Поняття та ознаки адміністративного правопорушення (проступку) за булінг (цькування)

Для розуміння поняття адміністративне правопорушення (проступок) у сфері протидії булінгу (цькуванню) необхідно спочатку з’ясувати витоки його поняття в правовому та науковому полі.

Саме тому, доцільно визначити сутність правової категорії «правопорушення», «проступок», «адміністративний проступок», «кримінальний проступок», «адміністративне правопорушення (проступок) у сфері протидії булінгу (цькування)»

Словникові джерела трактують «правопорушення» як порушення права, злочин [102, с. 530].

Юридична енциклопедія зазначає, що правопорушення - це суспільно- небезпечне, шкідливе діяння (дія чи бездіяльність), яке порушує норму права. Йдеться про порушення встановленого правопорядку, невиконання покладених на фізичних і юридичних осіб обов’язків [179, c. 47-48].

Великий тлумачний словник сучасної української мови під правопорушенням розуміється порушення норм поведінки, встановлених законами чи іншими нормативними актами [22, с. 917]. Проступок - вчинок, що порушує які-небудь норми, правила поведінки, загальноприйнятий порядок; провина [22, с. 990].

Ми помічаємо, що словникові джерела, в основу розуміння «правопорушення» покладають суспільно-небезпечні діяння, які можна кваліфікувати як злочин або проступок.

В межах дослідження, розглянемо правову суть саме проступку.

Відповідно до Енциклопедичного словника «проступок» те саме, що й злочинне діяння [206, c. 494], а злочинне діяння у загальному, формальному розумінні - діяння, яке тягне за собою репресію у формі покарання. Злочин або проступок - діяння, яке полягає у собі перехід повної межі, відхилення від будь-якого правила, руйнування або заперечення будь-чого [207, с. 90].

У Великому юридичному словнику під проступком розуміється протиправне діяння (правопорушення) менш небезпечне, ніж кримінальне. До проступку відноситься : адміністративне правопорушення, цивільне правопорушення, а також дисциплінарний проступок.

Таким чином, аналіз поняття «проступок» дає змогу стверджувати про його розуміння через ототожнення зі злочином, або ж останній виступає критерієм, відповідно до якого менш небезпечне діяння можна вважати проступком.

Підтвердженням вищесказаного можуть слугувати наукові погляди дослідників права. Так, Ю. П. Битяк також зазначає, що адміністративну відповідальність уведено замість кримінальної (декриміналізація). Здійснювана в процесі реформи кримінального права декриміналізація зумовлює подальше розширення сфери використання засобів адміністративного впливу. Одночасно збільшується і кількість правопорушень, за які поряд з дисциплінарними і цивільно-правовими заходами застосовуються адміністративні стягнення [2, c. 170].

В. К. Колпаков, досліджуючи історичний розвиток дефініції «адміністративне правопорушення» прийшов до висновку стосовно того, що раніше (до прийняття КУпАП 7 грудня 1984 р.) в Основах законодавства СРСР і союзних республік по адміністративному правопорушенню і в наукових колах, вважалося, що «адміністративні проступки» є різновидом адміністративно-правових порушень [67, c.240].

Наголошено про недоцільність розгляду проступку лише у розрізі кримінального законодавства. Виникає питання: «яким чином застосовувати адміністративну відповідальність, якщо відсутнє трактування проступку у розрізі адміністративного законодавства?».

В контексті викладеного, доречно зазначити про класифікацію правопорушення. Так, у Французькому кримінальному кодексі 1810 р. прослідковується поділ правопорушення на злочин, проступки та порушення; а у законодавстві Італії( 1890 р.), Норвегії (1902 р.) наявний поділ правопорушення на злочин та порушення [203, c. 22]. Тобто можна стверджувати, що проступок та злочин є самостійним видом правопорушення.

В. К. Колпаков наголошує, що «правопорушення, як це випливає з самого терміна, є порушенням права, акт, що суперечить праву, його нормам, закону.

Доведено, що дане визначення має формальний характер, адже не розкривається його суть, яка полягає у попередженні та запобіганні шкідливого діяння, а також у відповідальності за нього^[20], ^[21].

Законодавче визначення адміністративного правопорушення (проступку) закріплено Кодексом України про адміністративні правопорушення і визначено як «протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність» [62]. Таким чином, законодавець офіційно визначив поняття «адміністративного правопорушення» та «адміністративного проступку» як синоніми. Проте, слід зазначити, що в науковому світі немає єдиної точки зору стосовно

співвідношення цих понять: одні науковці підтримують позицію

законодавця, інші - спростовують.

Так, Ю. П. Битяк зазначає, що «у законі одночасно наводяться два терміни: «адміністративне правопорушення» і «адміністративний

проступок», але останній не є особливим різновидом адміністративних правопорушень» [2, с. 171]. Тобто автор синонімізує зазначені дефініції.

Встановлено, що найбільш доречно дає визначення «адміністративного правопорушення» М. А. Самбор, який визначає його як «правовідношення, в якому реалізується суспільно шкідливе діяння (дія або бездіяльність) особи, яка знаходить свій вираз у заборонних нормах у відносинах загальнодозволеного типу правового регулювання, або у недотриманні прямо передбачених у законі типів та правил поведінки у відносинах спеціально дозволеного типу правового регулювання, внаслідок яких суб’єктам заподіюється шкода, а норми права передбачають застосування до таких осіб відповідних видів юридичної відповідальності» [153, с. 42].

Наголошено про наявний плюралізм думок стосовно адміністративного правопорушення.

Так, С. Л. Дембіцька під адміністративним правопорушенням (деліктом) розуміє «протиправну, винну (умисну або необережну), дію чи бездіяльність, яка скоєна особою, наділеною владними повноваженнями, внаслідок якої було заподіяно матеріальну або моральну шкоду особі (фізичній, юридичній) або суспільству.

Дозволимо собі не погодитись з авторкою у контексті виділення суб’єкту адміністративного правопорушення: «як скоєна особою, наділеною владними повноваженнями», адже відповідно до ст. 12 КУпАП «адміністративній відповідальності підлягають особи, які досягли на момент вчинення адміністративного правопорушення шістнадцятирічного віку» [62].

Натомість А. Т. Комзюк, зазначає, що адміністративним правопорушенням слід вважати будь-яке порушення норм адміністративного права, тоді як адміністративним проступком є протиправне вчинення діянь, за які законодавством передбачено накладення адміністративного стягнення [1, с. 13].

Юридичний аналіз запропонованих авторами дефініцій «правопорушення» та «проступок» дає змогу стверджувати про генетичну відмінність цих понять. Дотримуємося цієї позиції, що фундаментальним є поділ правопорушенням на злочин і проступки, основним відмінним критерієм яких є ступінь суспільної небезпеки. Тому наголошено на недоречності ототожнення двох різних за своїм смисловим наповненням поняття.

Встановлено, що відмінність між правопорушенням та проступком полягає у об’ємі правового регулювання. З’ясовано, що поняття правопорушення ширше за поняття проступок (у тому числі й адміністративне правопорушення (проступок)), адже за своєю суттю правопорушення є порушенням норм права, які регулюють різні галузі: й конституційну, й кримінальну, й адміністративну, й цивільну й трудову, й фінансову тощо. Категорії «правопорушення» та «проступок» є родо- видовими, де правопорушення - родова категорія, а проступок - видова та співвідносяться як ціле та частина.

Саме тому, назріла необхідність у формулюванні власної категорії «адміністративний проступок» - це специфічний різновид адміністративного правопорушення, який виражається у вигляді діяння (дії або бездіяльності), що характеризується невеликою суспільною шкідливістю, та за який встановлено адміністративні санкції.

Зважаючи на те, що у чинному адміністративному законодавстві зафіксоване поняття «адміністративне правопорушення (проступок)», то надалі будемо вживати у дослідженні дану конструкцію.

Ще однією категорією, яка потребує розмежування з «адміністративним проступком» є «кримінальний проступок».

Відповідно до Кримінально кодексу України, кримінальним проступком визначається діяння (дія чи бездіяльність), за вчинення якого передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі [76].

В. О. Туляков, М. М. Дмитрук наголошують, що кримінальний проступок за своїми властивостями можна визначити як проміжне діяння між злочином та правопорушенням, за скоєння якого настає кримінальна відповідальність, що не пов’язана із заходами виправно-трудового впливу, та який порушує «горизонтальні відносини» управлінського та (або) публічно- договірного характеру, закріплене в нормах позитивного права і опосередковано посягає на природні права людини [188, с. 389].

Дозволимо собі не погодитись з автором у частині «проміжне діяння між злочином та правопорушенням». З’ясовано, що кримінальний проступок є самостійним суспільно - небезпечним діянням, за яке передбачено кримінальне покарання.

Таким чином, порівнюючи дефініції «адміністративний проступок» та «кримінальний проступок» можна виділити такі відмінні критерії: у степені суспільної небезпеки; об’єкту і предмету правопорушення; видів санкції; процедурою притягнення до відповідальності; суб’єктами владних повноважень.

Слід зазначити, що адміністративне правопорушення (проступок) характеризується істотними ознаками і в сукупності ці ознаки дають підставу до притягнення особи саме до адміністративної відповідальності.

Так, аналізуючи ст. 9 КУпАП можна виділити чотири головні ознаки адміністративного правопорушення (проступку): протиправність; винність (умисел чи необережність); суспільно - шкідливі діяння (дія чи бездіяльність); адміністративна караність.

Охарактеризуємо кожну з них:

1. Протиправність як ознака адміністративного правопорушення (проступку) полягає у тому, що тільки суспільно - шкідливе, винне діяння може бути правопорушенням (проступком), яке закріплено у КУпАП. Тобто, якщо діянні не передбачені КУпАП, воно не є правопорушенням (проступком).

Адміністративна протиправність, як формальна ознака

правопорушення (проступку) є законодавчою «оцінкою» шкідливості діяння, від якого адміністративне законодавство охороняє суспільні відносини.

Тобто, можна стверджувати про зв'язок протиправності та суспільної шкідливості, де протиправність є зовнішнім проявом правопорушення (проступку), а суспільна шкідливість - його внутрішнім.

Слід зазначити, що КУпАП дає вичерпний перелік правопорушень (проступків), а отже якщо діяння несе суспільно - шкідливі наслідки, але прямо не передбачено в КУпАП, то воно не може вважатися правопорушенням (проступком).

2. Винність є обов’язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку) і полягає у внутрішньому психологічному ставленні особи до вчинюваного нею діяння.

Статтями 10 та 11 КУпАП закріплено форми вини: умисел та необережність. Так, адміністративне правопорушення визнається вчиненим умисно, коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків [62]. Адміністративне правопорушення визнається вчиненим з необережності, коли особа, яка його вчинила, передбачала можливість настання шкідливих наслідків своєї дії чи бездіяльності, але легковажно розраховувала на їх відвернення або не передбачала можливості настання таких наслідків, хоч повинна була і могла їх передбачити [62].

Отже, вина є важливим критерієм визнання діяння як адміністративне правопорушення. Тому, яким би суспільно - шкідливим не була дія чи бездіяльність, але якщо в них не виявлена вина, то адміністративне правопорушення відсутнє і особа не може притягатися до відповідальності.

3. Однією з характерних ознак адміністративного правопорушення (проступку) є його шкідливість для суспільства. Суть даної ознаки полягає у його об’єктивності, адже адміністративне правопорушення (проступок) є результатом свідомості, волі та поведінки людини, яка проявляється у двох формах: дії (активна поведінка людини) та бездіяльності (пасивна поведінка людини). Як ознака адміністративного правопорушення (проступку) діяння (дія або бездіяльність) заподіює (або може заподіяти) шкоду суспільним відносинам, які охороняються адміністративним законодавством. При чому шкода може бути матеріальною, моральною, фізичною тощо.

Для відмежування діяння, яке вважається адміністративним правопорушення (проступком) від інших близьких за складом правопорушень ч. 2 ст. 9 КУпАП прямо передбачено, що адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені КУпАП, настає, «якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності» [62].

4. Наголошуємо на тому, що у ст. 9 КУпАП, яка визначає поняття адміністративного правопорушення (проступку), адміністративна караність є самостійною і обов’язковою ознакою адміністративного правопорушення (проступку). Тобто, якщо діяння є адміністративним правопорушенням (проступком), то за нього обов’язково в санкції статті передбачена відповідальність у вигляді адміністративних стягнень та заходів впливу.

Булінгу (цькуванню) як виду адміністративного правопорушення (проступку) також притаманні ці істотні ознаки, які дають можливість визнати діяння протиправним та притягнути особу саме до адміністративної відповідальності.

Суспільно шкідливі діяння. Суспільно - шкідливість булінгу (цькування) проявляється у тому, що дії психологічного, фізичного, економічного, сексуального характеру несуть істотну шкоду для жертви булінгу і негативно впливають на її подальше положення у соціумі.

Адміністративне правопорушення у сфері протидії булінгу (цькуванню) найчастіше виражене у діях, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві.

Проєкт міжнародного фестивалю документального кіно про права людини DOCUDAYS UA, проводячи компанію протидії булінгу, наводять приклади вище перелічених проявів цькування: «словесне знущання або залякування за допомогою образливих слів, яке включає постійні образи, погрози й неповажні коментарі про кого-небудь (про зовнішній вигляд, релігію, етнічну приналежність, інвалідність, особливості стилю одягу й т. д.); фізичне залякування або булінг за допомогою агресивного фізичного залякування полягає в багаторазово повторюваних ударах, стусанах, підніжках, блокуванні, поштовхах і дотиках небажаним і неналежним способом; соціальне залякування або булінг із застосуванням тактики ізоляції припускає, що когось навмисно не допускають до участі в роботі групи, трапези за обіднім столом, гри, заняття спортом чи громадської діяльності» [24].

Адміністративне правопорушення у сфері протидії булінгу (цькуванню) також може виражатися і формі бездіяльності: «неповідомлення керівником закладу освіти уповноваженим підрозділам органів Національної поліції України про випадки булінгу (цькування) учасника освітнього процесу» (ч. 5 ст. 173-4 КУпАП).

Протиправність у сфері протидії булінгу (цькуванню) полягає у тому, що особи своїми діями (бездіяльністю) порушують охоронювані законом та іншими нормативно-правовими актами права дитини, зокрема право на освіту та «безпечне освітнє середовище».

У ч. 1 ст. 173 - 4 КУпАП прямо перераховані протиправні дії: дії психологічного, фізичного, економічного, сексуального насильства, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій.

Адміністративні правопорушення за булінг (цькування) вчиняються, як правило, умисно (коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків) [62].

Адміністративна караність за булінг (цькування) передбачена ст. 173-4 КУпАП та настає, якщо дії за своїм характером, не несуть кримінальної відповідальності. Так, діяння, які підпадають під ознаки булінгу (цькування) «тягнуть за собою накладення штрафу від п’ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від двадцяти до сорока годин» [62].

Слід зазначити, що адміністративному правопорушенню (проступку) у сфері протидії булінгу (цькуванню) притаманні й специфічні ознаки, які вирізняють його з - поміж інших:

1. Свідомо. Звертаючи увагу на тому, що суб’єктами вчинення булінгу (цькування) є малолітні та (або) неповнолітні особи, які в силу свого віку у повній мірі не можуть усвідомлювати шкідливість наслідків для особи - жертви булінгу (цькування), тому, при характеристиці винності малолітніх та (або) неповнолітніх пропонуємо виділити таку ознаку, як свідомість, яка полягає лише в усвідомленні дії, а не наслідків і є достатньою для притягнення винного до адміністративної відповідальності.

2. Повторювальність. Зважаючи на те, що однією з типових (обов’язкових) ознак булінгу (цькування) є систематичність (повторювальність), то й суспільно - шкідливі дії фізичного, психологічного, морального, сексуального, економічного, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій повинні нести цю ознаку, тобто особа повинна вчинити два або більше насильницьких акта, для настання адміністративної відповідальності за булінг (цькування) [125].

Виходячи з вищенаведеного, пропонуємо під адміністративним правопорушенням (проступком) у сфері протидії булінгу (цькування) розуміти протиправні, умисні та (або) свідомі, повторювальні суспільно - шкідливі діяння, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, що вчиняються стосовно малолітньої чи неповнолітньої (учнів, вихованців), або повнолітньої (здобувача вищої освіти) та (або) такими особами стосовно інших учасників освітнього процесу, та за які передбачена адміністративна відповідальність.

2.2.