§ 1. Поняття і структура політичної системи суспільства

Категорія політичної системи суспільства вивчається не тіль­ки теорією держави і права. Так, наприклад, питання функціону­вання та розвитку політичної системи суспільства найдетальні- ше висвітлюються в політології.

Політична система суспільства вивчається наукою теорії держави і права в рамках її предмета, що зводить вивчення політичної системи до дослідження процесів, які відбувають­ся в політичній системі суспільства і прямо залежать від дер­жави і права. Крім того, використовуючи метод структурно- функціонального аналізу, теорія держави і права займається аналізом значення кожного з елементів системи, а також вивчає характер взаємозв’язків між цими елементами. Політологія ж застосовує під час вивчення політичної системи суспільства також і системний метод, тобто досліджує елементний склад політичної системи не тільки у взаємозв’язку, а й у зв’язку із зо­внішнім середовищем.

Під політичною системою (поява цього терміна пов’язана, мабуть, із його використанням у Конституції СРСР 1977 року) розуміють сукупність взаємопов’язаних державних, партійних і громадських органів та організацій, діяльність яких спрямова­на на розвиток самостійної політичної активності особистості у процесі реалізації нею політичної влади. Ця система забезпе­чує інтеграцію всіх елементів суспільства і сам його існування як єдиного, керованого політичною владою організму. Залежно від місця і часу поняття «політична система» має різний зміст, оскільки її складники варіюються відповідно до відносин влади, типу політичного режиму (авторитаризм, демократія, диктату­ра), типу політичної системи (президентська, парламентська).

Еволюція визначення того, що з себе являє політична сис­тема, така. Наприкінці 50-х - початку 60-х років було сформу­льовано теоретичні положення про політичну організацію сус­пільства.

Пізніше, наприкінці 70-х років, з’явилося поняття «політична система». Та це була не проста заміна слова «організація» на слово «система». Річ у тому, що до числа елементів політичної органі­зації суспільства в одних випадках включали тільки політичні тощо організації, а в інших - цілі соціальні спільноти (класи, групи, нації). Елементи політичної організації (партія, держава, право) зазвичай розглядали окремо й інституційно, а не систем­но й функціонально.

Наукове дослідження продовжувало орієнтуватися головним чином на вивчення організацій, тоді як аналіз поведінки людей як учасників політичних подій проводився явно недостатньо. Розробка поняття «політична система» мала допомогти інтегру­вати й диференціювати всі основні поняття та категорії політич­них відносин. Ці очікування виправдалися.

Сучасним політичним системам властива структурна дифе­ренціація - відносно високий ступінь розшарування між струк­турами за функціональною ознакою, тобто є і законодавчі орга­ни, і адміністративні, і виконавчі, і судові інститути, і політичні партії, і групи інтересів, і органи інформації, і кожна структура повинна виконувати якусь функцію. Проте примітивним або традиційним структурам не притаманна така диференціація: спеціалізовані структури там виконують і політичні функції: багато функцій виконуються тими самими органами.

Сильна структурна диференціація необхідна політичній сис­темі, щоби своєчасно реагувати на нові вимоги, звернені до неї ззовні або зсередини, а також щоби задовольняти нові потре­би.

Проте сталого, загальноприйнятого підходу до трактування поняття «політична система», а також до співвідношення понять «політична система» і «політична організація суспільства» немає. Одні вчені (Ф. М. Бурлацький, І. П. Ільїнський та ін.) підкреслюва­ли, що політична організація суспільства є найістотнішим еле­ментом політичної системи, бо саме через політичні організації відбувається висунення основної мети і завдань суспільства та визначення політичної лінії, формування політичних і право­вих норм, мобілізація всього суспільства. До них згодом при­єднався і М. М. Марченко, який спочатку ототожнював поняття політичної системи і політичної організації суспільства, але вже в останніх роботах розглядає політичну систему в широкому сен­сі слова, тобто як категорію, що включає і політичну організацію суспільства, й усі інші прояви політичного життя.

Водночас учений М. Н. Разумович вважає політичну систему складовою частиною політичної організації суспільства.

Третя група вчених (В. Є. Чиркін, Ю.О. Тихомиров та ін.) стверджує, що поняття політичної системи суспільства тотожне з поняттям політичної організації суспільства.

Наявність таких різних кутів зору свідчить про необхідність подальшої розробки як самого поняття політичної системи сус­пільства, так і інших питань, пов’язаних із ним.

Не спростовуючи ці різні судження, останнім часом більшість наукового світу сходиться на думці, що політична система сус­пільства є діалектичною єдністю чотирьох складників: інститу- ційного (держава, політичні партії, різні громадські організації): регулятивного (право, політичні норми і традиції, деякі норми моралі тощо); функціонального (методи політичної діяльності, що становлять підвалини політичного режиму); ідеологічного (політична свідомість, політична культура). А людина, наділена політичною владою, являє собою об’єднувальну ланку всіх чоти­рьох складників політичної системи суспільства.

При визначенні структури політичної системи прийнято виділяти кілька критеріїв відбору її елементів.

ючи організаційний критерій, елементи політичної системи суспільства класифікуватимуться залежно від їх внутрішньої впорядкованості. Якщо застосовувати програмний критерій, засадничим елементом класифікації буде те, яким чином осно­вна спрямованість діяльності тієї чи іншої політичної організації буде виражена в її статуті, програмі, а також те, яким чином у цих нормативних документах відбиватимуться мета створення політичної організації, її соціальне призначення.

Основним критерієм у цьому ряду виступає політичний кри­терій - ступінь політичної спрямованості діяльності тієї чи іншої організації. Залежно від ступеня участі в політичному житті організації звичайно поділяють на:

- власне політичні. До їх числа належать держава, політичні партії, окремі громадські організації. їх особливість поля­гає у тому, що вони безпосередньо пов’язані з політикою й активно впливають на неї. Безпосередньою метою їх створення та функціонування виступає політична мета, що полягає в політичному й ідеологічному впливі на різні прошарки і класи, що існують у суспільстві;

- невласне політичні об’єднання. Сюди належать організації, що виникають і розвиваються не через безпосередньо по­літичні, а через економічні й інші причини. Такими орга­нізаціями є профспілкові, кооперативні й інші організації, які ніколи не ставлять перед собою безпосередніх завдань активного впливу з політичною метою на державну владу. Політична діяльність цих організацій не становить під­валин їх функціонування, проте політичний аспект їх ді­яльності не заперечується;

- організації, що мають у своєму змісті незначний полі­тичний аспект. Такі організації виникають і функціону­ють на підставі особистих схильностей та інтересів того чи іншого прошарку людей. Це різні клуби та об’єднання типу філателістів, автоаматорів, туристів і т. д. Політичний відтінок їх діяльності полягає в тому, що вони є об’єктами впливу політичних за своїм характером органів і органі­зацій, а не суб’єктами політичної влади і політичних від­носин.

Сутність політичної системи суспільства виявляється в її осно­вних функціях. Це передусім функція забезпечення політичної

влади для певної соціальної групи, встановлення та здійснен­ня конкретних форм і методів владарювання. Затим функція управління різними сферами життєдіяльності людей на користь певної соціальної групи і, нарешті, функція інтеграції суспіль­ства, створення необхідних умов для взаємодії різних елементів його структури. Разом із цими провідними функціями політична система суспільства виконує і низку допоміжних функцій (мобі­лізація засобів і ресурсів, необхідних для політичної діяльності; виявлення і чітке сприйняття інтересів різних соціальних груп; легітимація політичної влади і т. д.).