Захист прав і законних інтересів людини і громадянина в адміністративному суді

Під час життядіяльності особи нерідко виникають ситуації, коли права і законні інтереси особи порушуються суб’єктами владних повноважень. У разі неможливості вирішення таких конфліктних (спірних) ситуацій в порядку адміністративного оскарження в органах публічної влади, особа отримала

115 конституційної гарантії на право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.

На сьогоднішній день в нашій країні є широка нормативно-правова база для забезпечення гарантованих Конституцією України прав і законних інтересів особи. Одним із таких нормативно-правових актів є Кодекс адміністративного судочинства України, в якому знайшла своє законодавче закріплення гаранованих Констиуцією України захист прав, свобод та інтересів особи.

Адміністративне судочинство є відносно новим інститутом українського права. Пройшовши нелегкий час становлення у липні 2005 р. було прийнято Кодекс адміністративного судочинства України. Прийняття цього Кодексу ознаменувало запровадження нового способу судового захисту прав, свобод та законних інтересів особи від порушень з боку представників органів публічної влади.

Адміністраивне судочинство є необхідним елементом державної системи забезпечення гарантій захист прав, свобод та законних інтересів особи. Його завдання визначене у ст. 2 КАС та полягає у захисті охороні прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Тому адміністративним судочинством можна вважати урегульований законом порядок звернення до адміністративних судів та порядок здійснення адміністративного судочинства, яке здійснюється відповідно до Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та міжнародних договорів, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України.

Право кожного оскаржувати в суді рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб є важливою гарантією реалізації конституційного принципу відповідальності держави за свою діяльність перед людиною.

відносинах адміністрації - органам та посадовцям, які здійснюють управлінські функції і мають право приймати обов’язкові для них рішення. А тому надійність такого захисту повинна забезпечуватися розглядом адміністративних спорів незалежним авторитетним органом - судом, перед яким громадянин і адміністрація є рівними [189, с. 17].

Як зазначють І. Б. Коліушка та Р. О. Куйбіда, досвід багатьох посттоталітарних країн показує, що адміністративна юстиція стає тим демократичним інститутом, який покликаний гарантувати захист прав людини державою в особі адміністративних судів від можливого свавілля та зловживань з боку її органів та чиновників. На жаль, неспроможність держави повністю втілити ці ідеї у життя засвідчує те, що Україна й досі не досягла належного рівня демократичного розвитку [190, с. 3].

У своїй більшості науковці розглядають державно-правовий механізм забезпечення правових гарантій прав і інтересів людини і громадянина через призму судового захисту, який виступає ключовим елементом всієї правової системи. А тому, у правовій державі необхідна наявність системи органів, які забезпечують реалізацію правосуддя, охорону прав і інтересів громадян, їх юридичну захищеність від свавілля держави або її посадових осіб. Зрозуміло, такий захист можливий виключно за тієї умови, що існує система повноважних та компетентних органів (яким властиві всі ознаки органів державної влади), які можуть виступати «арбітрами у спорах про право», що виникають як у самому суспільстві, так і в ході його взаємодії з державою. Ключовим елементом цієї системи виступають органи судової влади [191, с. 31].

У цьому контесті слід ще раз звернути увагу на Європейську конвенцію про захист прав людини та основних свобод, що була ратифікована Україною 17 липня 1997 р., в якій наголошено на можливості оскарження дій або бездіяльності представників органів публічної влади [28].

Безумовно, значним поступом у цьому напрямку стало прийняття і впровадження в 2005 р. Кодексу адміністративного судочинства України [41], який посідає серед інших кодифікованих актів особливе місце, осільки належить до основних законодавчих актів, що мають метою захист прав і законних інтересів особи від свавілля органів публічної влади.

Незважаючи на детальне закріплення правових гарантій держави в охороні та захисті прав і законних інтересів особи на справедливий суд як на міжнародному, так і на національному рівнях, його практична реалізація пов’язана із низкою фактичних перешкод. Це пов’язано з тим, що судова система будь-якої країни має певні граничні можливості щодо кількості справ і матеріалів, які вона фізично здатна опрацювати, забезпечивши при цьому всім зацікавленим суб’єктам стандарти справедливого, належного судочинства. Насамперед, звернемося до позиції суду з цього питання, який припускає низку обмежень права на справедливий суд. Загальновідомим є формулювання п. 2 ст. 10 Конвенції, у якій вказано, що здійснення права на вільне вираження поглядів може бути предметом таких формальностей, умов, обмежень або покарання, які встановлені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадського порядку, з метою запобігання розголошенню інформації, одержаної конфіденційно, або для підтримання авторитету і неупередженості правосуддя [192, с. 340-359 ].

Загальними умовами обмеження прав особи, за логікою Конвенції, є законність і необхідність у демократичному суспільстві, які визначаються, виходячи зі співвідношення прав окремої особи й інтересів усього суспільства. Крім того ми погоджуємося з думкою, що право на справедливий суд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням за умови дотримання

118 декількох передумов. По-перше, не допускається встановлення жодних обмежень права особи на звернення до суду і, отже незаконним є встановлення винятків у юрисдикції суду в аспекті реалізації права особи на оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів і посадових осіб держави, а також на захист порушених або оспорюваних прав особи або охоронюваного інтересу.

Таким чином, гарантоване право на захист прав і законних інтересів особи повинно мати виникнення необхідних передумов. До таких ми відносимо:

1) наявність правового спір між особою та суб’єктом публічного управління;

2) наявність норми права, які встановлюють можливість звернення особи до суду, котра вважає свої права та інтереси є порушеними;

3) право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції;

4) наявність механізму реалізації права особи на захист;

5) відповідальність держави в реалізації прав і законних інтересів особи.

Розглянемо кожне гарантоване право особи на захист його прав і законних інтересів.

1. Безпосереднім завданням адміністративної юстиції є вирішення адміністративно-правових спорів у сфері державної влади та управління.

Суспільні відносини, що виникають при здійсненні адміністративного судочинства є специфічними і полягають у захисті прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого

119 самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконаня делегованих повноважень.

Відповідно до ст. 19 Конституції правовий порядок в Україні грунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов’язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

2. Окрім загального конституційного права на судовий захист, Закон України «Про судоустрій і статус суддів» забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України. Зокрема, призначенням Кодексу адміністративного судочинства України є визначення повноважень адміністративних судів щодо розгляду справ адміністративної юрисдикції, порядок звернення до адміністративних судів і порядок здійснення адміністративного судочинства. Ст. 2 КАС України визначає, що основим завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб’єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Норми законів України теж містять норми в яких передбачено, що особа має захистити своє право або інтерес. Наприклад, 2 пункті 10 частини другої ст. 16 ЦК України записано, що одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб [58]. Іншим прикладом є норми ст. 529 Митного кодексу України, який передбачає порядок оскарження постанов у справах про порушення митних правил.

Якщо постанова митниці одночасно оскаржується до центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, та до суду і суд приймає адміністративний позов до розгляду, розгляд скарги центральним органом виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері державної митної справи, припиняється.

3. Важливою гарантією забезпечення прав і законних інтересів особи є правова норма, відповідно до якої ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в адміністративному суді, до підсудності якого вона віднесена (частина друга ст. 6 КАС України). Суд повинен забезпечити можливість сторонам судового процесу брати участь у розгляді справи. Кожен, в тому числі іноземці, особи без громадянства та іноземні юридичні особи користуються в Україні таким самим правом на судовий захист, що і громадяни та юридичні особи України і мають право на участь у розгляді своєї справи в адміністративному суді будь-якої інстанції в порядку, передбаченому КАС України.

4. Наявність механізму реалізації права особи на захист гарантується системою правових норм, організаційних засобів і способів, умов і вимог, за допомогою яких здійснюються захист прав та законних інтересів громадян.

У положеннях статей 3, 21, 22, 55 Конституції України закріплено, що держава не тільки визнає основні права і свободи людини, але і вважає захист прав і свобод своїх громадян одним з основних напрямів діяльності. Так, відповідно до ч. 1 ст. 55 Конституції права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Стаття 8 частина третя Конституції гарантує звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України, адже її норми є нормами прямої дії. Як зазначає О. Ф. Фрицький, практична реалізація конституційних прав і свобод забезпечується двома категоріями гарантій. Це, по-перше, загальні гарантії, які охоплюють усю сукупність об’єктивних і суб’єктивних факторів, спрямованих на практичне здійснення прав і свобод громадян, на усунення можливих причин і перешкод щодо їх неповного або неналежного здійснення, на захист прав від порушень. По-друге, це спеціальні (юридичні) гарантії - правові засоби і способи, за допомогою яких реалізуються, охороняються, захищаються права і свободи громадян, усуваються порушення прав і свобод, поновлюються порушені права [194, с. 176 ].

Наведені норми Конституції свідчать, що суд в Україні виконує державну функцію захисту прав і законних інтересів громадян, при цьому права і свободи громадян є сенсом та змістом діяльності суду. Статею 7 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що для забезпечення справедливого та неупередженого розгляду справ у розумні строки, встановлені законом, в Україні діють суди першої, апеляційної, касаційної інстанцій і Верховний Суд України [62]. Законодавець надає кожному право на участь у розгляді своєї справи у визначеному процесуальним законом порядку в суді будь-якої інстанції.

5. Конституція України закріпила принцип відповідальності держави пе­ред людиною за свою діяльність, який проявляється передусім у консти­туційному визначенні обов’язків держави (статті 3, 16, 22) [53]. Така відпові­дальність не зводиться лише до політичної чи моральної відповідальності публічної влади перед суспільством, а має певні ознаки застосування заходів публічно-правового характеру до держави та її органів за невиконання чи неналежне виконання посадовими особами своїх обов’язків.

Одним із способів відповідальності держави перед людиною є відшкодування шкоди, заподіяної державними органами під час провадження своєї діяльності. Так, Цивільним кодексом України передбачено відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування (ст. 1173), відшкодування шкоди, завданої посадовою або службовою особою цих органів (ст. 1174), відшкодування шкоди, завданої цими органами у сфері нормотворчої діяльності (ст. 1175), а також відшкодування шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду (ст. 1176) [58].

Водночас, слід погодитися з думкою, що на сьогодні у діяльності адміністративних судів є вагомі недоліки та помилки. Відтак, вимоги чинного законодавства, а також міжнародні критерії адміністративного процесу про всебічне, повне й об’єктивне дослідження обставин справи не завжди виконуються судами, допускаються помилки в застосуванні норм закону, а іноді і в оцінці доказів. Непоодинокі і випадки безпідставної відмови громадянам в їх праві на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, посадових і службових осіб [168, с. 118 ].

На проблемність питань в судовій гілці влади робиться наголос і в Рішенні Ради суддів України від 21 грудня 2012 р. В затвердженому «Стратегічному плані розвитку судової влади України на 2013-2015 роки» наголошується, що забезпечення незалежності суддів та самостійності

123 судової системи на державному, інституційному та індивідуальному рівні, захист від незаконного державного, приватного чи політичного впливу є першим і найважливішим питанням стратегії української судової влади задля забезпечення справедливого, прозорого, ефективного та якісного відправлення правосуддя, а також для завоювання поваги та довіри громадськості [195].

В Постанові Пленуму Вищого Адміністративного Суду України «Про стан здійснення правосуддя адміністративними судами у 2015 році» №1 від 5 лютого 2016 р. зазначається, що звітний період характеризується низкою реформ та законодавчих змін, які безпосередньо пов'язані з діяльністю адміністративних судів. Зокрема, адміністративні суди наділені новими повноваженнями під час вирішення податкових спорів; відбулася зміна порядку вирішення питання про допуск справи до провадження у Верховному Суді України та розширено повноваження Верховного Суду України щодо перегляду рішень Вищого адміністративного суду України. Також відбулася зміна порядку розгляду справ з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності.

Продовжує існувати практика розгляду публічно-правових спорів різними судовими юрисдикціями, що порушує права осіб на розгляд спору належним судом. Ця обставина зумовлює необхідність внесення змін до законодавчих актів.

Кількість справ і матеріалів, що надійшли до окружних адміністративних судів і місцевих загальних судів як адміністративних судів у звітному періоді становила, 254745 таких документів. До окружних адміністративних судів у 2015 році надійшло 177530 справ і матеріалів. До місцевих загальних судів як адміністративних судів надійшло 77215 справ і матеріалів.

Порівняння статистичних показників 2014 та 2015 років свідчить про тенденцію до зменшення надходження справ і матеріалів до місцевих адміністративних судів.

Місцеві адміністративні суди у 2015 році розглянули 261653 справи і матеріали. Із них окружні адміністративні суди у звітному періоді розглянули 176259 справ і матеріалів, або 89 % загальної кількості справ і матеріалів, що перебували на розгляді в цих судах.

Середньомісячний показник надходження справ і матеріалів (56) фактично дорівнює показнику середньомісячного розгляду справ і матеріалів одним суддею окружного адміністративного суду (54).

Переважну більшість справ місцеві адміністративні суди розглянули з дотриманням встановлених законом строків.

Аналіз відсотка розгляду справ окружними адміністративними судами, який у Системі оцінки якості роботи суду: стандарти, критерії, показники та методи (СОРС), затвердженій рішенням Ради суддів України від 2 квітня 2015 року № 28, який запропоновано використовувати як один із доцільних і об'єктивних показників оцінювання, свідчить, що 22 із 25 окружних адміністративних судів успішно працюють над розглядом справ.

Реагування вимагає ситуація в Окружному адміністративному суді міста Києва, в якому показник розгляду справ зменшився на 16 % (з 97 до 81 %) та спостерігається накопичення нерозглянутих справ.

Пленум Вищого адміністративного суду України звертає увагу, що вагомим чинником, який вплинув на показник оперативності розгляду справ, є закінчення повноважень у третини суддів окружних адміністративних судів та зволікання з призначенням таких суддів на посади безстроково.

До апеляційних адміністративних судів у звітному періоді надійшло 91553 справи за апеляційними скаргами і матеріали. Більшість рішень судів першої інстанції (170000) набрали законної сили після закінчення строку їх оскарження.

З урахуванням справ і матеріалів, не розглянутих на початок 2015 року, на розгляді апеляційних адміністративних судів перебували 116961 справа та матеріали.

Середній показник надходження справ і матеріалів до одного судді апеляційного адміністративного суду становив 39 справ та матеріалів.

Середньомісячна кількість ухвалених судових рішень одним суддею апеляційного адміністративного суду становила 43 судових рішення.

Пленум Вищого адміністративного суду України наголошує на позитивній тенденції роботи апеляційних адміністративних судів, у яких показник нерозглянутих справ і матеріалів, що перебували на розгляді у звітному періоді (11666), зменшився у 2 рази порівняно з аналогічним показником 2014 року (25498).

Упродовж 2015 року в апеляційному порядку розглянуто 105295 справ і матеріалів. Із них 104817 справ за апеляційними скаргами. За результатами розгляду у 23 % розглянутих справ рішення судів першої інстанції змінено чи скасовано. Зокрема, з 51000 переглянутих рішень окружних адміністративних судів змінено чи скасовано 24 %.

Найменше змінено чи скасовано рішень Запорізького окружного адміністративного суду (18 %).

Найбільша частина змінених чи скасованих судових рішень у загальній кількості переглянутих в апеляційному порядку - в Одеському окружному адміністративному суді (29 %), в апеляційному порядку змінено чи скасовано майже кожне четверте рішення цього суду.

До Вищого адміністративного суду України у звітному періоді надійшло 57309 справ і матеріалів, з яких 54819 касаційних скарг і справ.

З урахуванням не розглянутих на початок звітного періоду справ у Вищому адміністративному суді України перебувало 93727 справ і матеріалів.

Упродовж 2015 року судді Вищого адміністративного суду України ухвалили 64767 судових рішень, якими завершено розгляд справ і матеріалів.

Згідно зі статистичними даними показник розгляду справ і матеріалів перевищив показник надходження, що свідчить про сталу тенденцію до зменшення кількості справ і матеріалів, що очікують розгляду.

У звітному періоді Вищий адміністративний суд України розглянув 61992 касаційних скарги та справи, але залишки нерозглянутих справ залишаються значними.

Пленум Вищого адміністративного суду України зазначає про значне зменшення кількості касаційних скарг, які надійшли до Вищого адміністративного суду України у 2010-2013 роках, що є результатом проведеної судовими палатами Вищого адміністративного суду України роботи на виконання постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України від 18 вересня 2015 року № 13.

До одного судді Вищого адміністративного суду України щомісяця в середньому надходило по 101 справі і матеріалах.

Середньомісячна кількість ухвалених судових рішень одним суддею Вищого адміністративного суду України, якими закінчено розгляд справ і матеріалів, становила 100 судових рішень.

У касаційному порядку по суті розглянуто 27358 справ, у тому числі здійснено перегляд судових рішень у 26594 справах.

У звітному періоді в загальній кількості розглянутих справ по суті 17773 судових рішення, або 67 % переглянутих судових рішень, залишено без змін та 8749 судових рішень, або 33 %, змінено чи скасовано. У 2014 році такі показники становили відповідно 25721 одиницю (75 %) та 8802 судових рішення (25 %). Таким чином, у досліджуваному періоді на 8 % збільшилася частина судових рішень, якими змінено або скасовано рішення судів першої чи апеляційної інстанції.

За результатами касаційного перегляду судових рішень апеляційних адміністративних судів у звітному періоді Вищий адміністративний суд України змінив чи скасував кожне друге рішення апеляційних адміністративних судів про зміну або скасування рішення суду першої інстанції та ухвал апеляційних судів щодо вирішення процесуальних питань.

Пленум Вищого адміністративного суду України наголошує на непоодиноких випадках неправильного застосування апеляційними

127 адміністративними судами норм матеріального права та помилкового скасування рішень судів першої інстанції, зокрема, у справах про оподаткування доходів, отриманих платником єдиного податку з порушенням умов перебування на спрощеній системі оподаткування, а також у справах про стягнення адміністративно-господарських санкцій за невиконання нормативу робочих місць для працевлаштування інвалідів. Водночас щодо розгляду цих справ уже тривалий час є усталена практика Верховного Суду України.

За результатами розгляду справ Вищий адміністративний суд України скасував або змінив кожне четверте рішення місцевих адміністративних судів, які були залишені без змін судами апеляційної інстанції.

Причиною збільшення кількості скасованих судових рішень є, у тому числі, зміна Верховним Судом України практики розгляду окремих категорій справ. Зокрема, відступлення від правових позицій, викладених у висновках Верховного Суду України щодо юрисдикції справ за позовами органів Державної служби зайнятості, про оскарження рішень органів Антимонопольного комітету України, про усунення порушень, виявлених у ході перевірки органами державної фінансової інспекції підконтрольних установ, про стягнення бюджетного відшкодування податку на додану вартість тощо.

У звітному періоді Верховним Судом України розглянуто по суті 724 адміністративних справ, з них скасовано рішення ВАСУ у 275 справах [196].

У наведених статистичних даних ми звернули увагу на один із показників, а саме розглянутих справ понад встановлені строки. Ми не випадково звернули увага на дотримання строків, оскільки у багатьох випадках можливість захисту прав і законних інтересів особи залежить від дотримання строків. До того ж, ст. 99 КАС України дає підстави зазначити, що сучасний стан інституту строків звернення до адміністративних судів є суперечливим, а наукові розробки у цій сфері є недостатньо розробленими, що й спонукає нас до дослідження цього питання.

За загальним правилом перебіг строку на звернення до адміністративного суду починається від дня виникнення права на адміністративний позов, тобто коли особа дізналася або могла дізнатися про порушення своїх прав чи законних інтересів. Разом з тим КАС України встановлена можливість звернення до суду в інші строки. Зокрема, статтями 99, 172, 173, 181, 182, 183, 183-1, 183-2, 183-4, 183-5, встановлені такі строки звернення:

- шестимісячний строк, для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи;

- шестимісячний строк, для суб’єкта владних повноважень;

- місячний строк у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження та звільнення;

- місячний строк у порядку досудового вирішення спору;

- місячний строк про стягнення грошових коштів щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень;

- 15-денний строк, для суб’єкта владних повноважень, у випадках, передбачених законом, заходів реагування у сфері державного нагляду (контролю), якщо вони можуть бути застосовані виключно за судовим рішенням ( п. 5 ст. 183-2);

- інші строки для захисту прав, свобод та інтересів особи;

- п’ятиденний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення рішень, дій чи бездіяльності виборчої комісії, комісії з референдуму, членів цих комісій ( ч. 6-7 ст. 172);

- дводенний строк з дня прийняття рішення, вчинення дії або допущення бездіяльності дільничної виборчої комісії, дільничної комісії з референдуму, членів цих комісій, що мали місце у день голосування, під час підрахунку голосів та встановлення результатів голосування на дільниці ( ч. 8 ст. 172);

- дводенний строк, адміністративні справи, що надійшли у день голосування, але після закінчення голосування, а ті що надійшли у день голосування вирішуються судом до закінчення голосування ( ч. 11 ст. 172);

- за два дні до дня голосування про уточнення списку виборців ( ч. 3-4 ст. 173);

- десятиденний строк з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служб, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів ( ч. 2 ст. 181);

- триденний строк з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служб, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення її прав, свобод чи інтересів ( ч. 4 ст. 182);

- протягом трьох днів після відкриття провадження про обмеження права на мирні зібрання, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів - невідкладно ( ч. 3 ст. 183).

- протягом двох місяців про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна ( ч. 4 ст. 183 -1);

- з дня надходження позовної заяви про примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна з мотивів суспільної необхідності ( ч. 4 ст. 183 -1);

- не пізніше наступного дня з дня надходження до суду заяви відповідача про визнання позову;

- не пізніше трьох днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, якщо до суду не було подано заперечення відповідача та за умови, що справа розглядається судом за місцезнаходженням відповідача;

- не пізніше трьох днів - у разі якщо протягом семи днів з дня закінчення строку, передбаченого частиною третьою цієї статті, до суду не надійшло заперечення відповідача та за умови, що справа не розглядається судом за місцезнаходженням відповідача;

- не пізніше п’яти днів з дня подання відповідачем заперечення проти позову ( пункти 1-5 ч. 5 ст. 183-2 у порядку скороченого провадження). Суд може розглядати в порядку скороченого провадження адміністративні справи щодо вимог, передбачених пунктами 1-4 частини першої цієї статті, якщо такі

130 вимоги не стосуються прав, свобод, інтересів та обов’язків третіх осіб ч. 2 ст. 183-2);

- триденний строк, у разі постановлення судом ухвали про відкриття провадження у справі суд але не пізніше ніж протягом 96 годин з моменту встановлення обставин, що зумовлюють звернення заявника до суду, постанову по суті заявлених вимог, яка підлягає негайному виконанню ( у справах за зверненням органів доходів і зборів, ч. 8 ст. 183-3);

- не пізніше наступного робочого дня з дня надходження позову

( у справах за зверненням Служби безпеки України, ч. 5 ст. 183-4);

- п’ятиденний строк з приводу видворення іноземців та осіб без громадянства (ч. 1 ст. 183-5);

- не пізніше наступного дня з дня надходження позовної заяви ( у справах щодо підтвердження обґрунтованості вжиття суб’єктами владних повноважень заходів реагування під час здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності ч. 5 ст. 183-6).

