Історичні типи держави і права

Типологія держави передбачає розподіл усіх держав, що існували й існують, на великі групи (типи) за їхніми найсуттєвішими ознака­ми, факторами виникнення, соціальною основою існування.

Із розвитком політико-правової наукової думки сформувалася низка різноманітних підходів до типології держави і права. Розгляне­мо основні з них, які своєрідним чином враховують історичні особ­ливості розвитку цих явищ.

1. Формаційний підхід. Один із найпоширеніших типологічних підходів, що ґрунтується на вченні про суспільно-економічну форма­цію, засновану на конкретних способах виробництва, відповідних формах власності і владних відносин. З плином часу суспільно- економічні формації змінюють одна одну, а властивий їм тип вироб­ничих відносин, що визначає риси держави в певний період історії, виступає основним критерієм виділення історичних типів держави - рабовласницького, феодального, буржуазного, постбуржуазного (держави соціально-демократичної орієнтації).

Згідно з формаційним підходом причиною переходу одного істо­ричного типу держави і права в інший є зміна:

- виробничих відносин у результаті розвитку продуктивних сил;

- соціально-класової структури суспільства;

- панівної верстви суспільства, а також встановлення нового співвідношення соціальних груп;

- соціальної суті держави і права внаслідок переходу державної влади до представників іншої групи чи класу.

Рабовласницький тип. Найдавніший тип держави, що виник у ZV-ІІІ ст. до н. е. в країнах Близького Сходу (Єгипет, Лівія, Вавилон). Рабовласницька соціально-економічна формація стала першою схо­динкою на шляху поділу суспільства на два основні класи: вільних і рабів.

Для цього періоду характерні різноманітні форми рабської за­лежності. Суть рабства полягала в насильницькому підпорядкуванні однієї людини іншій або однієї групи людей іншій групі людей. Раб не вважався членом суспільства і держави (громадянином), він був частиною господарства і використовувався як засіб або знаряддя ви­робництва. Раби на праві власності належали рабовласникам, які мо­гли продати, обміняти, убити раба без його згоди.

Основним завданням рабовласницької держави було утримання рабів у покорі, керівництво загальносуспільними справами, забезпе­чення порядку серед вільного населення. Поряд із соціальними при­вілеями (майновими, релігійними, становими, кастовими) з’являється нова можливість - брати участь у державному управлінні, здійсненні правосуддя та законотворчості. Основними формами державного правління були деспотія (у давньосхідних державах) і республіка (у Стародавній Греції та Римі).

Кожна рабовласницька держава мала свою систему права і зако­нодавства, яка складалася переважно зі звичаєвого права і традицій, релігійних норм та окремих законів. Загалом для права рабовласни­цького періоду характерні чітка спрямованість на задоволення інте­ресів рабовласників або вільних людей, несистематизованість і низь­кий рівень юридичної техніки. При цьому право окремих рабовласницьких держав - Стародавньої Греції і Риму - досягло знач­ного розвитку, а його основні ідеї заклали фундаментальну основу сучасних правових уявлень.

Феодальний тип. Феодальні держави виникають у Європі в V­VI ст. на основі рабовласницьких держав. Головний ресурс феодаль­ного виробництва - земля - перебував у власності феодалів. Селянин уже визнавався членом держави. Не маючи права власності на землю, він міг володіти іншими засобами виробництва - житлом, господар­ськими спорудами, інвентарем тощо. Селянин, який працював на зем­лі феодала, сплачував йому за це податок у натуральній або грошовій формі. Проте за часів феодалізму існує і кріпацтво. Кріпак - селянин, який перебуває в неповній власності феодала, «прикріплюється» до землі, працює на ній, не маючи ніякої власності, відчужується як ра­зом із землею, так і без неї.

Феодальна держава зберігає соціальну нерівність, слугує інте­ресам феодалів і закріплює їхню монополію на основні засоби вироб­ництва та політичну владу, визнає селян економічно залежними від землевласників.

