§ 1. Поняття, види та характеристика доказів в адміністративному судочинстві

Будь-який публічно-правовий спір, віднесений до юрисдикції адміністративного суду, потребує якісного вивчення і дослідження доказового матеріалу, тобто встановлення будь-яких фактичних да­них, які мають значення для вирішення справи, з метою винесення судом законного та обґрунтованого судового рішення.

Адміністративно-процесуальні норми, закріплені у главі 5 «До­кази та доказування» (статті 72-117 КАСУ) і главі 6 «Розгляд справи по суті» (статті 209-221 КАСУ), регламентують обсяг процесуальних прав та обов’язків учасників доказування, окреслюють вимоги до до­казів та процедури доказування, визначають послідовність і зміст процесуальних дій у процесі отримання, дослідження та оцінювання доказів.

У ст. 72 КАСУ міститься законодавче визначення поняття «до­кази». Ними визнаються будь-які дані, на підставі яких суд встанов­лює наявність або відсутність: 1) обставин (фактів), що обґрунтову­ють вимоги і заперечення учасників справи; 2) інших обставин, що мають значення для правильного вирішення справи.

Характерно, що в теорії процесуального права склався сталий стереотип, відповідно до якого докази характеризуються цілісністю трьох елементів:1) змістом доказів; 2) процесуальною формою до­казів; 3) процесуальним порядком одержання, дослідження та оці­нювання змісту і процесуальної форми доказів.

Змістом доказів є відомості (інформація) про факт, на підставі яких адміністративний суд у визначеному законом порядку встано­влює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають зна­чення для правильного вирішення справи^[118].

Під процесуальними формами доказів слід розуміти засоби дока­зування, тобто способи фіксації, об’єктивації та збереження інформа­ції про факти та обставини, які мають значення для вирішення справи, що використовуються під час збирання, подання, дослі­дження та оцінювання доказів^[119].

Процесуальний порядок одержання, дослідження та оцінювання змісту та процесуальної форми доказів - це визначена КАСУ проце­дура одержання, дослідження та оцінювання будь-яких даних і засо­бів доказування.

Перелік вимог, які ставляться до доказів в адміністративному судочинстві, закріплено у статтях 73-76 КАС України. По-перше, до­кази мусять обґрунтовувати заявлені вимоги чи заперечення учас­ників справи або мати інше значення для вирішення адміністратив­ної справи, тобто бути належними; по-друге, докази мають бути отримані відповідно до встановленого законом порядку і відпові­дати ознакам достовірності та достатності, тобто бути допустимими.

Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дій­сні обставини адміністративної справи, а достатність доказів ука­зує на те, що вони у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин адміністративної справи, які вхо­дять до предмета доказування.

Вищезазначене переконує в тому, що законодавець вимагає, щоб у підґрунтя рішень адміністративного суду покладалася певна сукупність належних, допустимих, а також достовірних і достатніх фактичних даних (відомостей).

Докази в адміністративному судочинстві встановлюються та­кими засобами:!) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Під письмовими доказами варто розуміти документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч. 1 ст. 94 КАСУ).

Спеціальний процесуальний порядок подання, витребування, огляду, зберігання, дослідження та повернення письмових доказів передбачено статтями 79-81, 95, 217, 218 КАСУ.

За загальним правилом письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не визначено КАСУ.

Примітно, що законодавець дозволяє учасникам адміністратив­ної справи подавати письмові докази в електронних копіях, які ма­ють бути посвідчені електронним підписом, прирівняним до власно­ручного підпису відповідно до закону. При цьому такий учасник справи зобов’язаний підтвердити наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу своїм підписом із зазначенням дати та­кого засвідчення.

У разі, якщо у процесі розгляду адміністративної справи було по­дано копію (електронну копію) письмового доказу, адміністративний суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може ви­требувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. При цьому якщо оригінал письмового доказу не буде поданий, а учасник справи або суд поставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, то такий доказ не братиметься судом до уваги.

Документи, отримані за допомогою факсимільного чи інших аналогічних засобів зв’язку, приймаються адміністративним судом до розгляду як письмові докази у випадках і в порядку, встановлених законом або договором.

Варто звернути увагу, що іноземний офіційний документ, що пі­длягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути пись­мовим доказом, якщо він був легалізований у встановленому по­рядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими дока­зами без їх легалізації лише у випадках, визначених міжнародними договорами, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

Під речовими доказами слід розуміти предмети матеріального світу, які своїм існуванням, своїми якостями, властивостями, місце­знаходженням та іншими ознаками дають змогу встановити обста­вини, що мають значення для адміністративної справи.

Особливості зберігання та повернення речових доказів визна­чено у статтях 97, 98 КАСУ. Так, речові докази до набрання рішенням суду законної чинності мають зберігатися в матеріалах адміністра­тивної справи або за окремим описом здаватися до камери схову ре­чових доказів суду. Якщо певні речові докази не можуть бути доста­влені до суду (наприклад, у зв’язку з їх великими габаритами, немо­жливістю переміщення у просторі), то вони мають зберігатися за мі­сцем їх перебування.

Відповідно до ч. 3 ст. 97 КАСУ адміністративний суд має вживати заходів для забезпечення зберігання речових доказів у незмінному стані, тобто у такому стані, в якому вони були передані до суду.

Що стосується повернення речових доказів, то відповідно до ч. 1 ст. 98 КАСУ вони повертаються особам, від яких вони були одержані, лише після набрання судовим рішенням законної чинності. Однак змістом положення цієї ж статті також передбачено процесуальну можливість повернення речових доказів особам, від яких вони були одержані, після набрання судовим рішенням законної чинності за та­ких умов: 1) ці особи заявили відповідне клопотання; 2) докази уже оглянуто та досліджено судом; 3) повернення доказів не заподіє шкоди розгляду адміністративної справи.

Положеннями статей 81, 82, 97, 98, 219 КАСУ детально викла­дено особливості здійснення процесуальних дій, які стосуються огляду речових доказів, що швидко псуються, а також зберігання, по­вернення та дослідження речових доказів.

Наступним джерелом доказової інформації в системі засобів до­казування виступає електронний доказ. Так, ч. 1 ст. 99 КАСУ визна­чено, що електронними доказами є інформація в електронній (ци­фровій) формі, що містить дані про обставини, що мають значення для адміністративної справи, зокрема електронні документи (текс­тові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео-та звукозаписи тощо), вебсайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних та інші дані в електрон­ній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема, на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, си­стемах резервного копіювання та інших місцях збереження даних в електронній формі (зокрема в мережі Інтернет).

Слід наголосити на тому, що електронні докази мають подава­тися до суду: а) в оригіналі або в електронній копії, засвідченій елек­тронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відпо­відно до Закону України «Про електронні довірчі послуги»; б) в папе­рових копіях, посвідчених в порядку, визначеному законом.

Якщо учасник адміністративної справи подає копію електрон­ного доказу, то він повинен зазначити про наявність у нього або ін­шої особи оригіналу електронного доказу. У разі неподання оригі­налу електронного доказу до суду за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи такий доказ не братиметься судом до уваги.

За загальним правилом оригінали або копії електронних доказів зберігаються в адміністративному суді в матеріалах справи. Проте за заявою особи, яка надала суду оригінал електронного доказу на матеріальному носії, суд може повернути такий матеріальний носій, на якому міститься оригінал доказу, цій особі після дослідження вка­заного електронного доказу, якщо це можна зробити без шкоди для розгляду справи, або після набрання судовим рішенням законної чинності. Водночас у матеріалах справи залишається засвідчена суд­дею копія електронного доказу або витяг з нього.

Особливості подання, зберігання, дослідження та повернення еле­ктронних доказів роз’яснено у нормах статей 99, 100, 219, 220 КАСУ.

Висновок експерта є самостійним засобом доказування, за до­помого якого експерт повідомляє адміністративному суду фактичні дані, встановлені ним на підставі спеціальних знань у процесі прове­дення експертного дослідження відповідно до завдання, сформульо­ваного в ухвалі про призначення експертизи. Характерно, що висно­вок експерта для суду не має заздалегідь установленої сили й оціню­ється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими адміністративно-процесуальним законодавством.

Законодавець у ч. 2 ст. 101 КАСУ визначає, що предметом висно­вку експерта може бути дослідження обставин, які входять до пред­мету доказування та встановлення яких потребує наявних у експе­рта спеціальних знань.

Отже, змістом висновку експерта є обставини, які підтверджу­ють заявлені вимоги та заперечення, які мають значення для прави­льного вирішення адміністративної справи й повідомляються експе­ртом письмовим документом, в якому чітко зафіксовано докладний опис проведеного експертного дослідження та його підсумки, зок­рема відповідь експерта на поставлені йому питання.

Висновок експерта викладається у письмовій формі та приєдну­ється до адміністративної справи. При цьому в ньому має міститися така інформація: а) коли, де, ким (ім’я, освіта, спеціальність, а також за наявності свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експе­рта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта); б) на якій підставі була проведена експертиза; в) хто був присутній під час проведення експертизи; г) питання, що були пос­тавлені експертові (такі питання не можуть виходити за межі спеці­альних знань експерта); ґ) які матеріали експерт використав; д) по­передження експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок або за відмову без поважних причин від ви­конання покладених на нього обов’язків. Примітно, що у разі виник­нення сумніву щодо змісту й обсягу доручення призначений судом експерт зобов’язаний невідкладно подати до суду клопотання щодо його уточнення або повідомити суд про неможливість проведення ним експертизи за поставленими питаннями. Таке правило закріп­лено законодавцем у ч. 6 ст. 103 КАСУ.

Як уже зазначалося, законодавець також визначив як засіб дока­зування показання свідка, який полягає у повідомленні цим учасни­ком справи відомих йому обставин, що мають значення для справи, що випливає з ч. 1 ст. 91 КАСУ. При цьому якщо показання свідка ґру­нтуються на повідомленнях інших осіб, то цих осіб також треба до­питати. За відсутності можливості допитати особу, яка надала пер­винне повідомлення, показання з чужих слів не може бути допусти­мим доказом факту чи обставин, на доведення яких їх надали, якщо показання не підтверджується іншими доказами, визнаними допус­тимими згідно із законом (ч. 3 ст. 91 КАСУ).

Поряд із визначенням правового статусу свідка в адміністрати­вно-процесуальному законодавстві також чітко передбачено проце­суальний порядок їх виклику та допиту, закріплено можливість при­тягнення до юридичної відповідальності за відмову від давання по­казань на вимогу адміністративного суду (статті 65-67, 91, 92 КАСУ).

Окремо зауважимо, що в теорії доказування докази узвичаєно класифікувати за різними підставами, наприклад: а) за характером зв'язку змісту доказів із тими фактами, які підлягають установ­ленню; б) за способом утворення фактичних даних; в) за джерелом отримання фактичних даних; г) механізмом отримання фактичних даних суб'єктом доказування.

Спираючись на такий підхід і враховуючи зміст ч. 2 ст. 72 КАСУ, який містить вичерпний перелік видів доказів в адміністративному судочинстві, можемо класифікувати їх таким чином:

1) за характером зв’язку змісту доказів із тими фактами, які пі­длягають установленню:

а) прямі докази - безпосередньо вказують на той факт, який пі­длягає встановленню (наприклад докази, що містяться у показаннях свідка щодо певної обставини, що має значення для правильного ви­рішення справи);

б) непрямі докази - безпосередньо не вказують на той факт, що підлягає встановленню, але вказують на інші факти, які дають змогу зробити вірогідний висновок про шуканий факт (наприклад, докази, що містяться у показаннях свідка про те, що суб'єкт владних повно­важень мав конфлікт з особистих мотивів з позивачем, через що ви­дав безпідставний наказ про його звільнення з публічної служби);

2) за способом утворення фактичних даних:

а) первісні докази - фактичні дані, одержані з першоджерела (з показань свідка, оригіналу документа тощо);

б) похідні докази - фактичні дані, отримані з першоджерела, що відтворює інший засіб доказування (наприклад, із копії письмового документа);

3) за джерелом отримання фактичних даних:

а) особисті докази - фактичні дані, джерелом отримання яких виступає людина (показання свідка);

б) предметні докази - фактичні дані, джерелом отримання яких виступає матеріальний об'єкт (закріплені у письмових, електронних або речових доказах);

в) змішані докази - фактичні дані, джерелом отримання яких вод­ночас є людина і матеріальний об'єкт (містяться у висновку експерта);

4) за механізмом отримання фактичних даних суб’єктом доказу­вання:

а) подані докази - це надані з власної ініціативи учасниками ад­міністративної справи безпосередньо до суду;

б) витребувані докази - це докази, одержані адміністративним судом від відповідної особи на його вимогу або за клопотанням уча­сника адміністративної справи;

в) установлені докази - це докази, виявлені за наслідком прове­дення окремих процесуальних дій у процесі доказування (наприклад висновок експерта, показання свідка тощо).