§ 1. Поняття правового регулювання
Здійснення спільної діяльності людей забезпечується налагодженням їх взаємодії та співпраці як на рівні окремих суспільних колективів і їх об’єднань, так і на рівні організації життєдіяльності всього суспільства в цілому.
У всіх областях життєдіяльності суспільства держава організовує та регулює суспільні відносини шляхом нормування поведінки їх учасників за допомогою норм права, які визначають міру можливої і належної поведінки. Саме право завдяки іманентно властивим йому ознакам нормативності, формальної визначеності, оптимальності правових вимог, а також здатності впливати на суспільні відносини, що виникають у всіх основних царинах суспільного життя, виступає як основний регулятор суспільних відносин у державно організованому суспільстві. За допомогою правових норм і сукупності інших правових засобів (правових актів, правовідносин, правового впливу тощо) забезпечується впорядкування суспільних відносин у конкретних областях життєдіяльності суспільства, їх юридичне закріплення і розвиток, тобто здійснюється правове регулювання цих відносин.
При цьому під правовим регулюванням розуміється здійснюване державою з урахуванням досягнутого рівня суспільного розвитку впорядкування суспільних відносин у різних областях життєдіяльності суспільства шляхом їх правового закріплення, охорони і розвитку за допомогою використання правових норм і сукупності інших правових засобів.
Правове регулювання - це різновид суспільного регулювання. Під час його реалізації забезпечується взаємодія права з іншими формами соціальної організації суспільних відносин (зокрема, з нормами моралі, звичаями, корпоративними нормами тощо).
За допомогою правового регулювання суспільні відносини, що виникають між конкретними учасниками певної суспільної діяльності, вбираються у правову форму, яка визначає міру належної і можливої поведінки цих учасників.
Воно додає цим відносинам і, отже, змісту відповідної суспільної діяльності, регульованої правом, конкретну цільову спрямованість, орієнтує їх на досягнення суспільно необхідних результатів.Оскільки будь-яка свідома цілеспрямована діяльність людей може бути організована не інакше як шляхом точного визначення її змісту і нормування поведінки її учасників, остільки саме правове регулювання здатне забезпечити орієнтацію цієї діяльності на задоволення об’єктивно існуючих суспільних потреб і інтересів на даному етапі суспільного розвитку.
Інакше кажучи, правове регулювання як засіб упорядкування і нормування суспільних відносин, що виникають у різних сферах суспільного життя, виступає як універсальний механізм виявлення та реалізації різноманітних суспільних потреб і інтересів. Воно опосередковує державне програмування їх формування та розвитку на підставі перетворення усталених взаємин людей на реальні правовідносини, що забезпечують реалізацію їх законних прав та інтересів, тобто задоволення назрілих суспільних потреб. При цьому безпосереднє нормування і організація суспільних відносин здійснюються на основі видання і застосування нормативних та індивідуальних правових актів, які займають центральне місце у системі засобів правового регулювання.
Нормативні акти, представлені законами і заснованими на них підзаконними правовими актами, встановлюють правові норми та програмують розвиток суспільних відносин у різних царинах суспільного життя - економічній, політичній, соціально-культурній тощо. Вони виступають як правова форма узгодження державних, суспільних та особистих інтересів і служать правовою передумовою для видання різноманітних індивідуальних (індивідуально-розпорядчих, правозабезпечу- вальних і правоохоронних) актів, що адресуються конкретним учасникам суспільних відносин.
Будучи засобом програмування формованих суспільних відносин, нормативні правові акти визначають як загальне стратегічне планування розвитку правового регулювання, так і кон
кретизацію загальних програмних вимог правових норм щодо конкретних життєвих ситуацій. Це досягається шляхом поєднання та взаємодії нормативних актів різних рівнів.
Зокрема, закон, як нормативно-правовий акт найвищого представницького органу державної влади, що має вищу правову силу, регулює найбільш важливі питання суспільного життя. Він містить первинні, початкові норми права, що являють собою новели (нововведення) у даній правовій системі, розраховані на стратегічне планування розвитку правового регулювання у тій чи іншій конкретній області суспільних відносин. Водночас підзаконні нормативні правові акти виконують функцію деталізації та конкретизації вимог закону щодо умов місця і часу, де безпосередньо реалізуються норми, що містяться у законі. Інакше кажучи, кожен нормативний акт як форма прояву державної волі, спрямованої на організацію та впорядкування суспільних відносин, виконує функцію вибору з деякої множини можливих у даних умовах варіантів поведінки, такого варіанта, який більше за інших (з погляду законодавця або іншого нормотворчого органу) відповідає конкретній обстановці та цілям правового регулювання.Своєю чергою, правові норми, що містяться у цьому акті, відіграють роль своєрідних «моделей поведінки», які або безпосередньо регулюють відповідні суспільні відносини, або служать передумовою для видання індивідуальних правових актів, які забезпечують трансформацію загальних приписів правових норм, що містяться у нормативних актах, у конкретні права й обов’язки відповідних учасників суспільних відносин.
Інакше кажучи, завдяки взаємодії нормативних та індивідуальних правових актів загальні нормативні приписи правових норм трансформуються у зміст конкретних правовідносин, визначаючи при цьому весь їх елементний склад, включаючи вказівку на матеріальні або нематеріальні блага, з приводу яких складаються ці правовідносини, взаємні права й обов’язки їх учасників, а також форми їх реальної взаємодії та взаємовідносин.
Таким чином, у рамках правового регулювання право через специфічний механізм взаємодії різних правових засобів (норм права, правових актів, правовідносин тощо) втручається у цари
ну суспільного простору, де реально формуються і розвиваються економічні, політичні, соціально-культурні й інші суспільні відносини, що є об’єктами регулюючого впливу права.
При цьому сам вплив має значно ширший пласт зіткнення з реально існуючими суспільними відносинами, позаяк на відміну від правового регулювання він охоплює весь перебіг впливу права на суспільне життя, на свідомість і поведінку людей як за допомогою правових, так і неправових засобів (ідеологічних, психологічних та інших механізмів). Правовий вплив багато в чому зводиться до виконання правом інформативної та виховної функцій і здійснюється двома каналами - інформаційним (за допомогою правових норм суб’єкти права одержують відомості про позицію держави - дозволену, необхідну або заборонену поведінку) і ціннісно-орієнтаційним (оскільки через право суспільство засвоює цінності, напрацьовані людством, що передаються за наступництвом).
Правове регулювання, як і правовий вплив, має свої специфічні конкретно-правові та загальносуспільні цілі. До конкретно- правових цілей правового регулювання і правового впливу можна віднести створення в суспільстві сталого правопорядку та затвердження режиму законності, які досягаються відповідною усталеним суспільним відносинам і дієвою правотворчою діяльністю, діяльністю органів, інститутів та установ, які здатні захистити права й свободи, а також інтереси всіх суб’єктів права, що охороняються законом. До загальносуспільних цілей правового регулювання та правового впливу відноситься досягнення суспільно корисних результатів, тобто результатів, які зрештою призводять до поступу суспільних відносин і зв’язків, процвітання суспільства в цілому.
При цьому з урахуванням особливостей змісту тих чи інших суспільних відносин способи регулюючого правового впливу на них, а також види їх правового регулювання, можуть бути різними.