Політична система Австрії (Австро-Угорщини)

Політична система Австрії, а потім - Австро-Угорщини формувалася еволюційно протягом кількох століть. Декілька разів найвища влада країни переживала глибоку крнзу, апс іцоразу таланило провссти реформи, що забезпечували модернізацію суспільно-політичних відносин.

Політичний устрій Австрійської імперіїтривалий час опирався на o6co.vonmy владу монарха за суворо станового ладу суспільства. I Ipo- ^цсс Централізації державного управління в імперії як багатопаїїіо- нальнімдержаві посилювався, особливо від XVIlI ст. Формально першим нормативним актом щодо всіх австрійських земелц який визначав ^{Іх як} складові Австрії, стала IІрагматична санкція (1713 p.). До середини XK ст. в Австрійській імперії вирізнилися три групи країв, ніццькі (Австрія, Крайна, Штирія, Трієст), слов’янські (Чехія, Моравія, шіичина, Буковина), угорські (Угорщина, Закарпаття, Хорватія).

Спадковий монарх Австрії (цісар) зосереджував у своіх руках ^усю ^онодавчу, виконавчу ісудовувладу. Вінуважавсн сдинич дже- ^реіои права, вьиавав найвищі постанови, патенти, мандати, едикти

резолюції. Свої функції імператор виконував за допомоги особи cwoi канцелярії. Дорадчим органом при ньому була JIpudeopnu K_fltl целярія. Існувала окрема канцелярія для Галичини - Галицька придворна канцелярія на чолі з канцлером (1774-1776 і 1797—1802 pp) Вона безпосередньо підпорядковувалася імператорові, не маючи чітко визначених функцій: розробляла перспективні плани економій- ного розвитку Галичини на основі австрійського конституційного права, працювала над удосконаленням адміністративного подіц краю та формуванням галицьких владних структур.

Після придушення революції 1848-1849 pp. упродовж наступ- них кількох десятиліть залишалося відкритим питання про політичний лад у державі. B Австрії запанувала неоабсолютистська система влади, в умовах якої посилилася прагнення австрійських прав.и- чих кіл до централізму та зміцнення позицій німецького елемент в імперії.

Згідно з австрійською конституцією (1867 p.), вищою владоюі Австро-Угорській монархії залишався імператор. Виконавчу в.іа ду здійснював Кабінетміністрів. Три міністерства -закордон» справ, військове і фінансів - були спільними для Австрії та Угор- шини і підгіорядковувалисябезпосередньо імператорові. Рештаобж жувалися діяльністю в одній з двох частин дуалістичної монархі У питаннях законодавства імператорові допомагав оріан представницької влади - peiacpam, компетенція якого обіймала фінанси бюджет, міжнародні договори, військові справи, грошову систем; транспорт, митниці, промисловість, медицину, віросповідні відносини, права громадян, освітутощо.

Рейхсрат складався з двох палат. До верхньої палати - naian'- панів - входили повнолітні принци імператорської родини. віш чиновники, представники знатних аристократичних родів, архіспік- копи. єпископи з князівськими титулами, окремі особи, призначені імператором за видатні заслуги у різних галузях державноі та rp> мадської діяльності, науки й мистецтва. Верхня палата відігр^авал' скромну роль у питаннях законотворчості. Самостійно вносити cc- правки до законопроектів вона не мала права. Якщо виникали? перечки, то палата панів могла відкинути весь законопроект^¹¹ не окремі поправки. Чисельність верхньої палати не була стаи* ною і варіювалася в межах від 250 до 300 осіб. Нижня палата палата депутатів спершу складалася з 353 представників усіх Крзїв імперії. Галичина та Буковина у рейхсраті мали свос чис- ien>ie представництво.

Законопроекти спочатку розглядалися нижньою палатою, потім затверджувалися верхньою палатою рейхсрату.

Виборча система. Спершу до нижньої палати своїх представ- никівобирали місцеві сейми (до 1873 p.). Згодом запроваджувалися внборн депутатів за куріальною системою, в основу якої було покладено станово-майновий принцип. До периюї курії належали великі землевласники, які платили від своїх володінь не менше 100 200 золотих ринських (корон) державного податку. Вони ro- іосували безпосередньо за свого кандидата. 3 другої курії обира- іися депутати від найбільших міст. Вона складалася з буржуазних верств із певним мінімумом податку - духовснства, службовців, учителів, адвокатів, лікарів, цехових майстрів, власників майстерень га ін. Проте до виборів допускалися лише дві третнпи міського населення (платили більші податки), а бідніша третина мешканців 'iicT виборчих прав позбавлялась. Третя курія - торгово-промн- ^cIOBiix палат — об’єднувала купців і фабрикантів, які голосували через своїх представників у палатах. Вони також голосували пря- чо в міській курії та в курії великих землевласників. Четверта кзрія об’єднувала сільські іромади. Так само, як і в містах, до вн- борівдопускалися дві третини сільських жителів із тих, які платили ™ 8 та більше корон річного податку, а інші права голосу позбавилися. Окрім того, голосування в куріїсільських громадбуло дво- ^ceWKneeuM.

Отже, вибори до австрійського парламенту не були прямимита безпосередніми. Щоправда, наприкінці XIX ст. (1896p.) запроваджено додаткову - п’яту - загальну курію. У ній брало участь усе доросле населення, зокрема й ті, хто голосував у перших чотирьох куріях. Депутати розподілялися таким чином, що по першій курі одного депутата обирали, наприклад, у Галичині, 64 поміщики, а no п’ятій - аж 69 697 виборців. У цьому справедливо вбачали (В.Куль- чицький) класовий характер парламентської системи Австро-Угор- ської монархії. Саме тому боротьба за реформу виборчоїсистемив Галичині та Буковині на зламі XIX-XX ст. стала вагомим чинником демократичного руху. Для українців, окрім загальнодемократичного змісту, вона мала ще й важливе національне значенні Запровадження загального, прямого, рівного й таємного голосуванні однозначно робило українців панівним урядово-політичним елементом у східній частині провінції (зокрема, українці мали би більшість у повітових радах СхідноїГаличини).

Куріальній виборчій системі в Австро-Угорській монархії було покладено край із прийняттям нового виборчого закону (26 січиї 1907 p.). Він декларував загальні, рівні та безпосередні вибори s таємного голосування, однак лише для повнолітніх громадянсиль ної статі.