Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері державного контролю ведення лісового господарства в Україні

Відповідно до положень Концепції адміністративної реформи в Україні основою реформування уряду повинно бути законодавче визначення його діяльності, зокрема у сфері державного контролю [124]. Стосовно законодавчого та підзаконного нормативно-правового забезпечення адміністративної реформи необхідно удосконалити законодавство, норми якого закріплюють завдання, функції, організацію, діяльність органів виконавчої влади на різних рівнях та у різних сферах і галузях державного управління, а також потребує уваги нормативно-правове забезпечення контрольної діяльності у сфері державного управління, упорядкування системи контрольних органів [124]. У напрямку реформування центральних органів виконавчої влади Концепцією адмінреформи передбачено також визначити організаційні та матеріально-фінансові шляхи і засоби забезпечення прогнозування, планування, регулювання, моніторингу, аналізу і контролю в нових суспільних умовах, зокрема за умов формування ринкової економіки [124].

Також на даний час одним із стратегічних напрямів розвитку українського суспільства є забезпечення реалізації Програми збереження навколишнього природного середовища (вектор безпеки) в системі першочергових пріоритетів реформ, визначених Стратегією сталого розвитку “Україна 2020”, схваленою Указом Президента України від 12.01.2015 № 5, в тому числі і з метою дерегуляції та спрощення ведення підприємницької діяльності, скорочення кількості органів державного нагляду (контролю) [159].

Результатами економічних досліджень встановлено, що «загрозливі темпи знеліснення на глобальному рівні і пов’язані з ним втрати ресурсів довкілля та економічного потенціалу лісових земель, соціальних та культурних традицій дають підстави для висновку, що збереження лісових екосистем повинно стати пріоритетом екологічної політики на регіональному, національному і глобальному рівнях» [37, с. 16-17]. У зв’язку з цим, прийняття оптимальних управлінських рішень потребує гнучких механізмів забезпечення і стимулювання збалансованого використання потенціалу природних ресурсів, їх відтворення та охорони для досягнення паритету екологічних, економічних та соціальних аспектів сталого розвитку. Необхідною передумовою (компонентою) сталого розвитку України повинна бути єдина багаторівнева та багатокритеріальна стратегія, доповнена системою програм та планів щодо лісів, зорієнтована на суттєве покращення

еколого-економічного та соціального статусу країни, регіону, окремого суб’кта господарювання у коротко- та довгостроковій перспективі відповідно до загальної стратегії мають бути розроблені більш детальні програми розвитку та механізми їх реалізації, тактичні плани з ранжуванням пріоритетів для кожного організаційного рівня управління та суб’єкта господарювання [60]. Результатами економічних досліджень виявлено, що однією з дискусійних тем у сфері інституційного удосконалення відносин лісового господарства є розмежування політичних (регуляторних,

контролюючих) функцій та функцій менеджменту. За визначенням А.. М. Дейнеки у 18 із 29 країн, що подали дані до звіту «Стан лісів Європи 2007» в рамках Г ельсінкського процесу з охорони лісів Європи, функції менеджменту державних лісів розмежовані з функціями управління [37].

У науковій літературі з проблем розвитку адміністративно-правового регулювання встановлено, що найбільш загальними напрямами діяльності із вдосконалення є формування ефективної системи контролю за реалізацією правових актів державного управління, чітке визначення структури виконавчої влади в Україні, юридичне встановлення нормотворчої компетенції органів виконавчої влади всіх рівнів, прийняття проекту закону України «Про нормативно-правові акти», який визначив би порядок підготовки та систему узгодження правових актів державного управління [102, с. 16-17].

Адміністративна реформа ЦОВВ зумовлена багатьма реформами, що реалізуються на даний час в Україні і, зокрема реформою збереження навколишнього природного середовища, реалізацією вектору екологічної безпеки і розвитку у організації і ведення лісового господарства як складової трансформації сучасної державної екологічної політики й реалізації політики євроінтеграції України.

Положеннями Концепції адміністративної реформи встановлено, що реформування процедур управління (адміністративного менеджменту) має враховувати такі вимоги, що жодний орган виконавчої влади не повинен реалізовувати ті функції, між якими можливий конфлікт інтересів [124]. Разом з цим, самі функції на даний час не мають належної легітимізації, тобто системно не закріплені у відповідності до вимог ст. 19, 92 Конституції України у нормах законів. У цьому зв’язку за результатами нашого дослідження встановлено, що положення Концепції адмінреформи стосовно функцій державного контролю у сфері ведення лісового господарства не враховано і не реалізовано. З одного боку ми маємо екологічні проблеми пов’язані із питаннями сприйняття лісу як комплексного природного ресурсу, елементу екологічної мережі, надбання суспільства і права Українського народу, практичною реалізацією пріоритетів державної екологічної політики в компетенції Мінприроди і Держекоінспеції. З іншої сторони ліс сприймається, як соціально-економічний ресурс у сфері аграрного виробництва товарів та послуг переробки й реалізації, що в компетенції Мінагрополітики та Держлісагенства. Із урахуванням зазначених напрямів здійснюються організаційні, правові, екологічні, біологічні, технічні та інші заходи із охорони, використання та відновлення лісу. Якщо в першому випадку здійснюються контрольно-наглядові заходи спрямовані на збереження природного ресурсу як елементу екологічної системи, то в другому випадку контрольні функції об’єднані із господарськими функціями державних суб’єктів господарювання лісокористування природним ресурсом як елементом економічної системи.

Саме такий стан, на наш погляд, постійно продукує конфлікт інтересів у сукупності відносин не лише внутрішньої організаційної структури ЦОВВ і управління але і конфлікт із «зовнішніми» по відношенню до державних органів інтересами - громадян, суб’єктів господарювання, громадських, наукових та інших організацій, наприклад щодо обмеження можливостей громадян реалізовувати свої права і свободи у сфері використання природних лісових ресурсів.

Тільки відкрита суспільству процедура розв’язання зазначеного конфлікту може забезпечити необхідний компроміс [124]. Урахування положень Концепції адмінреформи в Україні надасть реальну можливість вирішити зазначену вище «конфліктну» проблему в комплексі як з погляду удосконалення функціональної і організаційної структури органів державного контролю і нагляду, що реалізують державну екологічну, економічну та ін. політику розвитку, так і з урахуванням чітких напрямів удосконалення адміністративного, екологічного, господарського законодавства, щодо сприяння самореалізації прав і свобод громадян. Означений підхід надасть можливість зекономити і оптимально організувати використання державних матеріальних ресурсів у процесі державного управління, зокрема шляхом чіткого законодавчого унормування функцій, повноважень державного контролю у системному зв’язку із нормами Закону України «Про Основні засади (стратегію) державної екологічної політики України на період до 2020 року», законами, що встановлюють правовий режим реалізації конкретних форм прав власності громадян і їх організацій на певні види природних ресурсів, а також Господарський кодекс України і пов’язані із його нормами нормативно-правові акти, у т.ч. у зовнішньоекономічній сфері. Визначення законодавчих норм сучасного змісту функцій державного екологічного контролю, нагляду, моніторингу у сфері охорони, захисту, використання і відновлення природних ресурсів у системному нормативно-правовому акті (законі, кодексі) надасть можливість адекватно унормувати і оптимізувати до найменших ресурсних втрат і ризиків «конфлікту інтересів» функціональну, організаційну, інформаційну та іншу іфраструктуру контролюючого органу у зазначеній сфері діяльності і привести її до вимог норм Конституції України.

Крім цього необхідно ураховувати фундаментальні аспекти нового підходу щодо розв’язання екологічної проблеми в цілому «з відмовою від парадигми «людської виключності» і виходом на рівень конструктивного розв’язання суперечностей між людиною і середовищем» [90, с. 7- 8].

Безпосередня організація ведення лісового господарства повинна здійснюватись на основі норм Господарського кодексу України та із урахуванням цілей у нормах екологічного, адміністративного законодавства. Лісове господарство як сфера екологічного, соціального господарювання повинно здійснюватись не лише державними підприємствами але і підприємствами, що утворені на основі інших видів і форм прав власності. Така діяльність повинна узгоджуватись із особливостями норм міжнародно- правових актів у сфері екології, Земельного, ЛК, Водного та ін. законів України основним предметом регулювання яких повинно бути нормативно визначений порядок реалізації земельних, екологічних, соціальних, культурних та інших прав громадян на природні ресурси і їх використання у межах різних правових режимів власності.

Також зазначена реалізація повинна ураховувати встановлені у науці «шляхи інтеграції екологічних пріоритетів в усі компоненти і напрями діяльності ЄС, поряд з суто природоохоронною діяльністю, завдання збереження довкілля реалізуються в регіональній і енергетичній, науково- технічній і аграрній, транспортній і торговій політиці [90, с. 8].

Таким чином норми ЛК України поряд із іншими нормами кодексів у сфері охорони і використання природних ресурсів повинні реалізовувати концепцію верховенства екологічних, культурних, соціальних й економічних прав громадян, стратегію державної екологічної політики України спрямовану на утворення інститутів координації суб’єктів природоохоронної діяльності, встановлення адміністративних і юридичних обмежень природокористування всіма суб’єктами природоресурсного права з метою їх охорони, збереження і відновлення для майбутніх поколінь громадян. Питання функцій державного контролю, нагляду, моніторингу у сфері охорони і використання природних ресурсів повинно бути сформовано у єдиному законодавчому акті у сфері екології (наприклад проект Екологічного кодексу), що повинен закріпити систему норм правового статусу єдиного центрального органу виконавчої влади у формі інспекції, організаційні форми і функціональні можливості інформаційної й процедурної, функціональної взаємодії з громадськими організаціями екологічного контролю, нагляду і моніторингу, органами місцевого самоврядування, фермерськими господарствами тощо.

Реалізація природоохоронної концепції сталого розвитку у положеннях державної політики в Україні потребує на даний час вироблення основних орієнтирів механізму адміністративно-правового регулювання державного моніторингу-нагляду-контролю в екологічній сфері відносин із урахуванням необхідності практичної реалізації, з одного боку принципу верховенства права, з іншої принципу законності, забезпечення правопорядку.

В науковій літературі встановлено, що на даний час діяльність органів державного управління не повинна зводитись лише до оперативного управління супільними процесами та реалізації заходів державного контролю і примусу [114, с. 398]. Сучасна роль органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій значно розширюється за рахунок публічно-сервісної діяльності із надання громадянам не лише публічних послуг, як стверджується в літературі [114, с. 398], але і забезпечення реалізації юридичних конституційних гарантій, що утворюють умови для правомірної діяльності і розвитку людини в організації, регіоні, суспільстві. Наприклад, ст. 10 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII закріплено такі основні гарантії екологічних прав громадян, серед яких:

- обов’язком ЦОВВ, підприємств, установ, організацій здійснювати технічні та інші заходи для запобігання шкідливому впливу господарської та іншої діяльності на навколишнє природне середовище, виконувати екологічні вимоги при плануванні, розміщенні продуктивних сил, будівництві та експлуатації об'єктів економіки (п. б). За своїм змістом зазначений напрям публічно-правової гарантії відповідає значенню понять «екологічне прогнозування» і «екологічний моніторинг». Наприклад, за визначенням О. О. Бакай «екологічне прогнозування» є урегульована екологічним законодавством діяльність спеціально уповноважених суб'єктів права, що спрямована на підготовку та проведення екологічних прогнозів у галузі використання і відтворення природних ресурсів та забезпечення сприятливого стану навколишнього природного середовища й екологічної безпеки [10, с. 6-8]. С. В. Шарапова пропонує розглядати поняття «екологічний моніторинг» як урегульована законодавством наукова, інформаційно-аналітична система, що дозволяє визначати і прогнозувати зміни стану навколишнього природного середовища, контролювати та управляти ними [171, с. 6-8];

- участю громадських організацій та громадян у діяльності щодо охорони навколишнього природного середовища (п. в);

- здійснення державного та громадського контролю за додержанням законодавства про охорону навколишнього природного середовища (п. г) [132].

За висновками М. К. Черкашиної, юридичні гарантії права природокористування э системою спеціальних правових засобів (юридичних інструментів), способів та умов, передбачених матеріальним і процесуальним законодавством, за допомогою яких задовольняються інтереси природокористувачів та забезпечується юридична можливість здійснення й захисту суб’єктивного права користування природними ресурсами [169, с. 13-14].

Представники сучасних публічно-владних реформ в Україні пропонують реалізацію концепції екологічного моніторингу у сфері охорони природного навколишнього середовища у вигляді запуску автоматизованої, відкритої системи реєстрів природокористувачів і небезпечних виробництв та впровадження он-лайн декларування з дотримання вимог природоохоронного законодавства. У цьому зв’язку стверджується, що це може не лише підвищити ефективність екологічної відповідальності та контролю, а й унеможливить, будь-які корупційні прояви [149]. На наш погляд зазначені пропозиції у юридичному аспекті не визначені нормами закону щодо конкретного змісту функціональної й організаційної структур державних і недержавних суб’єктів публічного екологічного контролю і моніторингу.

На даний час у вітчизняній науці виявлено й досліджено специфічні ознаки системи екологічного законодавства, такі як: 1) інтеграція нормативно-правових актів різного змісту (природоресурсного, природоохоронного та антропоохоронного); 2) наявність великої кількості законів, які характеризуються об’єднуючим чинником - високим ступенем екологізації; 3) існування значної кількості законодавчих актів кодифікованого характеру; 4) загальнозначущий характер норм нормативно- правових актів інтегрованого характеру як для власної системи, так і для інших галузей національного законодавства; 5) наповненість змісту нормативно-правових актів урахуванням стійких зв’язків екосистеми та її об’єктивних законів розвитку; 6) упровадження широкого спектра екологічних приписів у зміст інших галузей законодавства; 7) вміст значної кількості норм, які мають публічно-правовий характер тощо [43, с. 3].

Крім цього, виявлені певні прогнозні тенденції удосконалення і розвитку законодавства. Так, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» від 25.06.1991 № 1264-XII став законом перехідного періоду оскільки його норми зберегли наступність із попереднім радянським законодавством, що важливо було для забезпечення його стабільності, та, разом із цим, увібрав до свого змісту концептуально нову ідею про єдність і взаємозв’язок всіх екологічних відносин: охорони навколишнього природного середовища, забезпечення екологічної безпеки та використання й охорони природних ресурсів.

Цей Закон, за визначенням дослідника Т. І. Діденко, став системоутворюючим актом, через норми якого було розпочато формування системи сучасного екологічного законодавства України. Одночасно акцентовано на тому, що у зв’язку з новітнім етапом розвитку екологічного законодавства у світлі кардинальних трансформаційних процесів Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» втрачає позицію провідного акта, що ставить на порядок денний питання про прийняття сучаснішого базового законодавчого акта [43, с. 7-8]. Зокрема таким базовим повинен стати кодифікований закон. На думку Т. І. Діденко «передумови для кодифікації екологічного законодавства в сучасних умовах вже склалися, тому, думку автора, екологічне законодавство як комплексна галузь та її складові можуть виступати об’єктами кодифікації [43, с. 12-13].

Одними із перспективних напрямів удосконалення адміністративно - правового регулювання контрольно-наглядової діяльності у сфері ведення лісового господарства є екологічне прогнозування і екологічне спостереження (моніторинг), що спеціально досліджувались на рівні дисертаційних робіт на здобуття наукового ступеню кандидата юридичних наук у період початку 2000-х років О. О. Бакай (Правове забезпечення екологічного прогнозування, 2001 рік) та С. В. Шарапова (Правове забезпечення екологічного моніторингу в Україні, 2002 рік). На даний час зазначені питання формуються більше у теорії екологічного, природоресурсного права, ніж як самостійні інститути екологічного законодавства в системі екологічного права України [10, с. 6-8; 171, с. 6-7]. Нормами ст. 22 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» закріплено основне місце і призначення «моніторингу навколишнього природного середовища» у системі його елементів або напрямів управлінської діяльності серед яких спостереження, прогнозування та інформування в галузі навколишнього природного середовища. У наукових джерелах зазначені елементи визначені ще як «стадії провадження екологічного моніторингу» [171, с. 6-7]. Разом з цим, Закон України «Про охорону навколишнього природного середовища» не надає понять зазначених термінів, стадій екологічного нагляду і моніторингу. Також норми закону не визначають спеціального поняття «екологічний моніторинг» як «самостійної функції управління в сфері природокористування та охороною довкілля» [171, с. 6-7], а також як складової публічного (державного і громадського) контролю за станом природного середовища, що наприклад передбачено Розділом 8 зазначеного Закону. У зв’язку із законодавчою невизначеністю дослідник С. В. Шарапова пропонує розробити та прийняти спеціальний закон України «Про екологічний моніторинг» [171, с. 6-8]. На даний час проблема законодавчого унормування залишається невирішеною попри наявність ряду захищених дисертацій й пропозицій щодо удосконалення законодавства. Проблема закріплена і пропонуються напрями діяльності щодо організації екологічного моніторингу у спеціальних положеннях Концепції Державної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища, схваленої розпорядженням КМ України від 31.12.2004 № 992-р [69] та Державної цільової екологічної програми проведення моніторингу навколишнього природного середовища, затвердженої Постановою КМ України від 05.12.2007 № 1376 [39]. Проте зазначені програми не реалізовані й законопроект не прийнято.

Нормами ст. 34 Розділу 8 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» визначено завдання контролю в галузі охорони навколишнього природного середовища за суттю лише як «жандармську» функцію: контроль щодо додержання вимог законодавства про охорону навколишнього природного середовища. Законом встановлено предмет державного контролю до якого віднесено відносини основних елементів екосистеми щодо використання і охорона земель, надр, поверхневих і підземних вод, атмосферного повітря, лісів та іншої рослинності, тваринного світу та інших природних об’єктів [132].

Досліджений в роботі зарубіжний досвід, наприклад США, ЄС, свідчить, що екологічний контроль, у т. ч. у сфері ведення лісового господарства не зводиться лише до правозастосування, наприклад еколого-правових норм, його зміст набагато ширший [165, с. 9-13; 90, с. 23-27]. Наприклад у США основним завданням природоохоронного органу є здійснення екологічного моніторингу й контролю застосування права. Відповідно сформована назва державно-контролюючого органу як «служба застосування права та моніторингу» [165, с. 9-13].

За висновками у аналітичних джерелах в Україні пропонується з одного боку формування значної частки приватної деревообробної промисловості, з іншого пропонується запровадити профілювання державних лісових господарств щодо вирощування лісу, захисту його від шкідників і пожеж [170].

На даний час прийняття у 2016 році нових Санітарних правил у лісах України не змінить якісно проблему незаконних рубок і не вирішить системно питань «осучаснення» відносин контрольно-наглядової діяльності у сфері ведення лісового господарства. Так, наприклад, ключові зміни у зазначених правилах стосуються декілька основних аспектів:

1) регламентація санітарних рубок поширюватиметься на всіх лісокористувачів;

2) передбачається ряд заборон суцільних санітарних рубок у різних видах заповідників, заказників та національних парках, навколо місць гніздування рідкісних і таких, що перебувають під загрозою зникнення хижих та інших птахів;

3) забороняється вирубування дуплястих, сухостійних, фаутних дерев для забезпечення представників фауни природним укриттям;

4) в інших категоріях лісів обмеження проведення суцільних санітарних рубок виключно потребами крайньої необхідності з обов’язковим відновленням лісів на цих вирубках;

5) вводиться контроль громадськості, що полягає у оприлюднення на сайтах державних лісових господарств та обласних управлінь інформації щодо планування, обґрунтування та обсяги санітарних рубок лісу;

6) передбачено розширення складу спеціальних комісій, що визначає доцільність призначення суцільних санітарних рубок за рахунок представників органів місцевого самоврядування;

7) нова редакція Санітарних правил більш чіткіше врегульований порядок вибіркових санітарних рубок щодо нумерації дерев, що підлягають вирубуванню, складання нумераційна відомість із зазначенням породи, категорії технічної придатності деревини і підстави для відбору їх у рубку, дерева з дуплами залишатимуться з метою забезпечення лісової фауни природним укриттям, зберігатимуться окремо повалені сухостійні дерева, які слугують середовищем існування та захисту інших об’єктів живої природи тощо [151].

Управління природокористуванням і охороною навколишнього природного середовища - це механізм організації та система діяльності органів державної виконавчої влади і місцевого самоврядування у сфері публічних екологічних відносин, що виникають у зв’язку з природокористуванням, відтворенням природних ресурсів, охороною навколишнього природного середовища, забезпеченням екологічної безпеки [50].

Отже, сучасні суспільні контрольно-наглядові відносини у досліджуваній сфері визначаються своїми особливостями пов’язаними із цілями публічно-правового розвитку, реалізацією публічних і приватних інтересів в управлінні, а також характером суспільних відносин щодо загальної системи засобів: 1) охорони навколишнього природного середовища і 2) забезпечення раціонального природокористування, тобто лісом, як природного, соціального, економічного культурно-оздоровчого комплексу. Зазначений комплекс об’єктивно потребує впливу соціально регулюючих, охоронних, захисних, інформаційних та ін. засобів як адміністративного, інформаційного права так і засобами інших галузей права, економічних, соціальних, біологічних, технічних і інших наук, норм у межах загального механізму соціального регулювання розвитку досліджуваних відносин.

Аналіз спеціальної теоретичної літератури щодо контрольно-наглядової діяльності у лісовому господарстві України засвідчив, що сутність і зміст поняття такої діяльності повинно досліджуватись у зв’язку із питаннями визначення шляхів та практичного застосування засобів реалізації положень державної екологічної і правової політики України, змістом поняття «екологічний контроль» у його громадському, самоврядному й державно-

управлінському аспектах, а також виходячи із суміжних теоретичних конструкцій понятійного апарату у сфері виконання публічних функцій охорони навколишнього природного середовища та контролю природокористування [9].

Висновки до Розділу 3.

Найбільш цінним для науки і практики удосконалення контрольно- наглядових відносин у лісовому господарстві є адміністративно-правове забезпечення первинних цілей такої діяльності, якими є отримання об’єктивної та достовірної інформації про об’єкт контролю, застосування заходів запобігання правопорушень, а також встановлення причин і умов, що сприяють порушенню вимог правових норм. Проте зазначені фундаментальні якості у нормах законодавства на даний час впроваджені не у достатній мірі, щоб виконати завдання системи. Державний нагляд (контроль) у сфері господарської діяльності згідно з чинними спеціальними законодавчими нормами здійснюється насамперед за допомогою функцій виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства суб’єктами господарювання та забезпечення інтересів суспільства. Проте інтереси суспільства можуть бути повною мірою задоволені і реалізовані лише у випадку практичної реалізації правових норм Конституції України, що надають можливість:

1) контролювати інституціями громадянського суспільства здійснення законних публічно-владних контрольно-наглядових повноважень у сфері ведення лісового господарства як способу збереження природних ресурсів як власності Українського народу;

2) реалізовувати в повній мірі положення ст. 13 Конституції України щодо користування громадянами лісовими ресурсами як власністю, що зобов’язує, а також здійснення діяльності у сфері ведення лісового господарства, природокористування як право на господарювання, підприємницьку діяльність у межах норм закону.

За цими підставами державний контроль у сфері організації та ведення лісового господарства України може розглядатись як вид публічного контролю, що охоплює сферу взаємодії органів публічної виконавчої, місцевої самоврядної влади та інституцій громадського самоуправління з метою не лише виявлення та запобігання порушенням вимог законодавства але і забезпечення реалізації екологічних та соціально-економічних прав і свобод громадян.

Одним із основних способів досягнення публічно-правових цілей забезпечення реалізації екологічних та соціально-економічних прав громадян є державний контроль, що спрямований не лише на поточне внутрішньо організаційне забезпечення функціонування системи публічно-управлінських відносин конкретної сфери але й на удосконалення та розвиток такої системи із найменшими втратами. Із цим пов’язана і необхідність наукового пізнання принципових положень функціонування посадових осіб контрольно- наглядових органів у сфері ведення лісового господарства.

На підставі обґрунтування загальнотеоретичних і спеціально-галузевих наукових розробок з’ясовано загальнотеоретичний зміст принципів державного управління і державного контролю, а також їх види у функціональному аспекті. Здійснено аналіз змісту принципів державного контролю закріплених у чинних міжнародно-правових актах та нормах національного законодавства щодо засад державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, державного контролю за використанням та охороною земель, лісових відносин.

Встановлено, що відповідно до норм основних засад державної екологічної політики України реформування передбачається здійснити на основі принципів посилення ролі екологічного управління в системі державного управління України з метою досягнення рівності трьох складових розвитку (екологічної, соціальної, економічної), яка зумовлює орієнтування на пріоритети сталого розвитку. Водночас спеціальні правові норми ЛК України не передбачають будь-яких принципів публічно-владної діяльності у сфері організації та ведення лісового господарства. Спеціальні норми Глави 17 ЛК України, що призначені регулювати відносини у сфері публічного контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів закріплюють лише чотири основних завдання пов’язаних із реалізацією державної політики, додержанням лісового законодавства та запобіганням порушенням правових норм учасниками лісових відносин. Реалізація цих завдань нормами ст. 94 ЛК України покладена на вищий і центральні органи виконавчої влади. Проте норми ЛК України не передбачають принципів, функцій і спеціального порядку здійснення державного контролю у сфері ведення лісового господарства. У цих правових умовах юридичної невизначеності виникає потреба привести норми лісового законодавства до вимог ст. 19 Конституції України та сформувати необхідні норми принципи контрольно-наглядової діяльності.

Ураховуючи теоретичні положення напрацьовані у наукових джерелах, а також те, що концептуальною основою реформування уряду повинно бути законодавче визначення основоположних принципів і напрямів його діяльності, у дисертації запропоновано визначення поняття «принципи контролю у сфері організації та ведення лісового господарства України», внесення змін і доповнень у систему норм ЛК України, зокрема до Розділу 1 ввести окрему статтю із назвою: «Принципи організації та ведення лісового господарства» у яку включити зміст системи принципів, що розроблено у роботі. Також запропоновано внесення змін і доповнень до норм Розділу 17 ввести окрему статтю із назвою: «Принципи контролю щодо ведення лісового господарства» у яку включити зміст принципів, що розроблено у роботі.

Визначення законодавчих норм сучасного змісту функцій державного екологічного контролю, нагляду, моніторингу у сфері охорони, захисту, використання і відновлення лісів у системному нормативно-правовому акті - Екологічному кодексі надасть можливість чіткіше унормувати і оптимізувати до найменших ресурсних втрат і ризиків конфлікту публічних та приватних інтересів функціональну, організаційну, інформаційну та ін. інфраструктуру контрольно-наглядової діяльності і привести її до вимог норм Конституції України. Організація і ведення лісового господарства повинна здійснюватись на основі норм Конституції України, ЛК України, ГК України, інших законів із урахуванням цілей, завдань і функцій закріплених у нормах екологічного і адміністративного законодавства.

Лісове господарство як сфера екологічного, соціально орієнтованого господарювання повинно здійснюватись суб’єктами права на господарювання не лише у форматі державних підприємств але і підприємствами, що утворені на основі інших видів і форм прав власності, що є рівними за нормами Конституції України. Така діяльність повинна узгоджуватись із особливостями вимог норм міжнародно-правових актів у сфері екології, національних норм Земельного, ЛК, Водного та ін. законів України основним предметом регулювання яких повинно бути нормативно визначений порядок реалізації земельних, екологічних, соціальних, культурних та інших прав громадян на природні лісові ресурси і їх використання у межах різних правових режимів власності і господарювання.

<< | >>
Источник: АРУТЮНЯН ДАВИД АШОТОВИЧ. АДМІНІСТРАТИВНО-ПРАВОВІ ЗАСАДИ КОНТРОЛЬНО-НАГЛЯДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ У ЛІСОВОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме Напрями розвитку адміністративно-правового регулювання у сфері державного контролю ведення лісового господарства в Україні:

  1. Глава 10 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сферах будівництва та житлово-комунального господарства
  2. Глава7 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері промисловості
  3. Глава 24 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері оборони
  4. Глава 11 Адміністративно-правове регулювання і державне управління в агропромисловій сфері
  5. Глава 21 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері юстиції
  6. Глава 18 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері науки
  7. Глава 5 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері підприємництва
  8. Глава 19 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері культури
  9. Глава 17 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері освіти
  10. Глава 2 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері фінансів
  11. Глава 25 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері закордонних справ
  12. Глава 16 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері охорони здоров'я
  13. Глава 8 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у паливно-енергетичній сфері
  14. Глава 23 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері внутрішніх справ
  15. Глава 6 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері захисту економічної конкуренції
  16. Глава 15 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері праці та соціальної політики
  17. Глава 4 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері реалізації митної політики
  18. Глава 12 Адміністративно-правове регулювання і державне управління у сфері охорони навколишнього природного середовища
  19. 1. Загальна характеристика адміністративно-правового регулювання у сфері фінансів
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -