<<
>>

2.2. Профілактика як елемент механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням

Динамічна складова механізму попередження і протидії проступкам охоплює різноманітні засоби, способи та методи, через які формуються позитивні установки в суспільній та індивідуальній правосвідомості, нейтралізуються мотиви та припиняються спроби вчинення проступків.

Категорія «правові засоби» у щойно згаданому ряді є достатньо універсальною, оскільки дає змогу відносити до інструментів попередження та протидії правопорушенням усі регламентовані законодавством прийоми та способи (заходи) попередження та припинення правопорушень (передбачені, зокрема, КУпАП та іншими законами України). Категорія «способи» в контексті цього дослідження є фактично синонімом поняття «заходи»; обидва передбачають конкретний інструментарій впливу на явище, процес, свідомість, суб’єкта в цілому (більшість дослідників, як буде показано далі, під заходами адміністративного попередження розуміють, у першу чергу, способи фізичного та психологічного впливу на особу [6, с. 179-181; 4, с. 416-421; 86, с. 252]). Поняття «метод» за його значенням є більш широким і включає низку прийомів і способів (заходів) вирішення певного завдання, досягнення мети.

Як уже зазначалося раніше, поняття «попередження» пов’язане з поняттями «запобігання», «профілактика» правопорушень, причому родовим поняттям у цьому ряді є саме «попередження» [242, с. 7]. Воно є й логічно першим за змістом, «попередити» - означає не допустити вчинення правопорушення. Профілактика має місце тоді, коли ще не відомо про готовність особи вчинити правопорушення, по суті - це комплекс заходів, спрямованих на те, щоб така готовність не виникла. Запобігання, на відміну від профілактики, потрібно тоді, коли є підвищений ризик вчинення правопорушення. Протидія ж вчиненню правопорушень переважно має місце за умов, коли протиправну діяльність уже розпочато, коли вже існує факт протиправного діяння (хоча, раніше зазначалась наявність також широкого розуміння). Кінцевою метою попередження та протидії вчиненню і припинення адміністративних правопорушень є забезпечення реалізації та захист прав, свобод та інтересів громадян, охорона громадського порядку, забезпечення громадської безпеки та встановленого порядку проведення різних видів виробничої та іншої суспільно корисної діяльності.

Аналіз численних джерел (як нормативно-правових документів, так і фахових досліджень) дають змогу засвідчити про два основних методи попередження та протидії вчиненню адміністративних проступків: 1) загальна і спеціальна профілактика; 2) адміністративний примус. На нашу думку, ці методи суттєво відрізняються між собою. Профілактика пов’язана, насамперед, зі створенням соціальних, організаційних і психологічних передумов, які б виключали прагнення порушувати адміністративно-правові заборони; як метод вона охоплює заходи цільового інформування, переконання, пропаганди відповідних соціальних цінностей, прищеплення психологічного несприйняття фактів правопорушень взагалі і адміністративних зокрема. Іншими словами, профілактика - це, насамперед, виховна робота; крім того, вона охоплює комплекс заходів загальносоціального порядку, який обмежує матеріальні передумови вчинення адміністративних проступків. Примус - це вже не виховання; це реальне обмеження суб’єктів у їх свободі і діях тоді, коли вони вже порушили адміністративно-правові заборони і підлягають адміністративно- правовому переслідуванню або коли стосовно них передбачається висока ймовірність такого порушення (з настанням небезпечних для інших суб’єктів і для держави в цілому наслідків).

