§ 2. Принципи контрольно-наглядового провадження

Принципи контрольно-наглядового провадження визначають­ся як першооснови, основні ідеї, вихідні пункти, передумови, вимоги і правила, кожне з яких лише доповнює їх сутність, підсилює їх зна­чення як регуляторів контролю.

- пріоритетність безпеки у питаннях життя і здоров'я людини, функціонування та розвитку суспільства, середовища проживання і життєдіяльності перед будь-якими іншими інтересами й цілями у сфері господарської діяльності;

- підконтрольність і підзвітність органу державного нагляду (контролю) відповідним органам державної влади;

- рівність прав і законних інтересів усіх суб'єктів господарю­вання;

- гарантування прав суб'єкту господарювання;

- об'єктивність та неупередженість здійснення державного на­гляду (контролю);

- наявність підстав, визначених законом, для здійснення держа­вного нагляду (контролю);

- відкритість, прозорість, плановість і системність державного нагляду (контролю);

- неприпустимість дублювання повноважень органів держав­ного нагляду (контролю);

- невтручання органу державного нагляду (контролю) у стату­тну діяльність суб'єкта господарювання, якщо вона здійснюється в межах закону;

- відповідальність органу державного нагляду (контролю) та його посадових осіб за шкоду, заподіяну суб'єкту господарювання внаслідок порушення вимог законодавства;

- дотримання умов міжнародних договорів України;

- незалежність органів державного нагляду (контролю) від по­літичних партій та будь-яких інших об'єднань громадян.

У ст. 4 Закону України «Про прикордонний контроль» зазначено, що він здійснюється на засадах:

- законності;

- відкритості;

- забезпечення поваги до людської гідності та рівності осіб не­залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших пе­реконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак, які є загальнопра- вовими принципами;

- здійснення його виключно спеціально підготовленими з цією метою військовослужбовцями та працівниками Державної прикор­донної служби України;

- вибірковість контрольних заходів на підставі оцінювання ри­зиків - це можна вважати вимогами, які висуваються до контролю, а отже, і його специфічними принципами.

Такий підхід зустрічається і в інших джерелах, зокрема принци­пами валютного контролю названо такі: пріоритет економічної до­цільності в реалізації державної політики в сфері валютного регулю­вання і валютного контролю, єдність зовнішньої і внутрішньої валю­тної політики в Україні, забезпечення державою захисту прав рези­дентів і нерезидентів під час здійснення валютних операцій, рівності перед законом усіх суб'єктів права власності у сфері валютного регу­лювання, забезпечення контролю за валютними операціями, що здійснюються резидентами та нерезидентами на території України; бюджетного контролю: об'єктивність, неупередженість та обґрун­тованість, повнота охоплення всієї сукупності дій учасників бюджет­ного процесу під час здійснення бюджетного контролю і відобра­ження виявлених фактів вчинення бюджетних правопорушень, єд­ність, що забезпечується завдяки єдиній правовій базі та єдиним ста­ндартам у сфері здійснення бюджетного контролю, гласність, відпо­відальність; парламентського контролю: народовладдя, законність і доцільність контролю, визнання парламентського контролю вищою формою контролю в державі, врахування конституційного поло­ження про те, що державна влада здійснюється на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову, гласність контролю, відповіда­льність суб'єкту контролю перед державою та підконтрольними об'єктами за об'єктивність контролю, систематичність, плановість, дієвість, неупередженість та ефективність контролю, виключність суб'єктів контролю, визнання в процесі контролю пріоритету особи­стих прав і свобод людини та громадянина, відокремлення грома­дянського суспільства від держави.

Перелік принципів контролю визначено у Лімській декларації керівних принципів контролю 1977 року, ухваленій на ІХ Конгресі Міжнародної організації вищих контрольних органів (INTOSAI), в якій до таких віднесено незалежність, об'єктивність, компетентність та гласність.

У науковій літературі можна зустріти універсальний перелік принципів контролю та його окремих видів.

- універсальність, що означає, що контроль має охоплювати всі ділянки державного, господарського та соціально-культурного буді­вництва;

- систематичність (проводиться не одноразово, час від часу, а за певною схемою, постійно);

- безсторонність (досягається шляхом покладення завдань кон­тролю на осіб, не зацікавлених у його результатах);

- реальність (забезпечується наявністю необхідних кваліфіко­ваних кадрів контролерів);

- дієвість, оперативність, результативність (припускають швидке проведення контрольних дій та реагування на правопору­шення);

- гласність (дає змогу, а в деяких випадках і стає обов’язком до­ведення результатів контролю до відома громадськості або право­охоронних органів або інших осіб, зацікавлених у результатах конт­ролю).

Більшість із принципів контролю, які визначають науковці, є за- гальноправовими або принципами державного управління. Такими є законність, верховенство права, гласність, професіоналізм, центра­лізм, рівність, відповідальність тощо. Найбільш поширеним серед науковців є підхід, згідно з яким принципи контролю об’єднуються у дві групи:

1) загальні, які є похідними від загальноправових принципів та загальних принципів державного управління;

2) спеціальні, характерні лише для контрольно-наглядового провадження.

Принципи контролю є похідними і від принципів організації державного апарату, до яких науковці відносять:

- пріоритет прав і свобод людини;

- єдність і поділ влади;

- верховенство права;

- законність;

- ієрархічність;

- поєднання виборності та призначуваності;

- демократизм методів і стилю роботи;

- змінюваність;

- поєднання колегіальності та єдиноначальності;

- гласність і врахування громадської думки;

- професійна компетентність;

- економічність, програмування, науковість;

- право рівного доступу до державної служби тощо.

Що стосується спеціальних принципів контрольно-наглядового провадження, то більшість науковців виділяє такі:

- нормативна урегульованість - означає, що мета та завдання контролю, його принципи, суб’єкти контролю, об’єкти контролю, по­вноваження суб’єктів та об’єктів контролю, предмет контролю, фо­рми та методи контролю, а також процедури його здійснення мають визначатися чинним законодавством;

- принцип незалежності контролю полягає у тому, що суб'єкти його здійснення мусять бути незалежними від керівних органів під­контрольного об'єкта, а також інших суб'єктів (наприклад конкуре­нтів), зацікавлених у його результатах; цей принцип означає, що ор­гани контролю можуть вирішувати покладені на них завдання лише тоді, коли вони є незалежними від підконтрольних суб'єктів і захи­щеними від стороннього впливу, що має забезпечуватися низкою юридичних гарантій, проте деякі види контролю, наприклад внутрі­шньовідомчий, таку залежність допускають;

- оперативність (раптовість) контролю полягає у якнайшвид­шому реагуванні суб'єкта контролю на отриману інформацію про по­рушення дисципліни та законності підконтрольним об'єктом, оскі­льки неочікувана перевірка гарантує одержання об'єктивної інфор­мації про реальний стан на підконтрольному об'єкті й заважає заці­кавленим особам усунути чи приховати негативні явища безпосере­дньо перед проведенням контрольних заходів;

- спеціалізація контролю полягає у зосередженні контрольної діяльності на відносно вузьких напрямах чи окремих видах діяльно­сті підконтрольного об'єкта, цей принципи тісно пов'язано із прин­ципом розподілу повноважень між суб'єктами контролю;

- об’єктивність контролю полягає у тому, що під час його здійс­нення мають бути з'ясовані як негативні, так і позитивні аспекти, що належать до предмету перевірки, пом'якшуючі вину та обтяжуючі вину обставини; об'єктивність передбачає своєчасне, всебічне і по­вне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відпо­відності до чинного законодавства, заслуховування пояснень, прове­дення необхідних підрахунків, аналізів, вимірів, порівнянь тощо;

- деполітизації та деідеологізації означає те, що контроль не до­пускає функціонування режиму політичної доцільності, вибору об'єкта чи предмета контролю за політичною ознакою;

- доцільність контролю передбачає вибір із переліку можливих об'єктів контролю того, стосовно якого є більше підтверджених фактів щодо невідповідності його функціонування встановленим правилам;

- комплексність контролю полягає у тому, що під час його здій­снення мають бути з'ясовані всі дані, що належать до предмету пере­вірки;

- обізнаність передбачає знання суб'єктом контролю мети та за­вдань контролю, особливостей організаційно-штатної структури пі­дконтрольного об'єкта та багатьох інших важливих обставин;

- неупередженість контролю полягає у тому, що результати кон­тролю визначаються в разі з'ясування всіх аспектів функціонування підконтрольного об'єкта і лише після його завершення., будь-які вка­зівки щодо перевірки того чи іншого об'єкта із заздалегідь відомим щодо нього негативним рішенням не допускаються; неупередже­ність досягається шляхом покладання завдань контролю на осіб, не зацікавлених у його результатах;

- універсальність контролю визначається тим, що об'єктами його перевірки та аналізу можуть бути будь-які особи, предмети, дії (бездіяльність), документи тощо, також можуть застосовуватись рі­зні форми та методи контролю;

- результативність контролю полягає в адекватному реагу­ванні на виявлені недоліки, їх усуненні, наданні допомоги підконт­рольному об'єкту, вжитті заходів щодо недопущення їх у майбут­ньому, а в разі виявлення позитивного результату - у заохоченні особи, поширенні такого досвіду;

- офіційність контролю передбачає вручення представнику під­контрольного об'єкта документів, що уповноважують суб'єкта на його перевірку;

- принцип взаємодії полягає у використанні можливостей усіх контролюючих суб'єктів під час проведення спільного контрольного заходу;

- раціональність розподілу контролюючих повноважень перед­бачає використання всіх можливостей контролюючого суб'єкта, щоб жоден із предметів контролю не залишився без уваги, а затрачені час та сили дали змогу отримати об'єктивні результати;

- під час розподілу повноважень ураховується спеціалізація суб'єктів контролю, їх стаж, навички та вміння; цей принцип дає змогу уникнути дублювання у роботі контролюючих органів, підби­рати за фахом кваліфіковані кадри контролерів, зосереджувати зу­силля на відповідному напрямі контролю;

- відповідальність контролюючого органу полягає у тому, що за невиконання вимог законодавства чи заподіяння неправомірними ді­ями збитків підконтрольному об'єкту суб'єкт контролю його посадові особи несуть відповідальність згідно із законом; цей принцип є дета­лізацією конституційного положення, згідно з яким держава відпові­дає перед людиною за свою діяльність (ст.

Отже, ключовими властивостями принципів контрольно-нагля­дового провадження є такі.

1. Їх прямо чи опосередковано закріплено в нормативно-право­вих актах, що дає змогу розглядати їх як норми-принципи, пору­шення яких тягне за собою юридичну відповідальність, насамперед дисциплінарну.

2. Визначають природу, сутність і зміст контролю, його голо­вне призначення.

3. Стосуються всіх напрямів діяльності контролюючих органів, визначають організаційно-правові основи їх побудови та функціону­вання.

4. Є обов’язковими для виконання, забезпечують його дієвість та ефективність.

5. Відображають найбільш загальні риси контролю.

6. Їх основним призначенням є узаконення та впорядкування контрольних дій, тобто вони визначають основи, ідеї, правила та ви­моги, відповідно до яких має здійснюватися контроль.