3.3.3. Землеустрій як провідна функція управління в галузі використання та охорони земель

Землеустрою притаманний державний характер, оскільки його характер та конкретний зміст визначаються земельним законодавством; держава встановлює екологічні вимоги щодо вжиття заходів у сфері землеустрою; організація та фінансування таких заходів здійснюються переважно державою; керівництво такими заходами, контроль за їх реалізацією та охорона землі здійснюються переважно державними органами із землеустрою; саме держава визначає та регулює земле­впорядний процес; надання, вилучення земельних ділянок здійсню­ються виключно на підставі рішень компетентних державних органів; держава організує підготування кадрів із вжиття заходів у сфері зем­леустрою вищого та середнього порядку.

Землеустрій спрямовується державою на зміцнення та розвиток нових, сучасних форм землеволодіння і землекористування, поліпшен­ня територіальної організації народного господарства, у першу чергу в АПК. Держава шляхом вжиття заходів із землеустрою охороняє зем-

лю, установлює раціональні форми її використання, розподіляє її від­повідно до функціонального призначення між галузями та суб’єктами господарювання.

Саме землеустрою належить провідна роль серед функцій держав­ного управління земельним фондом. У сучасних умовах саме він є тим публічно-правовим інститутом, який має домінуюче та загальнодер­жавне значення. Ця констатація випливає із чинного законодавства. Так, при аналізі Закону України від 7 лютого 2002 р. № 3059-ІІІ «Про Генеральну схему планування території України»^[698] можна зробити ви­сновок про роль землеустрою при плануванні та використанні терито­рії країни. Зокрема, саме шляхом землеустрою реалізовуються заходи щодо раціонального використання території країни, передбачені зазна­ченим нормативним актом.

Відомо, що значення земельного кадастру при проведенні земле­устрою, плануванні використання та охорони земель набуло особли­вого значення в умовах ринкової економіки, земельної реформи. Ма­теріали земельного кадастру підлягають обов’язковому застосуванню при проведенні землеустрою, надаючи відомості про оцінювання еко­номічної ефективності запланованих заходів, місце земельних ресурсів у складі всіх земель держави, повні дані про правовий, природний, господарський склади земель тощо. Отже, дані земельного кадастру слугують вихідною інформацією для землеустрою. У свою чергу, ре­зультати проведення землевпорядних дій є документальною основою для ведення земельного кадастру та фіксуються (після затвердження землевпорядної документації) як зміни, що офіційно відбулися у межах та режимах землекористування.

Землеустрій і земельний кадастр у професійному відношенні яв­ляють собою певну єдність: землеустрій є державним механізмом перерозподілу земель, а земельний кадастр — системою документації про стан земельного фонду у кожний конкретний період.

Слід зазначити, що в умовах трансформації економіки, проведен­ня земельної реформи сутність і зміст деяких функцій зазнають змін. Серед цих функцій є й функція землеустрою. Раніше система земле­устрою забезпечувала виконання функцій державою з адміністра­тивно-командною системою управління. Головне завдання тодішньо­го землеустрою полягало насамперед у міжгалузевому розподілі землі та відведенні відповідних земельних ділянок, організаційно-

господарському та організаційно-територіальному впорядкуванні земель сільськогосподарського призначення.

Нині на землеустрій покладено виконання важливих завдань щодо забезпечення раціонального використання земельних ресурсів, їх охо­рони та захисту ґрунтів незалежно від цільового призначення земель. Землеустрій як функція державного управління значно збагачується (заходи землеустрою охоплюють землі не тільки сільськогосподарсько­го призначення, а й житлової та громадської забудови, природно- заповідного та іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційно­го та історико-культурного призначення), з’являються його нові про­вадження, оновлюється суб’єктний склад.

Підкреслимо, що впродовж досить тривалого періоду екологічні аспекти у тлумаченні змісту землеустрою були відсутні. Це негативно позначалося на діяльності, зокрема, пов’язаній з охороною земель. Свідченням цього є, наприклад, якісний стан орних земель України, який, за висновками фахівців, характеризується значним зниженням вмісту гумусу в ґрунті. Так, за даними УААН, щорічні втрати ґрунту становлять близько 600 млн т, у тому числі близько 20 млн т гумусу. Площа деградованих ґрунтів зростає щороку на 80 тис. га^[699].

На підставі аналізу сутності землеустрою фахівці в галузі земле­устрою розробили наукову концепцію розвитку і подальшого вдоско­налення землеустрою, який вважається складовою частиною суспіль­ного способу виробництва, що має самостійний соціально-економічний характер.

З цим висновком слід погодитися, оскільки: по-перше, земле­устрій — головний механізм утворення землекористувань, основна умова організації землекористування; по-друге, у процесі землевпо­рядних робіт здійснюється територіальна організація виробництва; по-третє, шляхом землеустрою створюються оптимальні організаційно- територіальні умови реалізації прав власників землі різних форм власності та землекористувачів.

Землеустрій є комплексним, багатогранним явищем і включає чо­тири взаємопов’язаних аспекти: юридичний, економічний, технічний та екологічний.

Саме екологічна спрямованість землеустрою повинна виходити на перший план. Екологічний аспект землеустрою спрямовано на забез­печення оптимального складу і співвідношення земельних угідь, за­безпечення екологічно збалансованого землевикористання, створення сприятливого екологічного стану, поліпшення природних ландшафтів та дотримання технологій, що сприяють збереженню якісного стану земель (особливо ґрунтів) у процесі їх використання. Відповідні по­ложення закріплено в чинному законодавстві. Так, відповідно до За­кону України від 17 червня 2004 р. № 1862-ІУ «Про державну експер­тизу землевпорядної документації» при проведенні державної земле­впорядної експертизи має досліджуватися, перевірятися, аналізуватися та оцінюватися еколого-економічна ефективність проектних рішень з метою запобігання їх негативному впливу на стан земельних ресурсів, суміжні земельні ділянки та ландшафт^{[700] [701]. Іншими словами, у процесі здійснення землеустрою слід вчиняти дії, спрямовані не тільки на за­безпечення раціонального та ефективного використання земельних ділянок, а й на створення сприятливого екологічного середовища і формування природних ландшафтів за межами ділянок, на яких про­водиться землевпорядкування.}

Екологічну спрямованість землеустрою підтверджують також еко­логічні вимоги при розміщенні і розвитку населених пунктів, сформу­льовані у ст. 59 Закону України від 25 червня 1991 р. № 995-ХІІ «Про охорону навколишнього природного середовища», щодо додержання приписів правових норм відносно охорони довкілля, раціонального використання природних ресурсів та екологічної безпеки.

Як відомо, земельна ділянка, надана землекористувачам або зем­левласникам для певних цілей, функціонує в тісному зв'язку з іншими об'єктами природи. Вона є частиною єдиної екологічної системи. Про­цес використання земельної ділянки може по-різному впливати на стан довкілля. Це залежить від суб'єкта, який використовує землю. Процес використання земельної ділянки зумовлений вимогами землеустрою, які закріплюються у відповідних проектах землеустрою при відведен­ні земельних ділянок, створенні нових землеволодінь і землекористу- вань, розробленні прогнозних матеріалів, схем землеустрою, техніко- економічних обґрунтувань використання та охорони земель, робочих проектів, пов'язаних з упорядкуванням, докорінним поліпшенням та охороною земель, їх раціональним використанням.

Таким чином, якщо екологічний підхід забезпечуватиметься у від­повідних проектах землеустрою, то в кінцевому результаті це буде забезпечувати й екологічно збалансоване користування земельними ділянками власниками і користувачами земельних ділянок. Отже, ви­конуючи дії у сфері землеустрою, слід не тільки реалізовувати певні матеріальні інтереси, а й враховувати конкретні екологічні інтереси деяких суб'єктів.

Як відомо, відсутність урахування екологічного чинника при здій­сненні заходів землеустрою може призвести до глобальних екологічних проблем. Серед них найгострішими є: ерозія ґрунтів, їх закислення та засолення, заболочення і перезволоження земель, виснаження родю­чого шару ґрунту тощо. Слід додати, що екологічна спрямованість землеустрою поки що зафіксована лише формально. У дійсності ж що­року збільшується значний масив деградованих, малопродуктивних та техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення, що призвело до включення до ЗК України самостійної глави 28 «Кон­сервація земель». З формуванням великої кількості приватних сіль­ськогосподарських землеволодінь кожний господар займається лише обробленням власної ділянки, а поля продовжують вкриватися бур'яном. Усе це свідчить про поки що лише формальне закріплення екологічних вимог землеустрою. Зазначені негаразди дещо спричине­ні також втратою або застарілістю документації у сфері землеустрою та проведенням заходів землеустрою переважно за державний рахунок при відсутності достатніх коштів державного бюджету на необхідні заходи.

Розглядаючи землеустрій як функцію, необхідно з'ясувати її спів­відношення з іншими категоріями, наприклад із методами. У літерату­рі іноді функції підмінюють методами, розглядаючи землеустрій не як функцію державного управління, а як метод державного управління у сфері використання та охорони земель¹. З цим не можна погодитись, адже функціями державного управління є відповідні напрями управ­лінської діяльності.

Загальна теорія держави і права виходить із того, що методом пра­вового регулювання є сукупність прийомів, способів та засобів впливу права на суспільні відносини^{[702] [703]. Метод же певної функції державного управління являє собою сукупність певних способів і прийомів її здій­снення. Кожна управлінська функція, у свою чергу, складається з пев­них форм та методів реалізації. Якщо говорити про функцію земле­устрою, то йдеться про поєднання економічних і вдосконалених адмі­ністративних методів.}

В умовах проведення земельної реформи, при змінах, що відбу­ваються в АПК, землеустрою відводиться вирішальна роль. У резуль­таті земельних перетворень значно збільшилася кількість сільсько­го сподарських та інших землеволодінь і землекористувань, змінили­ся їх межі, площі, організація території. Реальним механізмом наведення порядку у використанні земель, переоблаштуванні тери­торії може бути тільки землеустрій. Усі дії, пов'язані з перерозподілом земель, утворенням нових землеволодінь і землекористувань, орга­нізацією використання та охорони земель, повинні здійснюватися лише в порядку землеустрою, на основі докладного екологічного і соціально-економічного обґрунтування.

В умовах проведення земельної реформи з'являються нові види документації із землеустрою. Якщо в радянські часи видами докумен­тації із землеустрою були відповідні проекти землеустрою, що скла­далися, наприклад, при відведенні або зміні меж існуючих господарств, то нині законодавчо закріплені нові види такої документації: загально­державні і регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель; проекти землеустрою, що забезпечують еколого- економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проекти землеустрою щодо встановлення і зміни меж адміністративно- територіальних утворень; схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно- територіальних утворень; проекти землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення та ін.

Слід зазначити, що складання відповідних проектів та схем земле­устрою є правовими формами його реалізації. Виникнення приватної форми власності на землю, на наш погляд, повинно було б звільнити власників таких ділянок від дотримання вимог землеустрою. Проте навіть приватний власник має дотримуватися цих вимог. Постає за­питання: чи не обмежуються його права у цьому разі? Однак такі об­меження зумовлені суспільними інтересами. Наголосимо, що власність на землю відіграє соціальну роль, а її обмеження спричинено публіч­ними інтересами.

Важливим є поділ землеустрою на види. Чинний ЗК України, як і Закон України «Про землеустрій», не містить положень щодо поділу землеустрою на окремі види. Між тим слід зауважити, що нормативно- правові акти з питань землеустрою ще радянського періоду (Основи земельного законодавства СРСР та союзних республік 1968 р.), земель­ні кодекси 1970 р.¹, 1990 р.^{[704] [705], 1992 р.[706] вирізняли два його окремих види — міжгосподарський та внутрішньогосподарський. Це було сут­тєвою перевагою зазначених нормативних актів.}

Сучасна практика здійснення дій у сфері землеустрою також свід­чить про існування фактично двох названих видів землеустрою. Їм притаманні свої специфіка, завдання, зміст і методи проведення. Кожен із них характеризується певною метою, здійснюється на різних рівнях. Тому було б доцільним, аби самостійні види землеустрою знайшли закріплення на законодавчому рівні.

Закон України «Про землеустрій» передбачає здійснення земле­устрою на національному, регіональному, місцевому (локальному і господарському) рівнях (ст. 3). Слід підкреслити, що головним кри­терієм поділу землеустрою на відповідні рівні є певна територія. Тре­ба додати, що сьогодні деякі фахівці у сфері землеустрою замість терміна «міжгосподарський землеустрій» у зв'язку із появою його нових проваджень вживають термін «територіальний землеустрій»^[707]. Територіальним землеустроєм можна називати, наприклад, заходи із землеустрою щодо встановлення меж територій адміністративно- територіальних утворень, територій з особливим природоохоронним, рекреаційним та заповідним режимами, розмежування земель держав­ної та комунальної власності.