При цьому, однак, не можна стверджувати, що ці методи є абсолютно відмежованими один від одного, оскільки за примусовими заходами більшість фахівців визнає наявність певного профілактичного ефекту. Так, про заходи адміністративного попередження (заходи адміністративного запобігання, адміністративно-запобіжні заходи) говориться як про різновид адміністративного примусу, як про визначені нормами адміністративного законодавства способи офіційного фізичного або психічного впливу на фізичних чи юридичних осіб з метою профілактики або виявлення протиправних діянь, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки, попередження та локалізації наслідків надзвичайних ситуацій. Особливості заходів адміністративного запобігання полягають у тому, що вони застосовуються за умови відсутності протиправного діяння, тобто є попереджувальними заходами; застосовуються з метою недопущення правопорушень, забезпечення громадського порядку та громадської безпеки під час надзвичайних ситуацій, а також для попередження настання шкідливих наслідків у цих ситуаціях. Від адміністративних стягнень та заходів адміністративного припинення заходи адміністративного попередження (запобігання) відрізняються лише тим, що застосовуються за відсутності факту правопорушення. Заходи адміністративного попередження досить різноманітні та застосовуються різними суб’єктами в різних сферах суспільного життя [6, с. 179-181; 4, с. 416-421]. З таким підходом у цілому можна погодитись, не забуваючи, що профілактика - специфічне поняття, не тотожне запобіганню; вона не передбачає примусові адміністративно-запобіжні заходи, однак пов’язана із впливом на особу з метою забезпечення її правомірної поведінки.

Слушно зазначити, що така дихотомія методів попередження і протидії вчиненню правопорушень, у тому числі адміністративних, закладена в найновішому законодавстві, що регулює згадані питання. Так, згідно з положеннями ч. 2 ст. 30 Закону України «Про Національну поліцію» поліція для охорони прав і свобод людини, запобігання загрозам публічній безпеці і порядку або припинення їх порушення застосовує в межах своєї компетенції поліцейські превентивні заходи та заходи примусу, визначені цим Законом [188].

У контексті дослідження сутність, особливості профілактики як методу попередження адміністративних проступків, а також засоби, через які вона здійснюється, потрібно проаналізувати детальніше.

У найбільш загальному розумінні профілактикою правопорушень, адміністративних включно, можна вважати діяльність компетентних державних органів та установ, а також інститутів громадянського суспільства, спрямовану на обмеження соціальної настроєності та психологічної готовості суб’єктів до вчинення адміністративних проступків, ствердження психологічного алгоритму неприпустимості такого вчинення, а також зменшення ареалу економічних, соціальних, організаційних та інших передумов негативних тенденцій у цій сфері суспільних відносин. Згідно з таким визначенням особливістю профілактики є: а) її цілеспрямований характер; б) те, що вона здійснюється як у рамках службової діяльності (яка більшою чи меншою мірою регламентована в правовому плані), так і самодіяльності інститутів громадянського суспільства (громадських організацій, волонтерських груп, релігійних, освітніх та інших установ, окремих громадян), а також через їх сукупну діяльність; в) те, що вона має метою вплив, насамперед, на свідомість та психологічну настроєність адресатів (конкретних людських індивідів насамперед) стосовно неприпустимості скоєння небезпечних, суспільно шкідливих діянь, якими є злочини та адміністративні проступки; г) вона передбачає також урахування відповідних змін у свідомості та установках громадян під час здійснення заходів соціально-економічного й іншого порядку, тобто спрямована на звуження того соціального простору, в рамках якого створюються передумови і формується мотивація вчинення конкретних адміністративних правопорушень. При такому погляді на профілактику зрозуміло, що йдеться не про вузькопрофільну діяльність окремих закладів чи установ; профілактика правопорушень - це глобальна мета, на досягнення якої працюють так чи інакше всі ланки державного механізму, а також переважна більшість суспільних інститутів (сім’я, система закладів виховання і освіти, медіа, релігійні установи, правоохоронні органи, пенітенціарні органи, зрештою всі організації, в рамках яких здійснюється виробничий процес, що передбачає юридично регламентований порядок такого здійснення). На останній момент уявляється слушним акцентувати особливу увагу, оскільки включення особи в систему регламентованих відносин, чітке визначення її місця в складному креативному процесі, постійність обов’язків, систематичний контроль тощо є повсякденним чинником, що формує відчуття порядку, дисциплінованості, відповідальності, яке зумовлює і відповідне ставлення до адміністративно- правових обмежень та заборон.

Зазвичай розрізняються три види профілактики адміністративних правопорушень: загальносоціальна, спеціальна й індивідуальна.

Загальносоціальна профілактика являє собою систему соціальних заходів, спрямованих на усунення негативного впливу об’єктивних і суб’єктивних факторів, які сприяють учиненню адміністративних правопорушень. Спеціальна профілактика адміністративних правопорушень є частиною соціального процесу, що ґрунтується на використанні засобів, методів і прийомів для врегулювання й усунення негативних чинників, які можуть викликати вчинення (є причиною) адміністративних правопорушень. До індивідуальної профілактики відносять загальний і спеціальний вплив на особу, поведінка якої свідчить про її готовність до вчинення правопорушення, з метою схилення її до законослухняної поведінки [235, с. 76; 103, с. 106].

Загальносоціальний рівень є найвищим і наймасштабнішим, він охоплює діяльність держави та суспільства. Діяльність щодо профілактики правопорушень на цьому рівні спрямована на розв’язання найбільш глобальних проблем, позитивні перетворення в різних сферах суспільного життя, таких як економіка, політика, соціальна сфера тощо. Таким чином, не безпосередньо, але справляється вплив на суспільні перетворення, відбувається соціальний розвиток, підвищується рівень правової культури та правової свідомості, долаються протиріччя в суспільстві, отже, все це сприяє зменшенню процесів та явищ, які зазвичай сприяють вчиненню адміністративних правопорушень, та знижується їх загальна кількість. Таку діяльність проводять органи державної влади, громадські формування, а також окремі особи, для яких запобігання та протидія правопорушенням не є профільним завданням.

Спеціальний рівень випливає із загальносоціального, але деталізує та доповнює його. Якщо на загальносоціальному рівні попередження адміністративних правопорушень здійснюється побічно, то на спеціальному рівні діяльність спрямована безпосередньо на недопущення правопорушень, тобто є цілеспрямованою. Спеціальний рівень полягає у впливі на конкретні фактори, що сприяють вчиненню протиправних діянь, які переважно пов’язані із певними напрямами, видами адміністративних правопорушень; таку діяльність проводять переважно суб’єкти, для яких діяльність із попередження правопорушень є основною. Адресат профілактичних заходів на цьому рівні більш конкретний - це соціальні групи різних типів.

Індивідуальна профілактика спрямовуються переважно або на поведінку особи, або на усунення несприятливих чинників, які впливають на неї (мова йде, у першу чергу, про мікросередовище) і можуть спонукати її до вчинення протиправних діянь. У літературі розрізняються такі види індивідуальної профілактики адміністративних правопорушень залежно від стадії антигромадської поведінки та моменту початку профілактичної роботи: а) доделіктна профілактика (її завдання - не допустити формування в особи антигромадської спрямованості на вчинення адміністративних проступків та інших правопорушень); б) припинення вчинення адміністративного проступку на стадії приготування або замаху; в) профілактичні заходи щодо факту вчинення адміністративного проступку (вони, насамперед, пов’язані із призначенням адміністративного стягнення); г) профілактичні заходи після вчинення адміністративного проступку (ці заходи спрямовані на недопущення та усунення факторів, які сприяли вчиненню попереднього адміністративного проступку) [28, с. 198-199]. Як можна бачити, індивідуальна профілактика - поняття доволі умовне, оскільки в тих випадках, коли слід обмежити конкретну особу, завідомо здатну скоїти адміністративне правопорушення, може йтися швидше про таку форму попередження, як запобігання; при цьому, безумовно,

ми зважаємо на відсутність абсолютного водорозділу між усіма формами попередження, які аналізуються в роботі.

Серед засобів, через які здійснюється профілактика як метод попередження та протидії адміністративним проступкам, можна розрізнити засоби позитивного формування бажаних стереотипів правової свідомості (у тому числі через переконання) та засоби стримування через демонстрацію загрози примусу і негативних наслідків різного плану в разі, якщо заборонене діяння буде скоєне.

Засоби позитивного формування бажаних стереотипів правової свідомості, у тому числі переконання, варто поставити на перше місце в системі профілактики, оскільки вони передбачають апелювання до людського розуму, до здатності людини раціонально мислити, а також до відчуття потреби поводження щодо інших суб’єктів (індивідів, груп, суспільства в цілому) як до споріднених, зіставних із собою, - відчуття, на якому побудована людська етика. Йдеться про найбільш гуманістичну форму впливу на людську поведінку і свідомість.

Оскільки згадані засоби є потрібною складовою правовиховних процесів, що відбуваються в державі і суспільстві, уявляється доцільним коротко зупинитися на сучасному розумінні явища правового виховання.

