<<
>>

2.2. Землеустрій як засіб охорони земель сільськогосподарського призначення

Статею 1 Закону України “Про охорону земель” встановлено, що охорона земель представляє собою систему правових, організаційних, економічних, технологічних та інших заходів, спрямованих на раціональне використання земель, запобігання необґрунтованому вилученню земель сільськогосподарського призначення для несільськогосподарських потреб, захист від шкідливого антропогенного впливу, відтворення і підвищення родючості ґрунтів, підвищення продуктивності земель лісового фонду, забезпечення особливого режиму використання земель природоохоронного, оздоровчого, рекреаційного та історико-культурного призначення [44].

Правовою охороною земель сільськогосподарського призначення прийнято вважати сукупність юридичних заходів, спрямованих на забезпечення науково обґрунтованого, ефективного та раціонального використання земель зазначеної категорії як головного засобу виробництва у сільському господарстві, з урахуванням пріоритету права сільськогосподарського землекористування з іншими видами користування землею та сприятливої взаємодії землі з іншими природними ресурсами і факторами.

Але іноді зустрічаються й інші визначення вказаного поняття. Так Т.Т. Тагіров охороною вважає діяльність державних органів, громадських організацій, землекористувачів та громадян, що спрямована на забезпечення раціонального використання земель у сільському господарстві та дотримання правоохоронного режиму цих земель як сукупності правових норм щодо них, шляхом попередження порушень режиму та притягнення винних до відповідальності [212, с.33]. Пізніше, на його думку, вказаним поняттям слід вважати закріплення в правових нормах підстав і умов землекористування, за допомогою та через які діяльністю державних та громадських організацій забезпечується екологічна рівновага, збереження та раціональне використання головного засобу у сільському господарстві [213, с.51]. Проте перше з цих визначень є більш вдалим, оскільки саме діяльність є засобом охорони.

Слід додати, що в літературі існують різні точки зору щодо співвідношення понять “охорона” і “захист” у сфері земельних відносин. Так, А.А. Рябов вважає, що охорона – більш широке поняття, ніж захист. Коли йдеться про захист, мається на увазі відповідна реакція правоохоронних органів на будь-яке реальне порушення. Охорона ж не обов’язково пов’язана з вчиненням конкретного правопорушення [214, с.58 – 59]. Ю.Г. Жариков, підтримуючи дану точку зору, включає до поняття охорони запобіжні заходи і примусовий захід [215, с.18]. Деякі інші учені підтримують вищезазначені точки зору, вважаючи захист складовим елементом охорони [216, с.58]. Деякі науковці дотримуються іншої думки. Так, на думку Ю.О. Вовка, охорона права власності на природні ресурси безпосередньо пов’язана з правопорушенням [66, с.59]. Охорона і захист розглядаються ними як тотожні явища. На думку інших авторів, охорона і захист є протилежними явищами, розходження між якими полягає в тимчасових межах їх настання, способах здійснення, засобах реалізації, органах, що їх здійснюють. Так, захист настає з моменту порушення суб’єктивного права і діє в межах термінів, установлених для захисту. Охорона ж виникає з моменту прийняття правових норм і припиняється разом з їх скасуванням [56, с.279]. З урахуванням викладеного можна зробити висновок, що зміст охорони полягає у комплексі заходів, вжитих до здійснення правопорушеня, тобто запобіжних заходів і заходів припинення негативних наслідків, пов’язаних з порушенням певних правових охоронних норм. Змістом же поняття “захист” є заходи, що здійснюються після вчиненого правопорушення, тобто, яким не властивий попереджувальний характер, та які припускають певну реакцію правоохоронних органів на це правопорушення. Таким чином, поряд з поняттям “захист” існує поняття “охорона”, яке є ширшим за об’ємом.

Питання щодо елементів, які необхідно включати до охорони права власності і права землекористування, є дискусійним. Спочатку в радянсько-правовій літературі її зміст зводився лише до боротьби з порушеннями законів щодо націоналізації землі або лише до заходів відповідальності [167, с.280 – 299].

