Роль принципів адміністративного права у захисті прав і законних інтересів людини і громадянина

На сучасному етапі розвитку національної правової системи відбувається переосмислення ролі держави та формування між владою і громадянами відносин нового типу. У цих відносинах важливу роль відіграють принципи права, які спрямовують законодавця на прийняття правотворчих рішень які спрямовані на захист прав та інтересів людини і громадянина.

Взагалі, термін «принципи» походить від лат. «principium» - початок, фундамент) - вихідне положення; переконання людини, його створений погляд на те чи інше питання [88, с. 753], що тлумачиться як вихідні, фундаментальні положення, орієнтири, перевірені теорією і практикою [89, с. 13].

У юридичній літературі пропонують різні дефініції принципів права. В одних акцентовано на тому, що принципи - категорія об’єктивна, в інших їх тлумачать як головні ідеї та навіть як поняття, що виражають сутність історичного типу права. Деякі вчені наголошують на тому, що принципи є сферою правосвідомості, правової ідеології та науки, що юридичні основи - поза безпосереднім змістом права, яке розуміють досить широко. Тривають дискусії з приводу того, чи можна вважати принципами права такі загальні

49 положення, які не дістали безпосереднього закріплення в нормативно­правовому акті, а лише випливають зі змісту його норм. У деяких визначеннях протиставляють поняття принципів права як його найважливіших соціальних основ і правових принципів, які, навпаки, властиві самій юридичній матерії [90, с.16].

Складний багатогранний зміст права, яке не може бути зведене до законодавства, вимагає комплексного підходу до його принципів. Такий підхід припускає їх аналіз у декількох аспектах, умовно позначених як генетичний, гносеологічний, онтологічний і функціональний. При цьому терміни «принципи права», «юридичні принципи», «засадничі ідеї», «відправні начала», «керівні положення» використовують як синоніми [91, с.115 ].

На думку Д.

У загальній теорії права принципи права розглядаються як основні (керовані) ідеї, вихідні положення, які характеризують зміст права, суть та призначення в суспільстві. З одного боку, вони виражають закономірності права, а з іншого - є найбільш загальними нормами, які діють у всій сфері правового регулювання і поширюються на всіх суб’єктів. Ці норми або прямо сформульовані в законі, або виводяться із загального змісту законів [93, с. 237].

Принципи, як зазначє В. Я. Малиновський - це специфічні поняття, змістом якого є не тільки сама закономірність, відносини, взаємозв’язок, скільки наше знання про них. Вони є результатом узагальнення людьми

50 об’єктивно чинних законів і закономірностей, притаманних їм загальних рис, характерних фактів і ознак, які стають загальним началом їх діяльності [ 94, с. 190].

Таким чином, принципи права є закономірним явищем юридичної науки, які по своїй суті є універсальними і всебічно відображають сучасні підходи до їх докринального трактування. Під універсальністю принципів права Л. С. Явіч розумів те, що ними (принципами права) пронизана вся юридична матерія та що вони повинні враховуватись у будь-якій правовій ситуації. Вища імперативність, на думку автора, свідчить не лише про їхню обов’язковість, а й про те, що правові норми, які не вважаються принципами, повинні з них випливати та їм відповідати. На думку Л. С. Явіча загальнозначимість принципів права полягає в тому, що вони спрямовують весь механізм правового регулювання суспільних відносин [95, с.

Безперечно, в сучасних умовах, принципи права мають універсальний характер, оскільки повинні враховуватися суб’єктами правотворчості під час створення норм для здійснення правового регулювання суспільних відносин.

Прийняття Конституції України 1996 р. та входження України до європейського політичного, економічного, інформаційного і правового простору започаткувало процес утвердження конституційних принципів.

Конституція України закріпила основу принципово нового погляду на суспільне призначення адміністративного права, його якісно нову роль у регулюванні відносин між державою і громадянами. В його ціннісній характеристиці акценти щоразу більше зміщуються до правоохоронних та правозахисних. За своїм глибинним призначенням, як зазначав В. Б. Авер’янов, - адміністративне право має визначатися як «право забезпечення і захисту прав людини» [96, с. 10].

