§ 3. Політичне красномовство

Характерно, що навіть у первісних, дикунських суспільствах політичне красномовство відігравало колосальну роль, і за своїм психологічним малюнком майже не відрізнялося від сучасного:

"Під час загального зібрання воїнів, коли спіє кукурудза, відбуваються живі суперечки.

22

будьякі запитання, на які він мусить відповісти, причому так, аби ці відповіді задовольнили народ. У цей час я бачив, як прості воїни вибігали зі своїх рядів, перетворюючися на натхненних ораторів, вони були вкрай збуджені, вони не тільки обмінювалися палаючими поглядами з королем Пандою, а й клеймили його на очах у всіх; вони засуджували його дії, обвинувачували його в підлості та малодушші, вимагали від нього пояснень, спростовували його контраргументи, розбирали по кісточках його відповіді і викривали їхню брехливість; нарешті, вони гордовито погрожували королеві і закінчували виступ жестом презирства. Також я бачив, як після таких дискусій прибічники короля та прибічники опозиції кидалися одне на одного. Я бачив, як на голос деспота вже ніхто більше не звертав уваги, і осьось мала б вибухнути революція, і осьось мав би виступити якийсь амбіційний чоловік, аби використати обурення противників короля. Але що не в меншому ступені мене здивувало, то це порядок, який встановлювався по закінченні такого роду народного трибуналу"1.

Коли стадію дикунства змінила стадія варварства, роль красномовства ще більш зросла. Так, у дохристиянській Ірландії в перші століття нашої ери вже існувало розвинене публічне красномовство на тінгу — приблизному аналогу слов'янського віча.

"Стали улади тримати раду після смерті Конхобара, аби вирішити, кому передати королівську владу... І сказав так Генан Груасдол, син Кагбада: — Знаю тепер я, хто повинен стати королем в Ірландії — то Кормак Конд Лонгас, син Конхобара, найшляхетніший муж, не обділений нічим: видом дивним і хоробрістю, даром честі й справедливості. Йому перед смертю звелів Конхобар передати владу, оскільки він був найстаршим з його синів і вихованець Фергуса, сина Ройгового, що ні разу не розорював наших країв, якщо випадало йому бути з Кормаком... Погодилися улади з такими словами Генана"2.

1 Глакмен М. Ритуалы восстания в Юговосточной Африке // Культурология. 20004. Дайджест. — М., 2000. — С. 69.

2 Предания и мифы Средневековой Ирландии. — М., 1991. — С. 130—131.

23

За свідченнями давньогрецьких істориків, подібні промови виголошували і скіфи. А літопис Нестора фіксує (через фольклорний переказ) промови давніх руських князів, однією з найяскравіших серед яких є промова князя Святослава, оточеного чужим військом, до своєї бойової дружини:

"... уже намъ ІгЬкамо ся д'Ьти, волею и неволею стати противу; да не посрамимъ землН; рускгЬ, но ляжемъ кость^ ми ту, мертвый бо срама не имамъ, аще ли поб*Ьгнемъ, срамъ имамъ; ни имамъ уб'Ьжати, но станемъ крепко, азъ.же предъ вами пойду: аще моя глава ляжетъ, то промыслите собою"1.

На основі подібних прикладів деякі дослідники виділяють як окремий вид військове красномовство (виступи воєначальників і вождів перед своїми арміями). Проте, мабуть, варто розглядати його як жанр політичного красномовства.

Справжньою колискою політичної культури та батьківщиною політичного красномовства стала антична Греція, Саме слово "політика" походить від грецького ябХІ^ — місто ^багато людей"). На відміну від громіздких монархій Давнього Сходу, у грецьких містахдержавах було створено багато різноманітних політичних моделей: тиранію, олігархію, демократію тощо. Саме в Греції визначилося, що політична активність зростає зі зростанням ролі особистості.

Політичне красномовство формується на грунті так званої епідектичної (урочистої) риторики, але без пишнот, і панегіричноурочистого тону. Власне, важко провести межу між красномовством епідектичним і політичним. Так, Демосфен був яскравим представником епідектичної урочистості й водночас гостроактуальним політичним оратором. Після македонського завоювання змагання політичних сил згасають, що веде до швидкого занепаду політичного красномовства. Проте воно встигло досягти тут значного розвитку: словом оратора на а'горі (місце пуб

1 Хрестоматия по древней русской литературе. — М., 1973. — С. 16.

24

ліпного зібрання афінян, афінське віче) вирішувалися долі окремих осіб, великих політичних започаткувань, долі цілих країв і народів.

Цікаво, що поруч з політичними промовами в невимушеній прозаїчній формі в Афінах розвилася й політична поезія (наприклад, елегії законодавця Солона, який наприкінці VI ст. до н. е. закликав до війни за о. Саламін, до миру між аристократією та демосом тощо).

Наслідуючи греків, охоче беруться за перо й римські державні діячі, пишучи памфлети та політичні мемуари, автобіографії, послання або історію. Саме в цей період починається публікація промов видатних риторів, що спричинило виникнення літератури нового типу — публіцистики.

Подібна картина спостерігалася всюди, де розвиток суспільства йшов у напрямку розкріпачення особистості. Так, протягом усього Нового часу в Європі розгортається ренесансний процес, що стимулює зростання політичної активності суспільства. Піонером тут виступає Західна Європа, досвід якої широко засвоюється в усьому світі. Подолання тоталітарних режимів і пережитків середньовічної німоти суспільства стимулюють політичну активність і, звичайно, розвиток політичного красномовства.

Політичне красномовство, як правило, пов'язане із соціальним розшаруванням суспільства, зіткненням інтересів різних класів, які виражено в програмах різноманітних партій.

Водночас у жодній іншій галузі не спостерігається такої динаміки зміни позицій, використання політичної програми в особистих інтересах, а часом і просто демагогії. Популістський оратор завжди апелює до маси, пропонує оманливо легкі рішення, аби піднестися до політичного

25

поста. Проте відповідальність політичного оратора набагато більша, ніж, скажімо, відповідальність університетського професора, якщо взяти до уваги масштаб резонансу його промови. Адже політичний оратор мобілізує до діяльності, до активності тисячі людей, і його слово дуже легко стає дією. Політична культура виховується століттями, вміння вести політичну боротьбу суто вербальними методами, з повагою до опонента, не з'являється на голому місці. Нинішній стан політичного красномовства в Україні переконливо свідчить про те, що ораторполітик має терміново навчатися основ елоквенції, починаючи принаймні зі знання державної мови.

Політична риторика диференціюється на такі основні жанри, як політичні промова, доповідь, виступ, інформація, огляд і бесіда, що різняться між собою обсягом (більшим або меншим) та вагомістю вкладеного оратором змісту. Наприклад, політична доповідь виголошується зазвичай на партійному з'їзді й окреслює стратегію політичної діяльності цієї партії. А політичну інформацію можна почути в підвідомчих цій партії осередках освіти, дитячих закладах (типу скаутських чи піонерських), розрахована вона на ліквідацію політичної безграмотності. Огляд чи бесіда обираються політиками, які хочуть знайти свою аудиторію на виборчій дільниці.

Політична промова диференціюється за сферою функціонування на парламентську, мітингову та воєнну. У моменти суспільного неспокою, революцій чи соціальних перетворень значного поширення набувають мітингові промови. У періоди стабілізації суспільного життя переважає цікавість до парламентського красномовства. У наш час розвивається швидко як парламентське, так і мітингове красномовство. Зрозуміло, що підтримання бойового духу та патріотичних почуттів неможливе в умовах воєнних дій без виступів командирів різного рангу: відомі численні випадки, в яких слово було рівноцінне зброї.

Особливого значення набирає політичне красномовство за умови широкого тиражування його засобами масової комунікації: пресою, радіо, телебаченням.

26

Ключові слова:

політичне красномовство, військове красномовство, ангажованість оратора, політична промова, політична доповідь, політичний виступ, політична інформація, політичний огляд, політична бесіда.