§ 2. Види, типи та способи правового регулювання

Залежно від органу, що здійснює правове регулювання, суб’єктного складу, якому адресуються нормативні приписи, кола суспільних відносин, який вони покликані врегулювати.

розрізняють такі види правового регулювання, як нормативне й індивідуальне.

Нормативне регулювання-це закріплення певної моделі по­ведінки у нормативно-правових актах, адресованих до невизна- ченого кола суб’єктів, розраховане на багаторазове застосування за наявності передбачених у правовій нормі обставин. При нор­мативному регулюванні суб’єктний склад і обсяг суспільних від­носин, на які розповсюджується дія правового припису, не інди­відуалізуються. Закріплювані у таких нормах правила поведінки виступають як загальний шаблон, що підлягає застосуванню щоразу, коли суб’єкт потрапляє у поле дії цієї правової норми.

Нормативний вид правового регулювання суспільних відно­син зручний тим, що однією правовою нормою охоплюються всі тотожні відносини, що забезпечує єдиний порядок і сталість у регулюванні суспільних відносин. Проте за такого правово­го регулювання немає можливості індивідуалізувати права й обов’язки суб’єктів правовідносин у кожному конкретному ви­падку. Тому ще одним видом правового регулювання, який по­кликаний заповнити всі недоліки нормативного регулювання (а саме: відсутність урахування своєрідності правової ситуації, конкретної обстановки), є індивідуальне регулювання.

Індивідуальне регулювання- це впорядкування поведінки лю­дей за допомогою видання індивідуально-правових актів, тобто правових документів, розрахованих на чітко визначений індивіду­альний випадок і адресованих конкретно визначеним суб’єктам. Індивідуально-правові акти поширюють свою дію на конкретну життєву ситуацію (випадок) і видаються при необхідності реалі­зації нормативного припису загального характеру

Індивідуальне регулювання здійснюється за допомогою ухва­лення актів застосування права державними органами на основі наданих їм державно-владних повноважень.

Іноді у загальній теорії права виділяють як окремий вид ав­тономне регулювання, або саморегулювання, яке здійснюється самими учасниками-суб’єктами суспільних відносин на підставі

наданої їм державою свободи розпорядження своїми правами. Формою автономного правового регулювання суспільних від­носин є договори (угоди, контракти), у тому числі нормативного характеру (наприклад, колективний договір, що укладається між працедавцем в особі адміністрації підприємства, устано­ви, організації та профспілкою або іншими представниками трудящих) й інші акти (наприклад, установчі документи, що приймаються громадськими об’єднаннями, кооперативними організаціями, акціонерними товариствами тощо), які підля­гають надалі обов’язковій правовій реєстрації у встановленому державою порядку

Таким чином, автономне регулювання здійснюється на основі норм права і з урахуванням їх вимогу межах наданої державою суб’єктам - учасникам правовідносин свободи розпорядження своїми правами.

Особливе місце в механізмі правового регулювання посіда­ють способи правового регулювання, тобто шляхи правового впливу на суспільні відносини, які виражені у правових нормах, інших складових правової системи (наприклад, засадах пра­ва). До способів правового регулювання відносяться позитивні зобов’язання, дозволи й заборони.

Позитивні зобов'язання - це спосіб регулювання суспільних відносин, який виражається у покладанні на осіб правових обов’язків активної поведінки, тобто у нормах права зазнача­ється, яким чином суб’єкт повинен поводитись.

Правові дозволи - спосіб регулювання суспільних відносин, за якого особі надається можливість вибирати варіант своєї власної поведінки, проявити активність, на свій розсуд реалі­зувати свій інтерес і свою волю. Дозволи дають можливості, від­кривають простір для вільної, активної поведінки самому носію дозволів.

Правові заборони (заборони)- це спосіб регулювання суспіль­них відносин, за якого у нормах права закріплюються правові обов’язки пасивного змісту, тобто обов’язки утримуватися від здійснення дій певного роду.

Незважаючи на те, що всі способи правового регулювання (зобов’язання, дозволи і заборони) найбільшою мірою досягають своєї мети тільки у тісному взаємозв'язку один з одним, слід від­

значити, що позитивні зобов’язання та правові заборони влас­тиві переважно галузям, що відносяться до публічного права, а дозволи переважають у галузях, що належать до приватного права.

Розглянутим вище способам правового регулювання (дозволу, зобов’язанню, забороні) відповідають три штаби правореаліза­ції: використання, виконання, дотримання.

Вищезгадані способи є основними у визначенні спрямованос­ті правового регулювання, проте не вичерпними. Як допоміжні способи правового регулювання можна виділити також такі, як заохочення та рекомендації (заохочувальний і рекомендаційний способи).

Заохочувальний спосіб правового регулювання полягає у за­кріпленні в праві стимулів морального і матеріального характеру, врахування зацікавленості суб’єктів права (властивий головним чином трудовому праву, де діють різного роду преміальні систе­ми, заохочується підвищення працівниками своєї кваліфікації, набуття нових професій тощо; заохочувальні норми містить і адміністративне право, яке встановлює порядок нагородження громадян орденами і медалями, привласнення почесних звань тощо).

Рекомендаційний спосіб правового регулювання використо­вують здебільшого для регулювання діяльності суб’єктів, що не є елементами механізму держави й, отже, до них неприйнятні державно-владні методи дії. Держава робить на них вплив лише шляхом дозволів, сприяння, організаційної допомоги, рекомен­даційних актів, порад (наприклад, при регулюванні діяльності селянсько-фермерських господарств у аграрному праві). По­єднання різних способів правового регулювання утворює тип правового регулювання.

Тип правового регулювання - це заснований на певному поєднанні способів регулювання (позитивних зобов’язань, до­зволів і заборон) особливий порядок правового регулювання, який створює умови для реалізації учасниками правовідносин своїх прав і законних інтересів.

Найчастіше в загальній теорії права виділяють два основних типи правового регулювання - загальнодозвільний і дозвільний (спеціально-дозвільний).

Загальнодозвільний тип правового регулювання ґрунтується на загальному дозволі, з якого шляхом встановлення заборони робиться виняток. Засадою такого варіанта регулювання сус­пільних відносин буде: «дозволено все, крім прямо забороненого законом». Цей тип правового регулювання притаманний галузям права, що відносяться до приватного права.

Дозвільний (спеціально-дозвільний) тип правового регулюван­ня ґрунтується на загальній забороні здійснення якого-небудь виду дій, роду діяльності, у рамках якої закон встановлює кон­кретні дозволи. Засадою цього варіанта регулювання суспільних відносин є: «заборонено все, крім прямо дозволеного законом». Цей тип правового регулювання властивий галузям права, на­лежним до публічного права.

Іноді у загальній теорії права виділяють і третій тип право­вого регулювання - дозвільно-зобов’язу ючий (компетенційний). Суб’єкти права, вступаючи у конкретні правовідносини, здій­снюють певний вид діяльності, що включає розмаїття дій, на­явність відносин із широким колом суб’єктів. При цьому для регулювання їх взаємин із державними органами необхідне встановлення у праві засад, за якими державні органи на­лежним чином виконуватимуть усі ті повноваження (права й обов'язки), якими вони наділяються, для виконання яких вони створюються. Право у цьому разі надається лише у тому обсязі, який необхідний для здійснення обов’язків. Формулою такого типу правового регулювання є вимога: «дозволено тільки те, що приписано законом».