У наукових дослідженнях останнього часу правове виховання характеризується як цілеспрямована, систематична діяльність держави, її органів та службовців, громадянських об’єднань та їх колективів із формування й підвищення правової свідомості та правової культури, ствердження правових знань, умінь, навичок правового мислення, відчуття права, законності, поваги до права й закону, до тих соціальних цінностей, які регулюються й охороняються правом і законодавством. Дієвість правового виховання передбачає його системність, цілеспрямованість, організованість [116, с. 231233]. Складність, багатоаспектність цього явища зумовлює те, що поняття сприймається в широкому та вузькому значеннях. У широкому розумінні правове виховання є процесом впливу на свідомість особи соціально- економічних умов, суспільно-політичного укладу, мікросередовища й організаційно-ідеологічних факторів, спеціальної діяльності з розвитку високого рівня правової свідомості. Це всеосяжний вплив на свідомість людини навколишніх умов життя, іншими словами - це тривалий систематичний процес впливу на правосвідомість та правову культуру особи, і цей вплив включає в себе вплив соціального устрою життя, моральної атмосфери, традицій суспільства, освіти та спеціального навчання, і такий вплив може бути як усвідомленим, так і не усвідомленим самими учасниками правовиховного процесу [44, с. 78-79]. Інколи правове виховання сприймається як спрямовуючий елемент системи загального виховання; справді, в реальному житті вагомий правовиховний вплив на особу здійснюють не стільки спеціалізовані правові, скільки загальносоціальні інститути. Наприклад, фундамент правової культури закладається в сім’ї через моральне виховання дитини, оскільки повага до права (прав і свобод іншої людини) є по суті моральною категорією [44, с. 76]. Кожному належить усвідомити повагу до прав і свобод іншої людини, до їх захисту державою. Якщо це так, правове виховання має посісти одне із ключових місць у розвитку демократичної, соціальної, правової Української держави, а розробка його теоретико- методологічних засад - необхідною умовою цього процесу [116, с. 231-233]. Тим більше, що правове виховання не варто розуміти лише як цілеспрямовану діяльність, адресатом якої є підростаюче покоління (діти, молодь); свідомість зрілої людини, хоч і не так швидко, теж піддається впливу, якщо останній здійснюється систематично і в сприятливій формі.

У вузькому розумінні правове виховання - це специфічна діяльність із формування правової свідомості, спеціальний, організований і цілеспрямований вплив на правосвідомість особи, на підвищення рівня правової культури людини, групи людей, суспільства в цілому. В силу того, що йдеться про профільну, можна сказати - професійну діяльність, вона найчастіше здійснюється компетентними, подекуди - спеціально уповноваженими на це суб’єктами. Так, посадові особи органів державної влади мають здійснювати правове виховання у вузькому розумінні, концентруючи зусилля на передачі правових знань та формуванні в особи переконання в необхідності дотримання правових норм. На основі знань норм права та переконанні в обов’язковості їх дотримання формується позитивна правова установка на повсякденну правомірну поведінку та недопущення правопорушень.

Сьогодні найбільш ефективними формами правовиховної роботи можна вважати: а) правове навчання; б) доведення до адресатів актуальної правової експрес-інформації; в) ствердження в індивідуальній, груповій, колективній свідомості конкретних правових цінностей (уявлень про справедливість, верховенство права, вимоги законності, повага до суб’єктивних прав інших, чесне ставлення до юридичних обов’язків тощо); г) систематичне доведення до адресатів інформації про позитивну правову практику в порівняльному аспекті; д) надання конструктивної правової допомоги, яка демонструє виправданість і корисність правового знання і законних способів вирішення актуальних проблем. У рамках цих форм можуть бути використані найрізноманітніші способи впливу на людську свідомість, на думки й емоції людини (виховні бесіди, наглядна агітація, тематичні лекції, круглі столи, соціальна реклама на телебаченні та в Інтернеті, публікації у пресі, тематичні телепрограми, кінострічки тощо).

