7.3.1. Поняття «джерело права»

Однією з актуальних проблем теорії права на сучасному етапі є осмислення джерел права як категорії юридичної науки та одного з елементів правової системи й механізму правового регулювання, що пов’язана з такими поняттями як: правова форма, форма права, правова система, система права, формування теорії джерел права.

Остання співвідноситься із системою джерел права, що має свій поняттєво-категоріальний апарат та згідно із класифікацією розгортається в ряд: нормативно-правовий акт, нормативно-правовий договір, правовий прецедент, правовий звичай, правова доктрина, загальні принципи права. Крім того, зміст теорії джерел права становлять знання, отримані в результаті дослідження теоретико-методологічних засад джерел права, аналізу джерел права у світлі концепцій праворозуміння та з’ясування функцій джерел права.

Аналіз сучасної вітчизняної та зарубіжної наукової літератури щодо методологічних засад дослідження джерел права дає змогу дійти висновку про існування спроб окремих науковців розглянути зазначену проблему в контексті широкого праворозуміння стосовно окремих аспектів джерел права. Водночас комплексних, глибоких досліджень не проводилося.

Зокрема, предметом дослідження Р. Тополевського стали закономірності функціонування системних зв’язків юридичних джерел права, їх природа та класифікаційні ознаки у їх структурованому розмаїтті. В основу дослідження був покладений системний підхід, що дозволив дослідити внутрішню будову системи джерел права та місце, яке посідає в ній кожна з підсистем; відобразити взаємозв’язки юридичних джерел права, ускладнення системних зв’язків унаслідок ускладнення суспільних відносин; виокремити генетичні, структурні та функціональні зв’язки [305].

Проблемам мовних шляхів утворення терміна «джерело права», визначення найпридатніших для дослідження цього поняття логічних прийомів та способів присвячено окремі положення дисертаційного дослідження Т. Гурової «Актуальні проблеми теорії джерел права»[306]. Звернено увагу на той факт, що джерелу права як особливому поняттю відповідають специфічні способи логічного вивчення та аналізу. При дослідженні його обсягу та змісту найчастіше використовуються такі різновиди визначення, як генетичне та контекстуальне, а також прийоми, що замінюють визначення (опис, характеристика, порівняння). Найпридатнішим для формування повноцінної системи знань про джерела права, що відповідають завданням сьогодення, на думку дослідниці, є системний аналіз, який дозволяє виділити джерела права різного рівня, визначити їх природу й виявити зв’язки та взаємозалежність між усіма рівнями джерел права (генетичним, політичним, інформаційно-документальним).

Певна оригінальність властива праці Л. Корчевної «Проблема різноджерельного права: Дослід порівняльного правознавства». На основі порівняльно-правового методу дослідження та з огляду на особливості західної і східної традицій права, автор висвітлила гетерогенність і комплементарність джерел права у країнах Європи й Азії. Здійснено спробу осмислення вестернізації східноазійських правових систем, проаналізовано субсидіарний характер позитивного права [307].

Неможливо залишити поза увагою ґрунтовне дослідження М. Марченка «Джерела права: Навчальний посібник»[308], у якому здійснено спробу загальнотеоретичного аналізу джерел права в аспекті порівняльного аналізу правової системи Росії, романо-германської правової сім’ї, сім’ї загального права, а також релігійно-правових систем.

Джерела права як об’єкт пізнання правової науки – це складне поліструктурне явище взаємопов’язаних компонентів – різних джерел права. Відповідно завдання формулювання концептуальних засад теорії джерел права ускладнюється тим, що номінативну функцію (функцію назви) стосовно цієї правової категорії виконують лексично багатозначні слова. Ім’я «джерело права» становить словосполучення, утворене шляхом поєднання двох самостійних слів – «джерело» та «право». Ці слова є полісемічними, виконують номінативну щодо поняття функцію. Тому «джерело права» – складне багатозначне ім’я. Багаторічні наукові дискусії можуть бути припинені саме в разі визнання історично утвореної мовної та логічної багатозначності цього поняття. Наукові дослідження повинні бути спрямовані на виявлення його обсягу та змісту. На думку Т. Гурової, найправильнішим використанням терміна «джерело права» буде приєднання до нього додаткових означень, які уточнюватимуть сферу його застосування. Такими означеннями можуть бути: «соціальне», «політичне», «формальне» [309].

Відповідно важливою складовою теоретичного дослідження джерел права є визначення поняття «джерело права», що має на меті з’ясування його суттєвих ознак та виокремлення видів джерел права.

Специфіка правового поняття «джерело права» полягає в тому, що воно має у вітчизняній юриспруденції категоріальний статус і становить досить широку систему знань, що розвивається, певну теорію у складі загальної теорії держави та права [310].

Відповідно до вищезазначеного, поняття «джерело права» включає в себе лише ті ознаки, які суттєві в певному, конкретно визначеному розумінні та має таке значення:

1. Узагальнює певну кількість джерел права за ознаками, що існують у певних відносинах.

2. Дає можливість згрупувати, об’єднати в певну систему такі джерела, які не збігаються між собою в більшості інших суттєвих ознак. Наприклад, поняттям «джерело права» охоплюється багато явищ, які за різними ознаками відрізняються між собою: джерела права – соціально-економічні відносини, джерела права – нормативно-правові акти.

3. Дозволяє відмежовувати джерела права від інших правових актів.

4. Сприяє виникненню нових знань про джерела права, у тому числі включенню до системи джерел права нових видів джерел. Це відбувається шляхом виключення у досліджуваному явищі ознак джерел права і поширення (або непоширення) на нього поняття, що означає ці джерела.

5. Формування поняття «джерело права» є підставою для класифікації джерел права на різновиди, що охоплюються окремими поняттями. Наприклад, поняття «закон» охоплює велику кількість нормативно-правових актів. Залежно від структури, закони поділяють на прості та кодифіковані; залежно від сфери правового регулювання – конституційні, цивільні, адміністративні тощо. Від точності класифікації залежать оцінка того чи іншого джерела права, характеристика його юридичної природи та юридичних наслідків. Тому важливим при класифікації є дотримання відповідних логічних вимог, а саме щодо визначення і поділу поняття.

Поглиблене дослідження джерел права як категорії права вимагає аналізу питань, що стосуються поняття форми права та джерела права, а саме співвідношення форми права та його змісту. Категорія «форма» застосовується для позначення різних явищ правової дійсності, які пов’язані із зовнішнім виявом права.

Правова категорія «джерело права» використовується для того, щоб відобразити істинне знання про правову сферу суспільного життя, а категорія «форма права» виступає як взірець, державний масштаб поведінки людей та оцінки їх вчинків.

Крім того, окремим аспектом дослідження категорії «джерело права» є вивчення співвідношення понять «зміст» і «форма». Форма права, так само як і форма будь-якого явища чи процесу, не існує сама по собі, окремо від її соціальної сутності та змісту, виступає парною категорією стосовно змісту. Це означає, що: по-перше, форма права і зміст права перебувають у діалектичній єдності та взаємодії; по-друге, форма права і його зміст виступають як дві різні площини, два різні зрізи права; по-третє, форма права та його зміст переходять одне в одне, тобто стосовно одних явищ правової дійсності вона виступає як форма, а щодо інших – як зміст, і навпаки; по-четверте, форма права є динамічною і перебуває у постійному русі та розвитку. Стійка за природою, форма права, під впливом змін змісту права та навколишнього середовища, також змінюється.

Хоча форма права – похідна від змісту, залежить від нього, однак вона не є пасивною: у межах своїх можливостей вона здійснює активний вплив на розвиток змісту права.

Формулювання концептуальних засад джерел права передбачає також аналіз співвідношення понять «правова форма», «форма права», «джерело права». Щодо співвідношення «правової форми» і «форми права», то необхідно зазначити, що ці дві категорії співвідносяться з правом. Відмінності полягають у різних об’єктах їх впливу та організації. Форма права співвідноситься безпосередньо із правом, організовує правову матерію. Водночас правова форма опосередковує та організовує і неправову матерію, у повсякденному бутті виступає у вигляді правової форми економічних, політичних та інших відносин. Іншими словами, поняття «правова форма» є загальним, відображенням об’єктивного зв’язку права і явищ, на які воно впливає, визначення його місця серед інших форм. Поняття «форма права» розглядається як самостійне явище, яке виражається зовні за допомогою певних конкретних засобів. Отже, поняття «форма права» є складовою поняття «правова форма».

Усю багатоманітність тлумачень категорії «форма права» можна звести до таких основних: форма права може розумітися в широкому і вузькому значеннях. У широкому розумінні форма права відображає характер права як рівної міри або масштабу, що застосовується до людей як учасників суспільних відносин. У такому розумінні право є історично зумовленою формою організації суспільних відносин.

У системі категорій права поняття «джерело права» виконує подвійну функцію. З одного боку, воно дає змогу відмежувати джерела права від соціальних регуляторів, які такими не є. Будь-яка правова система визначає у своїй доктрині й законодавстві, які джерела (форми) права визнаються діючими. З іншого боку, це поняття розкриває місце будь-якого джерела права в системі джерел права, співвідношення його юридичної сили з юридичною силою інших джерел права [311].

Про збіг сутності джерел і форм права можна констатувати, тільки маючи на увазі джерела права у формально-юридичному розумінні, які одночасно є формами права. Методологічно правильною основою дослідження проблем організації правового змісту актів суб’єктів правотворчості є теорія джерел права в формально-юридичному розумінні. Також доцільно використовувати поняття «джерело позитивного права» і поняття «форма права». Перше – традиційне для позначення зовнішнього вираження норм права. Друге – як ширше – для характеристики всіх зовнішніх виявів права: нормативних та ненормативних. Розуміння єдності джерел і форм права виходить з юридичного змісту цих термінів. Категорія «джерело права» не може ототожнюватися з категорією «форми права», яка орієнтована на теоретичне пізнання не лише форм зовнішнього вираження правових норм, а й інших ознак, що характеризують зовнішні зв’язки правових явищ.

Використання права як регулятора суспільних відносин зумовлює існування в межах правової системи великої кількості правових норм і правових актів, між якими існує взаємозв’язок і взаємозалежність, обумовлює розмаїття джерел права, які потребують певного упорядкування.

<< | >>
Источник: Бостан С.К. та ін.. Теорія держави і права (Актуальні проблеми). Навчальний посібник. Київ-2013. 2013

Еще по теме 7.3.1. Поняття «джерело права»:

  1. §J Поняття та джерела права міжнародних договорів
  2. § 27. Поняття джерел права.
  3. 7.3.1. Поняття «джерело права»
  4. 7.3.2. Класифікація джерел права
  5. 7.3.4. Функції джерел права
  6. Розділ 15ФОРМИ (ДЖЕРЕЛА) ПРАВА15.1. Поняття форм (джерел) праваПраву притаманна формальна визначеність. Суспільні відносини регулюються за допомогою чітких, формально виражених і загальнообов'язкових правил поведінки — правових норм, де головними виступають способи, за допомогою яких ці вимоги здобувають публічний характер, тобто стають загальнообов'язковими для всіх.Як специфічне явище соціальної дійсності право має певні фор
  7. 15.1. Поняття форм (джерел) права
  8. 15.2. Основні види форм (джерел) права в сучасних правових системах
  9. 1. Поняття джерела (форми) права та його види.
  10. § 1. Поняття джерел адміністративного права
  11. Писемні джерела права
  12. Джерела права Л итовсько-Руської держави
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -