Поняття та ознаки держави

Держава - публічно-територіальна, інституціональна організація політичної влади суспільства на засадах громадянства, розмежування пу­блічних і приватних інтересів у діяльності уповноважених державно- владних осіб як умова суспільної безпеки і розвитку.

Значна група вітчизняних і зарубіжних учених у понятійному аспекті дотримуються формально-логічного підходу ^{[83] [84]. Так, Леон Дюгі державу сприймав як політичну організацію, основу якої визначала диференціація людей на тих, хто править, і тих, хто підкорюється; Габріель Шершеневич вважав, що держава є об’єднанням людей у межах певної території під єдиною владою. Як похідне від права явище оцінювали державу Ганс Ке- льзен (персоніфікований правопорядок), Імануїл Кант (об’єднання людей, підпорядкованих правовим законам), Георг Гегель (досконала форма пра­вового життя). Як примусову організацію сприймали державу Ніколай Кор­кунов (монополія примусу, якою володіли державні органи влади), Карл Маркс, Фрідріх Енгельс, Володимир Ленін (машина примусу).}

Вітчизняна суспільно-політична та юридична думки характеризують­ся відсутністю більш-менш сталої аксіоматичної форми поняття держави. Чіткість або аксіоматичність поняття досягається результатом усебічної характеристики явища, дотримання певних організаційних правил. Охара­ктеризувати державу - означає виявити її ознаки (що вона означає) і влас­тивості (що їй властиве, як прояв призначення) ^[85] шляхом залучення всього кола близьких синонімічних понять.

Держава санкціонується волею інших держав. Факт визнання держави іншими державами є основоположним принципом міждержавних взаємо­відносин. Фактори, які впливають на визнання держави: 1) історія суспіль­ного державотворення, згідно з якою певна територія сприймається як сфера виключно того чи іншого державотворчого етносу; 2) право етносу на самовизначення, яке залежить переважно від рівня акцентуалізації його фізичних і духовних сил на власну державну організацію.

З урахуванням ознак, що вирізняють державу з-поміж інших суспіль­них явищ, можна перейти до характеристики її властивостей як не­від’ємних, іманентних. Виявити властивості держави означає завершити її характеристику. Процес виявлення властивостей передбачає оперування уявленнями про внутрішню і зовнішню сторони держави (її елементи, еле- менти-зв’язки), на основі чого властивості держави будуть відображенням об’єктивної реальності, а не суб’єктивної фантазії. Внутрішня сторона, або якісна, акцентує увагу переважно на порядку організації (структурування), проявом чого є уявлення цілісності держави як самостійного (об’єктив­ного) явища. Тобто структурна організація визначає: 1) складові та їх зв’язки, спрямовані на утворення цілого; 2) необхідність тих чи інших елементів та їх зв’язків, які утворюють цілісність. У процесі характеристи­ки внутрішньої сторони акцентується увага на змінних процесах, характер яких дозволяє фіксувати момент цілісності досліджуваного явища, або на появі таких змін, що унеможливлюють цілісність.

Держава як суспільне явище є організацією публічною і політичною, де (1) публічний аспект акцентує увагу на наявності спеціальних осіб - уповно­важених на організацію і реалізацію суспільного управління; (2) політичний аспект - на наявності суспільних об’єднань осіб, що мають різні, відмінні від решти, інтереси, в тому числі на державну організацію. Публічність і по­літичність створюють нову, принципово іншу, організацію суспільства, в якій диференціація та ієрархія виступають інструментами формування на­лежного порядку і належної поведінки членів суспільства. Публічність спо­нукає до виокремлення певних груп осіб, наділених спеціальним статусом, здатних впливати на інших осіб, вимагати від них бажаної поведінки, а за необхідності застосувати примус. Статус цієї групи осіб супроводжується привілейованим становищем, порівняно з іншими членами суспільства як необхідна умова їх статусу і діяльності. Ця група людей визначає і формує статуси інших людей, їх об’єднань як необхідна умова належної суспільної поведінки і суспільного порядку. Отже, державна організація супроводжу­ється визначенням ступеня належної поведінки суб’єктами суспільних від­носин як умова, що запобігає суспільному конфлікту або мінімізує його. У свою чергу, уповноважені державно-владні особи як прояв публічного і врахування політичного діють на основі інституційних, нормативно визна­чених напрямів їх діяльності, що є умовою цілісності, стабільності, перед­бачуваності розвитку суспільства.

У діяльнісному аспекті кожна держава, що обумовлено соціальною природою її публічно-політичної владної організації: 1) встановлює прави­ла (нормування); 2) вирішує спори (розсудження); 3) застосовує примус до порушника (відновлення норми), що становить предмет юриспруденції, ключовий у діяльнісному аспекті для будь-якого типу і будь-якої форми державної організації. Різниця виявляється лише у ступені диференціації правової дії та ролі правового начала.

Держава виявляє три основні аспекти її характеристики: 1) як публіч­на організація суспільства; 2) як організація політичної влади різних інте- ресово-орієнтованих груп суспільства; 3) як апарат держави. Публічний аспект організації суспільства визначає державу як особливу щодо інших організацій; від імені держави приймаються нормативно-правові акти, які мають загальнообов’язковий характер для виконання всіма членами суспіль­ства, їх об’єднаннями; держава виступає організатором суспільно важли­вих робіт і завдань; представляє суспільство за межами певної території; як суспільна організація виступає арбітром між соціальними групами. Полі­тичний аспект організації суспільства визначає державу, яка діє, з одного боку, в умовах диференційованого суспільства, яке складається з тих чи інших соціальних груп населення, що мають різні інтереси, тобто спонукає до захисту групових інтересів, а з іншого - держава спонукає до форму­вання загального інтересу як умови реалізації групових інтересів, отже, збереження цілісності суспільства. Апаратно-владний аспект організації суспільства визначає державу, яка сприймається як організована група державно-владних осіб у вигляді державних органів, державних установ, державних підприємств. Належна організація державного апарату створює основи стабільності безпечного розвитку, ефективність якого досягається співвідношенням приватних і публічних інтересів у діяльності уповнова­жених державно-владних осіб. Змішування інтересів у діяльності держав­но-владних осіб створює умови нестабільного розвитку.

5.2.