Пізніше до неї включають також і компенсаційні заходи, спрямовані на захист інтересів землекористувачів у випадку спричинення шкоди правомірними діями [215, c.9]. За останні роки зазначена проблема почала розглядатися значно ширше. Так, на думку О.С. Колбасова, охорона права власності й права землекористування здійснюється у організаційно-попереджувальній формі, суть якої зводиться до досягнення правоохоронної мети й організаційної роботи державних органів і громадських організацій [217, с.196]. Зазначену думку поділяє й А.А. Рябов, який вважає, що всі функції державного управління земельним фондом безпосередньо спрямовані на охорону права власності на землю та права землекористування [214, с.57]. Таким чином, можна стверджувати, що охорона землі як природного об’єкта і як об’єкта правомочностей власника та користувача здійснюється перш за все в межах управління земельним фондом.

Всі функції державного управління земельним фондом грають охоронну роль щодо землі, але за умов одночасної дії та взаємодії одне з одним. Як справедливо зазначає Ф.Х. Адіханов, головними виконавцями заходів щодо охорони землі (боротьби з ерозією, засоленням, заболоченням, бур’янистими рослинами) як об’єкта довкілля є самі власники та користувачі земельних ділянок, але виконання найбільш суттєвих заходів щодо охорони землі відноситься до компетенції держави [218, с.54]. Можна стверджувати, що, з одного боку, охороняючи право власності на землю і право користування нею, одночасно охороняється й земля як природний об’єкт, а, з іншого, охорона землі як природного об’єкта – це одночасно й охорона правомочностей власника та користувача землі.

Однією з функцій управління земельним фондом у сфері використання, відтворення та охорони земельних ресурів є функція землеустрою. Як відомо, однією з різновидів ефективності землеустрою є його екологічна ефективність. Екологічна ефективність раціональної організації території суб’єктів господарювання в аграрному секторі зумовлена необхідністю охорони довкілля, відтворення та раціонального використання природних ресурсів, та впливає на оточуюче середовище при проведенні землевпорядних робіт шляхом поліпшення земель, захисту їх від ерозії, реалізації природоохоронних заходів.

Найнебезпечнішою тенденцією залишається зниження родючості земель сільськогосподарського призначення. Перерозподіл земельного фонду призвів до порушення організації території сільськогосподарських підприємств, зокрема сівозмін, деградації ґрунтового покриву, посилення змиву ґрунтів. Крім цього, продовжується порушення складу земель водними гірськими потоками, зниження продуктивності значних площ сільськогосподарських угідь, поглиблення процесів їх дегуміфікації внаслідок істотного зменшення обсягів внесення органічних та мінеральних добрив у ґрунти, все це відбувається в результаті надмірного втягнення землі до сфери аграрного виробництва, а також порушення екологічно допустимих співвідношень між елементами екосистеми в процесі їх експлуатації. За даними Державного комітету України по земельних ресурсах, нині понад 15 млн. га земель сільськогосподарського призначення руйнуються внаслідок деградаційних процесів – вітрової, водної ерозії, а також антропогенних навантажень [219, с.29]. Розораність сільськогосподарських угідь складає в середньому по Україні близько 78 %, а в деяких регіонах до 90 %. Для порівняння – у Великобританії, Франції та Німеччині такі показники коливаються в межах 18 – 23 % [219, с.29]. Загальна площа еродованих сільськогосподарських угідь становить 13,3 млн. га, у тому числі – 10,6 млн. га орних земель; площа активних ярів – 154,6 тис. га; вітровій ерозії систематично піддається понад 6 млн. га, а в роки з пиловими бурями – до 20 млн. га; земель з іншими якісними показниками (засоленість, солонцюватість, перезволоженість та ін.) – 19,1 млн. га, їхня площа має сталу тенденцію до збільшення [220, с.55]. У результаті роздержавлення і приватизації земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств сільськогосподарські угіддя були передані у колективну власність, а згодом й у приватну власність – сільськогосподарські угіддя, в основному рілля, що розміщена на середньо- і сильнозмитих ґрунтах і схилах крутістю понад 7º, а також радіоактивно, техногенно забруднені, засолені й перезволожені землі [92, с.17].