Сутність міжгосподарського землеустрою полягає в тому, що він є одним із самостійних видів землеустрою щодо комплексної органі­зації території декількох суб'єктів (власників землі, орендарів) і здій­снюється з метою найефективнішого її використання. Саме в процесі здійснення цього землеустрою створюється можливість визначати цільове призначення землі, проводити внутрішньогалузевий і міжга­лузевий розподіл та перерозподіл земель між конкретними суб'єктами. Завдяки йому створюються нові і змінюються існуючі суб'єкти госпо­дарювання, вирішуються державні, галузеві, регіональні та конкретні внутрішньогосподарські завдання, розробляються заходи оптимізації міжгосподарських економічних зв'язків та ін. Треба додати, що між­господарський землеустрій здійснюється на національному, регіональ­ному та локальному рівнях.

До прогнозних і передпроектних дій із землеустрою на державно­му (національному) рівні насамперед належить складання загально­державних програм використання та охорони земель. Іншу групу дій у сфері землеустрою становить складання проектів окреслення і зміни меж: а) державного кордону України; б) адміністративно-територіальних утворень; в) територій природно-заповідного фонду та іншого при­родоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико- культурного призначення.

Окремо в Законі України «Про землеустрій» наводиться перелік дій щодо землеустрою на регіональному рівні. Постає запитання: що ж слід вважати регіоном, які ознаки повинно мати це утворення? За­значимо, що, на думку Б. П. Курашвілі, поняття «регіон» можна роз­глядати у широкому аспекті як будь-яке територіальне утворення та у спеціальному — як сукупність близько розташованих одна до одної великих територіальних спільнот, що мають унаслідок цього та осо­бливостей історичного розвитку досить інтенсивний економічний обмін і соціально-культурну спільність¹.

О. Заржицький визначає регіоном окрему область або декілька об­ластей України, які об'єднані єдиним стратегічним напрямом еконо­мічного, фінансового, соціального, культурного розвитку^{[708] [709]. Деякі нау­ковці розглядають термін «регіон» в аспекті певних географічних те­риторій: Карпати, басейн Чорного моря та ін.[710]}

Відповідно до Концепції державної регіональної політики України, затвердженої Указом Президента України від 25 травня 2001 р. № 341/2001, термін «регіон» вжито у значенні «регіон адміністратив­ний», тобто як вища адміністративно-територіальна одиниця держави (область, Автономна Республіка Крим, місто — регіон)^[711].

Згідно з постановою Верховної Ради України від 5 березня 1998 р. «Основні напрями державної політики України у галузі охорони до­вкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки» регіональні інтереси у галузі охорони природи охоплюють територію в межах двох або більше областей та Автономної Респу­бліки Крим чи поширюються на територію суміжних держав та ак­ваторію морської економічної зони; місцеві ж охоплюють територію в межах АРК, області, району^[712]. Отже, на регіональному рівні заходи із землеустрою виконуються Верховною Радою Автономної Респуб­ліки Крим, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними радами.

Зазначені дії також можна систематизувати на такі: щодо складан­ня: а) регіональних програм використання та охорони земель; б) схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охо­рони земель адміністративно-територіальних утворень; в) проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздо­ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення.

На місцевому рівні землеустрій пов’язаний із розробленням, за­твердженням та реалізацією схем і проектів землеустрою Київською і Севастопольською міськими радами, районними та районними у міс­тах радами, сільськими, селищними, міськими радами, місцевими державними адміністраціями, обласними головними управліннями земельних ресурсів, Київським та Севастопольським міськими голов­ними управліннями земельних ресурсів, міськими (міст обласного та районного значення) управліннями (відділами) земельних ресурсів, а також районними відділами земельних ресурсів, а саме: а) складання проектів землеустрою щодо формування земель комунальної власнос­ті територіальних громад і проектів розмежування земель права дер­жавної та комунальної власності населених пунктів; б) відведення земельних ділянок; в) упорядкування території населених пунктів; г) створення нових і впорядкування існуючих землеволодінь і земле- користувань; ґ) розроблення робочих проектів землеустрою; д) роз­роблення проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь.

На місцевому рівні виконуються такі заходи з організації здійснення землеустрою: а) складання технічної документації із землеустрою щодо складання документів, що по свідчують право на земельну ділянку; б) складання технічної документації із землеустрою стосовно визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); в) розроблення спеціаль­них тематичних карт і атласів стану земель та їх використання.

Названі заходи можна систематизувати залежно від їх спрямова­ності щодо об’єктів землеустрою. Як уже зазначалося, відповідно до Закону України «Про землеустрій» об’єктами землеустрою виступають територія України, територія адміністративно-територіального утво­рення або його частини, території землеволодіння та землекористуван­ня чи окремі ділянки (ст. 5).

Якщо об’єктом заходів із землеустрою є територія України, то ви­конуються заходи із землеустрою на загальнодержавному (національно­му) рівні. Ідеться, зокрема, про встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України; складання проектів установлення та змін меж адміністративно-територіальних утворень; проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекре­аційного та історико-культурного призначення; складання загальнодер­жавних програм використання та охорони земель тощо.

Якщо ж об'єктом землеустрою є територія адміністративно- територіального утворення або його частини, то здійснюватимуться заходи регіонального рівня. До них належать: складання схем земле­устрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; проектів земле­устрою щодо організації і встановлення меж територій природно- заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздо­ровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; складан­ня регіональних програм використання та охорони земель тощо.

У тих випадках, коли об'єктом землеустрою виступають території землеволодінь та землекористувань, окремі ділянки чи їх частини, а також земельні частки (паї), то вживатимуться відповідні заходи на місцевому рівні. Серед них розрізняють: складання проектів земле­устрою щодо формування земель комунальної власності територіаль­них громад; проектів розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів; проектів землеустрою щодо відведення земельних ділянок; проектів землеустрою щодо створення нових і впо­рядкування існуючих землеволодінь і землекористувань; робочих про­ектів землеустрою; проектів землеустрою, що забезпечують еколого- економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; проектів землеустрою щодо впорядкування території населених пунктів; тех­нічної документації із землеустрою щодо встановлення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості); технічної документації із землеустрою щодо складання документів, які по свідчують право на земельну ді­лянку; спеціальних тематичних карт і атласів стану земель та їх ви­користання тощо.

Необхідно зазначити, що міжгосподарський землеустрій набуває важливого практичного значення в умовах реалізації земельної рефор­ми, оскільки надання землі у власність чи користування вимагає вжит­тя певних заходів цього землеустрою. За сучасних умов земельної реформи змінюються зміст останнього, методи його ведення, а заходи набувають договірного характеру, відбиваючи потреби та інтереси всіх суб'єктів земельних правовідносин.

Однак із перелічених різновидів дій, що складають зміст внутріш­ньогосподарського землеустрою, чинний Закон України «Про земле­устрій» закріпив лише такі: складання проектів землеустрою, що забез­печують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкуван­ня угідь (розробляються з метою організації сільського сподарського виробництва і впорядкування сільськогосподарських угідь у межах землеволодінь і землекористувань для ефективного ведення сільсько­господарського виробництва, раціонального використання та охорони земель, створення сприятливого екологічного середовища і поліпшен­ня природних ландшафтів); робочих проектів землеустрою щодо ре­культивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засо­лення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення про­мисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речо­винами, поліпшення сільськогосподарських земель, підвищення родю­чості ґрунтів (складаються для реалізації заходів, передбачених схемами використання та охорони земельних ресурсів, схемами і про­ектами землеустрою на основі вишукувань спеціального призначення); спеціальних тематичних карт і атласів стану земель та їх використання (складаються з метою відображення в них стану земель та їх викорис­тання, даних зонування і природно-сільськогосподарського районуван­ня, визначення заходів із землеустрою щодо організації раціонального використання та охорони земель).

Між тим внутрішньогосподарський землеустрій характеризується іншими рисами, ніж міжгосподарський. Завдяки йому вирішуються питання комплексної організації території окремого землекористуван­ня чи землеволодіння з метою створення територіальних умов для раціонального використання та охорони земель у його межах. Отже, внутрішньогосподарський землеустрій провадиться в межах сільсько­господарського підприємства, але у певних випадках і несільськогос- подарських підприємств, установ і організацій. Цей вид землеустрою здійснюється з метою організації раціонального використання земель сільськогосподарського призначення та їх охорони. Аналіз чинного ЗК України дає змогу дійти висновку про те, що внутрішньогосподарський землеустрій включає дії з:

а) складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого- економічне обґрунтування сівозмін, упорядкування угідь, а також розроблення заходів щодо охорони земель;

б) розроблення іншої землевпорядної документації щодо викорис­тання та охорони земель (ст. 184). На жаль, ні в чинному ЗК України, ні в Законі України «Про землеустрій» не закріплено такий вид робіт, як упорядкування території садівничих товариств, земельних ділянок для городництва, сінокосіння і випасання худоби тощо. Проте проекти цього Закону закріплювали ці види дій у сфері землеустрою.

Інакше кажучи, внутрішньогосподарський землеустрій полягає в раціональному розміщенні господарських центрів і виробничих одиниць, внутрішніх доріг, організації угідь, сівозмін, природоохорон­них зон, економічно оптимальному устрої територій, садів, виноград­ників, ягідників, кормових угідь тощо. Аналіз положень Закону Укра­їни «Про землеустрій» дозволяє констатувати, що внутрішньогоспо­дарський землеустрій здійснюється на господарському рівні. Слід додати, що його новою рисою в умовах переходу до ринкової економі­ки стала організація території не тільки сільськогосподарських підпри­ємств, а й особистих селянських, фермерських та інших господарств з урахуванням їх потреб щодо використання землі.

Внутрішньогосподарський землеустрій спрямовано на територі­альну організацію землі, яка повинна забезпечувати раціональне ви­користання земельних ресурсів, ефективність сільськогосподарського виробництва, створення сприятливого екологічного середовища і по­ліпшення природних ландшафтів.

В умовах проведення земельної реформи доцільно говорити про виокремлення ще одного різновиду землеустрою. Його можна назвати дрібноконтурним. Зі змісту ЗК України випливає, що землі сільсько­господарського призначення, надані для товарного сільськогосподар­ського виробництва, повинні використовуватися лише згідно з про­ектами землеустрою. Однак у зв'язку з тим, що середній розмір зе­мельної ділянки становить менше 5 га, розробити повноцінний проект внутрішньогосподарського землеустрою досить важко. Проте ці ді­лянки все одно потребують розроблення певних документів. Саме цим і викликано впровадження дещо спрощеного різновиду землеустрою — дрібноконтурного, який орієнтований на випадки використання при­ватизованої земельної ділянки самим власником. Уявляється, що про­екти дрібноконтурного землеустрою повинні узгоджуватися між влас­никами суміжних земельних ділянок. Такий проект може бути розроблений і на декілька суміжних земельних ділянок.

При розробленні таких проектів треба виходити й з того, що згідно із ЗК України власникам земельних ділянок сільськогосподарського призначення надано можливість об'єднувати належні їм ділянки в єди­ний масив. Усе це свідчить про необхідність законодавчого закріплен­ня зазначеного різновиду землеустрою, який на практиці дає змогу отримати робочі проекти із кошторисами оволодіння земельною ді­лянкою на підставі докладних топографічних, геоботанічних та інших вишукувань із метою підвищення продуктивності ділянок сільськогос­подарських угідь, а також їх облаштування та охорони; упровадження ресурсозберігаючих технологій оброблення сільськогосподарських культур, обов’язкових ґрунтозахисних заходів тощо.

Новий різновид землеустрою має ґрунтуватися перш за все на економічних методах господарювання, але з урахуванням загальних адміністративних засад управління. Слід зазначити, що новий різновид землеустрою відрізняється від внутрішньогосподарського земле­устрою, розрахованого на великий масив земель та спрямованого на впорядкування землеволодіння або землекористування в цілому. Однак, крім того, що і внутрішньогосподарський землеустрій, і дрібноконтур- ний землеустрій стосуються земель сільськогосподарського призна­чення, їм притаманні єдина принципова основа, спільна мета — орга­нізація раціонального та ефективного використання землі, економіч­ний, правовий та технічний зміст заходів із землеустрою тощо. Було б доцільним вважати цей різновид землеустрою певним різновидом внутрішньогосподарського землеустрою, який здійснюється на госпо­дарському рівні.

Дії при здійсненні землеустрою також можна класифікувати залеж­но від їх безпосередньої спрямованості та змісту. Так, діями у сфері вивчення стану земель, визначення їх якісних та кількісних характерис­тик є: проведення топографо-геодезичних, картографічних, ґрунтових, геоботанічних та інших обстежень земель, земельно-оціночних робіт, інвентаризації земель тощо. У сфері організації раціонального вико­ристання та охорони земель застосовуються такі дії: природно-сіль­ськогосподарське районування земель, бонітування ґрунтів, розроблення загальнодержавної і регіональних програм використання та охорони земель, складання спеціальних карт і атласів стану земель та їх викорис­тання, схем землеустрою, розроблення техніко-економічних обґрунту­вань використання та охорони земель відповідних адміністративно- територіальних утворень, іншої документації у сфері землеустрою, пов’язаної з використанням та охороною земель, здійснення авторсько­го нагляду за використанням та охороною земель, складання проектів землеустрою, що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сі­возміни та впорядкування угідь, розроблення проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекре­аційного та історико-культурного призначення.

У сфері формування нових і впорядкування існуючих земельних ділянок чи їх частин та встановлення їх меж на місцевості діями із зем­леустрою можуть виступати: встановлення в натурі (на місцевості) державного кордону України, складання проектів установлення і зміни меж адміністративно-територіальних утворень, формування земель комунальної власності територіальних громад і розмежування земель державної та комунальної власності населених пунктів, проектів зем­леустрою щодо відведення земельних ділянок, створення нових і впо­рядкування існуючих землеволодінь і землекористувань, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів.

У сфері виникнення права власності та права користування засто­совуються такі дії: складання технічної документації стосовно скла­дання документів, що посвідчують право власності або право корис­тування землею.

Останнім часом важливого практичного значення набувають дії, пов'язані з обґрунтуванням установлення меж територій з особливими природоохоронними, рекреаційними та заповідними режимами. Збере­ження відповідних територій і об'єктів забезпечується шляхом установ­лення заповідного режиму, проведення систематичних спостережень за станом заповідних і рекреаційних природних комплексів та об'єктів. Таким чином, в умовах проведення земельної реформи з'являється новий різновид міжгосподарського землеустрою, який доцільно називати зем­леустроєм спеціального призначення, що здійснюється на національно­му, регіональному та локальному рівнях. Слід підкреслити, що це є уза­гальненим поняттям, оскільки до такого землеустрою входять декілька категорій земель: землі природно-заповідного та іншого природоохорон­ного призначення; землі історико-культурного призначення; землі лісо­вого та водного фондів; землі оздоровчого та рекреаційного призначен­ня, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони тощо. Порядок розроблен­ня проектів землеустрою з організації та встановлення меж територій природно-заповідного фонду, іншого природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення, затверджений по­становою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 р. № 1094, розкриває стадії розроблення таких проектів^[713].

У порядку міжгосподарського землеустрою відбувається і відне­сення земель до певної самостійної категорії або зміна цільового при­значення земель.

В основі поділу земель України на самостійні категорії лежить їх основне цільове призначення. Цей критерій ураховують уповноважені державні органи та органи місцевого самоврядування, що планують використання, розподіл та перерозподіл земель. Згідно з ч. 1 ст. 19 ЗК землі України за основним цільовим призначенням поділяються на дев'ять головних категорій. Крім віднесення земель до певної катего­рії, законодавство передбачає механізм переведення земель із однієї категорії земель до іншої, що здійснюється внаслідок зміни їх цільо­вого призначення. Цільове призначення земель, які перебувають у влас­ності юридичних осіб або громадян, змінюється відповідно до Поряд­ку зміни цільового призначення земель, які перебувають у власності громадян або юридичних осіб, затвердженого по становою Кабінету Міністрів України від 11 квітня 2002 р. № 502^[714]. Згідно з цим нормативно- правовим актом складається проект відведення земельної ділянки, якщо зміні цільового призначення підлягає її частина, або здійснюєть­ся перепогодження такого проекту з відповідними органами виконавчої влади, якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка.

Отже, у процесі проведення земельної реформи зміст як міжгос­подарського, так і внутрішньогосподарського землеустрою значно збагатився. З'явилися нові провадження міжгосподарського земле­устрою. Це насамперед розроблення проектів щодо організації і вста­новлення меж територій природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного призначення, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення; проектів землеустрою щодо фор­мування земель комунальної власно сті територіальних громад і про­ектів розмежування земель державної та комунальної власності на­селених пунктів тощо.

Збагачується і зміст внутрішньогосподарського землеустрою. Якщо раніше його головним завданням була внутрішньогосподарська орга­нізація території колгоспів, радгоспів та інших сільськогосподарських підприємств, установ та організацій з метою максимального збільшен­ня виробництва сільськогосподарської продукції, забезпечення вико­нання державного плану, то в умовах проведення земельної реформи його головною рисою є організація території не тільки сільськогоспо­дарських підприємств, а й особистих селянських, фермерських та ін­ших господарств з урахуванням екологічного чинника.

3.4.