§ 1. Правове регулювання запобіжних заходів та їх види

Інститут запобіжних заходів господарського судочинства регламентований Господарським процесуальним кодексом України та іншими нормативно- правовими актами. Згідно ст. 43-1 ГПК особа, яка має підстави побоюватись, що подача потрібних для неї доказів стане згодом неможливою або утрудненою, а також підстави вважати, що її права порушені або існує реальна загроза їх порушення, має право звернутися до господарського суду з заявою про вжиття, передбачених ст.

Слід мати на увазі, що застосування запобіжних заходів, передбачених розділом V-I ГПК обмежено певною категорією справ. Тобто, заяву про вжиття запобіжних заходів може бути подано лише зі справ, розгляд яких є підвідомчим господарським судам. Розділ III ГПК регламентує підвідомчість та підсудність справ господарським судам. Проте ці питання уже були предметом нашого розгляду.

Згідно ст. 43-3 ГПК, на підставі поданої письмової заяви господарський суд вживає запобіжні заходи.

Заява про вжиття запобіжних заходів повинна містити:

1) найменування господарського суду, до якого подається заява;

2) найменування заявника і особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, їх поштові адреси; документи, що підтверджують за заявником- громадянином статус суб’єкта підприємницької діяльності;

3) вид і суть запобіжного заходу;

4) обставини, якими заявник обґрунтовує необхідність вжиття запобіж­них заходів;

5) перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви;

6) підпис заявника або його представника, якщо заява подається представником.

До заяви про вжиття запобіжних заходів додаються документи, які підтверджують сплату судового збору у встановлених законом порядку і розмірі. Разом з заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи.

Заявник повинен подати відповідну позовну заяву протягом п’яти днів з дня винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Тобто, частина третя ст. 43-3 ГПК вимагає від заявника подання до господарського суду відповідної позовної заяви в п’ятиденний строк. Позовна

заява про порушення майнових прав інтелектуальної власності згідно частини четвертої ст. 16 ГПК подається до господарського суду за місцем вчинення порушення. Позовна заява про порушення немайнових прав інтелектуальної власності подається за загальними правилами територіальної підсудності до господарського суду за місцезнаходженням відповідача.

Таким чином, зміст запобіжного заходу - це конкретизовані дії господарського суду, який на підставі поданої і розглянутої заяви, в залежності від обставин справи вживає запобіжні заходи спрямовані на реалізацію запобіжного заходу.

Як зазначається в Інформаційному листі «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» Вищого господарського суду України № 01-8/251 від 20 квітня 2007 р., перелік встановлених ст. 43-2 ГПК видів запобіжних заходів є вичерпним

Заявник повинен обґрунтувати підстави для вжиття запобіжних заходів поданням відповідних доказів з урахуванням загальних вимог, передбачених ст. 33 ГПК, у тому числі доказів наявності у нього права вимоги (відомості про реєстрацію права, контракт тощо).

Порядок розгляду заяви про вжиття запобіжних заходів встановлений ст. 43-4 ГПК, згідно якого заява про вжиття запобіжних заходів розглядається не пізніше двох днів з дня її подання господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії, з повідомленням заінтересованих осіб. Однак неявка їх не перешкоджає розглядові заяви.

У разі обґрунтованої вимоги заявника заява про вжиття запобіжних заходів розглядається лише за його участю без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи.

Господарський суд має право вимагати від заявника додати до заяви будь-який наявний у нього доказ про порушення або загрозу порушення його прав.

Про вжиття запобіжних заходів господарський суд виносить ухвалу, в якій зазначає обрані запобіжні заходи, підстави їх обрання, порядок і спосіб їх виконання, розмір застави, якщо така призначена. Копії ухвали надсилаються заявнику та особі, щодо якої мають бути вжиті запобіжні заходи, негайно після її винесення. У разі винесення ухвали за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копія ухвали надсилається особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, негайно після її виконання. У разі відсутності підстав, встановлених ст. 43-1 ГПК, а також невиконання вимог, передбачених частиною третьою цієї статті, господарський суд виносить ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів.

Частина перша ст. 43-4 ГПК зобов’язує господарський суд повідомити заінтересованих осіб про розгляд судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У зв’язку з цим необхідно мати на увазі таке.

Згідно частини другої ст. 43-3 ГПК, разом із заявою про вжиття запобіжних заходів подаються її копії відповідно до кількості осіб, щодо яких просять вжити запобіжні заходи. Водночас зазначена норма не зобов’язує господарський суд здійснювати розсилання копій заяв про вжиття запобіжних заходів. Такі копії можуть вручатися заінтересованим особам під час розгляду відповідної заяви, здійснюваного відповідно до ст. 43-4 ГПК. Неодержання особою, щодо якої просять вжити запобіжні заходи, копії заяви або відмова цієї особи від одержання такої копії не є перешкодою для розгляду заяви (див. також абзац перший пункту 14 рекомендацій президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» № 04-5/1107 від 10 червня 2004 р.).

Частиною першою ст. 43-4 ГПК встановлено дводенний строк розгляду господарським судом заяви про вжиття запобіжних заходів. У разі, якщо суд вважає за необхідне вчинити під час розгляду заяви певні процесуальні дії (наприклад, викликати представників заявника чи заінтересованих осіб, витребувати додаткові докази тощо), такі дії мають відбуватися в межах зазначеного строку.

З огляду на конкретні обставини, наведені у заяві про вжиття запобіжних заходів, до числа таких осіб можуть бути віднесені також такі особи:

♦ у яких знаходиться доказ, що його вимагає витребувати заявник;

яким належить приміщення, що підлягає оглядові;

♦ у власності чи у користуванні яких перебуває майно, на яке заявник вимагає накласти арешт;

♦ інші особи, прав або охоронюваних законом інтересів стосується розгляд заяви про вжиття запобіжних заходів.

Чинне законодавство не містить прямих вказівок щодо місця розгляду заяви про вжиття запобіжного заходу (заходів). Згідно частини першої ст. 43-4 ГПК заява про вжиття запобіжних заходів розглядається господарським судом, в районі діяльності якого належить провести ці процесуальні дії. Отже, у вирішенні питання про місце розгляду зазначеної заяви слід виходити з того, який саме запобіжний захід заявник вважає за необхідне вжити: тобто якщо йдеться про витребовування доказів, про огляд приміщень або про накладення арешту на майно, заява має подаватися до місцевого господарського суду, в районі діяльності якого знаходяться відповідно докази, приміщення або майно, стосовно яких належить провести певні дії.

Якщо заяву помилково подано до господарського суду, який не уповноважений її розглядати, то це виключає можливість такого розгляду, і суд з посиланням на частину першу ст. 43-4 ГПК повертає відповідну заяву з винесенням про це належним чином мотивованої ухвали.

У вирішенні питання про вжиття запобіжних заходів господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх застосування з урахуванням такого:

♦ розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника;

♦ наявності зв’язку між конкретним видом запобіжних заходів і предметом відповідної позовної вимоги, яку заявник повинен подати у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3;

♦ імовірності настання обставин, зазначених у статті 43-1;

♦ запобігання порушенню у зв’язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів третіх осіб.

Згідно частини четвертої ст. 43-4 ГПК господарський суд може зобов’язати заявника забезпечити його вимогу заставою, достатньою для того, щоб запобігти зловживанню запобіжними заходами, яка вноситься на депозит господарського суду. Згідно з частиною п’ятою цієї ж статті розмір застави, якщо така призначена, зазначається в тій же ухвалі господарського суду, яка виноситься про вжиття запобіжних заходів.

В практичній діяльності не рідко бувають випадки коли заявник подаючи до господарського суду заяву про вжиття запобіжних заходів не додержується вимог встановлених ГПК.

Згідно ст. 43-5 ГПК суддя, встановивши, що заяву про вжиття запобіжних заходів подано без додержання вимог, викладених у ст. 43-3 ГПК, або не оплачено судовим збором, виносить ухвалу про залишення заяви без руху, про що повідомляє заявника і надає йому строк для виправлення недоліків.

Коли заявник відповідно до вказівок судді у встановлений строк не виконає всі перелічені у ст. 43-3 ГПК вимоги та не сплатить судовий збір, заява вважається неподаною і повертається заявнику, про що суддя виносить мотивовану ухвалу.

У пункті 12 Інформаційного листа Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» № 01-8/251 від 20 квітня 2007 р. зазначено, що у разі подання заяви в яких виявлені недоліки, господарським судом надається заявникові строк для виправлення недоліків заяви про вжиття запобіжних заходів (частина перша ст. 43-5 ГПК має бути розумно необхідним й визначається з урахуванням конкретних обставин, пов’язаних з поданням заяви, і, зокрема, тривалістю поштообігу. Цей строк є процесуальним, і отже в разі необхідності може бути продовжений судом (частина четверта ст. 53 ГПК) за заявою заінтересованої особи чи з власної ініціативи (див. також пункт 17 рекомендацій Президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» № 04-5/1107 від 10 червня 2004 р.).

У разі винесення ухвали про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів (частина шоста ст.

У разі винесення ухвали про вжиття запобіжних заходів (ст. 43-6 ГПК) ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно в порядку, встановленому для виконання судових рішень.

У разі забезпечення вимог заявника заставою ухвала про вжиття запобіжних заходів виконується негайно після внесення застави в повному розмірі.

Що ж до порядку та способу виконання запобіжних заходів, то вони повинні визначатися відповідно до обраного запобіжного заходу (ст. 43-2 ГПК). Витребування доказів (за правилами ст. 38 ГПК) здійснюється господарським судом. Що ж до огляду приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав, та накладення арешту на майно, що належить особі, стосовно якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб, то вони відповідно до частини першої ст. 43-6 ГПК здійснюються державним виконавцем в порядку, передбаченому Законом України «Про виконавче провадження», на підставі відповідної ухвали господарського суду, яка згідно з приписами названого Закону є виконавчим документом (див. також пункт 16 рекомендацій президії Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» № 04-5/1107 від 10 червня 2004 р.).

У свою чергу особа, щодо якої вжито запобіжні заходи, може подати заяву про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів (ст. 43-7 ГПК).

На ухвалу про вжиття запобіжних заходів, винесену за участю заявника без повідомлення особи, щодо якої вжито запобіжні заходи, остання протягом десяти днів з дня отримання копії ухвали може подати заяву про її скасування.

Подання заяви про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Заява про скасування вжиття запобіжних заходів розглядається протягом трьох днів господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Неявка заінтересованих осіб не перешкоджає розглядові заяви.

За результатами розгляду заяви господарський суд виносить ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування.

В наведеній статті слід звернути увагу на частину третю, відповідно до якої заява про скасування запобіжних заходів розглядається тим господарським судом, який виніс ухвалу про їх вжиття. Однак цей припис не означає, що розгляд такої заяви має обов’язково здійснюватись тим самим суддею, яким виносилася ухвала про вжиття запобіжного заходу (заходів).

Господарський процесуальний кодекс України регулює питання оскарження ухвал, які приймаються господарським судом у процедурі вжиття запобіжних заходів.

Згідно ст. 43-8 ГПК, на ухвалу про вжиття запобіжних заходів, ухвалу про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів, а також на ухвалу про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів або її зміну чи скасування може бути подано апеляційну скаргу.

Частина перша цієї статті перелічує види ухвал, на які може бути подано апеляційну скаргу.

♦ про вжиття запобіжних заходів;

♦ про відмову в задоволенні заяви про вжиття запобіжних заходів;

♦ про залишення без змін ухвали про вжиття запобіжних заходів;

♦ про зміну ухвали про вжиття запобіжних заходів;

♦ про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Подання апеляційної скарги на ухвалу про вжиття запобіжних заходів не зупиняє виконання відповідної ухвали. Подання апеляційної скарги на ухвалу про скасування запобіжних заходів або їх заміну зупиняє виконання відповідної ухвали.

Статтею 43-9 ГПК визначено підстави припинення запобіжних заходів. Такими заходами є:

1) неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою ст. 43-3 ГПК;

2) відмови господарським судом у прийнятті позовної заяви з підстав, передбачених частиною першою ст. 62 ГПК;

3) невиконання позивачем вимог, передбачених ст. 63 ГПК;

4) винесення господарським судом ухвали про скасування ухвали про вжиття запобіжних заходів.

Водночас ГПК не визначено, що господарський суд має виносити ухвалу про припинення запобіжних заходів. Отже, останні припиняються в силу самої лише наявності відповідних підстав, без обов’язкового оформлення такого припинення якимось процесуальним документом.

При цьому слід врахувати викладене в абзаці другому пункту 17 рекомендацій президії Вищого господарського суду України від «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов’язаних із захистом прав інтелектуальної власності» № 12 від 17 жовтня 2012 р., в якому зазначено: «В ухвалі про вжиття запобіжного заходу має обов’язково зазначатися про те, що у разі неподання заявником відповідної позовної заяви у строк, встановлений частиною третьою статті 43-3 ГПК, запобіжний захід припиняється (пункт 1 ст. 43-9 ГПК)».

Разом з тим на практиці можливі ситуації, за яких після настання обставин, зазначених у згаданій ст. 43-9 ГПК, продовжують зберігати законну силу й залишатися обов’язковими до виконання винесені господарськими судами в порядку ст. 43-2 ГПК ухвали про витребування доказів, накладення арешту на майно, що позбавляє певну заінтересовану особу (осіб) права розпоряджатися своєю власністю чи обмежує її (їх) в такому праві. У подібних випадках з урахуванням конкретних обставин господарський суд не позбавлений права і можливості винести ухвалу про припинення того чи іншого запобіжного заходу (заходів) з додержанням загальних вимог ст. 86 ГПК щодо змісту ухвали.

Після розгляду правового регулювання запобіжних заходів доцільно розглянути види запобіжних заходів.

Згідно ст. 43-2 ГПК запобіжні заходи включають:

1) витребування доказів;

2) огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов'язані з порушенням прав;

3) накладення арешту на майно, що належить особі, щодо якої вжито запобіжні заходи, і знаходиться в неї або в інших осіб.

У зв’язку з виникненням у судовій практиці питань, пов’язаних із вжиттям господарськими судами запобіжних заходів та з метою забезпечення правильного і однакового їх застосування, додержання у зв’язку з цим прав та охоронюваних законом інтересів суб’єктів господарювання, Вищий господарський суд України в Інформаційному листі «Про деякі питання практики вжиття запобіжних заходів» № 01-8/251 від 20 квітня 2007 р. зазначено, що перелік встановлених ст. 43-2 ГПК видів запобіжних заходів є вичерпним.

Може бути застосовано як один із перелічених запобіжних заходів, так і кілька одночасно.

Витребування доказів та огляд приміщень, в яких відбуваються дії, пов’язані з порушенням прав, провадяться з метою фіксування доказів правопорушення.