Феодальний період більшості країн проходив три основні етапи - феодальної роздробленості, станового представництва й абсолютиз­му. Феодальні держави мали монархічну форму правління і слабко розвинену систему державних органів, в якій переважали органи примусу (військо, поліція, в’язниці). При цьому з’являються органи станового представництва, які фактично виконували тільки дорадчі функції.

Феодальне право було неузгоджене, розпорошене і ґрунтувалося переважно на звичаях. Основні його завдання полягали в юридично­му оформленні і закріпленні власності феодалів на землю й інші за­соби виробництва. Члени суспільства наділялися можливостями за­лежно від того, яке місце у феодальній ієрархії вони займали.

На ранньому етапі феодалізму, внаслідок роздробленості, право, що існувало в межах окремих територіальних утворень феодальної держави, могло значно різнитися. Це називають партикуляризмом феодального права.

Буржуазний тип. Боротьба Південних Нідерландів за незалеж­ність від Іспанської імперії у XVI ст., буржуазні революції Англії і Франції в XVH-XVIII ст., спрямовані проти феодально-абсолютистської монархії, спричинили виникнення держав буржуазного типу.

В умовах індустріалізації, розвитку ринкових відносин і станов­лення капіталізму основними власниками засобів виробництва і, від­повідно, соціальною базою держави стає соціальна верства приватних підприємців - буржуазія. Пріоритету суспільства набуває економічна свобода, зникає будь-яка особиста позаекономічна залежність пра­цівника від власника засобів виробництва. Проте майнова нерівність у суспільстві зберігається, що породжує нові конфлікти, які держава прагне вирішити, виходячи здебільшого з інтересів основних власни­ків засобів виробництва - буржуазії.

Захищаючи власні інтереси, буржуазна держава заклала такі за- гальноважливі інститути і принципи демократії, як парламентаризм і республіканська форма правління, поділ влади, економічний, полі­тичний та ідеологічний плюралізм тощо.

У правовій сфері буржуазний період відзначився проголошенням і закріпленням рівноправ’я, непорушності прав людини і громадяни­на, свободи приватної власності та договорів, невтручання держави в суспільне життя, права вільного звертання до суду і загалом зростан­ням соціальної ролі права. Стрімко розвиваються система права, форми позитивного права (нормативно-правовий акт, правовий договір, пра­вовий прецедент) і юридична техніка, формується класичне міжнаро­дне право.

Постбуржуазний тип. На сучасному етапі, із зміною соціальних пріоритетів, розвинені буржуазні держави поступово зазнають суттє­вих змін, перетворюючись на держави соціально-демократичної орієн­тації. Їхньою економічною основою є наявність серед населення знач­ної кількості власників засобів і результатів виробничої діяльності та рівноправність різних форм власності (приватної, муніципальної, державної).

Постбуржуазні держави характеризуються соціальною спрямо­ваністю, демократичним режимом утворення державних органів і здійснення державної влади, правовою формою та характером держав­ної діяльності, орієнтованістю на забезпечення задоволення загаль­нолюдських потреб і реальне здійснення та захист прав людини. У сучасній державі права і свободи людини та громадянина не тільки проголошуються, а й всебічно гарантуються і забезпечуються.

Держава стає основним засобом подолання наявних соціальних конфліктів та участі суспільства у всесвітніх процесах (інтеграції, глобалізації, інформатизації тощо), а також гарантом соціальної без­пеки і представником суспільства в міжнародних правових відноси­нах. Для забезпечення загальносвітових соціальних потреб утворю­ються і починають провадити активну діяльність різноманітні міжнародні організації й міждержавні утворення.

2. Цивілізаційний підхід. Його основним критерієм виступає ци­вілізація як певний стан суспільства, що характеризується сукупністю психологічних, світоглядних, релігійних, географічних та інших ознак, зумовлених передусім культурно-історичним фактором.

Один із найвідоміших розробників цивілізаційної теорії А.

У межах сучасної цивілізаційної теорії існують різні підстави ви­ділення видового розмаїття цивілізацій та їхньої державності: хроно­логічні, генетичні, просторові, релігійні, організаційні тощо. Зокрема, ґрунтуючись на окремих підходах до поняття «цивілізація», можна виділяти такі види цивілізацій і відповідних їм типів держави і права:

- східні, західні, змішані;

- давні, середньовічні, сучасні;

- аграрні, промислові, науково-технічні;

- доіндустріальні, індустріальні, постіндустріальні;

- локальні, особливі та сучасні.

У своєму розвитку цивілізації проходять кілька етапів:

1) локальні цивілізації, кожна з яких має свою сукупність взає­мопов’язаних соціальних інститутів, зокрема державу (Давньоєгипет­ська, Шумерська, Егейська);

2) особливі цивілізації (індійська, китайська, західноєвропейська, східноєвропейська, ісламська) з відповідними типами держав;

3) сучасна цивілізація, державність якої зумовлена процесами глобалізації, об’єднання різних суспільств для вирішення загальнос­вітових проблем людства.

Відмінність цивілізаційного підходу від формаційного полягає в можливості розкриття суті будь-якої історичної епохи через людину, мету її життя і діяльності, сукупність домінуючих у певний історич­ний період соціальних цінностей. За цивілізаційним підходом держа­ва - це найважливіший чинник духовно-культурного розвитку суспі­льства, а не інструмент політичного панування певних верств суспільства.

3. Технократичний підхід базується на досягненнях досить впливового на сьогодні технократичного напряму соціологічної дум­ки (Г. Спенсер, У. Ростоу, Д. Белл). Цей підхід виходить із визнача­льної залежності суспільства від рівня розвитку технології. Техноло­гічний розвиток зумовлює певний етап еволюції суспільства із відповідним йому комплексом соціальних цінностей, який знаходить відображення в сутнісних рисах держави і права.

Прихильники технократичного підходу розрізняють три рівні те­хнологічного розвитку: аграрний (доіндустріальний), індустріальний (промисловий) та постіндустріальний.

Аграрний тип технології побудований на позаекономічному примусі до праці, зокрема на рабстві, кріпосному праві. Цьому тех­нологічному рівню відповідає деспотична держава (наприклад, Ста­родавній Єгипет).

Індустріальний тип технології вимагає свободи та ініціативи особистості. Йому відповідає ліберальна держава, яка визнає свободу та юридичну рівність людей (більшість держав Західної Європи у ХІХ - на початку ХХ ст.).

Зараз людство переживає етап постіндустріального суспільства - суспільства, в якому домінують новітні високоефективні технології, індустрія знань та інноваційних послуг, конкуренція в усіх видах дія­льності.

На думку Д. Белла, постіндустріальне суспільство передбачає виникнення інтелектуального класу, представники якого на політич­ному рівні виступають як консультанти, експерти або технократи. Головним ресурсом постіндустріального суспільства стають інфор­мація і знання, до яких забезпечується вільний і рівний доступ, а до­мінуючою тенденцією - інтелектуальний та інформаційний розвиток.

У постіндустріальний період, сучасний етап якого називають ін­формаційним суспільством, суспільством знань, відбуваються й сут­тєві трансформації державної та правової сфер, що дає змогу виділя­ти певні ознаки переходу до інформаційного типу держави і права як концепції новітньої доби, а саме:

- підвищення соціальної цінності інформації і знань, що визна­ється державою і закріплюється правом;

- розвиток інформаційних прав людини як фундаментальної правової гарантії існування інформаційного суспільства;

- посилення ролі інформатизації в усіх сферах суспільно значу­щої діяльності, зокрема в державному управлінні та правовому регу­люванні;

- переорієнтація державної діяльності на забезпечення життєво важливих інформаційних потреб суспільства: розвитку глобального інформаційного простору, подолання інформаційної нерівності, за­безпечення інформаційної безпеки тощо;

- виникнення нової концепції соціальної взаємодії на основі ши­рокого застосування мережі Інтернет («електронна демократія», «електронний уряд», «електронна комерція» тощо).

Розглянуті підходи до типології держави і права повинні викори­стовуватися в гармонічній єдності, оскільки кожен із них має свої пе­реваги й недоліки. Так, формаційний підхід недооцінює вплив нееко­номічних чинників (культури, світогляду, релігії тощо), проте дає змогу розглянути розвиток держави і права в логічній історичній пое­тапності. Цивілізаційний підхід не враховує економічного фактору, але, заперечуючи наявність жорстких закономірностей історії, демон­струє в розмаїтті цивілізацій індивідуальність і самобутність різних суспільств і шляхів їх розвитку. Технократичний підхід, відображаю­чи найбільш суттєві сучасні соціальні зміни, наповнений певним ро­мантизмом щодо інформаційного суспільства і впливу інформацій­них технологій. Із цього приводу Д. Лайон зазначає, що ідеологія інформаційного суспільства, хоча і розуміється як логічний і природ­ний соціальний рух уперед, але може сприяти пригніченню техноло­гіями природної майстерності людини, розгортанню тиранії техно­кратичної влади іншим негативним проявам. Реалії сьогодення свідчать про перехід політичного протистояння, зумовленого різни­цею матеріального і духовно-культурного стану різних верств суспі­льства і різних держав в інформаційну сферу, а також використання інформаційних технологій як знаряддя геополітичної боротьби, що спричиняє реальні прояви інформаційних війн.

Контрольні запитання

1. Що таке суспільство?

2. Що таке влада?

3. Визначте організаційні основи первісного суспільства.

4. У чому полягає сучасне розуміння соціальної влади?

5. Назвіть і поясніть основні фактори виникнення держа-

ви і права.

6. Які існують теорії походження держави і права, в чому вони по­лягають?

7. Які підходи до типізації держави і права Ви знаєте?

8. Які можна виділити історичні типи держави і права?

9. Назвіть особливості держави і права інформаційного типу.

Література для поглибленого вивчення

Академічна юридична думка / укладачі І. Б. Усенко, Т. І. Боднарук ; за заг. ред. Ю. С. Шемшученка. - К. : Ін Юре, 1998. - 503 с.

Антологія української юридичної думки : у 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. - Т. 1 : Загальна теорія держави і права, філософія та енциклопедія права / упорядники: В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко,

H. М. Пархоменко ; відп. ред. В. Д. Бабкін, І. Б. Усенко. - К. : Видавничий Дім «Юридична книга», 2002. - 568 с.

Антологія української юридичної думки : у 6 т. / редкол.: Ю. С. Шемшученко (голова) та ін. - Том 2 : Історія держави і права Украї­ни: Руська Правда / упорядники : І. Б. Усенко, Т. І. Бондарук, І. В. Музика,

I. К. Омельченко ; відп. ред. І. Б. Усенко. - К. : Видавничий Дім «Юриди­чна книга», 2002. - 592 с.

БеллД. Грядущее постиндустриальное общество: опыт социального прогнозирования / Д. Белл. - М. : Академия, 1999. - 949 с.

Божко В. М. Аналіз теорій походження держави / В. М. Божко // Збірник наукових праць Харківського національного педагогічного університету ім. Г. С. Сковороди. - 2007. - № 9. - С. 12-19.

Історія вчень про державу і право : підручник / за ред. проф. Г. Г. Де- миденка, проф. О. В. Петришина. - Х. : Право, 2009. - 256 с.

Кормич А. І. Історія вчень про державу і право : навч. посібник / А. І. Кормич. - К. : Правова єдність, 2009. - 312 с.

Лайон Д. Інформаційне суспільство: проблеми та ілюзії / Д. Лайон // Сучасна зарубіжна соціальна філософія : хрестоматія / упоряд. В. Лях ; Міжнародний фонд «Відродження». - К. : Либідь, 1996. - С. 362-380.

Осауленко О. І. Історія вчень про державу і право : посібник для під­готовки до іспитів / О. І. Осауленко, А. О. Осауленко, В. К. Гіжевський. - К. : ФОП Ліпкан О. С, 2010. - 196 с.

Тоффлер Е. Третя Хвиля / Е. Тоффлер ; пер. з англ. А. Євса. - К. : Ви­давничий дім «Всесвіт», 2000. - 475 с.

Якушик В. Типологізація держави / В. Якушик // Політичні читання. - 1995. - № 2. - С. 275-281.