Соціальна держава

Соціальна держава - різновид правової держави, в якій реалізація соціальних прав або прав людини другого покоління є нормативно фіксо­ваним зобов'язанням (самозобов'язанням) держави.

Загалом ідея соціальної держави достатньо усвідомлена, висвітлена практика її інституціоналізації та функціонування. Але як фундаменталь­ний принцип конституційного устрою викликає дискусії в питаннях визна­чення змісту, притаманних принципів, співвідношення з традиційними вже конституційними засадами. Насамперед нагальні теоретичні питання, які не отримали достатнього обґрунтування для того, щоб зняти ряд суттєвих суперечностей, - це співвідношення: (1) соціальної держави і держави; (2) соціальної держави і права; (3) соціальної та правової держави.

Масштабна реалізація положень концепції соціальної держави при­падає на другу половину ХХ ст., що обумовлено об’єктивними (науково- технічна революція, глобалізація економічних процесів) і суб’єктивними (економічна криза 1930-х рр., Друга світова війна, повоєнна інфляція) чинниками. Як наслідок, практика державної організації виявляє новацій- ні, як для держави, завдання, реалізація яких знаходить підтримку у су - спільстві. Характерні ознаки новації: 1) напрям діяльності держави, спр я- мований на згладжування або мінімізацію суперечливих інтересів членів суспільства та їх груп у напрямі забезпечення належних умов життя (стандарти життя) всім членам суспільства; 2) формування соціально­го законодавства. Дійсно, держава як суспільне явище не могла бути осторонь соціальних проблем, більше того, соціальна проблематика є н е- від’ємною частиною державної організації. Але конституювання соціаль­ної проблематики виявилося неоднозначним, якщо не сказати суперечли­вим і поліваріантним.

Права другого покоління як такі, що визначили проблематику соціаль­ної держави, суттєво відрізнялися від прав першого покоління, котрі об’єктивувались як результат прогресу свободи і, зрештою, визнання їх державою. Друге покоління прав людини спочатку утверджувалося норма­тивно, а потім набувало фактичної складової свободи, хоча за своєю суттю є привілеєм, адже ці права формально не рівні, мають їх лише певні особи. Особливість прав людини другого покоління полягає в їх формуванні за рахунок перерозподілу виробленого матеріального продукту, який здійс­нює держава на користь осіб - членів суспільства, котрі цей продукт не виробляли. Отже, за суттю права другого покоління відкройовані, своєрід­ний привілей, який надається не кожному, залежить від наявного матеріа­льного продукту, що розподіляється. Необхідність розподілу є результатом диференціації суспільства, різних матеріальних статків членів суспільства. Розподіл як основа соціальної держави передбачає ряд умов: 1) наявність необхідної кількості продукту (ресурсу) для передачі членам суспільства відповідно до соціальних норм; 2) наявність спеціально вповноважених осіб, які здійснюють процес перерозподілу. Практика соціального перероз­поділу або соціальної держави, як правило, стикається (1) з проблемою не­достатності матеріального ресурсу для перерозподілу і забезпечення членів суспільства відповідно до норм, які гарантують цей привілей, (2) з неодно­значними критеріями визначення кола осіб, які потребують цього привілею.

Якщо правова держава ставить на перше місце право і права людини як відображення рівня усвідомлення свободи на засадах формальної рівно­сті, тим самим створюючи основи уявлення справедливого устрою, то со­ціальну державу важко зарахувати до правової. Саме тому соціальну дер­жаву можна розглядати лише як різновид правової держави, в якій має мі­сце постійна конкуренція між правовим і соціальним началом. Основу пра­вового регулювання визначає формальна рівність усіх учасників суспільних відносин, водночас соціальні норми спонукають до порушення формальної рівності, отже, є патерналістськими. Саме тому соціальна держава поза правом здатна набувати патерналістської або опікунської організації, з якою корелюють інколи авторитарні, тоталітарні властивості. Право завдя­ки формальній рівності має за мету мінімізувати наростання патерналізму. Домінування перерозподілу супроводжується наростанням негативних якостей державної організації, а саме: (1) бажання членів суспільства отримувати через державу блага за рахунок конкурентів, за можливості безплатно; (2) як правило, перерозподіл супроводжується корупцією в державно-владних органах.