Правова держава і громадянське суспільство

В історії політико-правової думки теорія правової держави фор­мувалася поступово, вбираючи в себе кращі гуманістичні здобутки соціальної теорії і практики.

Окремі ідеї, що заклали основу цієї концепції, висловлювалися видатними мислителями різних часів, починаючи з античності, зок­рема Платоном та Аристотелем, Т.

Термін «правова держава» ввійшов у науковий обіг на початку XIX ст. А на наприкінці ХІХ ст. у більшості європейських країн до­слідження з цього питання набули великого розмаху. Різноманітні аспекти правової держави активно досліджувались і в дореволюцій­ній Україні та Росії такими видатними вченими, як Б. Кістяківський, С. Дністрянський, М. Драгоманов, М. Палієнко, М. Коркунов, П. Новгородцев та ін. Зазнавши занепаду в радянський період, із другої половини 80-х років XX ст. ідея правової держави в Україні відроджується і починає активно розроблятися.

Розвиток правової держави невіддільний від становлення прав людини, котрі, власне, і виступили тією ключовою категорією, на­вколо якої розвивалися головні характеристики правової держави. Лише правова держава може виступати об’єктивним виразником ін­тересів внутрішньо неоднорідного і суперечливого громадянського суспільства, і саме вона є одним із найвизначніших загальнолюдсь­ких політико-юридичних ідеалів.

Правова держава - це організація державної влади, заснова­на на визнанні і реальному забезпеченні прав людини, верховенс­тві права і взаємній відповідальності особи і держави.

Ознаки, притаманні правовим державам, можуть бути поділені на дві групи: 1) соціально-змістовні (матеріальні); 2) структурно- організаційні (формальні).

Основні ознаки правової держави:

1) соціально-змістовні:

• верховенство права (rule of law) в усіх сферах суспільного життя;

• закріплення в конституції та інших законах основних прав людини;

• панування в суспільному і державному житті правових законів, тоб­то тих, що виражають волю більшості або всього населення країни, втілюючи при цьому основні загальнолюдські цінності та ідеали;

• врегулювання відносин між особою і державою на основі загаль- нодозвільного принципу - «особі дозволено чинити все, що прямо не заборонено законом»;

• рівність закону для всіх і рівність усіх перед законом;

• взаємна відповідальність особи і держави;

• високий рівень правової культури всіх членів суспільства, зокрема знання необхідних положень законодавства й уміння та навички їхньої реалізації;

2) структурно-організаційні:

• юридична захищеність особи, тобто наявність розвинутих та ефек­тивних процедурно-юридичних засобів (механізмів) для вільного здійснення, охорони і захисту основних прав людини;

• чіткий юридично визначений розподіл функціональних повнова­жень державних органів за принципом поділу влади на гілки - за­конодавчу, виконавчу, судову;

• підзвітність державної влади суспільству, обмеженість сфери її діяльності правом і життєво важливими загальносуспільними інте­ресами;

• незалежність суду і його високозначуще становище в суспільному і державному житті як фундаментальної гарантії прав людини;

• неухильне і повсюдне виконання законів і підзаконних норматив­них актів усіма учасниками суспільного життя, насамперед тими, які наділені державно-владними повноваженнями.

Права людини можуть втілюватися, безперечно, тільки в демок­ратично організованому суспільстві. До визначальних характеристик такого суспільства належить не тільки домінування в ньому волі сус­пільної більшості, а й визнання, захищеність та непорушність основ­них прав усіх людей, включаючи й тих, що становлять його меншу частину. Тому й правова держава як держава реальних прав людини може існувати тільки у справді демократичному суспільстві, де пов­новладдя більшості гарантує дотримання прав меншості.

Однак сучасній демократичній державі відповідає не тільки пра­вова, але й соціальна форма. Якщо правова держава орієнтована на захист прав людини від обмежень з боку держави та невтручання у життя громадянського суспільства, то соціальна держава, навпаки, передбачає активну державну політику, що має на меті забезпечення високих соціальних стандартів, які можна визначити як право на гід­не існування. Таким чином, соціальна держава створює необхідні умови для здійснення та захисту основних прав людини, набуваючи ознак держави правової.

Цим зумовлюється природний органічний зв’язок процесів фор­мування демократичної, правової і соціальної держави.

Соціальна держава - це держава, в якій людина визнається найвищою соціальною цінністю та відповідно до принципу соціаль­ної справедливості гарантуються і забезпечуються гідний рівень жит­тя, соціальна стабільність, соціальна безпека і соціальна допомога, громадянський мир та злагода.

Серед основних елементів соціальної держави - гарантований достатній прожитковий мінімум, соціальна рівність і рівність можли­востей для самореалізації, наявність ефективної системи соціального забезпечення, загальне підвищення добробуту.

Соціальна держава реалізує свої функції шляхом створення соціа­льних програм, покликаних забезпечити через бюджет та оподаткуван­ня справедливий перерозподіл доходів, заохочення благодійної діяль­ності, впливу на процеси ціноутворення, ліквідації монополії в галузі виробництва і торгівлі. Ефективне виконання соціальною державою своїх завдань вимагає збалансованої економіки, ефективної правової системи і надійної соціальної основи, якою, як і для правової держа­ви, виступає громадянське суспільство.

Отже, правову і соціальну державу неможливо розглядати, не зі­ставляючи з громадянським суспільством. Взаємозалежність правової держави і громадянського суспільства полягає в тому, що правова держава є формою організації громадянського суспільства, не­від’ємною умовою його стабільності і розвитку.

Формування громадянського суспільства пов’язується із виник­ненням громадянина як активного, самостійного й економічно віль­ного члена суспільства з індивідуальним поєднанням життєвих пот­реб та інтересів, який відчуває себе таким та усвідомлює власну значущість і відповідальність перед суспільством.

Громадянське суспільство є одним із найважливіших ціннісних і культурологічних феноменів сучасного суспільства, тому стосовно нього існує велике розмаїття поглядів, більшість з яких зводиться до основних трьох напрямів:

1) у громадянському суспільстві вбачається найбільш якісний етап розвитку людського суспільства, а держава розглядається як складова такого суспільства;

2) громадянське суспільство виступає механізмом, що поєднує особу, її інтереси й потреби та державу як політичну організацію су­спільства;

3) громадянське суспільство і держава сприймаються як окремі елементи суспільної структури із неоднозначним співвідношенням (зок­рема вони можуть розглядатися чи як рівноправні партнери, чи як нейт­ральні щодо один до одного елементи, чи як антагоністичні структури).

Звідси й розмаїття головних акцентів у поширених визначеннях громадянського суспільства, зокрема це його розуміння передусім як:

- суспільства, в якому пріоритет віддається інтересам людини;

- форми прояву непримусової людської солідарності;

- системи недержавних інститутів, що охоплюють усі сфери сус­пільного життя і є своєрідним регулятором свободи людини;

- сфери самовиявлення і самореалізації потреб та інтересів віль­них індивідів, щодо якої не припускається довільне втручання держави;

- системи специфічних суспільних відносин, що чинять визнача­льний вплив на державну владу та протидіють їй у разі посилення ав­торитарних тенденцій;

- сукупності позадержавних суспільних відносин та асоціацій (об’єднань), що виражають різноманітні інтереси і потреби членів суспільства.

л Громадянське суспільство - це спільність вільних, рівноправ­ні них людей та їхніх об 'єднань, державна форма організації яких забезпечує їм юридичні можливості бути власником, ефектив­но реалізовувати свої потреби та інтереси, а також брати активну участь у політичному житті.

Ознаки громадянського суспільства:

• людина, її інтереси, права, свободи є головною соціальною цінністю;

• рівноправність і захищеність усіх форм власності, насамперед при­ватної (в її групових та індивідуальних різновидах);

• економічна свобода громадян та їхніх об'єднань, інших суб'єктів виробничих відносин у виборі форм і здійсненні підприємницької діяльності;

• ідеологічна і політична свобода, наявність демократичних інститу­тів та механізмів, що забезпечують кожній людині можливість впливати на формування і здійснення державної політики;

• свобода і добровільність праці на основі вільного вибору форм та видів трудової діяльності;

• надійна та ефективна система соціального захисту кожної людини;

• відокремленість структурних компонентів суспільства від держави;

• виняткова зумовленість державної влади соціальною необхідністю та пріоритетом прав і свобод людини.

Функціональним проявом громадянського суспільства слід вва­жати таку діяльність його інститутів, яка спрямована на утвердження і захист головних соціальних цінностей, впровадження та оптиміза- цію інституційних механізмів демократії, а також політико-правових засад її утвердження й удосконалення.

За своїми функціями в сукупності соціальних організацій грома­дянського суспільства виділяються:

1) об'єднання за інтересами (різного роду гуртки, спілки, товари­ства, які організують дозвілля членів);

2) об'єднання, що виконують економічні та соціальні функції (профспілки, асоціації бізнесменів і споживачів, самоврядні профе­сійні організації та союзи тощо);

3) групи, увага яких сфокусована на політичних і громадських правах, свободах та обов'язках (так звані сторожові організації).

Існують об'єднання, які можуть претендувати на виконання двох-трьох або більше функцій.

Структурним проявом громадянського суспільства можна вва­жати його внутрішню будову, в якій відображаються взаємозв’язки і взаємодія всіх компонентів громадянського суспільства, що визнача­ють його цілісність і динамізм розвитку. Системоутворювальним на­чалом у ній виступає людина з її правами, потребами та інтересами.

Структуру громадянського суспільства можна подати у вигляді п’яти взаємопов’язаних систем, які відповідають певним сферам його життєдіяльності, - соціальна, економічна, політична, духовно­культурна, інформаційна.

1. Соціальна система охоплює сукупність об’єктивно сформова­них спільностей людей та взаємовідносин між ними, а саме:

а) інститути сім’ї та відносини, що зумовлюють її існування;

б) відносини, що відображають соціальну сутність людини (клу­би, об’єднання за інтересами);

в) відносини, що виникають між соціальними спільнотами (гру­пами, націями, расами тощо).

2. Економічна система - сукупність економічних інститутів та відносин, учасниками яких люди стають у процесі реалізації права власності, виробництва, розподілу, обміну та споживання суспільно­го продукту. Структурними елементами економічної системи є: при­ватні господарства, акціонерні товариства, кооперативні господарст­ва, фермерські господарства, індивідуальні й приватні підприємства громадян тощо.

3. Політична система - сукупність суспільних відносин, що складаються в процесі здійснення політичної влади, особливістю якої є реальна участь у цьому процесі всіх членів суспільства. Політичну систему складають цілісні саморегульовані елементи (організації) - політичні партії, громадсько-політичні рухи, об’єднання, правозахис- ні організації тощо. Індивід політично виступає зокрема як громадя­нин, депутат, член партії, організації.

4. Духовно-культурна система - відносини між людьми, їхніми об’єднаннями, державою та суспільством у цілому стосовно духовно- культурних благ і відповідних матеріалізованих інститутів (релігій­них, освітніх, культурних, наукових), за допомогою яких реалізову­ються ці відносини. До структурних елементів духовно-культурної системи належать церква, творчі союзи, виставки, театри, фестивалі, дитячі освітні організації, заклади вищої освіти, наукові організації тощо.

5. Інформаційна система становить комунікативну основу гро­мадянського суспільства і формується в результаті:

- отримання людьми необхідних для життєдіяльності знань;

- спілкування людей між собою;

- взаємодії держави й інститутів суспільства.

Сьогодні важливими елементами цієї системи виступають: різ­номанітні незалежні засоби масової інформації (друковані, електронні, радіо, телебачення), розвинені інформаційні ресурси, інформаційна інфраструктура, соціальні і професійні електронні мережі, електрон­на пошта, сайти державних і недержавних організацій, особисті сто­рінки, блоги тощо.

Виділення в структурній основі громадянського суспільства ін­формаційної системи дає підстави стверджувати про суттєву залеж­ність природних самоорганізаційних здатностей громадянського сус­пільства від його інформаційного потенціалу. Отже, концепція громадянського суспільства сьогодні має розглядатись у взає­мозв’язку із концепцією суспільства інформаційного. Остання демон­струє перспективні зміни особистості людини - її інтелекту і знань, інтересів і потреб, ідеалів і цінностей, життєвого простору, що не може не позначатися на її самовизначенні в суспільстві, а й, відповід­но, її властивостях як члена громадянського суспільства.

Контрольні запитання

1. Дайте загальне визначення держави.

2. Назвіть основні ознаки держави.

3. Як співвідносяться держава і державна влада?

4. Якою має бути сучасна державна влада?

5. Що таке державний суверенітет, які він має складові?

6. Дайте пояснення інформаційному суверенітету держави.

7. Назвіть та охарактеризуйте основні концепції держави.

8. Дайте визначення правової держави.

9. Які основні ознаки правової держави Ви знаєте?

Література для поглибленого вивчення

Верховенство права та правова держава : матеріали міжнар. наук.- практ. конф., 16-17 трав. 2014 р., Ужгород / ред.: Ю. М. Бисага, М. М. Алмаші, Д. М. Бєлов ; ДВНЗ «Ужгород. нац. ун-т», Ін-т держави і права країн Європи. - Ужгород : Ужгород. нац. ун-т, 2014. - 267 c.

Горбань В. І. Україна: сходження до суверенної держави. Сторінки недо­писаної історії / В. І. Горбань. - Х. : ХНПУ ім. Г. С. Сковороди, 2009. - 219 с.

Громадянське суспільство в сучасній Україні: специфіка становлення, те­нденції розвитку / за заг. ред. Ф. М. Рудича. - К. : Парлам. вид-во, 2006. - 410 с.

Дубов Д. В. Проблеми нормативно-правового забезпечення інформа­ційного суверенітету в Україні : аналітична записка [Електронний ресурс] / Д. В. Дубов. - Режим доступу : http://www.niss.gov.ua/articles/1466/.

Заяць Н. Суверенітет: трансформація змісту / Н. Заяць // Право Украї­ни. - 2008. - № 2. - С. 17-22.

Карпенко В. О. Інформаційна політика та безпека : підручник / В. О. Карпенко. - К. : Нора-Друк, 2006. - 320 с.

Кресін О. Громадянське суспільство і держава: шлях до порозуміння і співпраці / О. Кресін // Право України. - 2004. - № 3. - С. 18-22.

Колодій А. Концепція громадянського суспільства: проблема узго­дженості теоретичних підходів та емпіричних моделей / А. Колодій. - Львів : Львівський національний університет ім. І. Франка, 1999. - 384 с.

Ладиченко В. В. Гуманістичні основи організації державної влади : мо­нографія / В. В. Ладиченко ; Київ. нац. торг.-екон. ун-т. - К., 2007. - 407 с.

Ладиченко В. В. Організаційно-правові механізми взаємодії особисто­сті, громадянського суспільства та державної влади : монографія / В. В. Ладиченко ; КМ України, Нац. ун-т біоресурсів і природокористу­вання України. - Д. : ЛІРА, 2012. - 431 c.

Мере, Жеррар. Принцип суверенітету: історія та основи новітньої вла­ди / Жеррар Мере ; пер. з фр. Л. Кононович. - Л. : Кальварія, 2003. - 212 с.

Оборотов Ю. Н. Современное государство: Основы теории : учеб. курс / Ю. Н. Оборотов. - О. : Астропринт, 1998. - 129 с.

Олійник О. В. Політико-правові аспекти формування інформаційного суспільства суверенної і незалежної держави [Електронний ресурс] / О. В. Олійник, О. В. Соснін, Л. Є. Шиманський. - Режим доступу : http://old.niss.gov.ua/book/Sosnin_2.htm

Філик Н. Особливості становлення громадянського суспільства в су­часному світі: компаративістський підхід (аналіз) / Н. Філик // Право України. - 2003. - № 12. - С. 61-65.

Шилінгов B. C. Верховенство права - основоположний принцип пра­вової системи демократичного суспільства / B. C. Шилінгов // Часопис Ки­ївського університету права. - 2009. - № 2. - С. 26-29.