Зміст правового статусу засуджених: основні права, обов’язки та заборони щодо засуджених

Права засуджених. Кримінально-виконавчий кодекс в ст. 8 визна­чає основні права засуджених. Ними є основоположні, властиві всім категоріям засуджених, можливі варіанти поведінки засудженого.

— право на отримання інформації про свої права і обов’язки, по­рядок та умови виконання та відбування призначеного судом покарання. Адміністрація установи чи органу, який виконує покарання, зобов’язана надати засудженим зазначену інфор­мацію, а також ознайомлювати їх із змінами порядку і умов відбування покарань;

— право на гуманне ставлення до них та на повагу їх людської гід­ності; засуджені не повинні підлягати жорстокому, нелюдсько­му або такому, що принижує їх гідність, поводженню. Заходи впливу можуть застосовуватися до засуджених виключно на підставі закону; засуджені не можуть бути піддані медичним або іншим подібним дослідженням незалежно від їх згоди;

— право звертатися відповідно до законодавства з пропозиція­ми, заявами і скаргами до адміністрації органів і установ ви­конання покарань, їх вищестоящих органів, до Уповноваже­ного Верховної Ради України з прав людини, Європейського суду з прав людини, а також інших відповідних органів між­народних організацій, членом або учасником яких є Україна, до уповноважених осіб таких міжнародних організацій, суду, органів прокуратури, інших органів державної влади, органів місцевого самоврядування та об'єднань. Відповідні заяви по­даються у двох примірниках, один з яких з відміткою про отри­мання залишається у засудженого;

— право давати пояснення і вести листування, а також звер­татися з пропозиціями, заявами і скаргами рідною мовою. Відповіді засудженим даються мовою звернення. У разі від­сутності можливості дати відповідь мовою звернення вона дається українською мовою з перекладом відповіді на мову звернення, який забезпечується органом або установою ви­конання покарань;

— право на охорону здоров'я в обсязі, встановленому Основа­ми законодавства України про охорону здоров'я, за винятком обмежень, передбачених законом.

— право на соціальне забезпечення, у тому числі й на оформлен­ня пенсій, відповідно до законів України;

— право отримувати у встановленому законом порядку передачі (окрім речей, що засудженим заборонено мати при собі зако­ном, зокрема зброї, наркотичних або психотропних речовин, прекурсорів);

— право на оплачувану працю, організовану відповідно до вимог законодавства про працю, у тому числі щодо тривалості, умов та оплати праці; встановлюється восьмигодинний робочий день, але не більше 40 годин на тиждень. При цьому тривалість робочого дня встановлюється в проміжку 7 до 17 години або з 6 до 16 години;

— право на здійснення свободи сповідувати будь-яку релігію або виражати переконання, пов'язані із ставленням до релігії, у тому числі на вільний вибір і допуск священнослужителя для відправлення релігійних таїнств і обрядів, за винятком обме­жень, передбачених КВК України;

— право на належне матеріально-побутове забезпечення у по­рядку, встановленому цим Законом та нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України.

Одним з фундаментальних прав засуджених є право на правову допомогу, яке останнім часом набуло більш врегульованого та гаран­тованого змісту. Так, КВК встановлює, що засудженому гарантується право на правову допомогу. Для одержання правової допомоги засуд­жені можуть користуватися послугами адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допо­моги особисто чи за дорученням юридичної особи.

Для засуджених іноземців передбачена можливість підтримува­ти зв'язок з дипломатичними представництвами і консульськими ус­тановами своїх держав. Особи без громадянства, а також громадяни держав, що не мають дипломатичних представництв або консульських установ в Україні, — з дипломатичними представництвами держави, яка взяла на себе охорону їхніх інтересів, або міжнародними органа­ми чи організаціями, які здійснюють їх захист.

Інші права, які визначені в новій редакції (після квітня 2014 ро­ку) ст. 8, відносяться все ж таки до конкретних видів покарань і не можуть бути названі як основні права засуджених. Наприклад, якщо вести мову про побачення, то таке право є актуальним лише для осіб, які засуджені до покарань, пов’язаних з позбавленням або обмежен­ням волі.

І все ж таки розглянемо інші права засуджених.

Засудженому гарантується право на побачення у порядку, вста­новленому КВК. У разі перебування на лікуванні у закладах охорони здоров’я засуджений має право на короткострокові побачення в по­рядку, визначеному КВК. Хоча це право має сенс лише для окремих категорій засуджених, його фіксування як основного не можна назва­ти неправильним. Закріплення цього права в ст. 8 робить його одним з основоположних для засуджених, так би мовити, статусоутворюю- чим. Відповідно, для засуджених, зокрема, до позбавлення волі права на побачення є основним та беззаперечним.

Забороняється безпідставне примусове переривання сну засуд­жених у нічний час, у тому числі виключно для здійснення перевірки наявності засуджених. Фактично закріплено законодавчу гарантію права засудженого на безперервний нічний сон. Така гарантія є акту­альною, зважаючи на поширену практику нічних перевірок та інших випадків переривання нічного сну засуджених, який існує в практиці виконання покарань, пов’язаних з позбавленням волі.

