіталу, через те, що виникли різноманітні форми власності на них, у тому числі приватна власність. По-друге, ці землі вперше було включено у сферу підприємництва, тобто діяльності, що безпосеред­ньо пов'язана з цілеспрямованим одержанням прибутку^[538]. З'явилися нові види прав громадян на землі сільськогосподарського призна­чення: право на землю для ведення особистого селянського госпо­дарства, фермерського господарства, право на земельну частку (пай) члена сільськогосподарського підприємства. Докорінно змінилися взаємовідносини людини і держави. Так, згідно зі ст. 3 Конституції України права і свободи людини та їхні гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Звичайно, ці зміни не могли не відбитися на необхідності по-новому підійти до розв'язання існуючих проблем.

Серед проблем, що виникають у сфері законодавчої регламентації використання громадянами України земель сільськогосподарського призначення, суттєвий теоретичний інтерес і велике практичне зна­чення мають питання, пов'язані з визначенням кожного виду такого використання земель, чітким встановленням конкретного цільового призначення різних земельних ділянок, що використовуються грома­дянами, а отже, прав і обов'язків останніх стосовно кожного різновиду використання земель. Земельна реформа внесла значні зміни у прин­ципові положення, що характеризують як у цілому право громадян України на землі сільськогосподарського призначення, так і кожний різновид цього права окремо.

У цьому дослідженні аналізуються особливості прав громадян на землі сільськогосподарського призначення; формулюються поняття окремих видів прав; розглядаються гарантії земельних прав громадян і обґрунтовується необхідність самостійного захисту як права конкрет­ного цільового використання земельної ділянки, так і права володіння нею; розроблено рекомендації щодо вдосконалення земельного й аграр­ного законодавства та практики його застосування.