Власники таких паїв не можуть їх інтенсивно використовувати, оскільки на цих угіддях потрібно здійснювати спеціальні ґрунтозахисні та природоохоронні заходи, які можуть бути ефективними не на окремо взятому земельному паї, а на всій водозабірній площі або в меліоративній системі [92, с.17]. До проведення роздержавлення й приватизації сільгоспугідь насамперед потрібно було розробити проекти використання, охорони і поліпшення угідь, здійснити перерозподіл земель за придатністю ґрунтів для вирощування певних сільськогосподарських культур, визначити на картографічних планах просторове розміщення таких ґрунтів. Однією з проблем сучасного землеустрою є порушення послідовності поновлення та забезпечення доброякісними планово-картографічними проектними і вишукувальними матеріалами. Разом з тим, за час проведення земельної реформи в більшості регіонів України вказаній проблемі не приділяється належної уваги. Втрачена черговість поновлення планово-картографічних матеріалів, а існуючі є застарілими й не відповідають місцевості, а отже, дані земельного обліку не можуть бути об’єктивними [92, c.18]. У регіонах не коригують зазначені матеріали, відповідно не визначають площ контурів угідь за категоріями земель та землекористувачами, що негативно впливає на достовірність інформації. Необхідно додати, що відсутність якісних планових матеріалів впливає на якість проектування, оскільки розробка проектів розміщення земельних часток (паїв) потребує доброякісних планово-картографічних матеріалів. У результаті створення нових агроформувань, перерозподілу земель між формами власності і категоріями була порушена раніше налагоджена чітка структура сівозмін, яка раніше надавала змогу одержувати сталі врожаї сільськогосподарських культур, збагачувати ґрунт корисними речовинами. Крім того, нині розбаланосовано структуру земельних угідь, сформовані ж агроландшафти є нераціональними й економічно неефективними [92, c.19]. Більшість новостворених агроформувань не мають проектів землеустрою, які б забезпечували еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь відповідно до ст.
52 Закону України “Про землеустрій”. Стихійне формування нових землекористувань ринкового типу на основі приватизованих земельних часток (паїв) здебільшого здійснюється нашвидкуруч без заздалегідь розроблених проектів землеустрою. Як наслідок – розбалансованість структури земельних угідь та посівних площ, порушення єдиної системи агроландшафтів, охорони земельних угідь і організації території, відсутність врахування придатності ґрунтів для вирощування певних сільськогосподарських культур, районованих у даній зоні. Лише окремі сільськогосподарські підприємства ведуть книги історії полів та керуються у своїй роботі проектами внутрішньогосподарського землеустрою, що були розроблені ще до початку земельної реформи і є давно застарілими, що призводить до зниження родючості й деградації ґрунтів [221, с.24]. У деяких регіонах країни при паюванні використовуються матеріали більш як 15-річної давності, й на їхній основі визначаються якість сільськогосподарських угідь, грошова оцінка земель, земельний податок, визначається стратегія використання угідь [92, c.18]. Реформування земельних відносин вимагає проведення інвентаризації земель за категоріями, землевласниками й землекористувачами. В умовах трансформації земельних відносин є необхідним проведення інвентаризації деградованих земель за всіма власниками земельних паїв і землекористувачами для наступної консервації таких земель.

В сучасних умовах розвитку до особливостей складання й обґрунтування проектів землеустрою слід відносити: підтримання екологічного середовища території в безпечному стані; конструювання екологічно стійкого агроландшафту: диференціацію території на відповідні зони з певним режимом їх використання й охорони; обґрунтування при розміщенні виробничих підрозділів, доріг та інших лінійних елементів, гідротехнічних споруд; встановлення та фіксування на місцевості оптимальної структури головних ландшафтоутворювальних угідь: ріллі, лісу, водних об’єктів, пасовищ тощо. Проект землеустрою повинен вдосконалювати існуючі та формувати нові відносини у сфері землеустрою на основі перерозподілу, розмежування та організації раціонального використання земель з різним режимом, правовим статусом, умовами землеволодіння і землекористування.

Землі сільськогосподарського призначення охороняються від забруднення, псування, погіршення їх якісного стану. У зв’язку з чим, Земельним кодексом України передбачені техногенно забруднені, деградовані та малопродуктивні землі. Охорона земель сільськогосподарського призначення за допомогою землеустрою здійснюється при реалізації заходів щодо вилучення з інтенсивного використання таких земель та їх подальшої консервації. Землеустрій у цій сфері є невід’ємним елементом охорони земель сільськогосподарського призначення. Без проведення заходів землеустрою не можливо визначити, які землі потребують консервації, які конкретні заходи можуть попередити деградацію, еродованість та малопродуктивність земель.

Ще однією проблемою використання сільськогосподарських угідь залишається їх екологічна оптимізація, яка безпосередньо залежить від збереження природних фітоценозів, тобто поліпшення екологічної ситуації вбачається у зменшенні питомої ваги орних земель, збільшенні площі кормових угідь, лісових насаджень, іншими словами середовищестабілізуючими угіддями, екосистеми яких функціонують за природними аналогами при мінімізованому антропогенному впливі. Проекти землеустрою суб’єктів агроформувань повинні складатися на підставі певних принципів: раціонального використання території; екологічності використання земельної ділянки, її відповідності загальнотериторіальним екологічним вимогам; екологізації виробничого процесу тощо, до показників розробки проекту землеустрою, на пропозицію фахівців-землевпорядників, слід включити й блок екологічних показників, таких як: рівноважна щільність складання ґрунту; родючість ґрунту (наявність гумусу, азоту, калію, фосфору, мікроелементів); кислотність ґрунту; забруднення атмосферного повітря, в тому числі місцевими джерелами; забрудненість місцевих водних джерел, наявність місцевих об’єктів забруднення; еродованість ґрунту та фактори, що зумовлюють її виникнення (водна й вітрова ерозії, рельєф території); шумове навантаження довкілля тощо [222, с.24 – 25]. Необхідним є врахування певних природних та економічних умов території, яка підлягає землеустрою, агроекологічного потенціалу земель і інтенсивності виробництва – це є стратегічним завданням землеустрою на землях сільськогосподарського призначення. Це пов’язано з тим, що значна частина земель підлягає консервації та не повинна залучатися до розподілу через своє забруднення та деградацію. Зазначені негативні явища, які склалися в сільському господарстві, спонукали прийняття Законів України “Про охорону земель” та “Про землеустрій” (поєднує названі закони мета – забезпечення раціонального використання та охорони земель), якими передбачені розробка та реалізація державних і регіональних програм, норм, стандартів, правил, регламентів у сфері охорони земель; проведено облік показників родючості земель; складання планів здійснення меліоративних, агротехнічних, протиерозійних заходів тощо.