Керівник адміністрації установи виконання покарань несе персо­нальну відповідальність за розміщення засуджених, що прибули до ус­танови.

Обов’язки засуджених. Кримінально-виконавчий кодекс встанов­лює такі основні обов’язки засуджених:

— виконувати встановлені законодавством обов’язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які пе­редбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб;

— виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань. Цей обов’язок отри­мав нове регулювання. Законодавець зобов’язав засуджених виконувати лише ті вимоги адміністрації, які встановлені за­конодавством. І хоча важко собі уявити, що засуджений буде достатньо поінформований щодо всіх вимог, які визначені за­конодавством і які йому необхідно виконувати, все ж таки та­ке формулювання може дозволити більш ефективно захищати права засудженої особи.

— ввічливо ставитися до персоналу, інших осіб, які відвіду­ють установи виконання покарань, а також до інших засуд­жених;

— з’являтися за викликом адміністрації органів і установ вико­нання покарань.

Невиконання засудженими своїх обов’язків і встановлених зако­нодавством вимог адміністрації органів і установ виконання покарань тягне за собою встановлену законом відповідальність. Це положення також є новим і воно фактично визначає межі відповідальності засуд­женого. Отже, така відповідальність можлива лише в тих видах і фор­мах, які визначені законодавством. Йдеться про юридичну відпові­дальність, яка випливає з кримінально-виконавчих правовідносин. Наведене правило покликано сприяти запобіганню тортур і жорстоко­го поводження з засудженим.

Заборони для засуджених. Щодо заборон для засуджених, то во­ни є різними залежно від виду кримінального покарання. Так, напри­клад, стаття 107 КВК України визначає заборони щодо засуджених, які відбувають покарання у виді позбавлення волі.

Засудженим забороняється:

— самовільно залишати колонію, порушувати лінію охорони;

— спілкуватися із засудженими та іншими особами з порушенням встановлених правил ізоляції, звертатися до них з проханням про виконання незаконних дій;

— придбавати, виготовляти, зберігати і використовувати гроші, цінності, предмети, речі, речовини і вироби, заборонені до ви­користання в колонії;

— продавати, дарувати або відчужувати в інший спосіб на ко­ристь інших осіб предмети, вироби і речі, що перебувають в особистому користуванні;

— заподіювати собі тілесні ушкодження, у тому числі з допомо­гою іншої особи, завдавати шкоду своєму здоров’ю з метою ухилення від відбування покарання або виконання встановле­них обов’язків;

— завдавати шкоду державному, комунальному майну, майну інших юридичних чи фізичних осіб, у тому числі майну інших засуджених, створювати загрозу заподіяння шкоди такому майну;

— вживати спиртні напої, наркотичні засоби, психотропні речо­вини або їх аналоги чи інші одурманюючі засоби;

— чинити опір законним діям персоналу колонії, перешкоджати виконанню ним своїх службових обов’язків, підбурювати до цього інших засуджених;

— грати в настільні та інші ігри з метою здобуття матеріальної чи іншої вигоди;

— вживати нецензурні та жаргонні слова, давати і присвоювати прізвиська;

— самовільно залишати призначену для перебування ізольовану територію, приміщення або визначене місце роботи, а також перебувати без дозволу адміністрації колонії у гуртожитках та відділеннях, у яких вони не проживають, або на виробничих об’єктах, на яких вони не працюють;

— завішувати чи міняти без дозволу адміністрації колонії спальні місця, а також обладнувати їх у комунально-побутових та ін­ших службових або виробничих приміщеннях;

— готувати та вживати їжу в непередбачених для цього місцях, виносити продукти харчування з їдальні без дозволу адмініст­рації колонії;

— мати при собі предмети і речі в асортименті і кількості, що ви­ходять за межі, встановлені центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

— курити у дисциплінарних ізоляторах, карцерах, приміщеннях камерного типу (одиночних камерах) та виховних колоніях, а також у не відведених для цього місцях;

— надсилати та отримувати кореспонденцію всупереч порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері виконання кримінальних покарань;

— наносити собі або іншим особам татуювання;

— тримати тварин;

— виготовляти, зберігати саморобні електроприлади та користу­ватися ними;

— самовільно переплановувати, змінювати конструктивні еле­менти будівель та споруд колонії, споруджувати на виробничих об'єктах різні об'єкти (лазні, пральні, душові, сейфи, будиноч­ки, будки, приміщення та засоби для відпочинку, опалення).

Формулювання заборон, як окремої складової правового регулю­вання статусу засуджених, є новою формою визначення положення особи, яка відбуває покарання. Класична модель правового статусу не має у своєму складі заборон. Але їх визначення не можна однозначно назвати негативним. Хоча наявність заборон й вносить певну неузгод­женість в модель правового статусу засудженого, з іншого боку вони більш чітко окреслюють міру можливої поведінки засудженого і фак­тично встановлюють найбільш розповсюджені склади дисциплінарних проступків, які може скоїти засуджений. Ця обставина, безумовно, по­зитивно впливає на дисциплінарну практику щодо засуджених.

4.