На думку Ю. П. Битяка, будь-яка діяльність, а тим більше управлінська, має певну основу. Зокрема, до принципів державного управління вчений відносить такі: відповідальність органів виконавчої влади (посадових осіб) за доручену справу про перед людиною і державою; верховенство права;

51 законності; участі громадян та їх об’єднань в управлінні; рівності громадян в управлінні; гласності [97, с. 12 ].

На думку В. Б. Авер’янова, О. Ф. Андрійко, В. І. Полюхевича в узагальненому вигляді адміністративне право - це аж ніяк не «управлінське право», а переважно право «публічно-сервісне», тобто право, спрямоване на обслуговування потреб та інтересів приватних осіб у їхніх стосунках з органами публічної адміністрації. Це положення і має стати домінантною в тлумаченні «адміністративної» природи розглядуваної галузі права [98, с.71 ].

Г. Й. Ткач серед сучасних принципів адміністративного права виділяє конституційні та організаційно-функціональні. До конституційних вчений відносить принципи законності; пріоритету прав та свобод людини і громадянина; рівності громадян перед законом; демократизму нормотворчості й реалізації права; взаємної відповідальності між державою і людиною.

Можна і далі наводи різні наукові підходи щодо класифікації принципів, проте вважаємо зупинитися на принципах наведених А. М. Колодієм, який виокремлює наступні принципи:

1) правосвідомості;

2) правоутворення;

3) правотворчості;

4) системи права: а) загальноправові (основні); б) міжгалузеві; в) галузеві; г) інститутів права;

5) структура права: а) загальносоціального і юридичного; б) публічного і приватного; в) регулятивного і охоронного; г) матеріального і процесуального; г) об’єктивного і суб’єктивного;

6) право реалізації, а серед них - правозастосування;

7) правоохорони, а серед них - особливо - правосуддя і юридичної відповідальності [90, с. 39].

Дійсно, принципи адміністративного права не є застиглою категорією, вони розвиваються паралельно та одночасно з розвитком адміністративного права, хоча іноді можуть і випереджати його розвиток, формуючи, як наслідок, магістральні напрями розвитку останнього [100, с. 51].

Аналіз змісту Конституції України та інших джерел свідчить, що конституційно-правові вихидні положення отримали свій подальший розвиток і закріплення в одній із провідних галузей вітчизняного права - Конституційному праві. Мова йде про реалізацію загального принципу українського адміністративного права закріпленого в Конституції України.

Взагалі, загальні принципи мають фундаментальне значення для всієї галузі адміністративного права, вони є взаємопов’язаними та найбільш дослідженими в науці адміністративного права.

До цих принципів можна віднести:

- принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина;

- принцип законності;

- принцип рівності громадян перед законом;

- принцип демократизму нормотворчості й реалізації права;

- принцип взаємодії відповідальності держави і людини;

- принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною [101, с.

Зміст Конституції України, особливо розділів I, II, V, VII, VIII, показує, що на території України визначено новий підхід у взаємовідносинах між особистістю і державою яккий знаходить своє відображення у таких положеннях:

а) пріоритет громадян у взаємовідносинах з державою;

б) закріплення в Конституції прав і свобод людини і громадянина;

в) верховенства права в процесі регулювання взаємовідносин між громадянами і і державою;

53

г) забезпечення з боку держави прав та свобод людини і громадянина і її відповідальності перед собою [102, с. 87].

В контексті наведених принципів важливою гарантією захисту прав і інтересів людини і громадянина виступає Конституційний принцип верховенства права, як зазначав В. Б. Авер’янов, означає, з-поміж іншого, підпорядкування діяльності державних інститутів потребам реалізації та захисту прав людини, забезпечення їх пріоритетності перед усіма іншими цінностями демократичного суспільства. Варто уваги, що у цьому розумінні принцип верховенства права за своїм змістом значно ширше принцип верховенства закону, оскільки не кожний чинний закон здатний відобразити справжні потреби повноцінної реалізації або захисту основних прав і свобод людини і громадянина [103, с. 31].

З огляду на тему монографічного дослідження, розглянемо категорію «інтерес» людини і громадянина через призму окремих загальних принципів сучасного адміністративного права, оскільки саме вони найповніше характеризують цю юридичну категорію в адміністративному праві.

Принцип пріоритету прав і свобод людини і громадянина випливає з положень ст. 3 Конституції України. Людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю. Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов’язком держави. Цей важливий «інтерес» людини і громадянина втілюється у його взаємовідносинах з державою, за якого держава повинна спрямовувати свою діяльність на втілення цього важливого принципу в життя.

Зважаючи на проблемні питання щодо захисту інтересу людини і громадянина органами виконавчої влади та місцевого самоврядування, а також те, що у відносинах між фізичними та юридичними особами і суб’єктом владних повноважень нерідко виникає конфлікт «інтересу», перед багатьма особами особливо гостро постає питання вибору способу

54 забезпечення або захисту своїх гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод.

Правова реформа, яка сьогодні проводиться в нашій країні, має бути цілком спрямована на розвиток прав людини та механізму їх реалізації і захисту, причому успіх її значною мірою залежатиме від готовності та здатності державних органів, насамперед судових і правоохоронних, сприймати своє призначення як служіння кожній людині, охорона і захист її прав та свобод, гарантування її безпеки. Людський вимір - ось основний вектор конституційного регулювання соціальних процесів. З цього і треба виходити, проводячи відповідні реформи - економічні, соціальні, правові [104, с. 293].

Отже, реалізація юридичної категорії «інтерес» особи вимагає від держави не тільки створення умов, за яких кожна особа могла б реалізувати свої права та інтерес у взаємовідносинах з державою, але і у їх захисті.

Ця діяльність реалізується через виконання обов’язків державними службовцями, які повинні глибоко усвідомлювати, що владні повноваження надані їм для того, щоб у найкращий спосіб показувати своє підпорядкування волі законодавця, який встановлює систему прав і свобод людини та громадянина. А це підпорядкування проявляється у визнанні цих прав і свобод,бажанні їх задовольнити і захистити [105, с. 28].

Він має не лише ідеологічне, а й практичне значення, а публічна влада не тільки творить право, а й обмежена у творенні права [106, с.142].

Отже, принцип пріоритету прав і свобод людини та громадянина - це один із провідних загальних принципів сучасного адміністративного права України, який полягає в першості, первинності людини та громадянина, першочерговості їх прав свобод і законних інтересів щодо органів виконавчої влади держави, сутність якого складається з трьох основних цілей: права і свободи людини та громадянина - найвищі цінності для суспільства та є пріоритетними щодо інтересів держави; головним обов’язком публічної влади є повага, утвердження та забезпечення прав і свобод людини та громадянина;

55 норми конституції та законів держави, хоча і є важливим джерелом права, але визначальним джерелом прав у суспільстві є природні права людини [107, с. 141 ].

Таким чином, відображений в Конституції України принцип пріоритету прав і інтересів особи є одним із найважливіших для реформування сучасного адміністративного права. Цей принцип вказує на характер відносин особи і держави, де остання повинна спрямовувати свою діяльність на втілення в життя конституційних прав і інтересів особи. Однак й інші принципи є не менш важливі в діяльності органів влади і суду. Зокрема, таким є принцип законності. Представники науки теорії держави і права В. М. Субботін, О. В. Філонов, Л. М. Князькова, І. Я. Тодоров, під законністю розуміють особливий режим або процес діяльності держави і всіх інших суб’єктів суспільних відносин, суть якого зводиться до трьох основних вимог:

1) наявність добре продуманої системи демократичних правових законів і підзаконних нормативних актів;

2) точне і повне закріплення правового статусу (прав і обов’язків) усіх учасників суспільних відносин, особливо державних органів і посадових осіб;

3) точне і неухильне дотримання законів та інших нормативно- правових актів усіма посадовими особами і громадянами [ 108, с. 284].

Ці ж науковці акцентують увагу на важливе для теорії і практики зміцнення законності. Принципи законності - це основні ідеї, початки, що виражають зміст законності, а вимоги - те, чого «вимагає» законність, тобто сформульовані в загальному вигляді правові розпорядження, дотримання, виконання яких робить явище (поведінка, акт і т. ін.) законним.

За такого підходи науковці виділяють чотири принципи законності: верховенство закону, єдність, доцільність і реальність законності [108, с. 285].

На думку Є. Б. Кубко принцип законності слід розуміти як утвердження верховенства вимог і положень Конституції і законів України в адміністративно-правового регулювання суспільних відносин [101, с. 99].

