§ 2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав

Слід зазначити, що джерела римського права не містили визначення речового права. Однак існувало посилання, що приватне право поділяється на право, яке стосується речей, і право, що стосується позовів.

Перший «блок» відносин приватного права являв собою не еквівалент сучасного розуміння речового права, а охоплював усі норми, що регулюють майнові відносини, тобто майнове право. Згодом у складі норм майнового права було виокремлено дві групи правових норм: правові приписи, що забезпечували особам право використовувати в своїх інтересах деякі речі та норми права, що наділяли певних

осіб правом вимоги від інших вчинення певних дій на їх користь. Джерела римського права першу групу визначали як право на речі (jura in ге), а другу — як право на особистість (jura in persona). Згодом право на річ перетворилося на речове право, під яким розуміли сукупність правових норм, що встановлювали постійні та безпосередні правомочності окремих суб’єктів на свій розсуд використовувати повністю або частково будь-які речі¹.

Ще на ранніх стадіях розвитку римського права із речових прав сформувалося володіння^[CXXIV] ^{^[CXXV], яке згодом породило право власності як найбільш абсолютне речове право та похідні від нього речові права на чуже майно, а саме: сервітути, емфітевзис, суперфіцій, заставне право.}

Таким чином, у Давньому Римі існували такі види речових прав: володіння, право власності та права на чужі речі.

<< | >>

↑

Источник: В. І. Борисова, Л. М. Баранова, М. В. Домашенко та ін.. Основи римського приватного права: Підручник / В. І. Борисова, 0-75 Л. М. Баранова, М. В. Домашенко та ін.; За заг. ред. В. І. Борисової та Л. М. Баранової. — X.: Право,2008. — 224 с.. 2008

Еще по теме § 2. Поняття, загальна характеристика та види речових прав: