<<
>>

§ 2. Порядок порушення цивільної справи на захист прав, свобод та інтересів інших осіб

Право порушення цивільної справи на захист інших осіб або дер­жавних чи суспільних інтересів надано певним органам та особам у випадках, встановлених законом, про що зазначається в ч.

2 ст. 3„ ч. 1 ст. 45 ЦПК. У разі, якщо ці органи, в тому числі органи прокура­тури, звертаються до суду в своїх інтересах як юридичної особи, таке звернення здійснюється відповідно до ч. 1 ст. З ЦПК.

Здійснення прокуратурою представництва в суді інтересів грома­дянина або держави поставило ряд проблем процесуального характеру, а саме щодо юридичної природи цього представництва, оскільки дея­кі автори вважають, що становище прокурора в цивільному процесі нічим не відрізняється від процесуального становища сторони чи тре­тьої особи, інші стверджують, що представництво прокуратурою інте- 330

ресів держави чи громадянина в суді є одним із видів судового пред­ставництва.

Зазначені позиції щодо суті представництва прокурора в суді ви­кликають заперечення з огляду на те, що підставою пред'явлення по­зову прокурором є порушення закону, яке зачіпає інтереси держави чи громадянина. Прокурор сам вирішує, звертатися йому до суду чи ні, в той час як представник діє в суді незалежно від свого розсуду, він уповноважений довіреністю (або законом) на виконання своїх функцій і в інтересах того, кого представляє. Усі види представництва в суді, які закріплені цивільно-процесуальним законодавством, передбачають в обов'язковому порядку правові відносини між представником і осо­бою, яку він представляє. Прокурор же діє від імені державного орга­ну — прокуратури, на яку законодавством покладені такі обов'язки. Для підтвердження своїх повноважень прокурору не потрібно надава­ти суду ніяких документів, довіреностей, оскільки він виконує обов'язки, надані йому законом.

Позивачем за позовом, пред'явленим прокурором або іншим орга­ном чи особою, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в ін­тересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів, у всіх ви­падках є та особа, фізична чи юридична, на захист прав і законних інтересів яких особи заявили позов.

У позовній заяві має бути вказана ця особа, суд зобов'язаний повідомити її про порушення процесу і можливість взяти в ньому участь як позивач. Тобто зазначені органи та особи не можуть взяти на себе роль позивача чи третьої особи із самостійними позовними вимогами.

Указані органи та особи користуються не тільки процесуальними правами сторони, а й несуть процесуальні обов'язки сторони у процесі. Це означає, що вони, перш ніж пред'явити позов, повинні з'ясувати деякі матеріально-правові і процесуальні питання, а не перекладати їх на суд, а саме: визначити осіб, які будуть виступати як позивач, відпо­відач у справі; заінтересованих у результаті вирішення справи осіб; предметну і юридичну юрисдикцію; коло доказів на підтвердження по­зову; відповідність позову формі та змісту, встановлених ЦПК, та ін.

Пред'являючи позов до суду в інтересах інших осіб, уповноважені на це органи та особи зобов'язані не тільки зазначити на порушення інтересів громадянина чи держави, а й послатися на конкретний закон, який ці інтереси охороняє.

Крім того, відповідно до законодавства Уповноважений Верховної Ради України з прав людини або прокурор бере участь у розгляді ци­вільних справ за їх заявами на захист інтересів держави або прав і за­конних інтересів громадян, які за станом здоров'я чи з інших поважних причин не можуть захистити свої права.

Це означає, що твердження в заяві про неможливість громадянина самостійно пред'явити позов може бути викликано обґрунтованою і достатньою для прийняття такої заяви до провадження суду умовою, яка підтверджена відповідними документами, доданими до заяви (ме­дичним висновком про стан здоров'я заінтересованої особи, який ви­ключає можливість її звернення до суду, копією свідоцтва про її на­родження, копією рішення суду про визнання цієї особи недієздатною та ін.).

Рішенням Конституційного Суду України від 8 квітня 1999 р. по справі за № З-рп/99 (справа про представництво прокуратурою Укра­їни інтересів держави в арбітражному суді) зазначається, що саме розуміти під інтересами держави.

Із врахуванням того, що «інтереси держави» є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кож­ному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на за­конодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме виявилося чи може виявитися порушення матеріальних чи інших інтересів дер­жави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (абз. 4 п. 4 мотивувальної частини).

Право на порушення цивільної справи на захист прав, свобод та інтересів інших осіб може бути реалізоване лише в порядку, передба­ченому цивільно-процесуальним законодавством, тобто шляхом пред'явлення позову (заяви). Така позовна заява може бути пред'явлена до суду за наявності певних передумов. Перш за все передумовою права на звернення до суду є пряме зазначення в законі про можливість подання заяви на захист прав, свобод та інтересів інших осіб або дер­жавних чи суспільних інтересів.

При прийнятті позовної заяви суддя повинен перевірити, яка саме норма права надає органам чи особам право звертатися до суду в інте­ресах інших осіб або державних чи суспільних інтересах. У разі відсут­ності такої норми права суддя відмовляє у прийнятті позовної заяви.

Реалізація права на пред'явлення позову органами та особами, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб або в державних чи суспільних інтересах, залежить також від наявнос­ті інших передумов, встановлених законом. Зокрема, до таких перед­умов належать:

а) предметна юрисдикція суду;

б) відсутність судового рішення або ухвали суду про закриття про­вадження у справі у зв'язку з відмовою позивача від позову або укла­денням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що набрали законної сили;

в) відсутність у провадженні цього чи іншого суду справи із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих під­став;

г) відсутність рішення третейського суду, прийнятого в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третей­ського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим.

Крім того, зазначені органи та особи зобов'язані дотримуватися порядку звернення до суду, який передбачає дотримання правил під­судності, вимог до форми та змісту позовної заяви (статті 108-117, 119 ЦПК).

Згідно з ч. 1 ст. 46 ЦПК органи та інші особи, які уповноважені законом на звернення до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересів, мають процесуальні права й обов'язки особи, в інтересах якої вони діють, за винятком права укладати мирову угоду. Це означає, що вони мають право знайомитися з матеріалами справи, робити з них витяги, знімати копії з документів, долучених до справи, одержувати копії рішень, ухвал, брати участь у судових засіданнях, подавати докази, брати участь у дослідженні доказів, ставити запитан­ня іншим особам, які беруть участь у справі, а також свідкам, експер­там, спеціалістам, заявляти клопотання та відводи, давати усні та письмові пояснення судові, подавати свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти клопотань, доводів і міркувань інших осіб, користуватися правовою допомогою, знайомитися з журналом судового засідання, знімати з нього копії та подавати письмові зауваження з приводу його непра­вильності чи неповноти, прослуховувати запис фіксування судового засідання технічними засобами, робити з нього копії, подавати пись­мові зауваження з приводу його неправильності чи неповноти, оскар­жувати рішення і ухвали суду, користуватися іншими процесуальними правами, встановленими законом (статті 27, 219-221 ЦПК).

Крім зазначених прав та обов'язків, названі суб'єкти цивільного процесу мають право протягом усього часу розгляду справи змінити

333

підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову (ч. 2 ст. 31 ЦПК).

Відмінність органів та осіб, які звертаються до суду із заявами про захист прав, свобод та інтересів інших осіб, у процесуальному плані від інших осіб, які беруть участь у справі, полягає у тому, що вони звільнені від оплати судового збору та інших судових витрат. Обов'язковість рішення суду за зверненням цих органів та осіб по­ширюється на особу, в інтересах якої порушено справу.

Наведене свідчить про те, що зазначені органи та особи виступають позивачем у процесуальному значенні, а носієм матеріальних прав є та особа, в інтересах якої порушено справу, яка й може розпорядитися належними їй матеріальними правами: укласти з відповідачем мирову угоду або до нього, наприклад, може бути заявлена зустрічна позовна заява.

Тому зазначені особи та органи відповідачем за зустрічним по­зовом бути не можуть і вони не вправі укласти мирову угоду (ч. 1 ст 46 ЦПК).

Слід зазначити, що органи та особи, які відповідно до ст. 45 ЦПК звернулися до суду в інтересах інших осіб, не зв'язані своєю позицією, яка викладена у позовній заяві, і позицією позивача, в інтересах якого пред'явлений позов. Тому, дійшовши висновку про безпідставність заявлених вимог, вони вправі відмовитися від позову повністю або частково. Разом з тим відмова цих органів та осіб від позову або зміна заявлених ними вимог не позбавляє особу, на захист прав, свобод та інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи для вирішення вимоги у первісному обсязі (ч. 2 ст. 46 ЦПК).

Якщо ж особа, яка має цивільну процесуальну дієздатність і в ін­тересах якої подана заява, не підтримує заявлених вимог, суд залишає заяву без розгляду (ч. З ст. 46 та п. 7 ст. 207 ЦПК).

У разі, якщо органи та особи, які відповідно до ст. 45 ЦПК зверну­лися до суду в інтересах інших осіб, відмовилися від заявленого позо­ву і проти цього не заперечує сам позивач, в інтересах якого пред'явлено позов, суд на підставі п. З ст. 205 ЦПК закриває провадження у справі у зв'язку з відмовою від позову.

Так, прокурор Подільського району м. Києва звернувся до суду з позовом в інтересах В-го P. P., В-кої А. П., державної нотаріальної контори про визнання договору дарування частини жилого будинку недійсним. У судовому засіданні прокурор подав заяву про закриття провадження у справі та відмову від позову, оскільки нотаріус внесла відповідні зміни до договору дарування. Ухвалою Подільського район-

334

ного суду м. Киева від 03.04.2001 р. зазначена заява прокурора була задоволена, суд закрив провадження у справі на підставі статей 227, 228 ЦПК України 1963 р.

Ухвалою Верховного Суду України від 27.03.2003 р. ухвалу район­ного суду скасовано з направленням справи на новий розгляд в іншому складі суду. При цьому зазначається, що судом першої інстанції були порушені норми процесуального права, оскільки В-ий P.

Р. як особу, в інтересах якої подано позов, належним чином не було повідомлено про час та місце розгляду справи, він був позбавлений можливості реалізувати свої процесуальні права, зокрема брати участь у судовому засіданні, надавати свої доводи та клопотання тощо. Крім того, судом при винесенні ухвали порушено вимоги ч. 2 ст. 122 ЦПК, відповідно до якої відмова органів державного управління, профспілок, підпри­ємств, установ, організацій і окремих громадян, що захищають права інших осіб, від поданої ними заяви чи зміни заявлених вимог не по­збавляє особу, на захист прав і охоронюваних законом інтересів якої подано заяву, права вимагати від суду розгляду справи по суті .

Відповідно до ч. 1 ст. 7 Закону України «Про виконавче проваджен­ня» прокурор як учасник виконавчого провадження бере участь у ви­конавчому провадженні у випадку здійснення представництва інте­ресів громадянина або держави в суді та відкриття виконавчого про­вадження на підставі виконавчого документа за його заявою.

<< | >>
Источник: В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін.. Курс цивільного процесу: підручник / В. В. Комаров, В. А. Бігун, В. В. Баранкова та ін. ; за ред. В. В. Комарова. - X.,2011. - 1352 с.. 2011

Еще по теме § 2. Порядок порушення цивільної справи на захист прав, свобод та інтересів інших осіб:

  1. 5. Механізм реалізації, гарантії та захист прав і свобод людини і громадянина
  2. 2. Юридична природа і призначення адміністративної юстиції як провідної форми судового захисту прав громадян у державному управлінні
  3. Принципи, що визначають процесуальну діяльність суду та осіб, які беруть участь у справі
  4. Стаття 45. Участь у цивільному процесі органів та осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб
  5. § 1. Форми захисту цивільних прав, свобод і законних інтересів та судова влада
  6. § 5. Структура цивільного процесу (цивільного судочинства)
  7. § 2. Юрисдикція суду щодо справ позовного провадження
  8. § 2. Передумови права на звернення до суду та порядок його здійснення
  9. § 3. Позовна заява т аї ї реквізити. Порядок виправлення недоліків позовної заяви. Повернення заяви
  10. Глава ХХУ ПРОВАДЖЕННЯ У СПРАВІ ДО СУДОВОГО РОЗГЛЯДУ
  11. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки (ч.З ст. 27 ЦПК). Чи передбачені в ЦПК заходи протидії зловживанню учасниками процесу своїми процесуальними правами та яким чином вони застосовуються?
  12. 2. Особливості цивільно-правової відповідальності за порушення у житловій сфері
  13. 21. Мета, підстави та форми участі Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та інших осіб, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб в цивільному процесі. їх процесуальні права і обов’язки.
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -