§2. Поняття змішаної форми поліархічного правління та її підвиди

Цей вид форми державного правління, як і обидва “старі” класичні — парламентський та президентський, безперечно, також є поліархічним, оскільки ґрунтується передусім на деконцентрованій системі влади, обумовленій відповідним типом поділу п виконавчої та законодавчої гілок.

отримань і противаг. Структурно-інституцюнальна система змішаної поліархії, на відміну від її класичних попередниць, є триелементною, оскільки правління в державі — це результат взаємодії трьох державних інституцій: глави держави, уряду й парламенту, котрі в “ідеалі” мають бути рівновіддалені та відносно автономні один одного.

За французьким прототипом, законодавчу владу представляє парламент, виконавчу — уряд; президент, юридично виведений за межі виконавчої влади, є главою держави, котрому відведено місце арбітра у відносинах усіх інших публічних інститутів. “Президент Республіки, — закріплено у ст.5 Конституції Франції 1958 р., — пильнує за дотриманням Конституції. Він забезпечує своїм арбітражем нормальне функціонування державних органів, а також спадковість держави”⁶⁰⁰.

Концепція президента-арбітра вже давно знайшла своє місце в ^τcopii' й практиці французького конституціоналізму. Про політичний за природою арбітраж глави держави говорили ще за Пасів формування “Третьої республіки”, тобто в 70-ті роки XIX століття. Традиційно зміст цієї концепції пов’язувався з Неприпустимістю привласнення президентом ролі лідера

Бостан С.К. Форма правління сучасної ∂epjκ_aβ,, парламентської більшості й керівника уряду. Роль президента арбітра уподібнювалася до функцій спортивного судді: b⅛ _Ве повинен був втручатись у діяльність державного механізму _та окремих його ланок і мав діяти у виключних випадках, «олц виникала кризова ситуація⁶⁰¹.

ТОЩО.

Концепція президента-арбітра сприйнята в більшості інших країн зі змішаною формою поліархічного правління. У їх основних законах запозичений зміст формулювань Конституції Франції 1958 р., хоч сам термін “арбітраж” та похідні від нього зазвичай не вживаються. Згідно з конституційними положеннями, президент забезпечує нормальне функціонування демократичних інститутів (Португалія)^{6 3}, функціонування органів державної влади і е посередником між державними “владами”, а також між державою й суспільством (Румунія) ⁶⁰⁴. В усіх цих випадках, як і у Франції, президент не наділений повноваженнями, котрі за характером є реально “арбітражними”. Певний виняток становить право президента призначати референдум, яке в Португалії реалізується на пропозицію парламенту або уряду, в Хорватії — на пропозицію уряду ⁶⁰⁵, а в Румунії — після консультацій з парламентом (cτ.89) ⁶°⁶.

Формулювання щодо президентського арбітражу вмішені також в основних законах, прийнятих у деяких пострадянських країйах з відповідною формою державного правління. У Білорусі президент забезпечує наступництво і взаємодію органів державної влади, здійснює посередництво між органами державної влади, державою й суспільством, у Вірменії — забезпечує нормальне функціонування законодавчої, виконавчої та судової влади, У Казахстані узгоджене функціонування всіх сфер державної влади и

П,

відповідальність органів влади перед народом, у Киргизстані — єдність і наступництво державної влади, узгоджене функціонування Й взаємодію державних органів, їх відповідальність перед народом, У p_oc∏∙ — узгоджене функціонування і взаємодію органів державної влади- Незважаючи на такі формулювання, зміст основних законів ЦИХ держав свідчить про відсутність у президентів якихось загальних “арбітражних” повноважень.

пострадянських країнах, окрім Вірменії, конституційно передбачена можливість призначення президентом референдуму за власного ініціативою з питань, котрі ймовірно можуть становити предмет президентського арбітраж}'⁶⁰⁷.

Хоча “президентський арбітраж” претендує на власну ознаку змішаної форми поліархічного правління, і дехто з дослідників так 608 ■ «

вважає, проте, на нашу думку, він такого статусу ще не

досягнув, оскільки не є притаманним тільки для цього виду форми державного правління. По суті, положення про “арбітраж глави держави” (справді в різних формулюваннях) використовується в

конституціях держав з різними формами правління: парламентськими — Греція, Молдова, Угорщина, Туреччина; президентськими — Азербайджану, Грузії, Еритреї, Єгипту, Колумбії, Таджикистану й Туркменистану; деякими африканськими суперпрезидентськими й навіть т.зв. “монархічними” державами ⁶⁰⁹. Стосовно останніх можна навести приклад Іспанії, де король — це “арбітр і гарант узгодженості повсякденної діяльності державних °рганів”(ст. 56 Конституції).

Поряд із положенням про президентський арбітраж у ст.5 Конституції Франції 1958 р. також уперше йшлося про функції президента як гаранта в певних сферах державної діяльності. Схожі ³? змістом з французькою конституцією формулювання про главу Держави як “гаранта національної незалежності, територіальної Цілісності, виконання міжнародних договорів та угод” у Подальшому були використані у значній частині держав зі змішаною формою правління. Таке конституційне формулювання запозичене й у деяких пострадянських президентських поліархіях.

Конституційні положення про главу держави як арбітра або гаранта мають різні призначення й наслідки в реалізації, пов’язані з реальним статусом глави держави за умов конкретної “внутрішньої” форми держави.

Таким чином, хоч зазначені вище конституційні положення породжені французьким прототипом змішаної поліархії, вони, вийшовши за межі цього виду та поширившись на інші форми державного правління, не стали її власного ознакою. Серед суто власних ознак змішаної поліархії, які сформувалися на рубежі XX­XXI ст. і в сукупності характеризують сучасну змішану' форму поліархічного правління, є насамперед ті, котрі перебувають у площині формування президентури й уряду та форм політичної відповідальності останнього.

При формуванні президентури використовується характерна тільки для змішаної форми поліархічного правління процедура. Це виражається в тому, що президент обирається позапарламентським шляхом, як у президентській поліархії, але, на відміну від останньої, де використовуються непрямі (CIIIA) або специфічні (референдум в Єгипті чи Сирії) вибори глави держави, президент у змішаній поліархії обирається виключно прямим усенародним шляхом. З цього приводу Дж. Сарторі стверджує, що “державний устрій є напівпрезидентським в тому випадку, якщо мають місце такі властивості і характеристики: (І) Глава держави (президент) обирається на основі всенародних виборів, прямим або непрямим голосуванням на визначений термін....”^бІ°. Під “непрямим голосуванням” учений мав на увазі порядок обрання Президента Фінляндії, котрий, на час виходу у світ його праці “Порівняльна конституційна інженерія” (1994 р.) та її перевидання (1997 р.), уже базувався на прийнятому 22 липня 1991 р. парламентом Фінляндії Законі “Пр° зміну порядку виборів і повноважень Президента фінляндської Республіки”.

Наступні, властиві змішаній поліархії ознаки, за своєю природою, є дуалістичними. Це виражається, по-перше, у тому, що “(II) Глава держави розділяє виконавчу владу з прем’єр-міністром таким чином, що це призводить до структури двоїстої влади”⁶¹² або до створення т.зв. “двоголової, дуалістичної” виконавчої влади. Термін “дуалізм” стосовно виконавчої влади сформулювали французькі автори для пояснення відповідних конституційних положень. Він означає “розподіл” виконавчої влади між президентом та урядом, її “роздвоєність”, “деконцентрацію” 613 тощо.

Звернемо однак увагу на те, що за своїм характером ця ознака є нё суто юридичною, а політико-правовою, оскільки в той час, коли конституції змішаних поліархій містять змістові визначення уряду як носія виконавчої влади, у більшості з них немає приписів про належність виконавчої влади президентові, здійснення її президентом. Але така його роль випливає з різних положень, наприклад, про те, що президент визначає структуру уряду, утворює, реорганізовує й ліквідовує — як правило, за поданням глави уряду — міністерства та інші центральні органи виконавчої влада, скасовує урядові акти, бере безпосередню участь у роботі Уряду. Слід відзначити, однак, що і в такий спосіб юридично закріплені пропорції “розподілу” виконавчої влади між президентом та урядом і роль останнього у здійснені виконавчої влади є різними.

У певній групі країн (насамперед постготалітарних) уряд, як правило, є органом, який організаційно залежить від президента і Функціонально пов’язаний з ним, а прем’єр-міністр — лише формальний глава уряду. У здійсненні впливу на уряд президент зазвичай, спирається ще й на апарат — адміністрацію, що окладається з його найближчих співробітників.

_ій ∙_ra зауважень), У ^{гад от}°вщ

і опосередковано (шляхом пропоз ∙_ιπeHb У деяких державах ^та прийнятті важливих політичних P¹ _sjJ∩_cτpa∏iH президента (Білорусь, Росія, Україна, Франція) _осОбливо серйозне, фактично дублює офіційний уряд- ^u∙^e _{γjπoeτbcjl} безпосередньо не оскільки, як правило, статус апарату P^e відповідними актами конституцією або законами, a ^лИ _олітично відповідальною, президента, перед яким адміністрація є ^π°^ _{склаДЯИ}ка державного

В інших країнах значення уряду _саМОдостатнім органом механізму порівняно вагоміше, він є _a4eflj _в конституціях виконавчої влади. Про це свідчать ві _та президентом, компетенційні зв’язки між ^паР^{лаМЄНТ0М?}-^:_гтпа котрий виступає Більш значущим є й статус прем єр-

реальним главою уряду.. змішаної поліархії

По-друге, дуалізм у системі вл _cmi президента и виявляється в тому, що уряд формуєте більшості країн з парламенту (нижньої палати). В а сол кандидатуру глави такою формою правління президент πp°∏ θ _мання його згоди Уряду для затвердження парламенту «/весь склад уряду (елемент (елемент парламентаризму), признаїа _араКтерний для деяких

президенціалізму). Однак такий порядок ^не _{де г}дава уряду, “старих” змішаних поліархій, наприклад, P Юридичної згоди якого призначає президент, не вимагає Φ^oP _мі_ні_стра, котрий не парламенту, хоча фактично призначати пре P∏ _може.

має підтримки вищого законодавчого органу,відповідальності

По-третє, дуалізм виявляється в ^rι° ^βl законодавчим

Уряду перед главою держави й водноча_{овідальн}і_сть пер^еД органом. З одного боку, уряд ^несе міністра, окремої"⁰ президентом, який може звільнити ∏P V з _iιππoro — уряд міністра й відправити весь уряд У відстав _ виражається в відповідальний (підзвітний) перед парламент _ми урядової Ухваленні (або неухваленні) парламентом^^ ∏ виконання, Діяльності (інвеститура уряду) ^τa резуль інтерпеляції^ Прийнятті резолюції осуду або недовіри уряд.

Котрі можуть мати наслідком відставку уряду ∙ _поліархіях також

Система стримувань та противаг у зміша _парЛаментськоі Поєднує в собі елементи президентської ці^ _{визначе}ні Поліархій. Як елементи останньої к

Сипнути контрасигнатури, сумісності депутатського мандату з посадою в уряді, право останнього на законодавчу ініціативу та право президента на розпуск парламенту. Але, на відміну від „справжньої” парламентської держави, у змішаній поліархії ці процедури певного мірою обмежені й конституційно суворо регламентовані. Серед рис президентської поліархії, що проявляються у взаєминах президента з парламентом у державах зі змішаною формою поліархічного правління, слід відзначити такі: можливість президента накласти вето на прийняті парламентом законопроекти, з одного боку, і можливість вищого законодавчого органу застосувати до глави держави у випадках, передбачених законом, суду імпічменту — з іншого.

У більш конкретизованому вигляді зазначені вище ознаки змішаної поліархії будуть такими.

1. Структура системи вищих органів законодавчої й виконавчої влади держави, побудована на засадах притаманного їй "помірного, часткового" типу розподілу влад і складається з трьох відносно автономних інституцій: президента, уряду та парламенту. Це виражається в тому, що:

а) президент і парламент мають одне й те саме джерело формування — народ, громадяни, котрі безпосередньо обирають їх (президента і парламентаріїв) у ході загальних прямих виборів;

б) виконавча влада відокремлена від глави держави і юридично відноситься до уряду;

б) повноваження глави держави та глави уряду здійснюються різними особами — президентом і, як правило, прем’єр-міністром.

2. Президент і парламент у структурно-функціональному відношенні рівновіддалені від уряду і у своєму впливі на нього не мають переваги. Ця рівновага досягається:

а) дуалістичною процедурою формування уряду, коли останній створюється при обов’язковій участі і президента, і парламенту;

б) таким же дуалістичним порядком несення відповідальності, ^коли уряд може бути відправлений у відставку і президентом, і парламентом;

в) баланс влад забезпечується системою отримань та противаг, ^κ°τpa передбачає таке:

- акти, які промульговуються президентом, у визначених конституцією межах можуть бути контрасигновані з боку глави Уряду або відповідного міністра;

■ президент має право вета на законопроекти, прийняті парламентом, а також, у суворо визначених конституцією межах, право розпуску вищого законодавчого органу;

- парламент у свою чергу, використовуючи процедури усунення від влади президента або ж імпічменту, має право притягати главу держави до відповідальності.

Синтезуючи наведені ознаки, можемо сформулювати дефініцію змішаної форми державного правління — одного з наймолодших, що був породжений теорією й практикою державного будівництва XX ст., видів форми поліархічного правління. Змішана поліархія — це вид поліархічної форми державного правління, що являє собою засновану на “помірному" типові розподілу влади систему вищих органів законодавчої, президентської та урядової влади, де остання формується за спільною участю створених у результаті загальних і прямих усенародних виборів парламенту та президентури й несе таку’ ж подвійну відповідальність перед ними.

Наведені ознаки та дефініція дають уявлення про “узагальнений тип” теоретико-юридичної моделі змішаної форми державного правління^б14. Водночас аналіз їх юридичних конструкцій, закріплених у конституціях окремих держав, свідчить про те, що їх юридичний зміст, у цілому не порушуючи “логіки системи” такої форми правління, характеризується поліваріантністю. Ця поліваріантність зовнішньо відображена в назві зазначеного виду форми правління, діапазон котрої (назви. —- С.Б.), на відміну від класичних видів, є дуже широким. Як уже зазначалося, М. Дюверже започаткував для нього назву “напівпрезидентська республіка”⁶¹⁵. У той час, коли деякі зарубіжні дослідники (наприклад, Дж. Сарторі) у цьому питанні повністю сприйняли позицію французького вченого, додавши до напівпрезидентської ще синонім “змішана”, інші дослідники (наприклад, М. Шугарт і Дж. Кейрі) виділяють “два типи режимів: (і) прем’єро-президентський і (іі) президентсько- парламентський” ⁶¹⁶. У вітчизняній літературі “діапазон” цих назв

ширший: їх нерідко також називають “змішаними дірпрєзидєитськими) республіками”⁶¹⁷, “напівпрезидентськими ы иапівпарламентськими республіками”⁶¹⁸, “напівпрезидентсько- ^tI*^{1 П} • Ч-.619 а.

^^парламентськими Р^еспУбліками. “парламентарно-прези­дентськими (президентсько-парламентарними) або, що зовсім невдало (на думку В. Шаповала) ⁶²°, “напівпрезидентськими республіками’ ^.

Викладене показує, що відповідь на питання про назву цього виду поліархічного правління є неоднозначною. Це, на нашу думку, пов’язано з порушенням методологічної ієрархії (загальне, особливе та одиничне) розгляду досліджуваного явища. Як зазначалося, аналіз юридичного змісту змішаних форм державного правління свідчить про їх особливі прояви в конкретних державах. Поява цієї термінологічної плутанини зумовлена тим, що стан форми правління останніх і, відповідно, їх назва ототожнюється з загальним видом зазначеної форми правління. Вихід із цієї ситуації ми бачимо у визначенні назви загального виду, виділенні в межах самого виду його особливих підвидів та визначенні їх назви за допомогою низки запропонованих сучасними державознавцями термінів.

Для позначення самого виду назва “напівпрезидентська республіка” (поліархія), що була започаткована М. Дюверже, є, як стверджує В. Шаповал (і ми з цим згодні), справді невдалою. Ця “невдалість” виявляється з позицій як формальної логіки, так і відображеного в цій назві відповідного змісту. У першому випадку (тобто логічно) “наїгівпрезидентську республіку” слід розуміти як половину президентської форми державного правління, у той час як французький прототип та подібні їм поліархії містять ще частину парламентських елементів. При співвідношенні їх 50% на 50% може виникнути запитання, на яке важко дати вже зараз чітку відповідь: якою вона є — напівпрезидентською чи напів- парламентською.

Інші назви, наприклад, “президентсько-парламентські” або ж навпаки, “парламентсько-президентські” ще більш, на нашу думку, невдалі, оскільки містять вказівку на домінування тих чи інших елементів, котрі порушують рівновагу системи змішаної поліархії Для позначення виду останньої найбільш прийнятною, слідом за

В. Шаповалом, Дж. Сарторі та іншими ^ДОСЛ^“^И ^_a ^В_гочні_стю назву “змішана поліархія”. Проте варто виз, поступається відображеного в ній змісту вона (точніше, тер позначенням двох класичних форм державного ^πP^a? _ _й

На користь уживання терміна “змішана” якісно новий вид форми державного _{й парЛ}амент-

результаті “змішування” елементів презид справжній

ської поліархій. У такій за Деться

системі (Дж. Сарторі) " інститут глави^[JJ^p _{ькШ поліарх}ії), позапарламентським шляхом (як у ∏P ооганом

завжди Передньо ви^ми виконавчої влади є уряд (як у P _{снюютьСЯ} різними повноваження глави держави і глави уряду президента

особами (як у парламентській поліархії), _влади (як у

формально-юридично виведений за межі _за участю

більшості парламентських поліархій); уряд Ф P- _πnπj_anχii^) він президента й парламенту (як у парламентсьюи _поді’_рхії) відповідальний перед президентом (як у пре _πis,_nχfΛ. та підзвітний парламентові (як у ^πapjia"^,^^θθ' Деться на

Рівновага між президентом і>∏ap∙ _{виявЛЯЄ}ться в

відповідну систему стримувань і против, _на

тому, що президент має ^πP^aβ0∙ ^а) _{президе}нтській

законопроекти, прийняті парламенте“ ^У _ій поліархії);

поліархії); б) розпустити парламент (як у ∏ P * _f ∏_a ознака), в) виступити з законодавчою ^шіціат™ відповідальності. Парламент має право притягати президент президентській використовуючи процедуру імпічменту (я_π^κ > на урядовою поліархії); президентська влада може буп чер_Я^Р використання останньою Г^ХХміс- b парламентській поліархії); депутатський президентській

посадою в інших органах державної влади і поліархії). “змішана”, очевидно,

Виходячи з цих міркувань, термі української

використовується і для позначення форми P _ _{саме термін} держави. “За наших умов, — зазначає В. ш ’ • „ _набув

“змішана республіканська форма ^держави°™ 1996 року У офіційного звучання: представляючи /о P

Верховній Раді України проект нової Конституції України, Президент України у своїй доповіді для позначення запропонованої у проекті форми правління використав саме цей термін”⁶²³.

Термін “змішана” для позначення виду форми державного правління вважаємо придатним ще й тому, що він є “нейтральним”, “широким” за змістом і допускає “коливання” особливих конкретних форм “у межах однієї системи”, сталість котрої від цього коливання не порушується (Дж. Сарторі) ⁶²⁴. Ці коливання американський учений розуміє насамперед як політичні прояви змішаної поліархії, що, залежно від певних партійно-політичних обставин, відхиляються від юридичного прототипу. Але такі коливання або, точніше, відхилення від “серединного типу” в межах усього виду змішаної поліархії простежується, як зазначалося, і в змісті теоретико-юридичних або ж конституційних моделей. “Особливості такого “розподілу”, — зазначає В. Шаповал,

— в різних державах спричинили появу класифікацій самої змішаної республіканської форми правління. Якщо основні повноваження у сфері виконавчої влади належать президентові, цю форму нерідко класифікують як президентсько-парламентську республіку. В разі ж концентрації відповідних повноважень в уряду

— як парламентсько-президентську” ⁶²⁵. Але, незважаючи на те, що, на думку дослідника, “наведена класифікація грунтується на досить абстрактних критеріях визначення обсягів повноважень президента й уряду як носіїв виконавчої влади” і що “на їх основі неможливо чітко розмежувати й встановити зазначені різновиди змішаної республіканської форми”⁶²⁶, після започаткувавші політичної реформи в Україні (серпень 2002 р.) вона стала загальновживаною у вітчизняному політичному лексиконі та Державознавчих науках.

Проведений нами аналіз юридичних конструкцій наявних на сьогодні змішаних поліархій свідчить про те, що закріплений у конституціях їх зміст справді характеризується певним відхиленням сукупності її елементів від “серединного типу” в бік президентської ^або ж парламентської форм державного правління. Такі умовні підвиди (і в цьому ми згодні з В. Шаповалом), не слід називати президентсько-парламентськими” й “парламентсько-прези­дентськими”, оскільки їх термінологічні позначення передбачають

_______ Бостан С.К. Форма правління сучасної дерзкд_ви. більшу конкретизацію президентських або ж парламентську елементів у змісті змішаної форми державного правління. У цьому сенсі для позначення підвидів змішаної'¹ поліархії, їх певну “відхилень” у бік президентської або ж парламентської форми державного правління найбільш придатними вважаємо змішані поліархії “з домінуванням елементів президентських поліархій” та “з домінуванням елементів парламентських поліархій”.