Основні положення цього принципу закріплені у частині другій ст. 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Зокрема, ст. 7 КУпАП визначає, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв’язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, прокурорським наглядом, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Детальніше ці положення розкриваються в окремих статтях адміністративного кодексу України.

Аналіз принципу законності світчить, що законність як явище є одним із найважливіших елементів демократії та правової держави. Змістом законності є верховенство закону, рівність суб’єктів права перед законом, з іншого - принцип утворення, діяльності, компетенції, прав та обов’язків органів публічної влади та їх посадових осіб на підставі закону, і разом із тим можливість особи захистити свої права та інтерси [109, с. 36].

Принцип рівності громадян перед законом виявляється в тому, що положення частині першої, ст. 24 Конституції України вказують, що не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.

Цей конституційний принцип рівності передбачає рівну можливість усіх громадян захищати свої права і свободи у суді (частина перша ст. 55 Конституції ).

Відповідно до частини першої ст. 8 Конституції в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, зокрема у закони, які за своїм змістом мають бути проникнуті передусім ідеями соціальної справедливості, свободи, рівності тощо. Одним з проявів верховенства права є те, що право не обмежується лише законодавством як однією з його форм, а включає й інші соціальні регулятори, зокрема норми моралі, традиції, звичаї тощо, які легітимовані суспільством і зумовлені історично досягнутим культурним рівнем суспільства. Всі ці елементи права об’єднуються якістю, що відповідає ідеології справедливості, ідеї права, яка значною мірою дістала відображення в Конституції України (підпункт 4.1. пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення більш м’якого покарання) [110 ].

З точки зору моралі, як одного з елементів принципу верховенства права, рівність людини як складова сучасної концепції прав людини випливає з гідності людини - вродженої властивості людини, однаково притаманної усім людям, тобто її цінності як такої, незалежно від будь-яких біологічних чи соціальних властивостей. Рівність людини виступає як соціальний ідеал, що проявляється протягом усієї історії людства і по-різному обґрунтовується, або як ключова цінність демократичного суспільства, або як принцип справедливості у політичних цінностях [111, с. 134].

Таким чином, гарантована Конституцією України рівність усіх громадян в їх правах і свободах означає необхідність забезпечення рівних конституційних правових можливостей особи для реалізації однакових за змістом та обсягом конституційних прав та інтересів.

Принцип демократизму нормотворчості й реалізації права виявляється в можливості громадян як безпосередньо, так і через своїх предстників, утворених ними чи або інші організації брати участь у формування правової політики, в управлінні державою. Так, відповідно до Конституції та законів України виборним представницьким органом державної влади є лише один

58 орган державної влади - Верховна Рада України. Виборними представницькими органами місцевого самоврядування є сільські, селищні та міські ради. Районні та обласні ради представляють спільні інтереси територіальних громад сіл, селищ та міст, незалежно від порядку їх формування. Органом державної влади, який уособлює представницьку демократію в Україні і є головним структурним елементом демократизму держави, визначена Верховна Рада. Лише вона має право представляти Український народ - громадян України всіх національностей - і виступати від його імені. Верховна Рада є єдиним, загальнонаціональним, колегіальним, постійно діючим органом законодавчої влади України.

Принцип демократизму нормотворчості й реалізації права може проявляєтися у широкому участі населення та громадських об’єднань у безпосередньому (референдумі) і опосередкованому (через обрані ними органи влади) формуванні норм законів спроможніх реалізувати й захистити їх права та інтереси. Демократизм виявляється і в діяльності місцевого самоврядування. Відповідно до ст. 2 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», місцеве самоврядування в Україні - це гарантоване державою право та реальна здатність територіальної громади - жителів села чи добровільного об’єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища, міста - самостійно або під відповідальність органів та посадових осіб місцевого самоврядування вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

Звертаючись до принципу демократизму нормотворчості й реалізації права та інтересів особи, зазначимо, що діяльність місцевого самоврядування в Україні здійснюється на принципах. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» до таких принципів відносить: народовладдя; законність; гласність; колегіальність; поєднання місцевих і державних інтересів; виборність; правова, організаційна та матеріально-фінансова самостійність в межах повноважень, визначених законами; підзвітність та відповідальність перед територіальними громадами їх органів та посадових

59 осіб; державна підтримка та гарантії місцевого самоврядування; судовий захист прав місцевого самоврядування.

Принцип нормотворчості й реалізації права неможливий без принципу демократизму, оскільки сутність сучасної цивілізованої держави становить демократія, що виникає внаслідок суспільного договору, який неможливий без демократичної організації суспільства. Про принцип демократизму правотворчості писав ще Ш. Монтеск’є, який зазначав, що до основних законів демократії належить той, через який влада, що видає закони, повинна належати народу [112, с. 17].

Правотворчість - це форма державної діяльності, спрямована на створення правових норм, а також на їх подальші удосконалення, зміну, чи скасування. Принципами правотворчості в теорії права визначаються такі: демократизм, законність, гуманізм, науковий характер, професіоналізм, ретельність, скрупульозність підготовки проектів, технічна досконалість актів, які приймаються [113, с. 308-309].

Ці та інші принципи перебувають у певному взаємозв’язку. Так, відповідно до Закону України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» [31], під час формування Загальнодержавної програми за основу необхідно брати об’єктивні потреби України у нормативному регулюванні.

З метою поступового наближення законодавства України до законодавства Європейського Союзу необхідно у процесі нормотворчої діяльності враховувати законодавчі акти ЄС настільки, наскільки це доцільно для України з огляду на економічні, політичні, фінансові та соціальні наслідки прийняття відповідних правових норм, адаптованих до вимог законодавства ЄС. У вишенаведеному Законі зазначено, що формування та реалізація Загальнодержавної програми повинно здійснюватися з додержанням принципу інтегральної єдності процесу адаптації законодавства України до законодавства ЄС із загальним нормотворчим процесом в Україні.

Реалізація принципу інтегральної єдності із загальним нормотворчим процесом в Україні передбачає, що Загальнодержавна програма повинна запроваджуватися в рамках загального процесу планування, координації та контролю нормотворчої роботи в Україні на всіх її стадіях, а саме під час: планування нормотворчої роботи; підготовки проектів законодавчих актів України; проведення правової експертизи проектів законодавчих актів щодо їх відповідності вимогам чинного законодавства України; прийняття законодавчих актів України; впровадження та імплементація законодавства України.

Принцип гуманізму і справедливості у взаємовідносинах між державою і людиною - це «дух» законів і всієї системи адміністративного законодавства, яким мають бути пройняті норми адміністративного права, що закріплюють відносини між суспільством, державою і людиною. Він виявляється передусім у вимозі шанобливого ставлення представників держави до людської гідності. Цей світоглядний принцип можна вважати своєрідним «двигуном» всієї складної системи взаємозв’язків держави й особи, який «рухає» суспільство до досягнення найвищого рівня розвитку.

В адміністративному праві він наповнюється цілком конкретним змістом, коли справа стосується певної особи. Йдеться, наприклад, про ситуації, пов’язані з розподілом благ або обов’язків, коли уповноважений орган чи посадова особа керується критеріями, визнаними законодавцем справедливими. Для особи цей принцип визначатиметься тим, чи поводяться з нею правильно, тобто відповідно до авторитетних стандартів, оскільки саме таке поводження задовольняє почуття справедливості [114, с. 62-71].

Водночас, крім прийняття відповідних законів, держава покликана створити механізм захисту прав та інтересів людини і громадянина від реальних, потенційних ризиків та їх наслідків, від наявних та можливих порушень їх прав і законних інтересів від злочинних посягань на життя, здоров’я, власність, честь і гідність.

Конституція України в регламентації взаємної відповідальності держави й людини виходить з того, що без особистої відповідальності, тобто здатності людини індивідуально відповідати за невиконання своїх обов’язків і порушення встановлених заборон, а в окремих випадках і за неправомірне використання своїх прав і свобод, не можуть існувати реальна автономія, свобода особистості, пріоритет її прав, а отже, і сама вільна індивідуальність. Немає свободи без відповідальності, як і відповідальності в умовах абсолютної свободи [115, с. 76].

На сучасному етапі розвитку українського суспільства й держави, суспільство повинно побудувати соціальну високорозвинену, правову, демократичну державу, для якої людина є найвищою соціальною цінністю. Держава створена для особи, а не особа існує для держави - ось основний принцип відносин держави і особи. Прикладом такого підходу може бути сучасна Німеччина, де «є усталене поняття безумовної відповідальності держави перед особою. І в Основному законі та іншому законодавстві акцент робиться сааме на відповідальності держави, тільки на ній одній. Що ж стосується відповідальності людини і громадянина, то прийнято говорити (панівна юридична та побутова думка) про права й деякі обов’язки людини і громадянина» [ 116, с. 179].

Розвиток державно-правових інституцій й на демократичних засадах та вдосконалення засобів гарантування захисту прав і інтересів людини і громадянина обумовлює партнерські відносини між державою та суспільством. Інститут відповідальності займає центральнее місце в системі засобів забезпечення стабільності розвитки у суспільства, держави та громадян, що передбачає вироблення теоретичної моделі відновлення режим у справедливості та її практичної реалізації на засадах взаємності й адекватності [117, с. 4 ].

Принцип взаємної відповідальності держави і людини повинен на справді передбачити чітке визначення та розподіл сфер соціальної відповідальності всіх рівнів органів публічної влади, їх посадових осіб та

62 громадянина. Відповідальність держави та органів публічної влади розповсюджується на прийняття і реалізацію законів, контролю за їх виконанням, дотримання конституційних прав та інтересів особи. Цей принцип означає, що держава й особа пов’язані взаємокореспондуючими правами і обов’язками. Порушення однією зі сторін своїх адміністративно-правових обов’язків тягне за собою юридичну відповідальність.

Найбільш плідним напрямом у визначенні й встановленні механізмі в відповідальності держави перед особою є адміністративна юстиція. Виникаючи на ґрунті теорії відокремлення гілок влади, адміністративна юстиція є найбільш істотною й необхідною гарантією правомірного характеру у рядової влади [118, с. 24 ].

Наведене свідчить, що принцип взаємної відповідальності держави і людини означає взаємну відповідальність перед суспільством. Ідея взаємної відповідальності держави й особи у сучасній вітчизняній правовій науці є загальновизнаною, а наведені принципи можна вважати основоположними в забезпеченні, гарантуванні захисту прав і законних інтересів людини і громадянина.

Важливою гарантією захисту прав і інтересів людини і громадянина виступає задекларований в Конститтуції України інститут відповідальності держави. У ст. 56 Конституції говориться: «Кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових та службових осіб при здійсненні ними своїхповноважень». Крім того, у ст. 62 Конституції прямо вказано: «У разі скасування вироку суду як неправосудного, держава відшкодовує матеріальну та моральну шкоду, завдану безпідставним засудженням».

У даному випадку слід говорити про принцип відповідальності держави перед особою, оскільки інститут відповідальності держави перед особою - це одна з головних гарантій прав та інтересів особи, закріплених у вітчизняному та

63 міжнародному законодавстві. Держава встановлює механізм власної публічно- правової відповідальності, бере на себе обов’язок забезпечити можливість механізму реалізації такого захисту.

Наведене підтверджує тезу про те, що держава є відповідальним суб’єктом правовідносин, а принцип відповідальності держави перед особою закріплений в Конституції України.

Наведена класифікація і перелік принципів адміністративного права не претендує на однозначність та вичерпність, проте ці та інші принципи відображають сучасні тенденції його розвитку покликаних визначити напрями і механізми адміністративно-правового регулювання охорони прав і інтересів особи. Проте формування сучасних принципів адміністративного права неможливого без впливу європейських принципів права, яке виступає важливою складовою захисту прав і законних інтересів особи.

Принципи адміністративного права є не просто засадничими (основними) ідеями, положеннями, вони відображають закономірності його розвитку і визначають напрями і механізми адміністратвно-правових відносин [ 119, с. 94-95].

Суб’єкти державного (публічного) сектору зобов’язані дотримуватися цих правових принципів, що забезпечуються незалежними контрольними органами, системи правосуддя, судочинства та парламентського нагляду, а також шляхом надання можливостей для проведення слухань і відшкодування як фізичними так і юридичними особами.

У галузі європейського права Суд ЄС спираючись на спільні для держав- членів загальні правові принципи адміністративного права, визначив значну кількість європейських адміністративних принципів.

Найваливішими серед них є:

- принципи верховенства права (управління на основі права);

- принципи пропорційності, правової впевноності захисту законних очікувань, відсутності дискримінації;

- право на проведення слухань під час прийняття адміністративних рішень, на забезпечувальні заходи;

- справедливі умови доступу громадян до адміністративних судів, відповідальності державного управління, що не випливає з договірних зобов’язань [120, с. 20 - 21].

Ці принципи визначені юрисдикцією Суду ЄС повинні бути впроваджені в діяльність судів України з метою захисту прав і інтересів особи.

Наша держава, визначаючи пріоритет європейської інтеграції, вважає необхідним поетапне прийняття та впровадження нормативно-правових актів України, розроблених з урахуванням законодавства ЄС. На сьогодні концепція адміністративного права України базується положеннях Конституції України, іншій вагомій джерельній базі. Так, відповідно до Закону України «Про Концепцію Загальнодержавної програми адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу» формування та реалізація Загальнодержавної програми повинні здійснюватися з додержанням певних принципів. Серед яких одним із основних - принцип всебічного захисту прав і свобод людини.

Виходячи з викладеного, слід погодитися з думкою, що перед наукою адміністративного права нині постало надзвичайно важливе завдання, пов’язане, по-перше, з виробленням оновленої системи принципів адміністративного права, які максимально повно узгоджувалися б із завданням сучасного адміністративного права (забезпечення прав і свобод людини і громадянина в ході практичного виконання законів та інших правових актів [121, с. 148].

Проте, крім розглянутих нами вище принципів потребують уваги класифікації принципів ЄАП, які наведені у дослідженнях Програми СІГМА та ОЕСР, що мають такий вигляд:

- група «Юридична визначеність». Принципи: правової держави; верховенства права; надійності; передбачуваності; зв’язаності адміністрації

65 законом; недискримінації; пропорційності; доцільності (обґрунтованості); процедурної справедливості; своєчасності; професіоналізму тощо;

- група «Відкритість і прозорість». Принципи: відкритості на противагу секретності; прозорості на противагу дискретності; винятковості конфіденційного та секретного характеру діяльності органів публічної влади; набрання законної сили тільки після офіційного опублікування; підлеглості публічних адміністрацій зовнішньому контролю; обов’язкового обґрунтування та наведення підстав прийнятого рішення особі, чиї права або законні інтереси зачіпаються у зв’язку із його прийняттям тощо;

- група «Відповідальність». Принципи: несення відповідальності органами публічної адміністрації; презумпція вини органу публічної адміністрації у відносинах з громадянином; відшкодування шкоди органами публічної влади, заподіяної правам і законним інтересам громадян та інших осіб; формалізованих процедур з метою уникнення абстрактної відповідальності; примату інтересів людини і громадянина у відносинах з органами публічної влади, тощо;

- група «Ефективність і результативність». Принципи: ефективної адміністрації; ефективного та результативного виконання європейського законодавства та інші [122].

Аналіз джерел національного та міжнародного законодавства та наукових поглядів на принципи адміністративного права, дає підстави зробити висновок, що перед наукою адміністративного права нині постало винятково важливе завдання, пов’язане з виробленням оновленої системи принципів адміністративного права, які максимально повно узгоджувалися б із завданням сучасного адміністративного права покликанного забезпечити права і інтереси кожної особи. Її суть полягає в виробленні людиноцентристської ідеології, яка полягає в безперечному визнанні пріоритету прав людини, її законних інтересів.

Вважаємо, що позитивним у цьому напрямку стало б запровадження

66 принципу захисту прав і законних інтересів особи, який на сьогодні є найслабкішою ланкою в правовому механізмі забезпечення прав. Цей принцип повинен запровадити новий підхід до ролі сучасного адміністративного права, яке повинно забезпечити ефективну охорону та захист прав і законних інтересів людини і громадянина, і вимагає принципово іншого підходу до розв’язання ції проблеми.

Регулююча роль адміністративного права повинна мати на меті забезпечити збалансування взаємних прав, обов’язків держави і громадянина у зазначених відносинах, а також встановлення процедури реалізації прав і законних інтересів людини і громадянина, повноважень і юридичної відповідальності сторін публічно-правових відносин.