16.5. Звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку

Судовій практиці відомі випадки, коли винесений судом вирок, що набрав чинності, фактично не виконується. Це може бути пов'язано з недбалістю державних виконавців або працівників органів кримінально-виконавчої системи, із повінню, пожежею, що знищили судові документи, викраденням їх злочинцями тощо.

Якщо з моменту, коли вирок набрав чинності, пройшов значний час і він не був виконаний, то його виконання при наявності законослухняної поведінки засудженої особи, стає все менш доцільним і виправданим, адже засуджена особа на певному етапі втрачає свою суспільну небезпеку (тут доцільно провести паралель із ситуацією, передбаченою ст.

Закон (ст. 80 КК) встановлює певні диференційовані строки залежно від ступеню тяжкості злочину, виду і строку призначеного покарання, після збігу яких особа звільняється від відбування покарання, якщо вирок, що набрав чинності, не був виконаний:

два роки — у разі засудження до покарання менш суворого, ніж обмеження волі;

три роки — у разі засудження до покарання у виді обмеження волі або позбавлення волі за злочин невеликої тяжкості;

п'ять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі за злочин середньої тяжкості, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше п'яти років за тяжкий злочин;

десять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк понад п'ять років за тяжкий злочин, а також при засудженні до позбавлення волі на строк не більше десяти років за особливо тяжкий злочин;

п'ятнадцять років — у разі засудження до покарання у виді позбавлення волі на строк більше десяти років за особливо тяжкий злочин (ч. 1 ст. 80 КК).

Отже, чим суворіший вирок, тим довші строки звільнення від відбування покарання у зв'язку із закінченням строків давності виконання обвинувального вироку.

Строки давності щодо додаткових покарань визначаються основним покаранням, призначеним за вироком суду (ч. 2 ст.

Але крім збігу строків давності для застосування ст. 80 КК необхідно також, щоб: 1) засуджений не ухилявся від відбування покарання; 2) засуджений не вчинив протягом вказаних строків нового середньої тяжкості, тяжкого або особливо тяжкого злочину.

Якщо засуджений ухиляється від відбування покарання, перебіг давності зупиняється. Ухилення може полягати у таємній для правосуддя зміні місця проживання, проживанні за фальшивими документами тощо.

У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення засудженого для відбування покарання або з дня його затримання. У цьому разі строки давності, названі вище у пунктах 1-3, подвоюються (ч. 3 ст. 80 КК).

Якщо до закінчення строків, зазначених у ч. 1 і 3 ст. 80 КК засуджений вчинить новий середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин, перебіг давності переривається. Обчислення давності в цьому випадку починається з дня вчинення нового

злочину (ч. 4 ст. 80 КК). Строк давності, що сплинув до моменту вчинення нового злочину, не зараховується.

Звільнення від покарання на підставах ч. 1 ст. 80 КК здійснюється судом в імперативному (обов'язковому) порядку. Виняток робиться для застосування давності до особи, засудженої до довічного позбавлення волі (ч. 5 ст. 80 КК).

В цьому випадку суду надається право незалежно від того, що сплинуло більше п'ятнадцяти років з дня набрання вироком чинності, прийняти одне з двох рішень: або застосовувати давність і отже звільнити особу від відбування покарання або визнати за неможливе застосовувати давність і вирішити про відбування особою покарання, але у таких випадках довічне позбавлення волі замінюється позбавленням волі на певний строк.

Нарешті, давність взагалі не може бути застосована у разі засудження особи за злочини проти миру та безпеки людства, передбачені статтями 437-439 і ч. 1 ст. 442 КК.