<<
>>

7.3.3. Система джерел права

Класифікація джерел права здійснена на підставі вимог системного підходу, який орієнтує на вивчення та пізнання всієї сукупності складних та ієрархічних зв’язків між ними. Такий методологічний підхід до класифікації джерел права дає змогу виявити шляхи їх систематизації і побудови цілісної, логічно завершеної системи джерел права, а також дійти висновку, що юридичне обґрунтування цієї проблеми надає його складовим елементам нормативно-регулюючого характеру, оскільки має безпосередній вплив на практику правотворення.

Без відповідного упорядкування джерел права неможливо забезпечити правопорядок у державі, оскільки це є необхідною передумовою для виконання її функцій. Регулятивна та стабілізуюча роль права можлива тільки за умови існування чіткої системи джерел права. Не розрізнена сукупність актів різних органів і суб’єктів, а системно організований «нормативний масив» має перебувати в полі зору і вчених, і практиків [327].

Категорія «система джерел права» у формально-юридичному розумінні виражає цілісність певних структурних елементів, що розгортається в певному ряду понять: нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент тощо, між якими існують певні спільні риси й водночас відмінності. Цілісність (тобто не можливість зведення властивостей системи до суми властивостей утворюючих її елементів) – передбачає розгляд всієї сукупності джерел права як єдиного цілого, що володіє власними якісними властивостями, що не є сукупністю властивостей окремих джерел права, але одночасно існуючих у взаємозв’язку з ними.

Як складноорганізована система, система юридичних джерел права має певні властивості, а саме:

1) складається з багатьох різнорідних частин – підсистем джерел права – системи нормативно-правових актів, системи нормативно-правових договорів, системи правових прецедентів тощо, які взаємодіють завдяки системним зв’язкам;

2) здатність до змін унаслідок впливу, як з боку інших підсистем правової системи, так і з боку новоутворених джерел права;

3) у процесі розвитку переходить з рівня на рівень – від звичаєвого неписаного права – до писаного права, від фрагментарних нормативних сукупностей через кодифікацію – до складної динамічної системи;

4) у процесі функціонування, завдяки системним зв’язкам, виявляються нові принципи, правоположення, приписи, існування яких не передбачалося у процесі її формування, які прямо не закріплені в юридичних джерелах права;

5) включає в себе національну; ієрархічну та горизонтальну (галузеву) структуру[328].

Крім того, на нашу думку, система джерел права має такі властивості: внутрішня узгодженість; суб’єктивно-об’єктивний та активний характер; динамічність. Саме динамізм виявляє внутрішню організацію системи джерел права, їх функціональність, упорядкованість взаємодії та можливість зміни її елементів.

З іншого боку, система джерел права характеризується стабільністю та розвитком, відкритістю.

Джерела права завжди містять приписи загального (за виключенням правового прецеденту), не персоніфікованого характеру, розраховані на багаторазове використання протягом тривалого часу. Це дозволяє внести елементи стабільності, стійкості, гарантованості, захищеності в повсякденне буття людей.

Найбільш стабільними джерелами права є релігійні норми, правові звичаї, загальні принципи права. Доктринальні форми права також діють тривалий час. Нормативно-правові договори, наприклад, також мають тривалий час дії. Порівняно з ними нормативно-правові акти та правові прецеденти є більш нестійкими та здатними до змін. Таким чином, про стабільність закону можна зазначити лише умовно, у розумінні його достатньої адекватності певній сфері суспільних відносин. Стабільність джерел права загалом виявляється у стійкості їх змісту, що забезпечується особливою процедурою їх прийняття чи виникнення, визначеним колом суб’єктів, завдяки чому вони набувають загальнообов’язковості до виконання, юридичної сили та юридичних гарантій захисту.

Особливо важливим для національних правових систем є стабільність Конституції як Основного Закону, що визначає основи правового регулювання суспільних відносин.

Забезпечення стабільності джерел права передбачає здійснення низки заходів, серед яких:

1) загальні – проведення продуманої державної політики, що отримає підтримку громадян та стане передумовою громадянської злагоди; забезпечення принципу розподілу державної влади та ефективна діяльність органів державної влади;

2) процесуальні – об’єктивна потреба виникнення джерела права, врахування суспільної думки та інтересів, з’ясування системних зв’язків між джерелами права та іншими соціальними регуляторами; експертиза проектів, закріплення відповідальності суб’єктів правотворчості; систематизація джерел права; удосконалення планування правотворчості; розробка фінансових, організаційних та правових аспектів реалізації закону[329].

Крім того, досягнення стабільності системи джерел права можливе завдяки постійному моніторингу нормативного масиву, підвищенню ролі правової доктрини в системі джерел права, забезпеченню постійного зворотного зв’язку юридичної науки, правотворчості та юридичної практики.

Без відповідного упорядкування джерел права неможливо забезпечити правопорядок у державі, оскільки це є необхідною передумовою для виконання її функцій. Регулятивна та стабілізуюча роль права можлива тільки за умови існування чіткої системи джерел права. Не розрізнена сукупність актів різних органів і суб’єктів, а системно організований «нормативний масив» має перебувати в полі зору і вчених, і практиків[330].

При цьому слід зазначити, що елементи системи джерел права існують не відокремлено, а будуються на підставі певних принципів, які дозволяють системі джерел права мати цілісний вигляд.

На сучасному етапі система джерел права повинна відповідати принципам системи, що дозволило б досліджувати джерела права в контексті внутрішньої організації та взаємодії, а також взаємодії із зовнішнім середовищем, тобто здатності виступати самостійним елементом системи більш високого порядку.

Принципи побудови системи джерел права – це основи, правила, які, відповідно до своїх властивостей, зумовлюють її розвиток і функціонування, забезпечують внутрішню єдність системи джерел права, узгодженість її складових елементів. Можна виділити такі принципи побудови системи джерел права: структурність, системність, ієрархічність. На підставі принципів побудови системи джерел права формуються, діють та удосконалюються її підсистеми: нормативно-правових актів, нормативно-правових договорів, правових прецедентів, правових звичаїв та правових принципів. Внутрішня структура нормативно-правових актів має вигляд органічної системи законів і підзаконних нормативно-правових актів, між якими існують субординаційні зв’язки. Система нормативно-правових договорів є сумативною, оскільки між її складовими елементами – міжнародними, федеративними, колективними, конституційними договорами встановлюються зв’язки координації. Система правових прецедентів є органічною і утворюється із прецедентів, які приймаються вищими судовими інстанціями, та прецедентів, що приймаються судами нижчих інстанцій. Система правових звичаїв, доктрин, принципів є сумативними, оскільки їх складові пов’язані не субординаційними зв’язками, а координаційними.

Ці підсистеми мають функціонувати відповідно до принципів системи. Між ними виникає взаємозв’язок, взаємодоповнення та взаємодія. Тобто принципи, відповідно до своїх властивостей, виконують регулюючу та упорядковуючу функцію в системі джерел права. Тому важливим, на нашу думку, є закріплення принципів побудови національної системи джерел права у спеціальному законі.

Стійкі зв’язки між джерелами права (функціональні, субординаційні, генетичні, ієрархічні) створюють структуру системи джерел права, тобто забезпечують її впорядкованість; спрямованість цього впорядкування характеризує організацію системи джерел права.

Таким чином, систему джерел права можна охарактеризувати як складноорганізовану комплексну, багаторівневу, динамічну й відкриту систему, складові елементи якої об’єднані структурними зв’язками. Кожний елемент цієї системи є самостійним і може бути досліджений окремо.

Важливим аспектом вивчення змісту джерел права є з’ясування їх функцій. Функції джерел права – це такі напрями їх впливу на суспільні відносини, потреба у здійсненні якого породжує необхідність існування джерел права як одного із засобів правового регулювання. Вони відображають найістотніші, головні риси джерел права, походять з їх природи та спрямовані на здійснення особливої ролі, яку джерела права виконують як один з елементів механізму правового регулювання. Функції джерел права – це потенційна, об’єктивна здатність джерел права бути регулятором і засобом управління суспільними відносинами, яка обумовлена закономірностями їх розвитку та реалізується за допомогою цілеспрямованого впливу на відносини, що існують у суспільстві.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 7.3.3. Система джерел права:

  1. 9.6. Джерела права середньовічної Франції
  2. 10.6. Джерела права середньовічної Англії
  3. § 27. Поняття джерел права.
  4. 7.3.1. Поняття «джерело права»
  5. 7.3.2. Класифікація джерел права
  6. 7.3.3. Система джерел права
  7. 7.3.4. Функції джерел права
  8. 15.1. Поняття форм (джерел) права
  9. 15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах
  10. 4. Інші джерела права (правовий прецедент, релігійно-канонічні тексти та міжнародно-правові акти).
  11. 3. Система загального права.
  12. РОЗДІЛ III. НОРМИ, СИСТЕМА І ДЖЕРЕЛА АДМІНІСТРАТИВНОГО ПРАВА
  13. Частина 1 ПРАВО ЄВРОПЕЙСЬКОГО СОЮЗУ: ПРИНЦИПИ, СИСТЕМА, ДЖЕРЕЛА
  14. 3.1. Джерела права ЄС та Співтовариства
  15. § 5. Система земельного права
  16. Система і джерела інвестиційного права
  17. Джерела права Вавилоу. Закони царя Хаммурапі
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -