Політичний режим

Класифікація держав за формою правління передбачає, що до мона­рхій можуть зараховуватися не лише держави, в яких державна влада реально належить монарху, але й ті, де влада монарха номінальна.

Політичний режим держави - така форма політичної системи у су­спільстві, як конкурентна сфера інтересів суб'єктів політики, що харак­теризується формами і методами політичних взаємовідносин, стійкими уявленнями учасників політики про роль і місце держави, її призначення. Ознаки політичного режиму держави: 1) показник формально рівного дос­тупу громадян до участі у формуванні та здійсненні державної влади;

2) стан практичної реалізації політичної конкуренції; 3) співвідношення між політико-ідеологічним плюралізмом і монізмом. Є сенс виокремити: 1) правовий (демократичний) політичний режим; 2) силовий (авторитар­ний) політичний режим.

Правовий (демократичний) режим - така форма політичного ре­жиму держави, яка характеризується постійною раціоналізацією теорії та практики демократії, ознакою якої є наявність мінімально забезпече­ної політичної свободи громадян. Ознаки правового (демократичного) ре­жиму: 1) дійсність і реальність прав людини; 2) дотримання принципу кон­ституційних обмежень або скасування прав людини; 3) соціально-правовий механізм забезпечення прав людини.

Правовий режим часто позначається як демократичний. Демократія як ознака правового режиму існує лише тоді, коли в національній правовій культурі (1) досягається певний консенсус із приводу прав людини, (2) дотримуються конституційні заборони скасовувати чи обмежувати ви­знані права і свободи людини і громадянина.

Основу правового режиму визначають політичні права громадян. Проголошення, але недотримання політичних прав, як правило, обертаєть­ся одноразовою демократією і закономірно призводить до того, що, корис­туючись тимчасовою політичною свободою, до влади приходять групи людей, справою яких є ліквідація цієї самої свободи. Формальна рівність у політиці передбачає прийняття державних рішень за принципом більшості від імені більшості. Демократія не є владою більшості, адже влада більшо­сті, якщо не обмежена правовим принципом, здатна легко виродитися в тиранію меншості, авторитаризм. Вирізняють: 1) безпосередню (пряму) демократію; 2) представницьку демократію.

Представницька демократія - режим здійснення державної влади обраними народом представниками. Процедура виборів є необхідною умовою представницької демократії. Представництво не слід ототожнюва­ти виключно із законодавчим або нормовстановлювальним органом дер­жавної влади. Представницькими можуть бути як колегіальні, так і одноо­сібні органи влади, між якими немає жодної різниці. Одноосібні органи обираються народом, представник якого виражає волю саме тих, хто його обрав або брав участь у його виборах. У колегіальних представницьких органах влади представники виражають інтереси як більшості, так і мен­шості, тобто майже всіх, хто брав участь у виборах. Хоча в колегіальних органах влади, наприклад парламенті, представники більшості можуть іг­норувати інтереси меншості.

Безпосередня демократія - режим здійснення державної влади всією сукупністю повноправних громадян (народом) чи їх більшістю. Така форма демократії характерна для держав античного поліса, щодо невеликої кіль­кості населення і невеликої території. Ознакою прямої демократії є народні збори, в яких беруть участь усі повноправні громадяни. Елементи прямої демократії збереглися в деяких швейцарських кантонах, де проводяться один раз на рік збори громадян (напівпряма демократія).

Інколи демократія пояснюється як народовладдя. У цьому контексті народ не має етнічного змісту і не збігається з поняттям населення. Маєть­ся на увазі народ як абстрактна цілісність, такий собі суб’єкт влади. Те, що ми називаємо народом, як правило, складається з індивідів - громадян, які утворюють групи з різними і часто протилежними інтересами. Якщо про­цес формування і здійснення державної влади проходить за принципом ві­льної конкуренції багатьох суспільних груп, то це можна назвати демокра­тією, в умовах якої жодна група не претендує на те, що саме вона здійснює владу народу. Сенс демократії не в тому, що народ оголошується джере­лом влади, і не в тому, що через ці органи державної влади народ здійснює свою владу, а в тому, що всі повноправні громадяни формально рівною мі­рою допускаються до влади. Формально рівний доступ означає фактично нерівну міру політичної участі громадян з огляду на наявну нерівність ре­сурсів політичного впливу. Є групи з малими ресурсами впливу, а є фінан­сово-промислові групи, здатні передбачити результати виборів. Виникає питання, що краще: формальна рівність усіх учасників політики, що пе­редбачає фактичну нерівність, чи свідоме обмеження участі учасників на користь більшості? Якщо йдеться про демократію, то однозначно - форма­льна рівність як умова права. У всіх інших випадках говорити про демок­ратію передчасно.

Вибори і виборність державних органів є атрибутом республіканської форми правління, а не сенсом демократії. Демократичний характер виборів свідчить про те, якою мірою всі політично активні громадяни та їх об’єднання допущені до виборів, що можуть бути прямими і непрямими. Прямі вибори означають більший ступінь участі громадян, непрямі - мен­ший. Депутати реально можуть і не висловлювати інтереси своїх виборців, адже на виборах перемагає не той, хто представляє інтереси більшості, а той, хто отримав максимальну кількість голосів.

Референдум як прийняття державно-владного рішення безпосередньо громадянами потребує уточнення. У випадку з референдумом ідеться лише про участь громадян у прийнятті державно-владного рішення. По-перше, питання, винесене на референдум, формулюється компетентними держав­ними органами. По-друге, референдум, який проводиться за ініціативи громадян, потребує державно-владного рішення, а тому відбувається тоді, коли сама державна влада в ньому зацікавлена. По-третє, питання рефе­рендуму формулюється так, щоб гарантувати позитивний результат. А то­му референдум в умовах представницької демократії є свого роду рішен­ням державної влади, яке приймається за підтримки волевиявлення народу.

Силовий (авторитарний) політичний режим - форма політичного режиму, яка характеризується формами і методами реалізації влади, за якими сигнали зворотного зв'язку як демонстрація реакції суспільства на

управління блокуються і не сприймаються апаратом влади і правителем. Ознаки силового (авторитарного) політичного режиму: 1) цензура,

відсутність свободи думки, свободи об’єднань; 2) немає або обмежені опо­зиційні суспільні групи; 3) ЗМІ формально можуть бути недержавними, але контролюються державною владою.

Практично будь-який авторитарний режим являє собою диктатуру меншості. Стійкість диктатури забезпечується завдяки тому, що держава чітко контролює й обмежує самоорганізацію у суспільстві. Авторитарні режими бувають автократичні й олігархічні. Прогресивні авторитарні ре­жими спрямовані на зміну економічної складової шляхом її модернізації. Консервативні авторитарні режими передбачають консервацію традицій­них систем управління. Авторитарні режими схильні імітувати демократію під гаслом керованої демократії.