§ 7. Соціологічна теорія права

Формування соціологічного напряму у сучасній теорії права по­чалося наприкінці ХІХ ст., коли соціологія виділилася в окрему га­лузь знань і її методи одержали широке розповсюдження в суспіль­них дисциплінах.

Значну роль у розвитку соціологічного правознавства в ХХ ст. відіграв американський юрист Роско Паунд. Він викладав у най­більших університетах США і протягом багатьох років був деканом Гарвардської школи права. В 1950-1956 рр. Паунд — президент Між­народної академії порівняльного правознавства. Свої теоретичні по­гляди він виклав у ряді невеликих монографій, зміст яких згодом уза­гальнив в п’ятитомній «Юриспруденції».

Світоглядною основою вчення Паунда послужили ідеї прагма­тизму — провідного напряму у філософії США початку ХХ ст. На­ріжний постулат філософії прагматизму твердить: будь-які теоре­тичні побудови необхідно оцінювати з точки зору їх практичного значення, або користі. Притримуючись цього принципу, Паунд за­кликав юристів не обмежуватися вивченням «права в книгах» (права в законі, в нормативних актах) і звернутися до аналізу «права в дії». Юридична наука, вважав він, покликана показати, як право реально функціонує і впливає на поведінку людей. Протиставлення «права в книгах» і «права в дії» з часом стало лозунгом всієї прагматист- ської юриспруденції в США. Соціологічна спрямованість концепції Паунда найбільш яскраво проявилася у тлумаченні права як форми соціального контролю. Згідно з поглядами вченого, право є одним із способів контролю за поведінкою людей поряд із релігією, мораллю, звичаями, домашнім вихованням. Такий підхід орієнтував юридичну науку на вивчення права в контексті соціальних відносин, вимагав враховувати взаємодію правових норм з іншими регуляторами сус­пільного життя. Спочатку, в давнину, механізми соціального контр­олю знаходилися в нерозчленованому стані і право не відокремлю­валося від релігії і моралі.

Паунд виділяє у сучасному праві три аспекти. По-перше, пра­во — це правовий порядок чи режим регулювання соціальних від­носин шляхом систематичного і упорядкованого застосування сили органами держави. По-друге, правом називають офіційні джерела, які слугують проводом до дії при винесенні судових і адміністративних рішень. По-третє, право є судовий і адміністративний процес. Якщо звести ці визначення в одне, то, за словами Паунда, ми прийдемо до розуміння права як «високо спеціалізованої форми соціального контролю, що здійснюється на основі владних приписів в рамках су­дового і адміністративного процесу».

В цих роздумах американського теоретика слід звернути увагу на ряд моментів. Передусім відмітимо, що наведені формулювання не містять визначення сутності права. Прихильники прагматист- ської юриспруденції у своїх концепціях прагнули розкрити не сут­ність права, а сукупність його значень, які прийняті серед юристів, особливо серед юристів-практиків. Саме тому тричленне визначення було побудоване Паундом як синтез соціологічних, нормативних і практико-процесуальних уявлень про право. Погляди Паунда роз­вивалися в руслі ідей, що отримали назву багатоаспектного підходу до дослідження права. Узгодити різні визначення в концепції пропо­нувалося за допомогою поняття мети. В одній із своїх ранніх праць Паунд протиставив це поняття категорії сутності, заявивши, що «дис­кусії про природу права сьогодні поступаються місцем розгляду його мети і призначення». Принцип доцільності права є осереддям його доктрини. Услід Рудольфу фон Ієрінгу, він вважав, що обґрунтування мети правопорядку має бути забезпечено концептуально-понятійною єдністю юридичної доктрини, оскільки дозволяє не лише узгоджува­ти різні визначення права, але й пов’язати загальнозначущі соціальні ідеали з інтересами та прагненнями учасників суспільних відносин.

Розглядаючи право як засіб (інструмент) реалізації соціально зна­чущих цілей, Паунд надав своїм теоретичним побудовам інструмен- талістський характер. Серед американських юристів Паунд користу­ється репутацією одно із засновників сучасного інструменталізму.

Мета права, згідно з його концепцією, полягає у згладжуванні соціальних протиріч і конфліктів і досягненні цивілізованих відно­син між людьми. Паунд не стомлювався повторювати, що право має слугувати не роз’єднанню членів суспільства, а, навпаки, зміцненню злагоди і кооперації між ними (такого роду погляди називають інте­гративною моделлю права; на противагу їй виставляють конфліктні моделі, до числа яких відносять марксистське сприйняття права як засіб придушення класових противників). У наш час, писав він, «на­мітилася тенденція до того, щоб усвідомлено спрямувати правові і по­літичні інститути на утвердження загальнолюдських цілей». Діяль­ність з установлення раціонального порядку у суспільстві уявлялася йому «соціальною інженерією». «Про роботу інженера судять за її відповідністю поставленим цілям, а не за тим, відповідає вона ідеаль­ній формі певного традиційного плану чи ні. На відміну від минулого ми так само підходимо до діяльності юристів, суддів, законодавців. Ми хочемо вивчати правопорядок, замість того, щоб вести дискусії з приводу права та його істинної природи», — роз’яснював свою по­зицію вчений.

Разом з тим Паунд зумисно підкреслював, що соціальна інже­нерія за допомогою права виключає активне втручання держави у сферу приватних інтересів. Його вчення було спрямовано одночас­но як проти соціалістичних ідеалів планової економіки, так і про­ти неолібералізму. Достатньо сказати, що він не підтримав «Новий курс», що проводився адміністрацією президента Ф. Рузвельта. Палкий прихильник республіканської партії, Паунд виступав з помірковано-консервативних позицій, що передбачали досягнення соціальної рівноваги шляхом пошуку компромісів і політично зба­лансованих державних рішень. Ключова роль у цьому процесі від­водилася судам.

Паунд створив найбільш послідовний варіант прагматистської теорії права. Незважаючи на те, що прагматизм за останні роки ски­дається із своїх позицій іншими доктринами, концепція Паунда про­довжує справляти суттєвий вплив на розвиток політико-правової думки в США.