§ 2. Співвідношення правового статусу і правового становища особи в державі

У правовідносинах людина виступає суб’єктом відповідних прав, свобод і обов’язків. Сукупність закріплениху нормах права цих прав, свобод і обов’язків становить її правовий статус.

В юридичній науці існує також поняття правового становища особи як складної категорії, що дозволяє визначити правовий стан особи, або, іншими словами, її фактичне становище в сус­пільстві.

Думки з приводу того, що є правовим статусом особи і як він співвідноситься з категорією «правове становище особи», в на­уці розділилися. Так, вчені О. Ф. Вишневський, М. О. Горбатюк, В. О. Кучинський вважають, що права, свободи і обов’язки люди­ни, будучи закріпленими в нормативно-правових актах, харак­теризують індивіда з погляду його належності до певної держави і складають правовий статус особи. Залежно від історичного типу держави, панівного політичного режиму в ній закріплені в нормативних актах права, свободи, обов’язки громадян можуть

істотно відрізнятися, відносно правильно або спотворено від­бивати дійсний стан прав і свобод людини в суспільстві. Таким чином, згідно з даною точкою зору, категорії правового статусу і правового становища не збігаються, оскільки реальність юри­дичних прав і свобод громадян залежить від ступеня їх еконо­мічного, політичного та правового забезпечення.

Іншої точки зору дотримується професор О. Ф. Скакун, яка стверджує, що правовий статус особи - це система закріплених у нормативно-правових актах і гарантованих державою прав, свобод, обов’язків, відповідальності, згідно з якими індивід як суб’єкт права координує свою поведінку в суспільстві. Право­вий статус особи без громадянства, іноземця - це самостійні категорії.

Своэю чергою, професор В. В. Лазарев говорить про те, що права людини є основоположним елементом правового статусу особи, разом з обов’язками і законними інтересами, взятими в єдності. Крім того, до структури правового статусу входить громадянство, правосуб’єктність і деякі інші елементи. Мож­ливість реалізовувати деякі права дає лише посідання певно­го правового статусу. В зв’язку з цим учений виділяє правові статуси громадян, іноземців, осіб без громадянства, осіб, яким надано притулок. Крім цього, він виділяє ще і загальний право­вий статус особи як громадянина держави чи члена суспільства; галузевий, тобто визначений нормами конкретної галузі; між­галузевий; спеціальний, тобто пов’язаний з деякими правовими обмеженнями та реалізацією заходів відповідальності. Що ж до співвідношення правового статусу і правового становища особи, то В. В. Лазарев відзначає, що разом із категорією «право­вий статус» має місце і правове становище особи, що виступає як сума загального правового статусу і будь-якого іншого.

Деякі інші вчені співвідносять категорії правового статусу і правового становища особи на стику цих точок зору. Наприклад, у А. Б. Венгерова йдеться про те, що розриви між формальним і фактичним положенням особи виникають не тільки через по- заправові чинники, а й через недосконалість правових систем, коли стан законів деформує підзаконні акти; О.Ф. Черданцев, не розділяючи понять правовий статус і правове становище, говорить про те, що правовий статус особи в сучасних державах різний, і ці відмінності випливають насамперед не з належності особи до певного соціального прошарку, а з належності особи до держави, зі стану її громадянства.

Проаналізувавши ці точки зору, ми схиляємося до того, що основу, ядро правового статусу особи складають права і обов’язки людини, крім них елементами правового статусу особи висту­пають також: законні інтереси, правосуб’єктність, громадян­ство, правові принципи (засади) і юридична відповідальність. Однак у житті людина користується далеко не всіма встанов­леними в законодавстві правами і свободами. Різний також і обсяг юридичних обов’язків, що покладаються на нього. Так, затятий неодружений чоловік не створюватиме родини і тим самим не нестиме родинних обов’язків. Або людина, яку цілком влаштовує її місцеперебування, ніколи не виїжджатиме за кор­дон, тим самим лише частково реалізуючи своє право на свободу пересування. Більшість людей самі утримуються від здійснення злочинів і не потрапляють у ситуації, в яких вони можуть стати жертвами злочинних діянь. Всі ці приклади свідчать про те, що дійсне правове становище особи відрізнятиметься від право­вого статусу цієї особи, і, крім того, це становище буде вужче за об’ємом, тому що сукупність реалізовуваних прав, свобод, обов’язків завжди буде менша, ніж обсяг наданих і гарантованих чи покладених державою прав, свобод і обов’язків.

Що стосується різновидів правового статусу особи, то, на наш погляд, найвдалішою є така класифікація: загальний статус - це статус особи як людини, він є загальним для всіх людей, неза­лежно від їх належності до якої-небудь держави: загальний кон­ституційний статус-це статус особи як громадянина держави, закріплений у конституції. Він є однаковим для всіх громадян даної держави; спеціальний статус залежить від особливостей

становища певної категорії громадян (студентів, ветеранів, під­приємців, державних службовців тощо), забезпечує можливість виконання ними спеціальних функцій; індивідуальний статус- визначається особливостями окремої особи, залежить від статі, віку, сімейного стану, посади, стажу тощо і є сукупністю персо­ніфікованих прав і обов’язків особи.