ВИСНОВКИ

У висновках сформульовано основні результати дослідження, що вирішують важливі питання адміністративно-правових відносин державного контролю у сфері ведення лісового господарства в Україні.

1. У результаті проведеного аналізу теоретико-правових засад дослідження державного контролю у сфері ведення лісового господарства в Україні встановлено, що державний контроль за своєю сутністю та призначенням є інформаційним інструментом, засобом публічного управління, державного регулювання і соціально-економічного розвитку відносин при умові найбільш чіткого за змістом, системно-структурного за функціями і повноваженнями, а також компактного за правовою формою і компетенцією закріплення його компонентів у нормах законів України.

Сучасні суспільні контрольно-наглядові відносини у досліджуваній сфері ведення лісового господарства в Україні визначаються своїми особливостями, що пов’язані із цілями, публічними й приватними аспектами управління, а також характером суспільних відносин щодо загальної системи засобів: 1) охорони навколишнього природного середовища; 2) забезпечення раціонального природокористування. Таким чином, з теоретико-правового погляду ми маємо два основних поняття: право охорони і право користування природними ресурсами (у нашому дослідженні - лісом), як природного, соціального, економічного культурно-оздоровчого комплексу. Зазначений комплекс об’єктивно потребує впливу соціально регулюючих, охоронних, захисних, інформаційних та ін. засобів як адміністративного і інформаційного права, так і засобами інших галузей права, економічних, соціальних, біологічних, технічних та інших норм у межах загального механізму соціального регулювання розвитку досліджуваних відносин.

Аналіз спеціальної наукової літератури щодо контролю у сфері ведення лісового господарства в Україні, передбачений правовими нормами законодавства, засвідчив, що сутність і зміст його поняття повинні досліджуватись у зв’язку із питаннями, пов’язаними із: 1) реалізацією положень державної екологічної політики України; 2) змісту поняття «екологічний контроль», що охоплює як громадський, самоврядний аспект, так і державний аспект, актуалізованими із сучасними політичними, економічними й соціальними цілями у діяльності посадових осіб органів виконавчої влади та суб’єктів публічного управління, а також 3) виходячи із теоретичних конструкцій понять, пов’язаних із суміжними галузями контрольно-наглядової діяльності у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування.

2. З’ясовано історико-правові аспекти розвитку державного контролю у сфері ведення лісового господарства в Україні та встановлено, що перехід на засади стратегії сталого збалансованого розвитку лісового господарства в сучасній Україні значною мірою залежатиме від врахування історичної української екологічної традиції природокористування. При цьому матиме значення чітко сформована система адміністративного примусу й стимулювання суб’єктів лісогосподарювання дотримуватися встановлених правил та вимог, у тому числі міжнародних і європейських, а також поширення добровільного виконання державою й підприємницькими структурами міжнародно визнаних принципів і стандартів відповідальної природоохоронної діяльності.

3. У результаті аналізу сучасного стану адміністративно-правового регулювання державного контролю у сфері ведення лісового господарства в Україні встановлено, що державний контроль у сфері ведення лісового господарства як спеціальний вид суспільних відносин за предметом адміністративно-правового регулювання, згідно із нормами екологічного законодавства, є напрямом публічно-правового контролю серед основних видів публічно-правового контролю у сфері охорони навколишнього природного середовища.

Враховуючи те, що закон є однією із публічно-правових гарантій у діяльності органів влади щодо забезпечення прав і свобод людини і громадянина, а законність у діяльності органів виконавчої влади та державного управління є одним із фундаментальних принципів діяльності цих органів у досягненні цілей соціально-економічного розвитку людини, суспільства, держави, завдання адміністративно-правового регулювання державного контролю у сфері ведення лісового господарства можливо сформулювати як забезпечення реалізації публічно-правових гарантій: 1) прав власності на ліси та 2) прав лісокористування з метою досягнення сталого людського розвитку і екологічної безпеки.

У результаті дослідження пропонується внесення змін і доповнень до нормативно-правових актів про державний контроль у сфері ведення лісового господарства, зокрема: 1) до Положення про Мінагрополітики, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.11.2015 р.

4. Виявлено наявність проблем при запозиченні у вітчизняне

законодавство зарубіжного досвіду адміністративно-правового регулювання контрольно-наглядової діяльності у сфері ведення лісового господарства, а саме: невирішеність впровадження природоохоронних принципів

міжнародної концепції сталого розвитку у публічно-правових нормах організації і ведення лісового господарства України. Такий стан значною мірою впливає на якість реалізації існуючих стратегічних публічно-правових цілей розвитку євроінтеграції. Зарубіжний досвід управління лісовим господарством свідчить про доцільність впровадження у Конституцію України та спеціальне екологічне, адміністративне і господарське законодавства України, з одного боку, публічних обов’язків кожної особи брати участь в охороні та покращенні навколишнього середовища, попереджати негативні посягання стосовно навколишнього середовища, сприяти відшкодуванню шкоди, а, з другого, - публічно-владні обов’язки щодо проведення державної політики сприяння довгостроковому розвитку та здійсненню охорони навколишнього природного середовища.

5.

Визначено соціальне значення здійснення екологічного контролю у сфері ведення лісового господарства, яке полягає у тому, що він підвищує дієвість і ефективність усіх функцій публічного управління у сфері лісових відносин. Він допомагає втілювати в життя норми права, що сприяють забезпеченню раціонального використання і охорони лісів як природного комплексу, надає можливість виявляти прогалини в правовому регулюванні лісогосподарських та лісоохоронних відносин, недоліки в організаційній, виховній, культурній роботі, що пов’язана з використанням і охороною лісів. Також контроль призначений забезпечити спостереження, своєчасне виявлення і усунення відхилень від встановлених норм, помилок та недоліків діяльності щодо лісокористування і лісовідтворення, утворює необхідні умови відновлення правомірної поведінки недобросовісних лісокористувачів неухильно виконувати свої публічні обов’язки, належно використовувати і охороняти ліс не як «ресурс», а як природний об’єкт.

6. Встановлено такі основні фактори неправомірної діяльності у сфері ведення лісового господарства, як: соціально-політичні, адміністративні, юридичні, а саме:

- соціально-політичні: соціальні проблеми бідності населення сільських районів; обмежені юридичні можливості участі громадськості, суб’єктів підприємництва в публічному управлінні лісовим господарством та розподілі лісових ресурсів; низький рівень екологічної освіти і культури громадськості недостатня екологічна інформованість; неврегульованість економіко-політичного питання експорту цінних сортів лісу, юридична недосконалість розподілу лісових ресурсів, що спрямовуються на експорт і для внутрішніх потреб промисловості;

- адміністративні: об’єднання в одному органі державного управління функцій господарської діяльності, дозвільної діяльності та виконання контрольно-наглядових повноважень;

- юридичні: недосконалість норм адміністративного законодавства щодо дублювання функцій і повноважень; законодавча неврегульованість відносин практики правозастосування контрольно-наглядових функцій; проблема невизначеності у законі таких правових дефініцій як «незаконна рубка», «незаконно заготовлена деревина», «нелегальна деревина»; інформаційно-правові фактори формального підходу у створенні системи електронного обліку деревини, недоліки юридичного закріплення функцій і повноважень контролюючих органів щодо використання комп’ютерної системи електронного обліку деревини, їх інформаційно-правова взаємодія.

Встановлено основні проблеми адміністративної відповідальності у сфері ведення лісового господарства, а саме: закони і підзаконні нормативно- правові акти, які регламентують адміністративну відповідальність за порушення лісового законодавства, не становлять єдиної цілісної системи та між собою не узгоджені; за своєю формою нормативно-правові акти, які встановлюють порядок застосування адміністративної відповідальності у галузі лісового законодавства, мають статус підзаконних. Такий їх статус потребує приведення їх у відповідність до вимог норм Конституції України щодо законодавчої форми, особливо щодо функцій і повноважень органів державного контролю.

7. Визначено, що до основних засобів розвитку адміністративно - правового регулювання у сфері державного контролю ведення лісового господарства в Україні віднесено теоретично з’ясовану сутність та розроблений зміст таких понять як «державний контроль у сфері ведення лісового господарства в Україні», «принципи контролю у сфері ведення лісового господарства України», а також класифікацію функціональних принципів державного контролю ведення лісового господарства України.

Зокрема з’ясовано, що сутність державного контролю у сфері ведення лісового господарства полягає у здійсненні державного екологічного моніторингу, нагляду і контролю способами спостереження, аналізу, перевірки, оцінки, прогнозу та прийняття рішень щодо відповідності практичної діяльності суб’єктів охорони, захисту, використання та відтворення лісів установленим законами та іншими нормативно-правовими актами приписам, а також у коригуванні розвитку суспільних лісових відносин на засадах сталого розвитку з урахуванням природних, економічних, соціальних та інших умов лісового землеробства, цільового призначення земель і лісів, лісорослинних умов, породного складу лісів, а також функцій, які вони виконують.

Встановлено, що основним напрямом у розвитку адміністративно- правового регулювання у сфері державного контролю ведення лісового господарства в Україні є забезпечення впровадження у практику принципів верховенства екологічних, культурних, соціальних та економічних прав громадян і законності державного управління у сфері охорони навколишнього природного середовища та природокористування як конституційних гарантій збереження навколишнього природного середовища для майбутніх поколінь, невиснажливого відновлювального використання лісових ресурсів, екологічної безпеки у сфері ведення лісового господарства та реалізації правової політики євроінтеграції України.