13.3. Способи і типи правового регулювання
Способи правового регулювання — це специфічні прийоми регулювання суспільних відносин, які визначаються характером припису, зафіксованим в нормі права, та засобами впливу на поведінку осіб.
В теорії права прийнято виділяти три основних способи правового регулювання.1. Надання учаснику правових відносин суб'єктивних прав — уповноваження або дозвіл. Це — надання права на активні дії. Воно
105
if( !cssCompatible ) { document.write(" виявляється в делегуванні певних дозволів уповноваженій особі на здійснення нею певних дій (наприклад, власнику дозволено володіти, користуватись та розпоряджатись належною йому власністю на свій розсуд).
2. Зобов'язання як припис виконувати певні активні дії (власник підприємства зобов'язується сплачувати податки).
3. Заборона, тобто покладання зобов'язання утримуватись від заборонених дій, зобов'язання пасивно поводитись у передбачених законом випадках (заборона керувати транспортним засобом у стані сп'яніння).
Всі способи правового регулювання обумовлені функціями права: регулятивно-динамічна — дозвіл та зобов'язання; регулятивно-статична функція права — заборона.
Крім того, можна визначити також додаткові способи правового регулювання: застосування засобів примусу та юридичної відповідальності. Цей спосіб є додатковим, бо, по-перше, являє собою вид обов'язку (юридична відповідальність може розглядатись як обов'язок зазнати покарання та позбавлення певних благ), а по-друге, цим способом забезпечується належне виконання обов'язків, дотримання заборон та використання прав.
Тип правового регулювання — це загальна спрямованість впливу права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання — дозвіл чи заборона. В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання.
Перша формула: дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі.
Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом. Цей тип називається звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це означає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, що прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із загальної заборони.
106
") } else { document.write(" виявляється в делегуванні певних дозволів уповноваженій особі на здійснення нею певних дій (наприклад, власнику дозволено володіти, користуватись та розпоряджатись належною йому власністю на свій розсуд).
2. Зобов'язання як припис виконувати певні активні дії (власник підприємства зобов'язується сплачувати податки).
3. Заборона, тобто покладання зобов'язання утримуватись від заборонених дій, зобов'язання пасивно поводитись у передбачених законом випадках (заборона керувати транспортним засобом у стані сп'яніння).
Всі способи правового регулювання обумовлені функціями права: регулятивно-динамічна — дозвіл та зобов'язання; регулятивно-статична функція права — заборона.
Крім того, можна визначити також додаткові способи правового регулювання: застосування засобів примусу та юридичної відповідальності. Цей спосіб є додатковим, бо, по-перше, являє собою вид обов'язку (юридична відповідальність може розглядатись як обов'язок зазнати покарання та позбавлення певних благ), а по-друге, цим способом забезпечується належне виконання обов'язків, дотримання заборон та використання прав.
Тип правового регулювання — це загальна спрямованість впливу права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання — дозвіл чи заборона. В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання.
Перша формула: дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі. Це — загальний дозвіл. На цій формулі побудовано загаль-нодозвільний тип правового регулювання. За цим типом встановлюються чітко сформульовані заборони. Як правило, їх кількість невелика, а обсяг дозволеного не визначено. Можна робити все, що не заборонено. Це означає, що суб'єкти можуть здійснювати будь-які дії, які не увійшли в перелік заборонених. Цей тип правового регулювання сприяє або принаймні не заважає прояву ініціативи, активності.
Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом. Цей тип називається звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це означає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, що прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із загальної заборони.
106
") } виявляється в делегуванні певних дозволів уповноваженій особі на здійснення нею певних дій (наприклад, власнику дозволено володіти, користуватись та розпоряджатись належною йому власністю на свій розсуд).
2. Зобов'язання як припис виконувати певні активні дії (власник підприємства зобов'язується сплачувати податки).
3. Заборона, тобто покладання зобов'язання утримуватись від заборонених дій, зобов'язання пасивно поводитись у передбачених законом випадках (заборона керувати транспортним засобом у стані сп'яніння).
Всі способи правового регулювання обумовлені функціями права: регулятивно-динамічна — дозвіл та зобов'язання; регулятивно-статична функція права — заборона.
Крім того, можна визначити також додаткові способи правового регулювання: застосування засобів примусу та юридичної відповідальності. Цей спосіб є додатковим, бо, по-перше, являє собою вид обов'язку (юридична відповідальність може розглядатись як обов'язок зазнати покарання та позбавлення певних благ), а по-друге, цим способом забезпечується належне виконання обов'язків, дотримання заборон та використання прав.
Тип правового регулювання — це загальна спрямованість впливу права на суспільні відносини, яка залежить від того, що покладено в основу регулювання — дозвіл чи заборона.
В юридичній науці та практиці існують дві юридичні формули, на основі яких виділяють два типи правового регулювання.Перша формула: дозволено все, крім того, що прямо заборонено в законі. Це — загальний дозвіл. На цій формулі побудовано загаль-нодозвільний тип правового регулювання. За цим типом встановлюються чітко сформульовані заборони. Як правило, їх кількість невелика, а обсяг дозволеного не визначено. Можна робити все, що не заборонено. Це означає, що суб'єкти можуть здійснювати будь-які дії, які не увійшли в перелік заборонених. Цей тип правового регулювання сприяє або принаймні не заважає прояву ініціативи, активності.
Друга формула правового регулювання звучить інакше: заборонено все, крім того, що прямо дозволено законом. Цей тип називається звільненням від заборони, або спеціальним дозволом. Це означає, що учасник правових відносин може здійснити тільки дії, що прямо дозволені законом, а всі інші дії заборонено. Формулюється конкретне звільнення від заборони, тобто робиться виняток із загальної заборони.
106
if( !cssCompatible ) { document.write(" Якщо за першою формулою перед особою є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою — правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення державного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності.
13.4. Стадії правового регулювання
Правове регулювання — це процес, що триває в часі, який є досить складним і довготривалим.
Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів.
Першим з них є правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюється загальне неіндивідуалізоване регулювання суспільних відносин.
Перший етап правового регулювання тісно пов'язаний із право-творчістю — діяльністю, спрямованою на створення правових норм, яка починається з виявлення потреби у правовому регулюванні і закінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень.
Другим етапом виступає конкретизація прав і обов'язків у випадках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юридичний факт), у результаті якої суб'єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємопов'язані суб'єктивні права й юридичні обов'язки. Проте не завжди для виникнення правових відносин достатньо самих юридичних фактів. Як відомо, деякі відносини можуть розпочатись лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб'єкти наділяються правами та обов'язками. Такі правозастосовчі рішення самі виступають у ролі юридичних фактів, які в окремих випадках мають вирішальне значення.
Третій етап правового регулювання є кінцевою стадією процесу правового регулювання, який завершується фактичною реалізацією,
107
") } else { document.write(" Якщо за першою формулою перед особою є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою — правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення державного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності.
13.4. Стадії правового регулювання
Правове регулювання — це процес, що триває в часі, який є досить складним і довготривалим.
Процес правового регулювання охоплює кілька стадій або етапів.
Першим з них є правова регламентація суспільних відносин — це стадія, на якій відбувається розробка юридичних норм, здійснюється загальне неіндивідуалізоване регулювання суспільних відносин.
Перший етап правового регулювання тісно пов'язаний із право-творчістю — діяльністю, спрямованою на створення правових норм, яка починається з виявлення потреби у правовому регулюванні і закінчується прийняттям і введенням у дію правових розпоряджень. В сучасній юридичній науці сформувалась думка, згідно з якою право-творчість — це процес пізнання і оцінки правових потреб суспільства і держави, формування і прийняття нормативних актів уповноваженими суб'єктами в межах відповідних процедур. Нормативні рішення мають носити істинно правовий характер, прийматись з урахуванням усього спектра умов життєдіяльності суспільства та реальних суспільних потреб.
Другим етапом виступає конкретизація прав і обов'язків у випадках, коли настає ситуація, передбачена нормою права (певний юридичний факт), у результаті якої суб'єкти вступають у правовідносини і у них виникають взаємопов'язані суб'єктивні права й юридичні обов'язки. Проте не завжди для виникнення правових відносин достатньо самих юридичних фактів. Як відомо, деякі відносини можуть розпочатись лише за участі спеціально уповноважених органів, що приймають індивідуальне рішення, на основі якого суб'єкти наділяються правами та обов'язками. Такі правозастосовчі рішення самі виступають у ролі юридичних фактів, які в окремих випадках мають вирішальне значення.
Третій етап правового регулювання є кінцевою стадією процесу правового регулювання, який завершується фактичною реалізацією,
107
") } Якщо за першою формулою перед особою є можливість вибору з усіх дозволених законом видів поведінки, то за другою — правове регулювання здійснюється для чіткого впорядкування суспільних відносин, в яких реалізуються загальні інтереси, для здійснення державного управління, втілення принципів законності, застосування заходів державного примусу, юридичної відповідальності.
Еще по теме 13.3. Способи і типи правового регулювання:
- 2. Способи та типи правового регулювання.
- § 2. Види, способи і типи правового регулювання
- § 2. Види, типи та способи правового регулювання
- 9.1.2. Засоби, способи та типи правового регулювання, правові режими
- § 3. Поняття та основні елементи механізму правового регулювання. Стадії правового регулювання
- РОЗДІЛ 9 Правове регулювання як особлива форма соціального регулювання
- 1. Поняття механізму правового регулювання та його відмінність від правового впливу.
- if( !cssCompatible ) { document.write(" Розділ 13 МЕХАНІЗМ ПРАВОВОГО РЕГУЛЮВАННЯ 13.1. Поняття правового регулювання Право є елементом системи соціального нормативного регулювання. Право виступає важливим засобом регулювання взаємин індивідів, соціальних груп, всього суспільства в цілому, і воно само виступає як соціальна цінність. Основним призначенням права є упорядкування і організація взаємин громадян, їхньої поведінки і, враховуючи їх індивідуальні потреби, спрямування
- § 3. Метод правового регулювання і правовий режим
- Соотношение нормы права и статьи нормативно - правового акта. Способы изложения правовых норм в правовых актах