Серед широкого загалу органів публічної влади, законодавець у главі 6 «Особливості провадження в окремих категоріях адміністративних справ» КАС України виділив особливості провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності: державної виконавчої служби ( ст.181); органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування в частині обмеження реалізації права на мирні зібрання та примусове відчуження земельної ділянки, інших об’єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності (ст. ст. 182, 183-1); за зверненням Служби безпеки України (ст. 183-4); позовні заяви іноземців та осіб без громадянства щодо оскарження рішень про їх примусове повернення в країну походження або третю країну, а також позовні заяви центрального органу виконавчої влади, що забезпечує реалізацію державної політики у сфері міграції, органів охорони державного кордону або Служби безпеки України (ст. 185). Тобто, Державної міграційної служби України, Адміністрації Державної прикордонної служби України.

Отже, Кодекс адміністративного судочинства України передбачає можливість встановлення іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, а також спеціального порядку обчислення таких строків. Такі спеціальні строки мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним строком звернення до адміністративного суду, визначеним частиною другою статті 99 цього Кодексу, а також скороченими строками, визначеними, зокрема, частинами четвертою та п’ятою статті 99 Кодексу адміністративного судочинства України [197].

Крім того, положення частини другої статті 99 щодо скорочення процесуальних строків звернення громадян до суду, згідно з Рішенням Конституційного Суду № 17-рп/2011 від 13 грудня 2011 р. визнано конституційним [198].

Крім наведеного, спеціальні строки для звернення до адміністративного суду можуть встановлюватися й нормами інших законів, зокрема:

- десятиденний строк на постанову по справі про адміністративне правопорушення (ст. 289 КУпАП) [199];

- десять робочих днів після отримання повідомлення про призупинення митного оформлення товарів у разі звернення до суду з метою забезпечення захисту прав інтелектуальної власності (ч. 7-8 ст. 399 МК України) [180];

- десятиденний термін за порушення розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг (ст. 25 Закону «Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг» [200];

- десятиденний строк оскарження рішень податкових органів (ст. 102 Податкового кодексу України) [201];

- 1095 дні у застосування строків давності визначення податкових зобов’язань (ст. 102 Податкового кодексу України);

- п’ятнадцятиденний термін у разі застосуванняя до суб’єктів господарювання за правопорушення у сфері теплопостачання ( ст. 31 Закону

«Про теплопостачання») [202];

- п’ятнадцяти календарних днів у разі порушення суб’єктом господарювання діяльності пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування ( частина четверта ст. 8 Закону «Про особливості державного регулювання діяльності суб’єктів господарювання, пов’язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування») [203];

- п’ятнадцятиденний строк за правопорушення у сфері містобудівної діяльності (частина перша ст. 5 Закону «Про відповідальність за правопорушення у сфері містобудівної діяльності») [204];

- протягом одного року з моменту його прийняття, але не пізніше одного місяця з часу ознайомлення громадянина з прийнятим рішенням ( ст. 17 Закону «Прозвернення громадян») [66];

- місячний термін оскарження рішень і дій посадових осіб, здійснюють державний санітарно-епідеміологічний нагляд ( ст. 43 Закону «Про забезпечення санітарного та епідемічного благополуччя населення» [205];

- тридцятиденний термін за порушення Закону «Про природні монополії» ( ст. 17 ) [206];

- тридцятиденний термін за порушення телерадіоорганізацією або провайдером програмної послуги законодавства України та умов ліцензії (ст. 75 Закону України «Про телебачення і радіомовлення») [207 ];

- двомісячний строк за порушення економічнї конкуренції ( ст. 56 Закону України «Про захист економічної конкуренції» [ 208 ].

Враховуючи, що законодавцем встановлені різні строки на адміністративне оскарження різними законодавчими актами, у цих законах законодавець вживає і різні термінологічні словосполучення. Наприклад, «десятиденний строк», «десятиденний термін», «десять робочих днів», «п’ятнадцятиденний термін», «п’ятнадцяти календарних днів», «п’ятнадцятиденний строк», «тридцятиденний термін», «місячний термін» «двомісячний строк».

Вищепроведене дослідження законодавчого провадження у справах щодо нормативно-правових актів оскарження, свідчить, що інститут адмінітративного оскарження перебуває удосконалення шляхом: встановлення вживання єдності термінологічних словосполучень в законодавчих актах щодо строків на адмінітративне оскарження; встановлення єдиних процесуальних строків звернення до адмінітративного суду та існування в КАС України бланкетної норми щодо закріплення процесуальних строків у інших законах; доцільність існування в КАС України статей щодо закріплення провадження у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності окремих органів публічної влади.

Зважуючи на значну кількість законодавчих актів, якими регламентуються строки для звернення до адміністративного суду із адміністративним позовом, в нормах яких відсутня єдність термінологічних словосполучень, їх вирішення лежить в уніфікації єдиних підходів при застосуванні законів.

Встановлення єдиних процесуальних строків звернення до адмінітративного суду та існування бланкетної норми щодо закріплення процесуальних строків у інших законах, слід шукати у правовій природі спорів, що розглядаються в порядку адміністративного судочинства. Тому слід погодитися з думою М. П. Кучерявенка, який вказуючи на спільну публічно- правову природу спірних відносин. Вчений обґрунтовує думку про необхідність застосування єдиного режиму вирішення публічно-правових спорів [209, с. 426-428 ].

Проведений аналіз інституту процесуальних строків звернення до адміністративного суду дає підстави зробити висновок, що на сьогодні відсутні правові підстави для існування визначених галузевими інститутами різних процесуальних строків звернення до адміністративного суду для різних публічно-правових спорів. У той же час, існування в Кодексі адміністративного судочинства України зі спеціальними нормами при розгляді адміністративних позовів зі скороченим терміном, як-от при здійсненні виборчого процесу,

134 референдуму тощо є доцільним, як в Кодексі адміністративного судочинства України, так і в нормах спеціального законодавства.

Закріплення в нормах статей КАС України окремих суб’єктів публічно-правових відносин, не відповідає дотриманню принципу рівності перед законом ( п. 7 частина третя ст. 2 КАС України). Такий підхід законодавця несправедливо дискримінує інші суб’єкти публічно-правових відносин, є необгрунтованим, порушує принцип усіх учасників адміністративного процесу, а тому наведені нами статті підлягають виключенню із КАС України.

З метою удосконалення захисту прав та законних інтересів особи в адміністративному суді, вважаємо доцільним положення, які визначають звернення до адміністративного суду, слід закріпити виключно в Кодексі адміністративного судочинства України, при цьому залишити відсильну норму про можливість встановлення в кодексі інших строків для звернення, а також скасувати в ст. 99 КАС України бланкетну норму про можливість встановлення строків для звернення до адміністративного суду іншими законами.

З цією метою пропонується внести зміни в частину перша, друга та частину третю статті 99 «Строк звернення до адміністративного суду» Кодексу адміністративного судочинства України, яку попонується викласти у такій редакції:

1. «Адміністративний позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом.

2. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.

Для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня виникнення підстав, що дають суб’єкту владних

135 повноважень право на пред’явлення передбачених законом вимог. Для звернення до адміністративного суду суб'єкта владних повноважень щодо справ, зазначених у пункті 5 частини першої статті 183-2 цього Кодексу, встановлюється 15-денний строк, який обчислюється з дня виявлення суб’єктом владних повноважень підстав для звернення до адміністративного суду. Цим Кодексом можуть також встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду суб’єкта владних повноважень.

3. Для захисту прав, свобод та інтересів громадян цим Кодексом можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.

4. Якщо законом передбачена можливість досудового порядку вирішення спору і позивач скористався цим порядком, то для звернення до адміністративного суду встановлюється місячний строк, який обчислюється з дня, коли позивач дізнався про рішення суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду його скарги на рішення, дії або бездіяльність суб’єкта владних повноважень.

5. Для звернення до адміністративного суду щодо оскарження рішення суб’єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів, встановлюється місячний строк».