Звільнення від покарання або його відбування при примушуванні до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань

Діючим законодавством України передбачена можливість реалізації кримінальної відповідальності і без застосування каральних методів. Розділом ХІІ Загальної частини Кримінального кодексу регламентовано порядок звільнення винного від покарання та його відбування.

Не обходять боком цю проблему й українські науковці. Зокрема В.М. Куц зазначає, що в процесі гуманізації і раціоналізації антикримінальної політики „все більше значення набуває... заохочення до позитивної поведінки, включаючи й постзлочинну” [141, с. 49]. Взагалі на його думку „Починаючи з ХХ століття все більшого розповсюдження набуває альтернативна репресивній - відновна або реституційна модель правосуддя” [142, с. 25].

Дослідження судової практики України також свідчить про гуманізацію застосування інструментарію кримінальної відповідальності. З 1998 року постійно зменшується питома вага призначення такого виду покарання як позбавлення волі

на певний строк, а доля застосування звільнення від покарання чи його відбування постійно збільшується.

Нажаль, в Україні відсутні окремі дослідження з цього приводу, тому стверджувати щось напевно з цього приводу важко. Звільненню від покарання та його відбування присвячено окремий розділ у Загальній частині Кримінального кодексу України. Таким чином, відповідно до діючого законодавства, суд може звільнити як від покарання, так і від відбування призначеного покарання, але конкретних критеріїв розмежування цих видів реституційного правосуддя законодавець не надав. Різні науковці, при проведенні досліджень в цьому напрямі, відносять до кожного з них різні обставини, за яких до особи застосовується реституція. Така ситуація не сприяє їх однотипному розумінню та ставить питання про необхідність опрацювання чітких ознак, за якими стане можливим розмежування звільнення від покарання та звільнення від його відбування.

Так, А.О. Пінаєв зазначає, що звільнення від покарання має місце в тих випадках, коли особа визнається вироком суду винною у вчиненні злочину, але покарання їй або взагалі не призначається, або призначене покарання з встановлених законом підстав виконанню не підлягає. Науковець відносить до цієї групи обставини пов’язані: з усуненням караності діяння; з втратою особою суспільної небезпечності; з закінченням строків давності; з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

відбування покарання, на думку вченого, має місце в тих випадках, коли обвинувальним вироком суду особа визнається винною у вчиненні злочину, їй призначається покарання, від повного або часткового відбування якого вона звільняється. Як видно суттєвих відмінностей, які дозволяють однозначно відмежувати звільнення від покарання та звільнення від його відбування автор не називає, чим можна пояснити той факт, що одні й ті самі види реституції науковець відносить як до першої групи так і до другої. Так, видами звільнення від відбування покарання він визнає випадки: усунення караності діяння; звільнення від відбування покарання з випробуванням; звільнення від відбування покарання з випробуванням вагітних жінок та жінок, що мають дітей віком до семи років; закінчення строків давності виконання обвинувального вироку; умовно-дострокове звільнення від відбування покарання; звільнення від відбування покарання вагітних жінок, та жінок, що мають дітей віком до трьох років; звільнення від відбування покарання у зв’язку з хворобою [218, с. 66-81]. Натомість, автори одного з підручників „Кримінальне право” взагалі не вважають за необхідне встановлювати будь-які відмінності звільнення від покарання та його відбування [122, с. 342-364].

Ми виходимо з того, що звільнення від покарання має місце, коли останнє не призначається винному обвинувальним вироком суду взагалі, а звільнення від відбування покарання характеризується наявністю обвинувального вироку, в якому міститься призначене винному покарання, від повного або часткового відбування якого він звільняється.

В рамках цього дослідження розглядаються лише ті випадки звільнення від покарання або його відбування, які мають безпосереднє відношення до примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та запропонованої модифікації цього складу злочину.

В разі реалізації запропонованої модернізації норм, передбачених статтями 355 та 356 КК України, обов’язково виникне питання щодо порядку подальшого відбування покарання особами, які вже були засуджені за вчинення відповідних злочинів.

покарання. Звертаємо увагу, що пропозиція викласти статі 355 та 356 КК України в новій редакції не спрямована на усунення караності самоправства та примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Вона лише уточнює ознаки складів цих злочинів, сприяє ефективному їх застосуванню та забезпечує призначення необхідного й достатнього покарання. Тому дія ч. 2 ст. 74 КК України не розповсюджується на цей випадок.

У ч. 3 ст. 74 діючого Кримінального кодексу передбачено зниження призначеної засудженому міри покарання, у разі її зменшення санкцією нового закону, до максимальної межі покарання, встановленої санкцією нового закону. Вказана ситуація спостерігається тільки при порівнянні санкцій ч.2 запропонованих до введення норм та ч.2 діючої ст. 355 КК України. Так, чинним законодавством за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань, вчинене повторно або за попередньою змовою групою осіб, або із погрозою вбивства чи заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, або поєднане з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, або з пошкодженням чи знищенням майна, передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від трьох до п’яти років. У разі реалізації запропонованих змін до КК України, верхню межу можливого покарання за вчинення цих дій буде знижено до чотирьох років позбавлення волі. Тому засудженим, яким призначено покарання понад чотири роки позбавлення волі, строк відбування покарання має бути знижений до максимальної межі покарання, яку рекомендується встановити санкцією нового закону.

В ч.4 ст.74 КК України передбачено можливість звільнення особи від покарання у разі втрати нею на час розгляду справи суспільної небезпечності. Для застосування цього виду звільнення від покарання необхідною умовою є вчинення особою злочину невеликої або середньої тяжкості. Відповідно до статті 12 КК України злочином невеликої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше двох років, або інше, більш м’яке покарання, а злочином середньої тяжкості є злочин, за який передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк не більше п’яти років.

України, у ч.1 становить два роки обмеження волі, у ч.2 - чотири роки позбавлення волі, у ч.3 - сім років позбавлення волі. Зазначене свідчить, що звільнити від покарання особу через втрату нею суспільної небезпечності у разі вчинення порушення порядку розв’язання майнових або немайнових спорів, можливо лише в тому випадку, якщо її дії будуть кваліфіковані за частинами 1 чи 2 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України.

Частина 5 ст. 74 діючого кодексу надає можливість суду звільнити особу від покарання у зв’язку з закінченням строків давності. Враховуючи те, що законодавець пов’язав строки давності за вчинений злочин з видом та мірою передбаченого санкцією відповідної статті Особливої частини КК покарання, від останнього також може бути звільнена особа, яка вчинила порушення порядку розв’язання майнових або немайнових спорів, та якщо з дня вчинення нею злочину до дня набрання вироком законної сили минуло: три роки - при кваліфікації її дій за частинами 1 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України; п’ять років - при кваліфікації її дій за частинами 2 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України; десять років - при кваліфікації її дій за частинами 3 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України.

Статтями 75-79 діючого Кримінального кодексу передбачається можливість та регламентується порядок звільнення від відбування покарання з випробуванням. В науковій літературі зазначається, що його застосування можливо лише в особливих випадках, коли призначення реального покарання буде зайвим для досягнення цілей покарання [168, с. 27]. Відповідно до вказаних норм, від відбування покарання може бути звільнена особа, при призначенні їй покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження свободи та позбавлення свободи до п’яти років. Таким чином, у разі вчинення порушення порядку розв’язання майнових або немайнових спорів, може бути звільнена від відбування покарання з випробуванням особа, дії якої буде кваліфіковано: за ч.1 запропонованих проектів ст.ст.

ст.ст. 355 та 356; за ч. 3 цих статей у разі засудження її до позбавлення волі на строк від чотирьох до п’яти років.

Відповідно до ч.3 ст. 75 КК України, при вчиненні особою діяння, яке пропонується передбачити у ст. 355 КК України, їй, поряд зі звільненням від відбування основного покарання, можуть бути призначені додаткові покарання у виді штрафу та позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю. У своїй постанові від 24.10.2003 року № 7 „Про практику призначення судами кримінального покарання” Пленум Верховного Суду України зазначає, що додаткові покарання підлягають реальному виконанню, про що суд зазначає в резолютивній частині вироку.

Статтею 80 КК України встановлюється порядок звільнення від відбування покарання у зв’язку з закінченням строків давності виконання обвинувального вироку. Відповідно до цієї норми, особа, як вчинить порушення порядку розв’язання майнових або немайнових спорів за умови законодавчої реалізації висловлених нами пропозицій щодо зміни редакції статей 355 та 356 ККУ, підлягатиме звільненню від відбування покарання, якщо з дня набрання обвинувальним вироком законної сили його не буде виконано на протязі: трьох років - при кваліфікації її дій за ч. 1 запропонованих проектів; п’яти років - при кваліфікації її дій за ч. 2 запропонованих проектів, а також ч. 3 цих статей при засудженні до позбавлення волі на строк від чотирьох до п’яти років; десяти років - при кваліфікації її дій за ч. 3 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України та призначенні покарання у виді позбавлення волі строком від п’яти до семи років.

При цьому, щодо проекту ст. 355 КК, варто звернути увагу на те, що відповідно до ч.2 ст. 80 КК України, строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням за вироком суду. В нашому випадку це стосується штрафу і позбавлення права обіймати певні посади та займатися певною діяльністю. Крім того, як зазначається в науковій літературі, підставою для звільнення від кримінального покарання у зв’язку з закінченням строків давності є сукупність трьох умов: вчинення особою злочину на який поширюється давність,

закінчення строку давності, строк давності повинен не перериватися та не зупинятися [108, с. 31].

Статтею 81 КК України передбачено можливість умовно-дострокового звільнення особи від відбування покарання. Відповідно до частини першої цієї статті, таке звільнення може застосовуватись лише до осіб, які відбувають покарання у виді виправних робіт, службових обмежень для військовослужбовців, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців або позбавлення волі. Санкції ч.1 запропонованих редакцій ст.ст. 355 та 356 КК містять крім деяких з означених видів покарання ще й арешт та громадські роботи. Тому застосування умовно-дострокового звільнення буде можливим не в усіх випадках, а лише при призначенні судом виправних робіт або обмеження волі.

З урахуванням вказаних обмежень умовно-дострокове звільнення від відбування покарання може бути застосоване до осіб, які вчинили порушення порядку розв’язання майнових або немайнових спорів: дії яких кваліфікуються за частинами 1 та 2 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України, та які відбули не менше половини строку покарання, призначеного судом; дії яких кваліфікуються за частинами 3 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України, та які відбудуть не менше двох третин строку покарання, призначеного судом.

У разі якщо дії особи будуть кваліфіковані за частинами 2 проектів ст.ст. 355 та 356 за ознакою повторності, то порядок умовно-дострокового звільнення такої особи буде залежати від виду призначеного за вчинення першого та другого злочинів покарання, а також від застосування до неї умовно-дострокового звільнення від відбування покарання за перший злочин. Якщо особу було вдруге засуджено до позбавлення волі, то вона може бути звільнена від подальшого відбування покарання лише після відбуття не менше двох третин строку, а якщо особа вже звільнялась умовно-достроково - не менше трьох чвертей строку покарання.

У відповідності до ч.1 ст. 81 особу також може бути умовно-достроково звільнено від відбування додаткового покарання. У зв’язку з тим, що єдиним

строковим видом законодавчо встановлених додаткових покарань є лише позбавлення права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю, то умовно-достроково звільнити особу можливо лише від цього виду покарання. На такій самій позиції стоїть й Верховний Суд України [233].

Статтею 82 діючого Кримінального кодексу передбачено можливість заміни невідбутої частини покарання більш м’яким, у разі якщо особа відбуває покарання у виді обмеження чи позбавлення волі. Застосування цієї норми, при вчиненні порушення порядку розв’язання майнових або немайнових спорів, буде можливим після відбуття засудженим: не менше третини строку покарання, призначеного судом, при кваліфікації його дій за частинами 1 та 2 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України; не менше половини строку покарання призначеного судом, при кваліфікації його дій за частинами 3 запропонованих проектів ст.ст. 355 та 356 КК України.

Тут також необхідно враховувати наявність судимості у особи, види покарання до яких її було засуджено за перший та за другий злочин, факт застосування умовно-дострокового звільнення від покарання за перший злочин.

Вагітні жінки, а також жінки які мають дітей віком до трьох років можуть бути звільнені судом від відбування покарання в порядку встановленому ст. 83 КК України, якщо їх буде визнано винними у вчиненні порушення порядку розв’язання майнових чи немайнових спорів за частинами 1 та 2 запропонованих проектів статей 355 та 356 КК України, а також за частиною 3 цих проектів, при призначенні покарання менш суворого ніж позбавлення волі понад п’яти років.

Також, до осіб, що притягатимуться до кримінальної відповідальності за вчинення діянь, ознаки яких зазначені в запропонованих проектах норм, можуть бути застосовані й інші види звільнення від покарання та його відбування.

Таким чином, при криміналізації та пеналізації порушення порядку розв’язання майнових або немайнових спорів будуть враховані тенденції сучасної доктрини кримінального права щодо гуманізації заходів реалізації кримінальної відповідальності та обмеження безпосереднього застосування покарання до засуджених.

Висновки до РОЗДІЛУ 3.

Аналіз форм реалізації кримінальної відповідальності при вчиненні злочину, що досліджується, дозволяє дійти висновків, що встановлене за його вчинення покарання не відповідає сучасним досягненням кримінально-правової науки щодо конструювання санкцій та потребує переосмислення з урахуванням запропонованих змін до складу цього злочину. Найбільш ефективним вважається застосування до особи, що вчинить такий злочин:

за ч.1 ст.355, -

виправних робіт на строк до двох років або арешту на строк до шести місяців, або обмеження волі на строк до двох років з штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до одного року або без таких;

за ч.2 ст.355, -

обмеження волі на строк від двох до п ’яти років або позбавлення волі на строк до чотирьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років, зі штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого;

за ч.1 ст.355, -

позбавлення волі на строк від чотирьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з штрафом до п’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

Враховуючи необхідність внесення змін і до ст..356 КК України доцільним буде одночасно удосконалити й санкції цієї статті та вкласти їх у такому виді:

до ч.1 ст.356, -

карається громадськими роботами на строк до двохсотсорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

до ч.2 ст.356, -

караються обмеженням волі на строк від двох до п ’яти років або

позбавленням волі на строк до чотирьох років. до ч.3 ст. 356, -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років.