6.1.2. Структура громадянського суспільства

Суспільство, за оцінкою С. Алексєєва – це об’єднання розумних спільнот-людей, які створюють цілісний соціальний організм – органічну соціальну систему, здатну протистояти ентропії (розладу).

Таким чином, суспільство – це не просто сукупність індивідів: це сукупність усіх способів і форм взаємодії й об’єднання людей, їх соціальна спільність. Його характеризує цілісність, соціальність, консерватизм, автономність і самодостатність, здатність до саморегуляції.

Суспільство є структурованим за різними параметрами, при цьому вирішальними при такому структуруванні є фактори, що визначили народження самого людського суспільства – праця, спілкування й пізнання. Вони є підґрунтям трьох основних сфер життєдіяльності суспільних відносин – економічної, соціально-політичної й духовно-культурної.

Як багатокомпонентне соціальне утворення громадянське суспільство має надзвичайно складну структуру, в основі якої знаходяться людські потреби та інтереси.

Її можна уявити у вигляді п’яти основних систем: соціальної, економічної, політичної, духовної та інформаційної.

Соціальна система, будучи фундаментальною для громадянського суспільства, складає сукупність об’єктивно сформованих людських спільнот і взаємовідносин між ними. Це первинний пласт громадянського суспільства, що визначає процеси його відтворення (наприклад, сім’ї), складає соціальну суть людини (взаємовідносини з іншими людьми та колективами), відносини між великими соціальними спільнотами (групами, націями, верствами тощо).

Економічна система складається з сукупності економічних інститутів та відносин, у які вступають люди в процесі реалізації відносин власності, виробництва, розподілу обміну і споживання сукупного суспільного продукту.

Політичну систему складають цілісні саморегульовані елементи (організації) (окремі дослідники включають до неї й державу): політичні партії, громадсько-політичні рухи, об’єднання. Індивід політично виступає як громадянин, депутат, член партії, організації і т. ін. Основу політичної структури складають владні відносини, а роль містка між суспільством і державою виконують політичні партії.

Духовна сфера формується на основі взаємин між людьми, їх об’єднаннями, державою й суспільством у цілому з приводу куль­тур­них благ (освіти, науки, релігії тощо). Ключову роль у цьому відіграють загальногуманістичні традиції.

Інформаційна система є наслідком розвитку людського розуму та спілкування. Її основу складають засоби масової інформації, що видаються незалежними організаціями і приватними особами.

Отже, громадянське суспільство є цілісним системним соціальним організмом. Його системність – явище багатоаспектне, в основі якого лежить організованість і впорядкованість суспільних відносин, що визначають його буття. Як і будь-яка інша система, громадянське суспільство, з одного боку, саморегулюється, вміщуючи внутрішні резерви самовідтворення, а з іншого – об’єктивно потребує соціального регулювання, в якому вирішальну роль відіграє право.

При цьому слід відрізняти систему суспільства в цілому та систему громадянського суспільства. Коли перша (в широкому розумінні) включає до свого складу державу, то друга існує незалежно від держави, реалізуючи приватні інтереси громадян. При цьому, однак, держава суттєво впливає на процес формування й динаміку розвитку при первинності громадянського суспільства. Як відзначають С. Бобровник, Н. Онищенко, М. Грищук, такий вияв процесу регулювання державою суспільних відносин повинен бути максимально наближеним до конкретно-історичних умов і зважати на потребу скорочення обсягів нормативного регулювання та його генези від переважно заборонного, казуїстичного до загальнообов’язкового, конкретно й формально визначеного, що надає дозволам самостійного значення та змінює роль заборон в системі соціального регулювання [239].

Аналіз літератури свідчить, що для вітчизняної науки характерно позитивне сприйняття і бачення перспектив розвитку громадянського суспільства. Але не можна не враховувати того, що в окремих дослідженнях воно оцінюється досить критично. Так, А. Білинський, здійснюючи етимологічний аналіз терміна «громадянське суспільство», заперечує доцільність його вживання. На думку дослідника, це поняття виникло в ході перекладу на російську мову творів К. Маркса, коли його вислів «burger – liche Gessellschaft» перекладач подав як «гражданское общество». З російської мови він потрапив і в українську як дослівний переклад. У незалежній Україні він не просто «прижився», а навіть користується пошаною… і наші правознавці чомусь не звернули уваги на те, що це – тавтологія, що «громада» і «суспільство» – якщо не ідентичні поняття, то принаймні дуже близькі. Можна говорити про «громадянське суспільство», але з таким же успіхом і про «суспільне громадянство» [240].

Окремі автори вбачають у громадському суспільстві, яке не спроможне власне задовольнити різноманітні матеріальні і духовні інтереси громадян, загрозу влади натовпу, анархії, дисбалансу в політичних процесах, зниження легітимності влади, її кризи через численні компроміси й узгодження і втрати оперативності у прийнятті рішень, втраті загальнодержавного (стратегічного) інтересу та вирішення інтересів кожного через «єдиний казан». У цьому є певний резон, оскільки дійсно громадянське суспільство не може самостійно перебороти соціальні конфлікти і тому має потребу в спеціальному інституті, котрий був би спроможним примирити зазначені вище розрізнені інтереси. Таким інститутом виступає держава, яка покликана за допомогою права сприяти подоланню конфліктів і надзвичайних ситуацій, забезпечити оптимальні умови для нормального функціонування суспільства.