Основні теорії держави

Соціологічній і політико-правовій науці відома значна кількість теорій (концепцій), які так чи інакше розкривають основну суть дер­жави. Їхнє розмаїття можна пояснити складністю соціальної структу­ри суспільства, історичними особливостями розвитку різних країн, різноманітністю методологічних підходів до певної проблеми, існу­ванням країн різного ступеня розвитку тощо.

Деякі з концепцій держави, незалежно від історичного періоду їхнього формування і зародження основних ідей, певним чином зна­ходять свій вираз у сучасному стані речей, тому їх ще називають сучасними концепціями держави. При цьому здебільшого в державі вбачають механізм забезпечення цілісності суспільства, вирішення загальних справ, соціального компромісу та загальної злагоди.

Теорія солідаризму розглядає державу як засіб забезпечення со­ціальної солідарності, досягнення консенсусу на основі узгодження інтересів і потреб усіх соціальних верств. Відкидається ідея класової боротьби, революційного шляху розвитку суспільства. Ця теорія по­ширилась у другій половині XIX - першій половині XX ст.

Л. Дюгі, критикуючи марксизм на основі ідей французьких соці­ологів О. Конта, Л. Буржуа, Б. Дюркгейма, розвинув концепцію соціа­льної солідарності. Державу він вважав засобом забезпечення соціа­льної солідарності класів, організованою силою суспільства, яка встановлює взаємозалежність і спільність інтересів різних соціальних груп і класів. Л. Дюгі відкидав класові суперечності, політичну боро­тьбу і соціалістичну революцію.

Представники теорії держави загального благоденства (перша половина XX ст., Дж. Кейнс та інші) вважають, що суспільство й держава вже позбулися або інтенсивно позбуваються класового хара­ктеру, а держава стає органом, що функціонує на благо всіх членів суспільства. Характерною рисою такої держави є звуження репресив­но-каральних функцій і суттєве обмеження державного примусу.

Ідея держави загального благоденства передбачає активний дер­жавний вплив на економічне і соціальне життя, стабілізацію госпо­дарських, виробничих і політичних процесів, оскільки панування приватної власності та вільної конкуренції призводить до різкого майнового і соціального розмежування населення. Держава повинна брати активну участь у регулюванні економічних процесів для забез­печення кожному достатнього життєвого рівня.

Теорія еліт (кінець XIX - початок XX ст., Г. Моска, В. Парето, Р. Міхельс) ґрунтується на ідеї нездатності широких мас населення до управління державою. Тому політика - це сфера боротьби двох протилежних груп: панівної меншості (еліти), яка оволоділа держа­вою, та підпорядкованої їй більшості (усе інше населення країни). При цьому елітою вважаються індивіди, які досягли у своїй справі найбільших успіхів.

Демократію за цією теорією визначають як утопію, марево. Не­компетентне населення, виборюючи демократію, прокладає шлях до тоталітаризму (соціалізму, фашизму). Прихильники цієї теорії пов’я­зували свободу людства не з демократією, а з управлінням державою компетентною правлячою елітою. Але кожна еліта рано чи пізно за­спокоюється на досягнутому, витрачає свої найкращі якості, творчу енергію і вироджується. У суспільстві з’являється нова потенційна еліта, що прямує до влади. Тому зміна еліт, як правило, здійснюється шляхом насильства (переворотів, революцій). Ці явища, на думку ав­торів згаданої теорії, є природними і корисними. Еліта розглядається як меншість суспільства, що являє собою привілейовану групу, наді­лену особливими психологічними, розумовими, соціальними і полі­тичними якостями, яка безпосередньо бере участь у використанні державної влади або активно впливає на її здійснення. Еліта утворю­ється в трьох головних сферах суспільного життя - політичній, еко­номічній та інтелектуальній.

Нині поширення набула теорія неоелітаризму, або елітарної демократії. Представники цієї теорії (X. Ласуел, Д. Сарторі, Г. Зей­глер) вважають, що управління держави народом приречене на нев­дачу і веде до диктатури. Тому суспільством має управляти еліта. Для цього необхідно поєднати елітаризм з елементами плюралістичної демократії. Вони обґрунтовують теорію елітарної демократії, суть якої полягає в тому, що:

- у сучасному суспільстві діють не одна, а кілька еліт;

- між елітами існує конкуренція;

- еліти контролюються народними масами через загальне вибор­че право, що стимулює конкуренцію еліт;

- доступ до еліти залишається відкритим для всіх, вона попов­нюється за рахунок вихідців із народу.

Розвитком елітарних ідей стала низка технократичних теорій (Т. Веблен, Ф. Тейлор, Г. Саймон, Д. Белл, Дж. Бернхем та ін.), основ­на суть яких зводиться до того, що із зростанням впливу науки і тех­ніки на всі сфери суспільного життя вчені, технічні спеціалісти об’єктивно змушені зосереджувати у своїх руках не тільки виробничі та науково-дослідницькі функції, а й політичну владу. Тому, врахо­вуючи значення впливу науково-технічної революції на життя суспі­льства, керування державою має здійснюватися кращими представ­никами науково-технічної інтелігенції, що приводить до виникнення нової суспільно-політичної системи - технократії. Таким чином, тех­нократична ідея влади спирається передусім на інтелект, знання, компетентності.

Етатична теорія держави полягає в обґрунтуванні необхід­ності максимального втручання держави в життя суспільства і кож­ної конкретної особи. Життя сучасного суспільства постійно усклад­нюється, виникають і розвиваються нові взаємозв’язки як між його

складовими, так і між окремими громадянами. Це зумовлює необ­хідність існування своєрідного є соціального диригента», який би впорядковував (регламентував і контролював) суспільні відносини. Таку роль має взяти на себе держава з огляду на лише їй одній при­таманні властивості - наявність спеціального апарату управління і примусу, здатність надавати своїм велінням загальнообов’язковий характер тощо.

Протилежною до етатичної є анархістська теорія держави (М. Штірнер, П. Прудон, М. Бакунін, П. Кропоткін). Її основна ідея полягає в необхідності створення суспільства, в якому, з одного боку, максимально обмежуються можливості втручання держави в повсяк­денне життя суспільства та особи, а з іншого - максимально підви­щується роль населення в управлінні суспільними справами.

Згідно з анархістськими поглядами в зовнішніх відносинах на державу має покладатися лише забезпечення оборони її території та підтримання необхідних, насамперед економічних, зв’язків з іншими державами. Усередині функції держави повинні обмежуватися лише прийняттям невеликої кількості найважливіших законів, положення яких мають виняткове значення для існування і розвитку всієї держа­ви, а також забезпечення їх неухильної реалізації. Усі інші внутрішні питання мають вирішуватися населенням усієї країни або окремих частин її території безпосередньо (шляхом референдумів, зборів), чи органами місцевого самоврядування, що обираються населенням від­повідних територій. Положення цієї концепції сприяють широкому розвитку місцевого самоврядування.

Теорія національної держави вбачає основне призначення дер­жави в забезпеченні створення найсприятливіших умов для існування та розвитку певної нації, що в сучасній науці розцінюється неодно­значно. Тлумачення цієї концепції винятково в етнічному розумінні наближає її до фашизму і надає якостей соціально небезпечної. По­роджена нею недовіра між людьми різних національностей, в умовах багатонаціональних держав неминуче веде до конфронтації і, врешті- решт, до насильства і ворожнечі.

Нині національна держава може мати місце лише тоді, коли вра­ховуються реальний стан міжнаціональних відносин та інтереси на­ціональних меншин. Завжди слід зважати на ті правові та фактичні наслідки, що стоять за ідеєю національної державності в кожному окремому випадку.

Теорія плюралістичної демократії (Г. Ласкі, М. Дюверже, Р. Дарендорф, Р. Ален та ін.) представляє сучасну державу як сукуп­ність соціальних груп і прошарків, що виникають унаслідок певних інтересів. Для захисту своїх інтересів ці спільноти утворюють різні об’єднання громадян, які у свою чергу через «зацікавлені групи» чи «групи тиску» впливають на політичну владу, домагаючись реалізації своїх інтересів (потреб).

У сучасному розумінні плюралістична демократія включає в себе права людини, вільну конкуренцію в політичному середовищі, роз­поділ влади, федералізм. Такі принципи надають гарантії кожній по­літичній силі, соціальній групі спиратися на різні важелі влади. При цьому забезпечується воля більшості при обов’язковому врахуванні інтересів меншості, можливість доведення громадянами своїх потреб до влади з метою їхнього найповнішого задоволення. Всебічно гаран­туються права кожного на: свободу думки і вільного вибору; свободу створення організацій, існування альтернативних джерел інформації; опозицію і змагальність у політичній сфері.

До сукупності ідей, що мають визначальний вплив на сучасне державотворення, належить і теорія правової держави, яка буде ро­зглянута в наступному підрозділі.

Поряд із цим на суспільну роль держави суттєво впливає стрім­кий розвиток інформаційного суспільства, який зумовлює нові форми і напрями державної діяльності, новий формат взаємодії держави і суспільства, а отже, створює передумови формування нових концеп­цій держави (інформаційної держави, держави в інформаційному су­спільстві, електронної держави тощо).

2.4