<<
>>

ВИСНОВКИ

Дослідження законодавчої регламентації кримінальної відповідальності за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та деяких аспектів практичного її застосування дозволяє дійти низки висновків щодо подальшого вдосконалення такої регламентації.

По-перше, встановлено, що рівень примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань у структурі злочинності в Україні є істотно більшим ніж це висвітлюється у статистичних звітах судових та правоохоронних органів. Проблема протидії цьому виду злочинів ускладнюється їх високою латентністю.

По-друге, аналіз історичних пам’яток права, вивчення національного та зарубіжного сучасного законодавства щодо самоправства при вирішенні майнових спорів, а також наявність підстав та умов для криміналізації умисного невиконання цивільно-правових зобов’язань дає змогу стверджувати, що історичним традиціям та основам теорії криміналізації не протирічить встановлення кримінальної відповідальності як за примушування до виконання цивільно-правових зобов’язань, так і за умисне невиконання цивільно-правових зобов’язань, котре виступає потужним криміногенним фактором поширення злочинного примушування до їх виконання. Для виправлення існуючого положення та видалення „білих плям” у кримінальному законодавстві видається необхідним доповнити КК кримінально- правовою нормою про відповідальність за ухилення від виконання своїх майнових зобов’язань. Також варто звернути увагу і на такий аспект протидії зловживанням при вирішенні майнових спорів, як усунення інших умов їх виникнення, як це було зроблене у Законах ХІІ Таблиць та у законодавстві держав Європи періоду пізнього феодалізму. Зокрема, варто максимально спростити та прискорити порядок судового розгляду цивільних спорів та дослідити залежність злочинності в цій сфері не тільки від кримінально-правових заходів протидії, а також від соціальних, політичних,

духовних та ідеологічних факторів, що й повинно стати предметом подальших наукових розвідок з цієї теми.

По-третє, пропонується відмінне від усталеного розуміння об’єктивних та кваліфікуючих ознак примушування до виконання чи невиконання цивільно- правових зобов’язань. Зокрема, є підстави вважати об’єктом цього злочину порядок розв’язання майнових спорів, а предметом - майно, яке є предметом майнового спору. Діянням, як ознакою об’єктивної сторони, доцільно вважати порушення порядку розв’язання майнових спорів, а способом - певну вимогу, поєднану з висловленням суб’єкту такого спору чи його близькому погрози насильством над будь-ким з них чи погрози пошкодження або знищення їх майна. Під вимогою пропонується розуміти доведення в категоричній формі за допомогою будь-яких засобів до відома потерпілого певного варіанту його поведінки, який є бажаним для пред’явника вимоги. Погрозу варто визначити як доведення погрожуючим за допомогою будь яких засобів до відома потерпілого певного варіанту своєї поведінки, який є небажаним для останнього, у разі невиконання ним пред’явленої вимоги. По-новому визначається зміст погрози насильством, під якою пропонується розуміти погрозу застосування не тільки фізичного (енергетичного) впливу, а й психічного (інформаційного).

По-четверте, вважаємо, що суб’єктивна сторона примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань характеризується виключно прямим умислом поєднаним з метою примушування до виконання існуючого зобов ’язання, що виникло з підстав, передбачених чинним законодавством за відсутності корисливого мотиву. Тобто особа передбачає, що внаслідок її дій, спрямованих на розв’язання майнового спору, у потерпілого виникне відчуття неспокою та небезпеки, що в свою чергу змусить його до виконання пред’явлених, правомірних, на думку винного, вимог та бажає настання цих наслідків. Суб’єкт злочину, передбаченого в ст.355 КК України, є загальним, тобто фізична осудна особа, яка досягла загального віку кримінальної відповідальності.

По-п’яте, аналіз об’єктивних ознак примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань та самоправства дозволяє визнати їх

спорідненими суміжними складами злочинів, і заперечити їх співвідношення як загального та спеціального

На підставі зазначеного вище пропонується нова редакція відповідних статей КК України:

„Стаття 355.

Порушення порядку розв’язання майнових спорів

1. Вимога виконати умови майнової угоди, поєднана з погрозою застосування насильства над суб ’єктом спору чи його близькими або з погрозою пошкодженням чи знищенням їхнього майна, або розповсюдження відомостей, які вони бажають зберегти в таємниці, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров ’я, за відсутності ознак вимагання, -

карається виправними роботами на строк до двох років або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років з штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до двох років або без таких.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, чи з пошкодженням або знищенням майна, або пов’язані з самовільною реалізацією свого права чи захопленням залогу, -

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років, з штрафом до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

3. Дії, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті, вчинені при розв’язанні корпоративних спорів або організованою групою, або такі, що спричинили майнову шкоду більшу за ціну спору, або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або такі, що спричинили загибель хоч однієї з вказаних осіб чи захворювання її невиліковною психічною хворобою, -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на

строк до п ’яти років, з штрафом до п ’ятисот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або без такого.

Примітка. 1.У статтях 355 та 356 повторним визнається злочин, вчинений особою, яка раніше вчинила будь-який із злочинів, передбачених цими статтями.

„Стаття 356. Порушення порядку розв’язання немайнових спорів

1. Вимога виконати умови майнової угоди, поєднана з погрозою застосування насильства над суб’єктом спору чи його близькими або погрозою пошкодженням чи знищенням їхнього майна, або розповсюдження відомостей, які вони бажають зберегти в таємниці, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров ’я,, -

карається громадськими роботами на строк до двохсотсорока годин або виправними роботами на строк до двох років, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до двох років.

2. Ті самі дії, вчинені повторно або за попередньою змовою групою осіб, або з погрозою вбивством чи заподіянням тяжких тілесних ушкоджень, або поєднані з насильством, що не є небезпечним для життя і здоров’я, чи з пошкодженням або знищенням майна, або пов’язані з самовільною реалізацією свого права чи захопленням залогу, -

караються обмеженням волі на строк від двох до п’яти років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3. Дії, передбачені частинами 1 і 2 цієї статті, вчинені організованою групою або поєднані з насильством, небезпечним для життя чи здоров’я, або такі, що спричинили загибель хоч однієї з вказаних осіб чи захворювання її невиліковною психічною хворобою, -

караються позбавленням волі на строк від чотирьох до семи років”.

<< | >>
Источник: Арманов Микола Григорович. Кримінальна відповідальність за примушування до виконання чи невиконання цивільно-правових зобов’язань. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата юридичних наук. Харків - 2008. 2008

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Висновки до розділу 4
  2. ВИСНОВКИ:
  3. Стаття 148. Дослідження висновку експерта
  4. 3,1. Участь у справі органів державної влади та місцевого самоврядування для подання висновків та висловлення своєї думки щодо вирішення справи по суті
  5. Дослідження висновку експерта
  6. Стаття 189. Дослідження висновку експерта
  7. Відповідно до ч. 2 ст. 311 ЦПК висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи. Що розуміється під такими висновками і мотивами?
  8. Чи може суд касаційної інстанції скасувати судове рішення суду першої чи апеляційної інстанцій з тих підстав, що при новому розгляді ці суди не виконали і не врахували тих висновків і мотивів, які для них є обов'язковими і були зазначені в ухвалі про скасування попереднього судового рішення?
  9. Висновки до розділу.
  10. ВИСНОВКИ:
  11. 1.4. Висновки до розділу.
  12. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -