Суб’єкт надання адміністративних послуг

У п. 3 ст. 1 Закону України «Про адміністративні послуги» визначено коло суб’єктів, які можуть надавати адміністративні послуги:

- органи виконавчої влади;

- інші державні органи;

- органи влади Автономної Республіки Крим - з урахуванням Закону України від 15 квітня 2014 р.

- органи місцевого самоврядування;

- посадові особи органу виконавчої влади, іншого державного органу, органу влади Автономної Республіки Крим, органу місцевого самоврядування.

Цей перелік є вичерпним. Законодавець використав саме інституційний крите­рій для формування переліку суб'єктів надання адміністративної послуги, а не функційний. Це означає, що за чинним Законом жодні інші суб'єкти не можуть надавати адміністративні послуги^[182].

Органи виконавчої влади як суб’єкти надання адміністративних послуг. Виходячи зі змісту Конституції України, до системи органів виконавчої влади України входять:

1) Кабінет Міністрів України - вищий орган у системі органів виконавчої влади;

2) центральні органи виконавчої влади - міністерства та інші органи;

3) місцеві органи виконавчої влади - обласні (Київська і Севастопольська міські), районні державні адміністрації.

Кабінет Міністрів України, як правило, адміністративні послуги безпосе­редньо не надає, однак в окремих випадках він постає як суб'єкт надання таких послуг, ухвалюючи зокрема індивідуальні рішення, які стосуються вирішення справ фізичних або юридичних осіб (як приклад, розпорядження про погодження продажу земельних ділянок).

Згідно зі ст. 1 Закону України від 17 березня 2011 року № 3166-VI «Про центральні органи виконавчої влади» систему центральних органів виконавчої влади складають міністерства України та інші центральні органи виконавчої влади.

Відповідно до законодавства України міністерства уповноважені надавати адміністративні послуги.

До інших центральних органів виконавчої влади належать служби, агентства, інспекції, центральні органи виконавчої влади зі спеціальним статусом, інші центральні органи виконавчої влади.

Інші державні органи, які надають адміністративні послуги, - це насампе­ред державні органи, які не віднесені до органів виконавчої влади (як приклад, Національний банк України, Національна комісія, що здійснює державне регу­лювання у сферах енергетики та комунальних послуг тощо). При цьому ні зако­нодавець (Верховна Рада України), ні судові органи, ні органи прокуратури адмі­ністративних послуг не надають.

Органи місцевого самоврядування як суб'єкти надання адміністратив­них послуг. Згідно зі ст. 5 Закону України від 21.05.1997 р. № 280 «Про місцеве самоврядування в Україні» система місцевого самоврядування включає територі­альну громаду; сільську, селищну, міську раду; сільського, селищного, міського голову; виконавчі органи сільської, селищної, міської ради; старосту; районні та обласні ради, що представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ, міст; органи самоорганізації населення.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органам місцевого самоврядування крім власних повноважень можуть надаватися окремі повноваження органів виконавчої влади, у здійсненні яких вони підконтрольні відповідним органам виконавчої влади. Глава ІІ цього Закону містить низку статей, що передбачають, якими саме делегованими повноважен­нями можуть наділятися органи місцевого самоврядування. Так, ст. 27 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» стосовно делегованих повно­важень передбачено, що органи місцевого самоврядування здійснюють організа­ційне забезпечення надання адміністративних послуг органів виконавчої влади через ЦНАП.

Обсяг надання муніципальних послуг районними та обласними радами обме­жений повноваженнями цих органів, що є здебільшого організаційними та майже не передбачають виконання управлінських дій, спрямованих на забезпе­чення потреб конкретних громадян.

Територіальні громади як суб’єкти надання адміністративних послуг. Оптимальний перелік адміністративних послуг залежить від інституційної спро­можності громади. У громадах на базі міст, особливо середніх і великих, має надаватися максимальний спектр послуг.

У територіальних громадах сільського типу, особливо з обмеженою спро­можністю, насамперед здійснюється надання найнагальніших адміністратив­них послуг, зокрема в таких сферах:

- реєстрація актів цивільного стану (1-ї черги): державна реєстрація наро­дження; державна реєстрація смерті; державна реєстрація шлюбу;

- реєстрація / зняття з реєстрації мешканців: реєстрація місця проживання особи; зняття з реєстрації місця проживання особи; надання довідки про реєстрацію місця проживання особи; реєстрація місця перебування особи; надання довідки про склад сім'ї (про зареєстрованих у житловому приміщенні осіб);

- призначення житлових субсидій;

- призначення окремих видів державної допомоги (зокрема при народженні дитини тощо);

- призначення та перерахунок пенсій.

У зв'язку із запровадженням у державно-правову практику України інсти­туту старости об'єднаної територіальної громади (ТГ) важлива роль у наданні та сприянні громадянам у наданні адміністративних послуг належить саме цій посадовій особі місцевого самоврядування.

Основними напрямками діяльності старости є створення відповідних умов для отримання адміністративних послуг, надання довідок для одержання адмі­ністративних послуг в адміністративних центрах ТГ і безпосереднє надання адміністративних послуг жителям сіл і селищ, які не є адміністративними центрами ТГ.

Для отримання жителями сіл та селищ адміністративних послуг від вико­навчих органів місцевого самоврядування (відділів, департаментів ради ТГ) староста в межах своїх повноважень має сприяти жителям у підготовці потріб­них документів (надання бланків документів, роз'яснення порядку їх заповне­ння, консультування з питань переліку документів та їх форми, які потрібно додати до заяви).

Державний реєстратор як суб'єкт державної реєстрації також уповноваже­ний відповідно до закону надавати адміністративні послуги.

Відповідно до п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» держав­ний реєстратор юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань - це особа, яка перебуває у трудових відносинах з суб'єктом держав­ної реєстрації, нотаріус.

Суб’єктами державної реєстрації відповідно до спеціального Закону є:

Міністерство юстиції України - у виключних випадках реєстрації полі­тичних та громадських суб'єктів;

територіальні органи Міністерства юстиції України - у разі державної реєстрації первинних, місцевих, обласних, регіональних і республікан­ських професійних спілок, їх організацій та об'єднань, структурних утво­рень політичних партій, регіональних (місцевих) творчих спілок, терито­ріальних осередків всеукраїнських творчих спілок, місцевих, обласних, республіканських АРК, Київської та Севастопольської міських організа­цій роботодавців та їх об'єднань, чинних третейських судів, громадських об'єднань, їх відокремлених підрозділів, громадських об'єднань, що не мають статусу юридичної особи;

виконавчі органи сільських, селищних і міських рад, Київська та Севасто­польська міські, районні, районні у містах Києві та Севастополі державні адміністрації, нотаріуси, акредитовані суб'єкти - у разі державної реєстрації інших юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців.

Акредитованим суб'єктом може бути юридична особа публічного права, у трудових відносинах з якою перебуває не менше ніж три державні реєстратори та яка до початку здійснення повноважень у сфері державної реєстрації уклала угоду страхування цивільно-правової відповідальності. Акредитація суб'єктів і моніторинг відповідності таких суб'єктів вимогам акредитації здійснюються Міністерством юстиції України в порядку, установленому Кабінетом Міністрів України (п. 14 ст. 1 Закону 6.09.2012 № 520).

2.3.