Чинний Земельний кодекс України закріпив мету землеустрою, яка полягає в забезпеченні раціонального використання та охорони земель, створенні сприятливого екологічного середовища та поліпшенні природних ландшафтів (ст. 184) [27]. Його заходи повинні бути спрямовані на вирішення ще однієї проблеми – у процесі паювання земель у багатьох випадках було проігноровано вимоги раніше розробленої контурно-меліоративної організації території (при якій структура земельних угідь, посівних площ, сівозмінних масивів, поля й робочі ділянки органічно вписуються до природних ландшафтів та чередуються з ними), внаслідок чого було необґрунтовано розпайовано понад 5 млн. га деградованих і малопродуктивних орних земель [219, с.29]. Їх використання завдає збитків власникам та користувачам земельних ділянок, а також державі. В зв’язку з цим виникає необхідність широкомасштабного проведення землевпорядних робіт щодо консервації та регенерації таких земель. Землеустрій забезпечує організацію території сільськогосподарських підприємств, установ і організацій з метою створення просторових умов для еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель сільськогосподарського призначення, впровадження прогресивних форм організації управління землекористуванням, удосконалення структури і розміщення земельних угідь, посівних площ, системи сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни (ст. 2) [28]. Таким чином, виявлення порушених земель і земель, що зазнають впливу негативних процесів, та проведення заходів щодо їх відновлення чи консервації, рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, ущільнення, забруднення промисловими відходами, радіоактивними і хімічними речовинами та інших видів деградації, консервації деградованих і малопродуктивних земель вимагають обов’язкового проведення землеустрою (ст. 20) [28]. Таким чином, проблема деградації, еродованості та техногенного забруднення земель набула загальнодержавного значення. Так, постановою Верховної Ради України “Про стан дотримання законодавства України щодо видачі державних актів на право власності на землю, сертифікатів на право на земельну частку (пай) та їх обігу; про дотримання законодавства України щодо вилучення в натурі (на місцевості), використання та обігу земельних ділянок сільськогосподарського призначення” від 22 травня 2003 р. Кабінету Міністрів України було рекомендовано вжити заходів щодо вилучення з інтенсивного використання деградованих, еродованих та техногенно забруднених земель сільськогосподарського призначення [223]. На еродованих та малопродуктивних площах здійснюються агротехнічні, лісомеліоративні та гідротехнічні заходи щодо приведення їх до первісного стану, що ще раз підкреслює необхідність консервації таких земель – їх залуження та заліснення, перетворення на зони відпочинку, ботанічні заповідники, пасовища й сінокосні угіддя, що дозволить забезпечити природну рівновагу та вберегти землі від подальшої деградації. Планується вилучити з оброблення щонайменше 10 млн. га орних земель [224, с.6]. Відповідно до “Порядку консервації земель”, затвердженого Наказом Держкомзему від 17 жовтня 2002 р., консервація земель здійснюється шляхом припинення їх господарського використання на визначений термін та залуження або заліснення за проектом консервації земель, що розробляється землевпорядною організацією, яка має ліцезію на виконання землевпорядних робіт [225]. Проект консервації земель підлягає державній землевпорядній експертизі, після чого подається на затвердження до відповідної державної адміністрації (сільської, селищної, міської ради). При реалізації такого проекту межі земельних ділянок закріплюються у натурі (на місцевості) межовими знаками (у місцях, де межі збігаються з існуючими природними елементами території (дорогами, лісосмугами, каналами, валами, валами-дорогами тощо), межові знаки не ставляться), після чого складається акт про перенесення меж земельних ділянок у натуру (на місцевість), що підписується виконавцем робіт, замовником та представником місцевого органу земельних ресурсів. За висновками спеціалістів, процес консервації деградованих та малопродуктивних угідь відбувається дуже повільно, що викликано наступними причинами: відсутність достатньої законодавчої бази; відсутність чітких економічних та екологічних критеріїв (нормативів гранично допустимого забруднення ґрунтів, деградації земель і ґрунтів, якісного стану земель, оптимального співвідношення земельних угідь) щодо визначення земель, що підлягають консервації; помилкове уявлення щодо можливості виведення таких земель із ріллі без врахування ґрунтових, топографічних, технологічних та організаційних факторів [226, с.11]. Необхідно додати, що проведення консервації земель вимагає розробки проектно-технічної документації, в якій буде чітко визначено просторове розміщення деградованих земель, належність і ступень їх деградації, передбачені заходи щодо їх використання, охорони та поліпшення й визначені строки та обсяги компенсації земельних ділянок у грошовій або натуральній формі, тимчасове або вічне відчуження ділянок.

Шляхом проведення заходів землеустрою також виявляються рідкісні ґрунти та такі, що знаходяться під загрозою зникнення, що може бути використано при розробці в майбутньому Червоної книги ґрунтів.

Відповідно до ст. 25 Закону України “Про охорону земель” документацією із землеустрою в галузі охорони земель є схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань, що включають заходи еколого-економічної оптимізації використання та охорони земель, удосконалення співвідношення і розміщення земель та сільськогосподарських угідь, систем сівозміни, сінокосо- і пасовищезміни [44]. У разі необхідності в складі схем землеустрою може розроблятися проект землеохоронних заходів для конкретної земельної ділянки. Документацією із землеустрою повинні передбачатися обмеження щодо господарського використання земель, які виконують важливі екосистемні функції (схили, водоохоронні зони тощо). У сфері охорони земель розробляються наступні форми документації із землеустрою: загальнодержавні й регіональні (республіканські) програми використання та охорони земель; проекти землеустрою що забезпечують еколого-економічне обґрунтування сівозміни та впорядкування угідь; робочі проекти землеустрою щодо рекультивації порушених земель, землювання малопродуктивних угідь, захисту земель від ерозії, підтоплення, заболочення, вторинного засолення, висушення, зсувів, ущільнення, закислення, забруднення промисловими та іншими відходами, радіоактивними та хімічними речовинами, покращання сільськогосподарських земель, підвищення родючості ґрунтів; генеральні схеми використання та охорони земель передбачають наукове обґрунтування розподілу земель між галузями економіки України, визначення державних пріоритетів у використанні земельних ресурсів та їх охорони, встановлення (відновлення) меж адміністративно-територіальних утворень; схеми землеустрою і техніко-економічні обґрунтування використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень; генеральні схеми протиерозійних заходів, рекультивації порушених земель, консервації малопродуктивних і деградованих земель; схеми протиерозійних заходів АРК, областей, яружно-балкових систем районів; регіональні схеми рекультивації порушених земель, консервації деградованих і малопродуктивних земель АРК, областей, районів. Слід додати, що загальнодержавні програми використання й охорони земель передбачають прогноз раціоналізації використання й охорони земельних ресурсів держави, створення сталого розвитку землекористування, сприятливого навколишнього середовища, визначення пріоритетних напрямків реалізації державної політики у сфері землекористування, визначають склад та обсяги першочергових і перспетивих заходів з охорони земель, а також обсяги і джерела ресурсного забезпечення виконання робіт з їх реалізації. Регіональні ж програми використання та охорони земель розробляються відповідно до загальнодержавної програми з урахуванням місцевих особливостей. Генеральні схеми використання та охорони земель передбачають наукове обґрунтування розподілу земель між галузями економіки України, визначення державних пріоритетів у використанні земельних ресурсів та їх охорони, встановлення (відновлення) меж адміністративно-територіальних утворень. Генеральні схеми протиерозійних заходів, рекультивації порушених земель, консервації малопродуктивних і деградованих земель передбачають розробку системи заходів щодо стабілізації деградаційних процесів, поліпшенню природних ландшафтів, відновленню і підвищенню родючості ґрунтів шляхом визначення територій з особливими природоохоронними, рекреаційними і заповідними режимами, застосування ресурсо- і енергозберігаючих технологій, лісомеліоративних заходів, гідротехнічних споруд. На регіональному ж рівні у програмах використання й охорони земель розробляються заходи з оптимізації використання й охорони земель з врахуванням державних інтересів, соціально-економічних, історичних, екологічних та природньо-кліматичних особливостей. У Схемах землеустрою адміністративних районів розробляються заходи з формування раціональної системи землеволодінь й землекористувань з усуненням недоліків щодо розташування земель, створення екологічно стійких ландшафтів і екосистем. Реалізація заходів охорони та відтворення родючості земель неможлива без вирішення питань протиерозійної організації території та створення необхідних умов для здійснення системи ґрунтозахисних заходів у процесі розробки проектів землеустрою, поліпшення якості яких триває. Намітилося й удосконалення методів складання програм використання й охорони земель і генеральних схем протиерозійних заходів.

Спеціалістами у сфері земельних ресурсів було розроблено проект Концепції загальнодержавної програми використання та охорони земель, спрямованої на реалізацію державної політики України щодо забезпечення сталого розвитку землекористування, екологічно безпечних умов проживання населення і господарської діяльності, захисту земль від виснаження, деградації та забруднення, збереження ландшафтного і біологічного різноманіття [220, с.54 – 59]. Програма визначає склад та обсяги першочергових і перспективних заходів щодо використання та охорони земель, які намічено реалізувати шляхом розробки необхідної передпроектної, проектної й робочої документації із землеустрою, а також обсяги і джерела ресурсного та іншого забезпечення їх реалізації й визначає механізми, за допомогою яких можливо в оптимальні строки досягти зазначених цілей і докорінно поліпшити охорону земельних ресурсів.

Як вже неодноразово стверджувалося, в результаті проведення земельної реформи з’явився новий вид землеустрою – дрібноконтурний. Кожен власник чи користувач земельної ділянки повинен пам’ятати, що кожна земельна ділянка є не лише об’єктом права власності чи користування, а й елементом єдиної екологічної системи. В складі цієї системи вона функціонує в нерозривному зв’язку з іншими об’єктами природи, що вимагає екологічно збалансованого використання земельної ділянки. В сучасних умовах на перший план виходить екологічний фактор при використанні всіх природних ресурсів. Стаття 25 Закону України “Про охорону земель” встановлює можливість розроблення у разі необхідності у складі схем землеустрою проекту землеохоронних заходів для певної земельної ділянки, що підтверджує законодавчу основу щодо врахування екологічного фактору при дрібноконтурному землеустрою [44]. Як зазначалося раніше, дії із землеустрою щодо земельної долі (паю) регулюються “Методичними рекомендаціями щодо порядку передачі земельної долі (паю) в натурі із земель колективної власності членам колективних сільськогосподарських підприємств і організацій” від 4 червня 1996 р. [201, с.172 – 178]. Вказаний нормативний акт спрямований не лише на організацію території земельної ділянки, а й на забезпечення екологічно збалансованого землекористування, оптимального складу земельних угідь. Згідно з текстом Рекомендацій складанню “Схеми поділу земель колективної власності на земельні частки (паї)” передує вивчення громадської думки щодо паювання сільськогосподарських угідь з урахуванням регіональних особливостей їх подальшого використання, в першу чергу тих, де виділення окремих земельних часток (паїв) неминуче призведе до зниження ефективності іх використання (меліоровані землі, масиви багаторічних насаджень, спеціалізовані сівозміни тощо). Визначаються також площі тих угідь, які не підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі в зв’язку з можливим надмірним подрібненням, неможливістю механізованої обробки ґрунтів, або законсервовані з екологічних міркувань угіддя. Також “Методичні рекомендації” пропонують з метою уточнення площі сільськогосподарських угідь підприємств, що підлягають поділу на земельні частки (паї) в натурі, визначити площі, необхідні для створення системи полезахисних лісових смуг і захисних лісових насаджень, будівництва протиерозійних гідротехнічних споруд, створення системи природних територій в агроландшафтах, мережі польових доріг та площі деградованих і забруднених земель, що підлягають консервації. Таким чином, при розробці схем поділу земель колишніх колективних сільськогосподарських підприємств з виділенням земельних часток (паїв) на місцевості спочатку треба забезпечити раціональну структуру угідь за рахунок виведення зі складу ріллі деградованих та малопродуктивних земель, а після цього вже розміщувати ділянки земельних паїв. Стаття 7 Закону України “Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)” від 5 червня 2003 р. [204] підтверджує необхідність виключення із площі земельних ділянок, що підлягають розподілу, деградованих, малопродуктивних, техногенно забруднених земель, що підлягають консервації; заболочених земель; інших земель, які недоцільно використовувати для сільськогосподарських потреб.

Згідно з Законом України “Про охорону земель”, система заходів у галузі охорони земель включає наступні заходи: державну комплексну систему спостережень (яка включає топографо-геодезичні, картографічні, ґрунтові, агрохімічні, радіологічні та інші обстеження і розвідування стану земель і грунтів, їх моніторинг, на базі якої формуються національний, регіональний та місцевий банки даних про стан земель і ґрунтів); створення екологічної мережі; розробку загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель (схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних утворень, землеволодінь і землекористувань); здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель; економічне стимулювання впровадження заходів щодо охорони та використання земель і підвищення родючості ґрунтів; стандартизацію і нормування [44].

Окремий розділ цього Закону присвячено охороні земель при здійсненні господарської діяльності. Ним встановлено вимоги до власників і землекористувачів, у тому числі орендарів, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності, передбачено основні вимоги до охорони родючості грунтів, основні заходи з охорони земель, запобігання їх забруднення відходами, небезпечними речовинами, від ерозії та зсувів тощо. Отже, основний масив заходів з охорони земель, передбачених Законом України “Про охорону земель”, реалізується в процесі діяльності у сфері землеустрою (розробка загальнодержавних і регіональних (республіканських) програм використання та охорони земель, документації із землеустрою в галузі охорони земель, здійснення природно-сільськогосподарського, еколого-економічного, протиерозійного та інших видів районування (зонування) земель, проведення заходів щодо консервації та рекультивації земельних угідь), чим підкреслюється значення цього публічно-правового інституту для охорони ґрунтів, їх раціонального використання, відтворення та підвищення родючості, інших корисних властивостей землі, збереження екологічних функцій ґрунтового покриву та охорони довкілля в цілому.

Законом України “Про землеустрій” від 22 травня 2003 р. встановлено відповідальність осіб, винних у порушенні законодавства у сфері землеустрою [28]. Однак не визначено підстави і види юридичної відповідальності. Можна припустити, що відповідальність нестимуть особи, винні у екологічно необґрунтованому здійсненні землеустрою, недодержанні вимог нормативно-правових актів з питань землеустрою, недодержання державних стандартів і нормативів в галузі охорони земель, що призвело до пошкодження, погіршення стану природних ресурсів, зокрема, до погіршення корисних властивостей, стану, складу та родючості ґрунту, накопичення в ґрунтах речовин, які негативно впливають на їх родючість та інші корисні властивості тощо.

З урахуванням викладеного доцільно зробити наступні висновки:

1. Екологічна ефективність землеустрою в аграрному секторі викликана необхідністю охорони довкілля, відтворення та раціонального використання природних ресурсів та виявляється при проведенні заходів із землеустрою шляхом поліпшення земель, захисту їх від ерозії, консервації малопродуктивних і деградованих земель, реалізації інших природоохоронних заходів, розробки певної документації.

2. Землеустрій є невід’ємним елементом охорони земель сільськогосподарського призначення, одним із засобів охорони таких земель.

<< | >>
Источник: Лісова Тетяна Вікторівна. ПРАВОВЕ РЕГУЛЮВАННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків –2004. 2004

Еще по теме 2.2. Землеустрій як засіб охорони земель сільськогосподарського призначення:

  1. 4. Державний контроль за використанням та охороною земель
  2. 1. Поняття та функції державного управління у сфері використання та охорони земель
  3. 9. Державний контроль за використанням та охороною земель
  4. 1. Поняття і зміст правової охорони земель
  5. 2. Суб'єкти й об'єкти правової охорони земель
  6. 2. Правове регулювання використання та охорони земель історико-культурного призначення
  7. Стаття 1 64. Зміст охорони земель
  8. Стаття 165. Стандартизація і нормування в галузі охорони земель та відтворення родючості ґрунтів
  9. Стаття 1 83. Завдання землеустрою
  10. Стаття 189. Самоврядний контроль за використанням та охороною земель
  11. Стаття 190. Громадський контроль за використанням та охороною земель
  12. § 2. Особливості правової охорони земель як просторово-територіального базису
  13. § 1. Загальна характеристика і зміст економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель
  14. ЗМІСТ
  15. 1.6. Землеустрій як функція державного управління у сфері використання і охорони земель
  16. РОЗДІЛ 2 ПРАВОВЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ЗЕМЛЕУСТРОЮ ЩОДО ЗЕМЕЛЬ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКОГО ПРИЗНАЧЕННЯ
  17. 2.1. Землеустрій як форма забезпечення використання земель сільськогосподарського призначення
  18. 2.2. Землеустрій як засіб охорони земель сільськогосподарського призначення
  19. ВИСНОВКИ ДО РОЗДІЛУ 2
  20. § 3. Правова охорона земель та ґрунтів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -