§ 2. Місце і роль держави в політичній системі суспільства

Політична система є однією з частин, або підсистем, сукупної суспільної системи. Вона взаємодіє з іншими її підсистемами: со­ціальною, економічною, ідеологічною, етичною, правовою, куль­турною, що творять її суспільне оточення, її суспільні ресурси разом із її природним оточенням і природними ресурсами (демо­графічними, просторово-тереновими), а також зовнішньополі­тичним оточенням.

Політична система конкретного суспільства визначається його класовою природою, соціальним ладом, формою правлін­ня (парламентського, президентського тощо), типом держави (монархія, республіка), характером політичного режиму (де­мократичного, тоталітарного, деспотичного та ін.), соціально- політичних відносин (стабільних або ні, помірно- або гострокон- фліктних, або консенсусних і т. п.), політико-правового статусу держави (конституційного, з розвиненими або нерозвиненими правовими структурами), характером політико-ідеологічних і культурних відносин у суспільстві (порівняно відкритих або за­критих), історичним типом державності (нейтралістським, з ієрархічними бюрократичними структурами тощо), історичною і національною традицією устрою політичного життя (політич­но активним чи пасивним населенням, з кровноспорідненими зв’язками або без них, з розвиненими або нерозвиненими ци­вільними відносинами і т. д.).

Величезну теоретичну й практичну значущість, особливо за сучасних умов, має розгляд проблеми, пов’язаної з визначен­ням співвідношення політичної системи суспільства і держави, виявлення економічних і соціально-політичних чинників, що впливають на визначення її місця і ролі в політичній системі суспільства.

Слід відразу ж застерегти, що державу не можна ототож­нювати з політичною системою, її слід розглядати як важ­ливу складову частину цієї системи, що входить до неї не як сукупність розрізнених органів, а як цілісний політичний ін­ститут.

У вітчизняній і зарубіжній літературі дослідженню питань, що стосуються різних сторін внутрішньої організації та діяльності держави, надається значної уваги. Держава докладно вивча­ється в різних напрямах: у структурному та функціональному плані, з погляду її статики і динаміки, з позиції філософських категорій форми, змісту, суті. Проте при цьому нерідко зали­шається без уваги низка питань, безпосередньо пов’язаних із функціонуванням держави як складового елементу політичної системи суспільства.

Розгляд держави в цьому ракурсі являє собою безперечний інтерес, оскільки дозволяє охарактеризувати державний ме­ханізм через опосередковувані ним політичні відносини і тим самим дає можливість точніше визначити місце і роль держави в політичній системі суспільства.

Держава виступає як особлива ланка в структурі політичної системи суспільства. Її роль і місце в цій системі не ототожню­ється з роллю і місцем, з одного боку, правлячої партії, а з іншо­го - решти ланок цієї системи.

Держава не просто наймасовіше політичне об’єднання грома­дян, а об’єднання всіх без винятку громадян, усіх членів суспіль­ства, що перебувають у політико-правовому зв’язку з державою, незалежно від класової, вікової, фахової та іншої приналежності. Держава є виразником їхніх загальних інтересів і світогляду.

В юридичній літературі трапляється розуміння держави як основи політичної системи. Варто приєднатися до думки М. М. Марченка, згідно з якою держава не виступає та й не може виступати як базовий або головний структурний елемент полі-

точної системи. Розгляд держави як основи політичної системи призвів до змішування його з такими різнопорядковими яви­щами, якими є дійсні економічні, соціальні, ідеологічні основи політичної системи.

Місце і роль держави в політичній системі суспільства визна­чаються такими основними моментами:

по-перше, держава відіграє важливу роль у вдосконаленні суспільства як власника основних знарядь і засобів виробни­цтва, визначає основні напрями його розвитку на користь усіх і кожного:

по-друге, держава виступає організацією всіх громадян: по-третє, держава має в своєму розпорядженні спеціальний

апарат управління та примусу;

по-четверте, держава має розгалужену систему юридичних

засобів, що дозволяють використовувати різні методи переко­нання та примусу;

по-п’яте, державі притаманний суверенітет;

по-шосте, державі властива єдність законодавчих, управлін­

ських і контрольних функцій - це єдина повновладна організація в масштабі всієї країни.

Недержавним організаціям такі функції не властиві.

Таким чином, не протиставляючи державу як «особливу ланку» в політичній системі суспільства решті об’єднань, не применшуючи її ролі в системі інших демократичних ор­ганізацій, слід ще раз наголосити, що поняття головної й осо­бливої ланки (елемента) в структурі політичної системи не є ідентичними. Роль головної ланки, що охоплює своєю органі­зуючою і напрямною діяльністю активність усіх структурних елементів, виконує особистість, тоді як особливою ланкою є держава.

М. М. Марченко вважає, і його думка є слушною, що держава належить до власне політичних організацій, які, будучи оснаще­ним спеціальним апаратом примусу і придушення з відповідни­ми «речовинними придатками» у вигляді в’язниць та інших при­мусових установ, виступає як головна сила в руках політичних сил, що перебувають при владі, як головний провідник їх волі та інтересів, як найважливіший засіб здійснення політичної влади.