§ 2. Становлення держави та причини її виникнення

Процес формування державної організації відбувався протягом тривалого часу (за сучасними даними він становить понад 2 млн. ро­ків). Для нього характерно виникнення або зникнення певних утво­рень, діяльність визначних осіб, перебіг інших процесів, пов’язаних із конкретними історичними явищами і подіями.

Важливим етапом у передісторії держави і права стало, поряд з утворенням складних надобщинних структур, формування принци­пово нових основ управління суспільством, яке за своєю суттю става­ло вже переддержавним. Новий етап управлінської діяльності визна­чався потребами громадського життя, ускладненням господарської діяльності і всієї системи соціокультурних зв’язків людей.

І хоча влади у сучасному її розумінні, яка передбачає наявність волі, від якої виходить наказ, і волі, яка цьому наказові підкоряєть­ся, ще не було, це вже була не та влада, якою вона була у первісному суспільстві, де воля індивіда цілком і повністю розчинялася у волі родової групи.

Поряд з іншими видами суспільного поділу праці відбувалося ви­ділення управлінської діяльності, що поступово перетворювалася у професійну. Поділ людей на дві нерівні за складом групи (керуючих і керованих) почало набувати більшого суспільного значення і стало останньою сходинкою у процесі утворення держави.

Управлінські посади давали їхнім власникам великі мате­ріальні вигоди, дозволяли їм нав’язувати свою волю колективу.

У процесі формування протодержави змінювалося і становище вождя, який усе більше спирався на адміністративну ієрархію, поси-

Тема 2. Формування Держави як соціального інституту люючи тим самим свою особисту владу. Таким чином, протодержава виникла не як зовнішня відносно родоплемінної організації сила, а як логічне і природне продовження общинних структур. Воно скрі­плювалося загальними інтересами і потребами сімейно-кланових груп, але відрізнялося від попередніх систем соціального управління створенням складної адміністративної ієрархії. Верхівкою цієї ієрар­хії став вождь, влада якого набула авторитарного і сакрального ха­рактеру.

Протодержава об’єднувала декілька поселень (груп поселень) на­вколо одного значного центру — як правило, це був культовий хра­мовий (релігійний) центр, що мав релігійне значення для всієї ново­утвореної спільноти. Досить значний за розмірами, він об’єднував до 5-6 тис. осіб, слугував осередком багатства спільноти, придушував, підкоряв собі периферійні поселення, встановлював васальні стосун­ки із сусідами під час активної військово-завойовницької політики.

Вищий рівень політичної ієрархії складали глави підпорядкова­них общин. При них постійно існували військові ради. Особливий прошарок еліти складали особи, пов’язані з релігійно-культовими це­ремоніями й обрядами (жерці), хоча головними служителями куль­тів, як правило, були ті ж вожді і правителі.

Така організаційно-політична структура оформлялася остільки, оскільки в ній посилювалася централізація, а автономія окремих об­щин ставала слабшою.

Процес управління відтворювала і зміцнювала соціальна нерів­ність, яка по-своєму впливала на еволюцію влади в протодержаві. Його економічну основу складав загальний контроль над ресурсами. Перерозподіл їх правителями перетворювався в регулярні роздачі вроздріб і зворотне одержання їх у вигляді данини як державної по­винності. Матеріальні вигоди з цієї данини отримувала не вся спіль­нота, а лише ті прошарки, які були причетні до політичної верхівки, ті, хто починав сприймати колективний продукт як частину того, що дістанеться йому, як його власність. Це вже класи, що різнилися у

міру привласнення суспільного продукту і за ступенем близькості до управління. Розрив у соціальному статусі стає політичним: протодер­жава еволюціонує у ранню державу.

Рання держава уже більш чисельна спільність — до кількох десят­ків або навіть сотень тисяч жителів, які давали потрібний кількісний рівень праці і продуктів, відчужуваних на користь держави. На цьо­му етапі населення могло бути різнорідним етнічно, особливо якщо мало місце завоювання; етнічні розходження могли і доповнювати соціально-політичну ієрархію.

Адміністрація держава нараховувала вже, як мінімум, три рівні управління — кожний із своїми завданнями і функціями:

1) центральна адміністрація була цілком самостійним утворен­ням, що відокремилось від родів, общин, кланів і займалось винятково загальнодержавною діяльністю;

2) адміністрація областей успадкувала організацію і завдання старих протодержав; як правило, вона навіть знаходилася в клановій спадкоємності до них;

3) общинна адміністрація — найбільш традиційна і найдавніша за походженням, у цей час вона ще нероздільна з традиційно общинним самоврядуванням (виборністю, колективними ор­ганами), але повноваження її стали більш елементарними: го­ловне — виконати рішення вищого рівня.

Розподіл за рівнями закріплював, як правило, утворення профе­сійних класів-станів: жерців, воїнів, писарів, складальників і стягува- чів податків тощо.

Розвиток ранньої держави проходив в умовах зміцнення міського життя. Міське життя закріплювало класове відокремлення, престижне споживання еволюціонувало в інший спосіб життя — починалося роз­шарування на культуру верхів і низів. Релігійна ідеологія закріплюва­ла культурне протиставлення іншим народам: «наші боги — найбільші у світі, їхні представники на землі — священні і недоторканні, народ наш обраний». Ця ідеологія, яка використовувалася пануючим про­шарком у власний інтересах, ставала політичною ідеєю влади.

Товарний обмін підштовхував появу приватної власності, у відо­кремленні якої були зацікавлені сформовані пануючі прошарки. Вод­ночас оформлювалася примусово-каральна функція держави. І поруч з цим розвивалася сфера права, яка охороняла ці відносини.

З оформленням всіх суттєвих елементів державності і правової системи починалася їхня видозміна. Вона в різних народів і на різних континентах відбувалася в різний час і розтяглася на століття, а по­декуди — навіть на цілі тисячоліття.

Перші протодержави і ранні держави склалися на Сході ще в IV- ІІІ тис. до н.е. Дещо пізніше перехід до державності і цивілізації від­бувся в середземноморському басейні, в античному світі. У більшості народів Європи падіння первіснообщинних порядків і становлення державності завершилося лише в середні віки. В Африці, Полінезії й у деяких інших регіонах додержавні сімейно-кланові відносини проіснували аж до ХІХ-ХХ ст. і поступилися своїми позиціями не в результаті природної еволюції, а в ході поступального руху європей­ської колонізації.

Таким чином, загальними і основними причинами виникнення держави можна вважати:

— необхідність удосконалення управління суспільством, пов’я­зана з його ускладненням в результаті розвитку виробництва, поділу праці, зміни умов розподілу споживчої продукції, зрос­танням чисельності населення і розшаруванням суспільства на соціально неоднорідні групи;

— необхідність підтримання суспільного порядку, що забезпечує соціальну усталеність суспільства і досягається із введенням в дію загальнообов’язкових соціальних норм;

— необхідність ліквідації опору експлуатованих робітничих мас, які виникли внаслідок майнового розшарування суспільства;

— необхідність захисту території та ведення війн;

— необхідність організації значних суспільних робіт, об’єднання з цією метою великих груп людей.

Проблема виникнення держави, а відтак і права, була і залиша­ється в науці дискусійною. Це пояснюється тим, що в основі цієї складної проблеми лежать різні концептуальні ідеї та філософські погляди. Існує навіть думка, що держава і право існували вічно, проте історичні дані свідчать про протилежне — держава і право існували не завжди. Перші держави з’явилися лише близько шести тисяч років тому. Їх виникненню передувала тривала еволюція первісних соці­альних утворень і структур. Проблема їх зародження в історії люд­ства є не менш складною і віддавна перебуває у полі зору науковців. Вже у стародавній Греції вона була предметом для роздумів мисли­телів і давала підставу для висування гіпотез і побудови теорій. Так, Арістотель вважав, що родина (сім’я) — це первісна природна форма людської організації, вищою формою цієї організації є село (поселен­ня), як зв’язок певної кількості сусідських сімей, і власне об’єднання цих сел (поселень) і утворюють найвищу форму суспільної організа­ції — державу.

Проте в аспекті зародження політичної організації суспільства найважливішим є питання про сутність тих сил, які об’єднали первіс­не суспільство. З огляду на це, треба пам’ятати, що тривалий період часу людські угруповання не відрізнялися принципово від «об’єднань тваринного світу». Первісна людина — це людина інстинктів. Влас­не, інстинкти є тією основою, на якій якраз і будується найстаріша з форм людського співжиття — сім’я. Ті ж почуття об’єднують і більші групи — роди і племена. Через це факт сімейного походження і кров­ного зв’язку людини є визначальним у її приналежності до певної групи. Зв’язок первісної людини з її групою може дивувати нас своєю силою і повнотою. Первісна людина становила, у повному розумінні слова, частину групи й існувала соціально тільки як частина групи. Протиставлення особи і групи було немислиме у первісні часи. Група поглинає кожного індивіда психологічно і соціально і творить одну єдину організовану спільність індивідів, кожен з яких — невід’ємна частина цілісного і неподільного соціального організму.

Тривалий час у науці панував погляд, згідно з яким перелом­ним в історії людського суспільства вважався перехід від кочового до осідлого способу життя. Цей погляд не відображає того тривало­го історичного процесу, який відбувався, з огляду на ставлення лю­дини до території. Перехід від кочового до осідлого способу життя не можна розуміти, як одноактову дію. В цьому процесі особливо важливе значення мали природні умови: вони або обмежували мож­ливість подальшого переселення, або сприяли йому. Таким чином, певна соціальна група, плем’я, не перестаючи бути кочовим, посту­пово обмежує територію свого кочування і займає певну, окреслену умовною межею, територію. Зв’язок населення і території, який спо­чатку був досить нетривким, пізніше значно зміцнюється і стає оста­точно замкненим, закріплюючись історико-культурними коренями і традицією. Осілість та прив’язаність до території мають надзвичайно важливе значення. Саме вони поряд із кровним зв’язком як фактором людського співжиття, відіграли провідну роль у тому, що сьогодні на­зивається соціальною еволюцією.

Виникнення держави є закономірним наслідком процесу пере­ходу суспільства від привласнюючої економіки до економіки вироб­ничої (неолітичної революції). Три великих суспільних поділи праці призвели до появи об’єктивної можливості забезпечити утримання певної групи людей, яка спеціалізувалась на виконанні управлін­ських функцій і участі у суспільному виробництві не брала. Посту­пово з неї формується державний апарат, який перебирає на себе усі повноваження з управління суспільними справами.

До факторів, які сприяли цьому процесу, можна віднести:

— демографічний фактор — із збільшенням кількості населення виникла потреба у збільшенні кількості продуктів харчування;

— кліматичний фактор — на Землі відбулася екологічна ката­строфа, що призвела до зміни клімату на планеті, і в тих міс­цевостях, які найбільше постраждали від цієї катастрофи, вже не було тварин, а відтак і засобів існування, тож викликаний цим фактом новий пошук продуктів харчування обумовив, зрештою, появу держави;

— інтелектуальний фактор — в процесі еволюції у людини з’яв­ляється здатність мислити, яка сприяє переходу від привлас­нюючої економіки до економіки виробничої;

— політичний фактор — велике значення у появі держави мали політичні передумови, адже людина — істота суспільна, а від­так покликана вступати у взаємовідносини з іншими людьми, утворюючи тим самим міцні соціальні зв’язки, які є ключем до формування стійкої спільності людей, у якої виникає необ­хідність у створенні і забезпеченні безпечних умов діяльності, утворенні певних органів управління, які мали забезпечувати виконання людьми певних дій і примушувати дотримуватися при цьому певних правил;

— ідеологічний фактор — пануючою формою ідеології в первіс­ному суспільстві була релігія (язичництво). Поступово люди почали поклонятися одному богу, тому вважається, що саме релігія сприяла консолідації суспільства, забезпечивши його стійку і непорушну єдність.