6.3.3 Соціальна держава

Формування концепції соціальної держави необхідно розглядати як наступний якісно новий історичний етап у процесі розвитку й удосконалення вчення про правову державу. Прагнення пов'язати політику з мораллю, глибинними потребами людини сприяло консенсусу соціал-демократичного руху, лібералізму та християнства в питанні формулювання цінностей (свобода, справедливість, солідарність), на яких повинна бути заснована ця держава, й визначено її соціальні цілі.

Соціальна правова держава передбачає оптимальну модель організації влади в суспільстві і державі, побудовану на принципах децентралізації влади. Її правові характеристики, своєрідний юридичній вимір розкриваються у двох аспектах – соціальному і власне юридичному. Перший пов'язаний із загальним поняттям права, його соціальним розумінням, другий – з поняттям закону як втіленням права [258] Поняття права розкривається саме через певні соціальні категорії, що асоціюються загалом із соціальною справедливістю.

По-різному тлумачиться в юридичній теорії і ідея соціальної держави: в одному випадку її пов'язують з узагальненим поняттям соціальної справедливості, наявністю рівня добробуту та культури, доступного усім верствам і групам населення, в іншому – з посиленням ролі держави в регулюванні соціально-економічних процесів.

Важливими передумовами визначення держави соціальною є її побудова на таких принципах як:

– підтримка рівноваги між демократичними інститутами та сильною державною владою, плануванням і ринком, приватною і державною власністю, економічною ефективністю та соціальною справедливістю;

– забезпечення рівних можливостей для всіх громадян;

– гарантованість державою мінімальних соціальних можливостей;

– людська гідність і відносна незалежність суспільних відносин та ін. [259].

Світовий досвід розвитку демократичних держав, наукові дослідження з проблем соціальної держави дозволяють визначити характерні ознаки останньої.

– людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнається найвищою соціальною цінністю;

– соціальна політика, що визначається правовими рішеннями, базується на розвинутому соціальному законодавстві;

– забезпечується громадянський мир і злагода в суспільстві;

– діє соціально-ринкова економіка, яка враховує інтереси як власника, так і суспільства;

– гарантована система соціального захисту вразливих верств населення;

– державна підтримка місцевого самоврядування і населення.

Можна сформулювати й інші, більш конкретні характеристики соціальної держави, але вони значною мірою пов’язані з названими вище. Вони відображені і в Конституції України. Згідно зі ст.3 «людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю». Вона передбачає і відповідні соціальні (соціально-економічні і соціально-культурні) права індивіда.

У широкому розумінні всі права і свободи індивіда як соціальної істоти є соціальними правами. Серед них можна виділити соціальні права, які прямо визначають матеріальні умови життя людини. Ці права зафіксовані у статтях 41-50 Конституції України і охоплюють права на власність, підприємницьку діяльність, на працю, заробітну плату і відпочинок, соціальний захист, житло, достатній життєвий рівень, охорону здоров'я тощо.

Частина теоретиків права не відносять більшість із зазначених прав до загального переліку прав і свобод. Наголошується, що на основі відповідних конституційних положень не виникають суб'єктивні права, які можуть бути захищені в суді. А саме останнє визначає природу реальних прав і свобод людини і громадянина. Визнаючи наявність відповідної проблеми відзначимо, що конституційне закріплення соціальних прав в Україні об'єктивно відіграє позитивну роль, слугує не тільки встановленню орієнтирів в державно-владній діяльності, а і сприяє удосконаленню економічних, політичних і юридичних засобів (механізмів) захисту прав людини на національному рівні.

Вказаний вище перелік соціальних прав починається з основного права – права на власність. Основним це право є тому, що власність, високий рівень матеріальної забезпеченості є запорукою і основою практично усіх особистих прав і свобод. З іншого боку, необхідно зазначити, що право на власність (право приватної власності) нерідко розглядають як одне з особистих прав, одне з природних прав людини. Право на власність можна сприймати як одне з прав індивіда, так і як своєрідний стрижень, основу сукупності його прав і свобод, яка визначає їх загальний зміст і природу.

У громадянському суспільстві, економічною основою якого є вільний ринок, важливу роль відіграє соціально-правовий зміст інституту власності. Ст. 13 Конституції України закріплює положення про те, що «власність зобов'язує. Власність не повинна використовуватися на шкоду людині і суспільству». Держава зобов'язана забезпечити соціальну спрямованість економіки, для чого має створити правову базу, регламентувати соціальну функцію власності, забезпечувати проведення ефективної соціальної політики.

Сьогодні загальний стан правового регулювання сфери реалізації соціальної політики не відповідає завданням забезпечення соціального захисту населення в суспільстві з економікою перехідного типу. Наслідками цього є відсутність уніфікованого підходу до розвитку відповідного законодавства, некоординованість змісту правових актів різного рівня, наявність законодавчо не вирішених питань, що мають значення для формування системи соціального захисту. Ключові напрямки реформування системи соціального захисту населення мають визначатися, виходячи з необхідності диференційованого підходу до способів і темпів реформування системи соціального страхування за основними секторами. Зокрема, доцільно законодавчо передбачити:

– реформування системи пенсійного страхування, яка включала б соціальну пенсію, пенсію загальнообов'язкового державного соціального страхування та додаткову пенсію, встановлення гарантій надання державної підтримки системам пенсійного забезпечення;

– визначення засад функціонування бюджетно-страхової медицини як необхідного етапу організаційно-фінансових змін у сфері охорони здоров'я, встановлення видів соціального страхування, пов'язаних з ризиком втрати здоров'я та працездатності;

– встановлення основних норм соціального страхування від нещасних випадків і професійних захворювань, пов'язаних з виконанням трудових обов'язків;

– визначення основних засад надання державної допомоги малозабезпеченим громадянам на основі так званого прямого соціального контракту з визначенням ступеня нужденності сім'ї чи окремої особи.

Формування соціальної політики української держави має базуватись на спеціальному законодавстві, яке відповідає європейським і світовим соціальним стандартам. Потребує запровадження Державна програма соціальних заходів, Соціальний кодекс, закон «Про соціальну допомогу незахищеним верствам населення» тощо.

Отже, соціальна держава – це держава, яка формується, розвивається та функціонує шляхом активного впливу на соціальну сферу життєдіяльності суспільства, забезпечує здійснення ефективної політики в інтересах найширших категорій населення, захист економічних, соціальних та культурних прав і свобод людини і громадянина.