Щойно згадані засоби і форми правового виховання доцільно максимально задіяти в роботі органів державної влади з попередження та протидії адміністративним правопорушенням. Серед суб’єктів попередження та протидії адміністративним правопорушенням особливу роль у процесі правового виховання мають відігравати працівники системи Міністерства внутрішніх справ, які найбільше наближені до повсякденних потреб населення і до забезпечення громадського спокою і порядку. Як відомо, в арсеналі професійної діяльності органів внутрішніх справ напрацьовано чимало ефективних форм і методів правовиховної роботи (зустрічі з учнями та студентами, створення центрів безкоштовної правової допомоги при підрозділах органів внутрішніх справ, виступи в медіа, робота з «важкою» молоддю, розвиток інформаційних ресурсів в Інтернеті, які присвячені питанням профілактики, запобігання та протидії адміністративним правопорушенням, активне використання соціальної реклами та наглядної агітації, видавнича діяльність тощо).

Наведений перелік форм і способів правового виховання, які можуть використовувати співробітники органів внутрішніх справ (як й інших державних органів та недержавних установ), не є вичерпним. З метою попередження та протидії адміністративним правопорушенням будь-яка інноваційна діяльність у сфері правового виховання не є забороненою, якщо вона проводиться в рамках закону, не порушує права та свободи громадян. Тобто, виконуючи функції профілактики та правового виховання громадян, посадові особи органів державної влади можуть виходити за рамки принципу «дозволено лише те, що прямо передбачено законом», тому що правовиховний вплив на особу не пов’язаний із здійсненням уповноваженими особами адміністративно-управлінських функцій і не є втручанням у сферу прав і свобод людини без її згоди чи дозволу.

Як уже було зазначено, незважаючи на широкий та вільний підхід до вибору форм, методів і способів профілактичного та правовиховного впливу на особу з метою попередження та протидії адміністративним правопорушенням, доцільно передбачити максимально повний перелік форм і способів попередження, профілактики, запобігання та протидії адміністративним правопорушенням у перспективному Законі України «Про попередження правопорушень».

Поряд з усім вищезгаданим специфічним засобом профілактичної роботи у сфері попередження і протидії адміністративним правопорушенням виступає стримування через демонстрацію загрози примусу і негативних наслідків різного плану у разі, якщо заборонене діяння буде скоєне. Цей засіб попередження і протидії зазвичай вивчається в рамках учення про превенцію (вище згадувалось про змістовну близькість понять «превенція» та «профілактика»). На теперішній час учення про превенцію розвивається переважно в рамках кримінологічної науки, певні здобутки якої можуть бути раціонально використані в рамках наукових досліджень про попередження адміністративних проступків. У цьому контексті логічно згадати про певні положення кримінологічної науки, корисні для аналізу походження та обмеження проявів протиправної поведінки в адміністративній сфері, присвячені з-поміж іншого використанню такого засобу, як демонстрація загрози жорсткого примусу, у разі вчинення або замаху на вчинення проступку.

На думку українського автора О.О. Книженко, утримання особи від злочину, який вона мала намір скоїти, залежить від поєднання принаймні трьох чинників: її моральних заборон, страху осуду друзів і страху перед покаранням. Дія карного механізму сама по собі є найефективнішим заходом мобілізації такої форми соціального контролю, як громадський осуд. Вирішальним чинником у створенні стримуючого ефекту є, звичайно, не об’єктивно наявний ризик викриття, а ризик, який береться в розрахунок потенційним злочинцем [78, с. 404-409].

Змістовне дослідження феномена загальної превенції провів Д. Ягунов [241, с. 84-114]. Він зазначає, що, окрім кари та виправлення засуджених, покарання має на меті запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так й іншими особами. Сутність загальної превенції можна відобразити таким чином: люди здебільшого утримуються від учинення злочинів, оскільки вони усвідомлюють крайню негативність наслідків, які наставатимуть через учинення злочинів. Загальна превенція не може бути зведена лише до залякування за допомогою кримінального закону, однак і не може не включати цей елемент. Покарання, на думку вченого, включає до свого потенціалу ефект трьох видів. По-перше, це власне залякування («відмова від дії в результаті усвідомлення ризику покарання за поведінку, що суперечить нормам»). Подруге, покарання підсилює моральні заборони. По-третє, покарання може стимулювати законослухняну поведінку. Д. Ягунов справедливо зазначає, що аналіз загальної превенції є поверхневим без аналізу ефективності допоміжного апарату превенції - системи правоохоронних органів, відповідальних за розслідування злочинів та притягнення до відповідальності злочинців.

Отже, провідним фактором у створенні стримуючого ефекту є ризик викриття, але не об’єктивний ризик викриття, а ризик, що береться до уваги потенційним злочинцем. Багато людей не вчиняють злочин саме через перебільшене уявлення про ризик. Проте, з іншого боку, оцінювання ефекту залякування через страх бути пійманим також має певні труднощі. Слід ураховувати, що в сучасному глобалізованому, індустріалізованому й урбанізованому суспільстві низка соціальних факторів роблять злочин анонімним. Відтак і реакція на злочин набуває абстрактно-анонімного характеру. У зв’язку із цим проблема залякування за допомогою покарання безпосередньо пов’язана із дослідженням рівня розкриття злочинів та ефективністю діяльності правоохоронних органів у цілому [241, с. 84-114].

Таким чином, для правопорушника більше значення має не суворість адміністративного стягнення, передбаченого за вчинення того чи іншого правопорушення, а ступінь ризику бути викритим, затриманим за вчинення правопорушення, а також реальність (а не фіктивність) притягнення до адміністративної відповідальності.

На завершення фрагмента про подвійну природу профілактики як методу попередження і протидії скоєнню адміністративних проступків слід нагадати, що ефект страху бути підданим жорстокому і невідворотному покаранню здавна використовувався владою саме як спосіб попередження вчинення правопорушень, насамперед злочинів, які знову ж таки з античних часів уважаються найбільш небезпечними і неприпустимими в суспільному співіснуванні. І хоча історія довела, що одного лише ефекту страху недостатньо для того, аби на сто відсотків попередити, виключити злочинність і пов’язані з нею негативні наслідки, все ж певну стримуючу роль цей ефект відіграє. Такий висновок є справедливим і для наших часів; демонстрацію загрози настанням незручних, подекуди небезпечних наслідків за скоєння правопорушення жодним чином не можна виключати із системи загальної і спеціальної профілактики; справа тільки не в жорстокості покарань за правопорушення, а в їх невідворотності, а також у перетворенні інформації про притягнення осіб до відповідальності на факт публічного значення.

<< | >>
Источник: МІЛОВІДОВА СВІТЛАНА ВАЛЕРІЇВНА. ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПРОТИДІЯ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ В УКРАЇНІ. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Київ - 2016. 2016

Скачать оригинал источника

Еще по теме 2.2. Профілактика як елемент механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням:

  1. 5.2.1. Поняття «механізму держави»
  2. 5.2.2. Структура механізму держави
  3. 9.2.1. Поняття, особливості та структура механізму правового регулювання.
  4. 9.2.2. Стадії механізму правового регулювання
  5. Розділ 9МЕХАНІЗМ ДЕРЖАВИ9.1. Поняття і структура механізму державиМеханізм держави — це цілісна ієрархічна система всіх державних організацій, які практично здійснюють завдання та функції держави. Механізм є структурним та предметним втіленням держави, це її постійно функціонуюче вираження.Між функціями держави і її механізмом існує прямий зв'язок. Оскільки механізмстворюється для виконання функцій держави, саме їм у цьому зв'
  6. 9.1. Поняття і структура механізму держави
  7. § 1. Поняття механізму держави, його структура, принципи організації та діяльності
  8. § 2. Державний апарат. Його відмінність від механізму держави
  9. ЗМІСТ
  10. ВСТУП
  11. Історія розвитку та становлення інститутів попередження та протидії адміністративним правопорушенням
  12. Правові засади попередження та протидії адміністративним правопорушенням в Україні та їх місце в системі адміністративного примусу
  13. РОЗДІЛ 2 ОРГАНІЗАЦІЙНО-ПРАВОВИЙ МЕХАНІЗМ ПОПЕРЕДЖЕННЯ ТА ПРОТИДІЇ АДМІНІСТРАТИВНИМ ПРАВОПОРУШЕННЯМ
  14. 2.1. Сутність та елементи механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням
  15. 2.2. Профілактика як елемент механізму попередження та протидії адміністративним правопорушенням
  16. 2.3. Адміністративний примус у механізмі попередження та протидії адміністративним правопорушенням
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -