§ 3. Сутність і соціальне призначення держави

Сутність держави — це внутрішній зміст діяльності держави, що виражає єдність загальносоціальних і вузькокласових інтересів її громадян.

Виділяють чотири аспекти сутності держави:

— класовий аспект — відображає інтереси економічно панівного класу і орієнтований на здійснення організованого примусу з метою їх захисту;

— релігійний аспект — спрямований на регламентацію відносин між віруючими, а також на узгодження інтересів держави та церкви і визначення місця останньої у суспільно-політичному житті країни;

— національний аспект — орієнтований на відродження, збере­ження і розвиток національної культури і традицій;

— загальносоціальний аспект — спрямований на захист інтересів усього суспільства, забезпечення загального блага, підтри­мання громадського порядку, реалізацію інших загальносо- ціальних справ.

Співвідношення вузькокласових інтересів панівної верхівки (елі­ти) та інтересів усього суспільства за різних історичних часів не одна­кове. Як правило, посилення однієї з них призводить до послаблення іншої. До середині ХІХ ст. у більшості країн перевага була на боці ор­ганізованого примусу, захисту інтересів економічно панівного класу. Поступово у ряді цивілізованих країн Заходу в зв’язку із розвитком громадянського суспільства усе більшого значення набуває загально- соціальний аспект державної діяльності, завдання забезпечення сус­пільного блага. У наші дні цей аспект відіграє істотну роль у неокапі- талістичних (постіндустріальних) і неосоціалістичних (ліберальних) державах, у тому числі й в Україні.

Перевага загальносоціального аспекту сутності держави офор­милася завдяки зниженню частки його класового змісту як певного результату розвитку громадянського суспільства, утвердження прав і свобод людини і громадянина, інших демократичних цінностей.

Зміст діяльності держави набув нових якостей:

а) держава стала на шлях подолання суспільних суперечностей не шляхом насильства, а за допомогою досягнення соціально­го компромісу в суспільстві, толерантності, взаєморозуміння і соціальної злагоди;

б) держава у своїй правовій практиці широко використовує такі загальнодемократичні інститути, як поділ влади, плюралізм поглядів та ідеологій, гласність і колегіальність;

в) держава застосовує новітні й ефективні засоби захисту люди­ни, її прав та інтересів;

г) на міжнародній арені держава проводить політику мирного і взаємовигідного співробітництва з членами міжнародного співтовариства, що потребує взаємних домовленостей, посту­пок і компромісів з іншими державами.

Така держава в сучасному розуміння розглядається як надкласо­ва, що представляє інтереси всіх прошарків і груп суспільства. Вона називається соціальною правовою державою, державою соціальної демократії. Сутність цієї держави не позбавлена класового аспек­ту, проте він не настільки виражений, як в експлуататорських дер­жавах — рабовласницьких, феодальних і буржуазних. Більше того, у сучасних державах (внаслідок втрати антагоністичного характеру соціальних протиріч) ці аспекти аж ніяк не обов’язково протилежні один одному. Соціальна правова держава припускає наявність гро­мадянського суспільства, де громадянин — суб’єкт права — є вільною, автономною і рівною іншим особою.

Сутність держави безпосередньо виявляється у її соціальному призначенні. Останнє — постійна і досить дискусійна проблема. Ба­гато хто з мислителів намагався охарактеризувати значення держави для існування і розвитку суспільства. Так, Платон стверджував, що призначення держави полягає у підтримці суспільної моралі. Гуго Гроцій вважав, що призначення держави в утвердженні загального блага.

У наш час необхідно об’єктивніше підходити до оцінки соціально­го призначення сучасної держави. Очевидно, що держава сьогодні ви­ступає передусім засобом досягнення соціального компромісу, адже часто здійснює заходи, які відповідають інтересам всього суспільства, всіх соціальних груп і класів, всі прошарків населення (наприклад, будівництво шляхів сполучення, боротьба зі стихійними лихами, охорона довкілля, підтримання громадського порядку, боротьба із організованою злочинністю та міжнародним тероризмом, підтримка освіти, науки, культури, мистецтва та охорони здоров’я тощо). Таким чином, соціальне призначення сучасної держави полягає у діяльнос­ті, спрямованій на забезпечення безконфліктного існування і повно­цінного функціонування суспільства.

Сучасна держава — це соціальний арбітр, орган керівництва за­гальними суспільними справами, організатор багатьох важливих суспільних заходів, без здійснення яких неможливе повноцінне існу­вання суспільства. Одне з перших місць у цьому процесі належить за­конодавчому закріпленню та реальному забезпеченню прав і свобод людини, забезпеченню економічної та екологічної безпеки, сприянню технічному прогресу та науковому розвитку, забезпеченню соціаль­ної злагоди тощо. Держава повинна перешкоджати різкій диферен­ціації суспільства, аби уникати різких розходжень у соціальному ста­новищі його членів.

Сучасна держава виступає суб’єктом легалізованого примусу. Вона покликана активно впливати на групи людей і соціальні спіль­ності, які є суспільно небезпечними. Її компетентні і уповноважені на те органи зобов’язані стримувати тих, хто характеризується суспільно небезпечною поведінкою. Мова тут звичайно не йде про те, щоб карати за наміри. Держава просто має здійснювати певний соціальний контр­оль за дотриманням законів, правил і принципів людського співжиття.

Саме універсальний характер діяльності держави в сучасному сві­ті спонукає до виконання нею нових функцій, що не були притаманні державі у минулому. Однією з таких функцій є соціальна функція. Якщо її не розвивати, це призведе до соціального безправ’я, гострих соціальних протиріч і конфліктів у суспільстві.

Сучасна держава проводить активну соціальну політику, що по­лягає у врегулюванні і вирішенні соціальних проблем, досягаючи со­ціальної справедливості у відносинах між людьми різних соціальних груп і класів, забезпечуючи їх соціальну підтримку і не допускаючи їх взаємного втручання у виключну сферу їх особистих інтересів.