Втрата права на державну службу або його обмеження

Підставами для припинення державної служби у зв’язку із втратою права на державну службу або його обмеженням є такі.

1. Припинення громадянства України або виїзд на постійне проживання за межі України.

Припинення громадянства України. Підставами припинення громадянства України є:

1) вихід з громадянства України. Громадянин України, який відповідно до чинного законодавства України є таким, що постійно проживає за кордоном, може вийти з громадянства України за його клопотанням. Вихід з громадянства України допускається, якщо особа набула громадянство іншої держави або отримала документ, виданий уповноваженими органами іншої

держави, про те, що громадянин України набуде її громадянство, якщо вийде з громадянства України. Вихід із громадянства України не допускається, якщо особі, яка клопоче про вихід з громадянства України, в Україні повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення або стосовно якої в Україні є обвинувальний вирок суду, що набрав законної сили і підлягає виконанню. Датою припинення громадянства України у

випадках, передбачених цією статтею, є дата видання відповідного Указу Президента України;

2) втрата громадянства України. Підставами для втрати громадянства України є:

добровільне набуття громадянином України громадянства іншої держави, якщо на момент такого набуття він досяг повноліття.

б) набуття особою громадянства України на підставі ст. 9 Закону «Про громадянство» внаслідок обману, свідомого подання неправдивих відомостей або фальшивих документів;

в) добровільний вступ на військову службу іншої держави, яка відповідно до законодавства цієї держави не є військовим обов’язком чи альтернативною (невійськовою) службою.

г) підстави, передбачені міжнародними договорами України^[395].

Виїзд на постійне проживання за межі України. Враховуючи те, що коментований Закон не визначає поняття «постійне проживання», слід звернутися до його визначення чинним законодавством України, яким встановлено, що постійне місце проживання - це місце проживання на території якої-небудь держави не менше одного року фізичної особи, яка не має постійного місця проживання на території інших держав і має намір проживати на території цієї держави протягом необмеженого строку, не обмежуючи таке проживання певною метою, і за умови, що таке проживання не є наслідком виконання цією особою службових обов’язків або зобов’язань за договором (контрактом) (п.

1.2. Встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави або набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби.

Це положення передбачає дві підстави:

1) встановлення факту наявності у державного службовця громадянства іноземної держави. У цьому разі йдеться про те, що у державного службовця було громадянство іноземної держави, про факт якого він не повідомив під час вступу на державну службу;

2) набуття державним службовцем громадянства іноземної держави під час проходження державної служби. Ця підстава пов’язана з тим, що особа набула громадянства іноземної держави уже перебуваючи на державній службі.

При цьому важливо зазначити, що для припинення державної служби має значення сам факт «громадянства іншої держави» незалежно від того, чи воно набуто добровільно (внаслідок звернення із з’явою чи клопотанням про набуття про його набуття), чи автоматично (внаслідок: одруження з іноземцем; застосування законодавства про громадянство іноземної держави, якщо такий повнолітній громадянин України не отримав документ, що підтверджує наявність у нього громадянства іншої держави (ст. 19 Закону «Про громадянство»). У такому разі громадянин України, автоматично набуваючи громадянство іншої держави, не втрачає громадянство України, і, таким чином, має подвійне громадянство, що суперечить Конституції України.

3. Набрання законної сили рішенням суду щодо притягнення державного службовця до адміністративної відповідальності за пов'язане з корупцією правопорушення, яким на особу накладено стягнення у виді позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, що пов'язані з виконанням функцій держави або місцевого самоврядування. Це питання розкрито у підрозділі 12.11 цього посібника.

4. Набрання законної сили обвинувальним вироком суду щодо державного службовця за вчинення умисного злочину та/або встановлення заборони займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави. Відповідно до ст. 55 КК України позбавлення права обіймати відповідні посади або займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, може бути призначене як: а) основне покарання на строк від двох до п’яти років; б) додаткове покарання на строк від одного до трьох років. Позбавлення права обіймати відповідні посади або займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, як додаткове покарання може бути призначено й у випадках, коли його не передбачено у санкції статті (санкції частини статті) Особливої частини КК за умови, що з урахуванням характеру злочину, вчиненого за посадою або у зв’язку із заняттям діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави, особи засудженого та інших обставин справи суд визнає за неможливе збереження за особою права обіймати відповідні посади або займатися діяльністю, пов’язаною з виконанням функцій держави. КК не обмежує кола посад і видів діяльності, право обіймати які або право займатися якою може бути позбавлено засудженого. Судова практика виходить із того, що позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю може бути призначено лише у тих випадках, коли вчинення злочину було пов’язане зі службовим становищем підсудного або із зайняттям ним певною діяльністю.

4¹. Набрання законної сили рішенням суду щодо такого державного службовця про визнання його активів або активів, набутих за його дорученням іншими особами або в інших передбачених ст. 290 ЦПК випадках, необгрунтованими та їх стягнення в дохід держави. Позов про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави подається та представництво держави в суді здійснюється прокурором САП. У справах про визнання необгрунтованими активів та їх стягнення в дохід держави щодо активів працівника НАБУ, прокурора САП чи активів, набутих іншими особами в передбачених цією статтею випадках, звернення до суду та представництво держави в суді здійснюються прокурорами Генеральної прокуратури України за дорученням Генерального прокурора. Позов пред’являється щодо: 1) активів, набутих після дня набрання чинності Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів» ^[397], якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, але не перевищує межу, встановлену ст. 368-5 КК; 2) активів, набутих після дня набрання чинності Законом «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо конфіскації незаконних активів осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, і покарання за набуття таких активів», якщо різниця між їх вартістю і законними доходами особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у п’ятсот і більше разів перевищує розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на день набрання чинності зазначеним Законом, а кримінальне провадження за ст.

5. Наявність відносин прямої підпорядкованості близьких осіб у випадку, передбаченому ст. 32 цього Закону. Питання наявності відносин прямої підпорядкованості близьких осіб розкрито у підрозділі 8.9 цього посібника.

У випадках, зазначених у п.п. 1-4, 6 ч. 1 ст. 84 чинного Закону, суб’єкт призначення зобов’язаний звільнити державного службовця у 3-денний строк з дня настання або встановлення факту, передбаченого цією статтею, якщо інше не встановлено законом, а у випадку, зазначеному у п. 5 ч. 1 цієї статті, - у порядку, визначеному ст. 32 чинного Закону.

13.2.