<<
>>

6.2.2. Структура політичної системи громадянського суспільства

Політична система суспільства є складним цілісним утворенням, функціонування якого ґрунтується на певних об'єктивних законах. Їй притаманна структура і цілісність, що забезпечується наявністю постійних і тісних взаємозв'язків підсистем, а також відносин із зовнішнім середовищем.

Розглядаючи політичну систему суспільства у широкому розумінні, усі її елементи поділяють на нематеріальні і матеріальні.

Систему нематеріальних елементів політичної системи суспільства складають:

1) політичні принципи та норми, під якими розуміють основоположні ідеї та конкретні правила, що регулюють політичні відносини між народами, націями, соціальними групами, партіями та іншими учасниками політичних відносин і процес здійснення політичної влади. Складовими політичних норм є відповідні норми права, норми політичних партій і громадських організацій (корпоративні норми), політичні звичаї і традиції, політичні принципи, моральні норми політичного життя.

Політичні норми, з одного боку, регламентують необхідну поведінку суб'єктів у тих чи інших межах відповідно до конкретної політичної ситуації. А з іншого, – є засобом політичної оцінки певних соціальних явищ. Вони передбачають політичну відповідальність суб'єктів політики за їх порушення. Специфіка політичної відповідальності полягає у тому, що вона настає не тільки за протиправні дії, а й за політичну необачність, нерішучість. Політичними санкціями можуть бути осуд, позбавлення довіри, розпуск, відставка, припинення чи заборона діяльності політичної партії, попередження;

2) політичні відносини – це врегульовані політичними нормами стосунки між суб'єктами політики, суспільством, колективом, особистістю, державою і громадянами з питань розробки та здійснення політичної влади, у процесі яких ці суб'єкти набувають і реалізують відповідні права та обов'язки.

Політичні відносини включають, насамперед, реалізацію політичних функцій, що є основним напрямом діяльності суб'єктів політики.

До таких функцій належать:

– політичне цілевизначення;

– владнополітична інтеграція суспільства;

– регулювання соціально-політичної діяльності;

– забезпечення цілісного впливу управління на суспільні процеси [245].

Результатом їх здійснення є політичний процес і політичний режим.

Політичний процес (діяльність) – це діяльність усіх суб'єктів політичних відносин (повсякденна поведінка суб'єктів політики), спрямована на формування, функціонування або зміну політичної системи суспільства, реалізацію відповідних політичних інтересів. Політична діяльність є важливим системоутворюючим чинником у політичній системі, вона пов'язує і забезпечує взаємодію всіх її складових елементів.

Основними формами прояву політичного процесу є прийняття і виконання політичних рішень, організація і здійснення контролю за діяльністю та розвитком політичної системи в цілому та її елементів.

Під політичним режимом розуміють систему способів і методів здійснення політичної влади, котра є результатом проявлених у конкретній соціальній практиці сукупних вольових дій державних, суспільно-політичних та інших соціальних сил. Він є відображенням соціально-політичної обстановки в суспільстві, що реально складається і характеризується якісною та кількісною мірою участі народу, націй, соціальних груп, громадян у політичній діяльності.

3) політична свідомість, політична психологія, політична ідеологія та політична культура.

Політична свідомість – це рівень знання та оцінка особою існуючого політичного буття, які реально впливають на вибір нею варіанту поведінки відповідно до індивідуальних і суспільно-політичних інтересів.

Політична психологія – це узагальнена система почуттів, звичок, потреб, емоцій, настроїв та уявлень людей відносно стану та перспектив розвитку політичного життя суспільства.

Політична ідеологія – це систематизоване вираження поглядів соціальних груп на політичну організацію суспільства, відносини між політичними суб'єктами, їх роль у житті суспільства.

Її складовими є відповідні ідеї, теорії, концепції, доктрини тощо.

Політична культура – це рівень втілення в реальну поведінку суб'єктів політики принципів і норм, що регламентують політичні відносини в суспільстві.

Систему матеріальних елементів політичної системи утворюють суб'єкти (носії) політики, тобто безпосередні учасники здійсненні політики, які беруть участь в управлінні справами суспільства.

Суб'єктами політики є політико-правові інститути: народ, населення частини території держави, нації, соціальні прошарки, держава (органи й організації держави), об'єднання (політичні партії і рухи, громадські організації), недержавні підприємства та установи, трудові колективи і, нарешті, громадяни (особистість, людина політична).

Вони вступають у сферу суспільної життєдіяльності, яка пов'язана зі здійсненням публічної політичної влади та участю населення в управлінні державними справами. Головними засобами здійснення політичної влади можна визначити політичні, моральні, релігійні, правові й інші соціальні норми.

Механізм політичної влади – це система організацій та інших об'єднань домінуючої частини соціально неоднорідного суспільства, за допомогою яких вона здійснює керівництво всім суспільством.

Механізм політичного опонування (опору) – система організацій та інших об'єднань соціально неоднорідного, зокрема, класового суспільства, що виражають волю соціальних груп, інтереси яких суперечать існуючій у даному суспільстві політичній владі. Політична опозиція, яка використовує такий механізм, поділяється на радикальну (ставить за мету зміну суспільного ладу, зокрема форм власності на засоби виробництва або державного ладу) і нерадикальну (прагне зміни форм, методів, темпів здійснення державної політики, її переорієнтації, заміни осіб, що очолюють вищі органи держави) [246].

Народ, населення певної частини території держави, класи, нації, соціальні прошарки вважаються суб'єктами політичної системи, коли беруть участь у вирішенні питань суспільного значення, утворюють громадські об'єднання, що мають політичну спрямованість тощо.

Громадське об’єднання – це добровільне об'єднання фізичних осіб та/або юридичних осіб приватного права для здійснення та захисту прав і свобод, задоволення суспільних, зокрема економічних, соціальних, культурних, екологічних, та інших інтересів [247].

Але до політичної системи суспільства входять лише ті з них, які:

а) їх метою є забезпечення своїм членам участі в управлінні суспільними справами, тобто участь у політичній діяльності.

б) створюються для забезпечення інших соціальних (інтелектуальних, економічних, побутових тощо) потреб та інтересів громадян, але відповідно до законодавства можуть брати участь у політичній діяльності для досягнення своїх неполітичних цілей [248]

За організаційно-правовою формою такі об’єднання утворюються як громадська організація або громадська спілка. Перша є громадським об'єднанням, засновниками та членами (учасниками) якого є фізичні особи. Громадська спілка – це громадське об'єднання, засновниками якого є юридичні особи приватного права, а членами (учасниками) можуть бути юридичні особи приватного права та фізичні особи.

Громадське об'єднання може здійснювати діяльність зі статусом юридичної особи (є непідприємницьким товариством, основною метою якого не є одержання прибутку) або без такого статусу.

За соціальною підставою створення та залежно від характеру потреб, для задоволення яких засновуються громадські організації, вони поділяються на:

1) організації, які створюються залежно від форм участі громадян у виробництві або в суспільному житті для задоволення суспільних чи колективних потреб (профспілки, політичні партії);

2) організації, які створюються для задоволення особистих потреб (спілка книголюбів, спортивне товариство тощо).

Політична партія – це добровільне об'єднання громадян, котре виражає волю певної соціальної групи і прагне здобути або утримати державну владу, здійснювати вплив на формування і політику органів держави, місцевого самоврядування відповідно до власної програми розвитку суспільства.

Політичні партії розрізняють:

1) за соціальною спрямованістю програми і діяльності – соціально-демократичні, соціалістичні, народно-демократичні, національно-демократичні, ліберально-демократичні, християнсько-демократичні, комуністичні, націоналістичні тощо;

2) за соціальною базою – партії, які виражають інтереси певного класу або його частини, інтереси певної нації, прихильників певної релігії чи іншого позакласового і наднаціонального світогляду, інтереси іншої соціальної групи;

3) за методом здійснення своєї програми – революційні, реформаторські;

4) за представництвом у вищих органах влади – правлячі, опозиційні [249].

Орган громадської самодіяльності – це добровільне об'єднання людей, яке створюється при державній або громадській організації для допомоги у виконанні нею своїх завдань (наприклад, товариський суд на підприємстві).

Громадський рух – це добровільне об'єднання людей, утворене з метою досягнення значних соціальних цілей, яке діє через масові заходи, що організовуються його ініціативною групою, керівною інстанцією.

Політична людина – це особа (індивід), що є громадянином даної держави і бере участь у політичному житті суспільства. Для оцінки громадянина як «політичної людини» не обов’язково, щоб він займався політичною діяльністю активно, професійно, тобто був депутатом, посадовою особою, партійним лідером тощо. Достатньо того, що громадянин бере участь у виборах як виборець і тим самим бере участь в управлінні суспільством.

У деяких вітчизняних працях, присвячених проблемам політичної системи суспільства, до суб'єктів політичної системи України відносять трудові колективи. Це об'єднання працівників на державних, громадських, приватних підприємствах, в установах, організаціях і об'єднаннях, яке виконує передбачені законом, статутом чи договором функції в економічній, соціальній, політичній сферах суспільного життя для спільної праці.

На думку П. Рабіновича, трудовий колектив є суб'єктом (елементом) політичної системи суспільства остільки, оскільки він використовує певні політичні права, закріплені в законі, наприклад, висуває кандидатів у депутати представницьких органів державної влади або місцевого самоврядування, бере іншу участь у політичному житті. Для досягнення політичних цілей трудові колективи об'єднуються в асоціації, спілки, федерації [250].

Але ж головним суб'єктом політики і, відповідно, основним структурним матеріальним елементом політичної системи є держава. В умовах громадянського суспільства держава набуває нові, не притаманні для попереднього, станово-кастового суспільства, рис, без яких цивілізоване суспільство не може існувати: гуманізм, демократизм, створення соціальної бази, використання державного впливу для забезпечення життя людини.

Громадянське суспільство створює передумови для переходу недемократичного типу держави як політичного інституту сформованого і діючого без участі народу, до «демократичної держави», організація якої відкриває громадянам та їх об’єднанням можливість впливу на державні рішення, вимоги щодо реалізації в цих рішеннях своїх соціальних інтересів.

В епоху громадянського суспільства замість «поліцейської держави», яка характеризувалася всеохоплюючою регламентацією суспільного життя, загальним державним контролем за населенням та широкими повноваженнями адміністративно-поліцейських органів, що мали право втручатися в життя людей, починає формуватись «правова держава», зміст і призначення якої – захист прав людини, що даються їй від природи як «природні і невід'ємні».

Громадянське суспільства створює передумови поступового подолання негативного ставлення до держави як до соціально-привілейованому інституту, що протистоїть людині, і переходу до «соціальної держави», котра забезпечує соціально-орієнтованої економіки, вирівнює «соціальні нерівності».

До початку третього тисячоліття успіхи деяких сучасних країн на цьому шляху стали очевидними: гнучке поєднання різних форм власності в економіці, наявність політичного плюралізму, існування трудових організацій, розвинена система соціальної допомоги, демократичні об'єднання та рухи на підтримку прав і свобод особи, задоволення інтересів індивідів та соціальних груп. Але очевидно й інше: втілення (точніше максимальне приближення) на практиці моделі «демократичної», «соціальної» та «правової» держави багатьом країнам світу, у том числі і Україні, важко забезпечити. Це змушує науковців активізувати пошук відповіді на запитання яку «демократичну», «соціальну» та «правову» (ст.1 Конституції України) ми маємо будувати.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 6.2.2. Структура політичної системи громадянського суспільства:

  1. 6. Політична система суспільства
  2. 6.2. Сучасна держава – головний елемент політичної системи громадянського суспільства
  3. 6.2.2. Структура політичної системи громадянського суспільства
  4. 3.3. Держава і право в політичній системі суспільства
  5. 3.4. Поняття громадянського суспільства
  6. Розділ 5ПОНЯТТЯ ДЕРЖАВИ5.1. Сутність державиІсторія держави невіддільна від історії суспільства, разом із суспільством вона проходить довгий історичний шлях. Усебічно розкрити поняття, сутність, властивості й риси держави — завдання надзвичайно важке. Вирішити його можна лише при вивченні держави історично, у різних її зв'язках з економікою, соціально-політичним і духовним життям суспільства, максимально використовуючи при цьому нау
  7. 1. Поняття політичної системи суспільства.
  8. 3. Елементи політичної системи суспільства та їхня характеристика.
  9. ДЕРЖАВА У ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА
  10. 1. Держава як центр політичної системи суспільства.
  11. 2. Співвідношення держави та інших суб’єктів політичної системи.
  12. РОЗДІЛ 6 ДЕРЖАВА В ПОЛІТИЧНІЙ СИСТЕМІ СУСПІЛЬСТВА
  13. § 1. Поняття і структура політичної системи суспільства
  14. § 2. Місце і роль держави в політичній системі суспільства
  15. § 3. Співвідношення держави з іншими елементами політичної системи суспільства
  16. § 4. Нормативна основа політичної системи суспільства
  17. § 1. Роль держави в політичній системі суспільства
  18. ТЕМА 4. ДЕРЖАВА І ПОЛІТИЧНА СИСТЕМА СУСПІЛЬСТВА
  19. 4.2. Поняття і структура політичної системи суспільства
  20. 4.4. Держава у політичній системі суспільства
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -