1. Поняття та ознаки правової норми.

Правова (юридична) норма — це обов'язкове, формально визначене правило поведінки загального характеру, що встановлюється, змінюється та припиняється в установленому порядку, виконання якого забезпечується державою, її відповідними органами.

Основною функцією правової норми є вплив на поведінку людей, інших суб'єктів правових відносин. Тому, перш за все, в нормі міститься наказ. Ряд вчених вважає, що всі правові норми, за своєю суттю, є лише наказами і встановлюють тільки обов'язки. Проте, кожному обов'язку неодмінно кореспондує право (вимога). Тобто, правова норма має двосторонній характер, бо, встановлюючи обов'язки, вона, одночасно, надає і повноваження. Отже, крім наказової функції, правова норма має ще й другу функцію — функцію надання, або надавальну, привласнюючу.

Тривалий час, починаючи від римського юриста Модестина (III ст. н.е.) аж до XIX століття, вважалися тридиційними і безспірними аж чотири функції правових норм, а саме: наказ, заборона, дозвіл і кара. Але, оскільки наказ і заборона — це, по суті, одне і те ж, бо заборона — це, власне, наказ чогось не робити, ці функції були зведені до однієї. Що ж до карної функції, то було визнано, що кара не має сама по собі самостійного значення, а є лише додатком до наказу, підсиленням та гарантом його виконання, а по-друге, це також своєрідний наказ, звернутий до судді, застосувати певну кару у певному випадку. Отже, залишаються дві функції правових норм: наказова, або імперативна та надавальна, або атрибутивна. Відповідно до цього, й норми об'єктивного права можна поділити на дві категорії: норми наказові (імперативні) та норми надавальні (атрибутивні). Приклад імперативної норми: “При укладенні договору продавець зобов'язаний попередити покупця про всі права третіх осіб на продану річ”; приклад атрибутивної норми: “Заповідач може у заповіті позбавити права спадкоємства одного, кількох або всіх спадкоємців за законом”.

Проте, разом з тим, слід мати на увазі, що і атрибутивна норма містить у собі наказ, звернутий до невизначеного кола осіб, не порушувати права певного суб'єкта, яке надається йому цією нормою. Тобто, по суті, правова норма може, одночасно, створювати обов'язки і права, тобто її функція є подвійною, або, інакше, імперативно-атрибутивною.

¨ Ознаки правової норми:

– державно-владне, загальнообов'язкове веління, тобто норма права — це загальновизнане правило поведінки, яке формулюється державою і має загальнообов'язковий характер. Вимога правової норми підлягає виконанню, незалежно від ставлення до неї суб'єктів правовідносин, виконання чи невиконання її не може бути предметом обговорення чи оцінки з точки зору доцільності чи раціональності;

– правило поведінки суб'єктів, яке формулюється у вигляді прав і обов'язків, тобто норма права, — це формально визначене правило поведінки. У правовій нормі закріплюються не тільки права і обов'язки суб'єктів, але й санкції, що застосовуються у випадку порушення вимог норми;

– норма права — правило поведінки загального характеру. Це полягає у тому, що правило поведінки, закріплене у правовій нормі:

а) адресоване не конкретному суб'єктові, а колу неперсоніфікованих суб'єктів, які стають учасником відносин, які регламентуються даною нормою права;

б) регулює групу кількісно невизначених суспільних відносин;

– норма права — це правило поведінки, що набуває і втрачає свою обов'язковість у встановленому порядку. Тобто, норма права може бути видана і скасована тільки компетентним державним органом і за певною встановленою процедурою. Після видання норма права діє у часі безперервно аж до її відміни у встановленому порядку. Крім того, вона не вичерпує свою обов'язковість певною кількістю застосувань.