§ 10. Нормативістська теорія права

Політико-правове вчення нормативізму своїми коренями сходить до формально-догматичної юриспруденції ХІХ ст. Воно склалося на основі методології, виробленої в юридичному позитивізмі, і являє со­бою реакцію на розповсюдження в сучасному західному правознав­стві соціологічних, психологічних і новітніх етико-філософських концепцій.

Засновником і головним представником нормативістської шко­ли був австрійський юрист Ганс Кельзен. Його теоретичні погляди остаточно сформувалися у період, що слідував за розпадом Австро- Угорської монархії. В той час Кельзен викладав у Віденському уні­верситеті і займався активною політичною діяльністю, виступаючи в ролі радника з юридичних питань першого республіканського уряду. За дорученням К. Реннера, глави нового уряду, Кельзен очолив комі­сію з підготовки проекту Конституції 1920 р., що юридично оформила і закріпила створення Австрійської республіки (ця Конституція діє і дотепер з деякими змінами). Після аншлюсу Австрії нацистською Ні­меччиною вчений емігрував до Сполучених Штатів.

Кельзен належить велика кількість праць із загальної теорії права і держави, з конституційного і міжнародного права, а також чимало тво­рів, присвячених спростуванню марксизму. Найвідоміша його праця — «Чиста теорія права» — вийшла з друку в 1934 році. Під чистою тео­рією Кельзен розумів доктрину, з якої усунуті всі елементи, сторонні юридичний науці. Сучасні юристи, писав він, звертаються до проблем соціології та психології, етики і політичної теорії, нехтуючи вивчення

Тема 14. Основні концепції праворозуміння в сучасній юридичній науці свого власного предмету. Кельзен був переконаний, що юридична на­ука покликана займатися не соціальними передумовами чи мораль­ними підставами правових настанов, як доводять це прихильники відповідних концепцій, а специфічно юридичним (нормативним) змістом права. При обґрунтуванні цієї позиції Кельзен спирався на філософію неокантіанства, прихильники якої розмежували дві галу­зі теоретичних знань — науки про існуюче і науки про належне.

В науках про існуюче головним постулатом виступає прин­цип об’єктивної причинності, в науках про належне — принцип зобов’язання. У відповідності з цим вченням нормативісти заклика­ли звільнити юриспруденцію від дослідницьких прийомів, запозиче­них з інших галузей пізнання. Як підкреслював Кельзен, чиста теорія «не заперечує того, що зміст будь-якого позитивного юридичного порядку, чи є то право міжнародне або національне, обумовлений іс­торичними, економічними, моральними і політичними факторами, однак вона прагне пізнати право з внутрішнього боку, в його специ­фічно нормативному значенні». Чистота теорії права передбачає та­кож виключення з неї ідеологічних оцінок. Кельзен одним з перших поставив завдання деідеологізації правознавства, створення суворо об’єктивованої науки про право і державу. Згідно з його поглядами, справжня наука носить релятивістський характер, оскільки визначає можливість існування в суспільстві багатьох систем ідеології і запе­речує перевагу якої-небудь з них над іншими. «Чиста теорія прагне подолати ідеологічні тенденції і описати право таким, яким воно є, не займаючись його виправдуванням чи критикою».

Кельзен визначає право як сукупність норм, здійснюваних в при­мусовому порядку (це визначення використовується в концепції для диференціації права від інших нормативних систем, таких як релігія і мораль). За вченням Кельзена, право старше держави. Воно вини­кло ще в первісну епоху, коли суспільство, дозволивши індивідам здійснювати акти примусу (наприклад, акт кровної помсти) в одних

випадках і заборонивши — в інших, встановило монополію на засто­сування сили для забезпечення колективної безпеки.

Сучасне йому право Кельзен розглядає як сукупність державних правопорядків і децентралізованого міжнародного права. В націо­нальних правових системах норми узгоджені між собою і розміщу­ються за щаблями, створюючи сувору ієрархію у вигляді піраміди (серед послідовників теоретика такий вираз отримав назву ступене- вої концепції права). На верхівці цієї піраміди знаходяться норми кон­ституції. Далі йдуть «загальні норми», встановлені в законодавчому порядку або шляхом звичаю. І, зрештою, останній щабель складають так звані індивідуальні норми, створювані судовими і адміністратив­ними органами при вирішенні конкретних справ. З точки зору Кель- зена та його учнів, внутрішньодержавне право виступає замкненою регулятивною системою, де кожна норма набуває обов’язковості завдяки тому, що вона відповідає нормі більш високого рівня. Дже­релом єдності правової системи Кельзен називає основну норму — трансцендентально-логічне поняття («мисленнєве припущення»), яке дається нашою свідомістю для обґрунтування всього державно­го правопорядку в цілому. Основна норма безпосередньо пов’язана з конституцією, прийнятою у державі, і може бути представлена у вигляді наступного висловлювання: «Належить вести себе так, як приписує конституція». Таке твердження не містить нормативних приписів у власному розумінні слова. Його призначення в тому, щоб надати нашим уявленням про легітимність існуючого правопорядку логічно завершеної форми. «Згідно основної норми державного пра­вопорядку, ефективний уряд, який на підставі чинної конституції створює дієві загальні та індивідуальні норми, є легітимний уряд цієї держави», — писав Кельзен.

Нормативістське вчення істотно відрізнялося від попередніх кон­цепцій формально-догматичної юриспруденції.

Вчення Кельзена справило глибокий вплив на теоретичні уяв­лення і юридичну практику в країнах Заходу. Під впливом нормати­візму правознавці стали приділяти більше уваги протиріччям у праві, формуванню стійкої системи законодавства. З концепціями норма­тивізму також пов’язане широке розповсюдження в сучасному світі ідей верховенства міжнародного права над законодавством окремих держав, створення інститутів конституційного нагляду^[32]. Нормати­візм йшов назустріч потребам сучасної юридичної науки, відповідав потребі у формалізації права, викликаної розвитком автоматизова­них способів обробки нормативного матеріалу.

Запитання для самоконтролю

1. Чим обумовлена множинність визначень права, яка існує сьогодні в юридичній науці?

2. Назвіть основні теоретичні концепції праворозуміння. Дайте їм ко­ротку характеристику.

3. Які класифікацію законів наводив у теологічній теорії права Фома Аквінський?

4. Який погляд на право домінував в природно-правовій теорії в XVII — сер. ХІХ ст.? В чому полягала його суть?

5. Який правовий підхід в юридичній науці іменували «відродженим природним правом»? Що під цим розуміли неотомісти?

6. Яка правова школа виступала з критикою раціоналізму природно- правової теорії? Як розуміли право самі засновники цієї школи?

7. Чому позитивістам так і не вдалося створити справжньої теорії пра­ва? Як, на Вашу думку, міг вплинути на це той факт, що вони свято вірили у безпрогалинність і юридичну довершеність права?

8. Як визначали право засновники школи «вільного права»? Що, на Вашу думку, давало їм підстави виділяти у ньому право першого і право другого порядку?

9. Хто був засновником соціологічної юриспруденції? В чому, згідно з поглядами соціології, полягає основна мета права?

10. Де, на думку Л. Петражицького, юристові слід шукати істинне право? В чому, на Ваш погляд, полягав певний ідеалізм його психологічної теорії?

11. В чому, на переконання Ганса Кельзена, полягає «чистота права»? Чи можна, на Вашу думку, досягти її в дійсності?