§ 2. Представництво в адміністративному судочинстві

Суттєвою гарантією щодо забезпечення суб'єктивних прав гро­мадян та організацій є судове представництво. Практичне зна­чення процесуального представництва полягає, по-перше, у наданні сторонам і третім особам, які беруть участь у розгляді та вирішенні

Розділ ІІІ.

Основоположні засади інституту процесуального представниц­тва закріплено у ст. 59 Конституції України, яка гарантує, що кожен має право на правову допомогу, й що у випадках, передбачених зако­ном, ця допомога надається безоплатно, кожен є вільним у виборі за­хисника своїх прав.

Згідно з ч. 1 ст. 55 КАСУ сторона, а також третя особа в адмініст­ративній справі можуть брати участь в адміністративному процесі особисто та/або через представника. Представником може бути ад­вокат або законний представник.

Сторони і треті особи можуть брати участь у процесі самостійно або разом з представниками чи лише через них. Процесуальні права й обов’язки представників є похідними від процесуальних прав та обов’язків сторін і третіх осіб, їх обсяг залежить від уповноваження представника довірителем (стороною або третьою особою), якщо представник діє на підставі договору, або від встановлених законом меж, якщо представник діє на підставі закону (наприклад батьки як законні представники неповнолітніх, керівники як законні предста­вники органів, підприємств, установ та організацій, органи й особи, яким законом надано право захищати права, свободи та інтереси ін­ших осіб тощо). Повноваження на ведення справи в суді дає предста­вникові право на вчинення від імені особи, яку він представляє, усіх процесуальних дій, які може вчинити ця особа.

Виходячи з положень КАСУ, представники в адміністративному судочинстві беруть участь на основі договору або закону.

1. Договірне процесуальне представництво. Цей вид предста­вництва виникає внаслідок домовленості між особою, яка бере уч­асть у розгляді адміністративним судом справи як сторона або третя особа, та особою, яка є фахівцем у галузі права і має необхідні профе­сійні знання.

Правовідносини між процесуальним представником та особою, яка бере участь в адміністративній справі (сторона, третя особа), уре­гульовано виключно диспозитивним методом, оскільки такі відно­сини формуються лише за взаємною згодою цих осіб і можуть вини­кати, змінюватись або бути припинені у будь-який момент часу.

2. Законне представництво, на відміну від договірного, вини­кає не на підставі договору, а внаслідок законодавчо закріпленого

обов'язку конкретної особи здійснювати в адміністративному про­цесі в інтересах інших представницькі функції.

Так, у ст. 56 КАС України закріплено перелік суб'єктів, які мо­жуть виступати в адміністративній справі законними представни­ками, та визначено осіб, щодо яких може здійснюватися такий вид процесуального представництва. Це можуть бути батьки, опікуни, піклувальники і спеціальні суб'єкти, яким законом надано право представляти інтереси інших осіб. Законний представник само­стійно здійснює процесуальні права та обов'язки сторони чи третьої особи, яку він представляє, діючи в її інтересах. При цьому законні представники можуть доручати ведення справи в суді іншим особам, які відповідно до закону мають право здійснювати представництво в суді. Проте якщо дії законного представника суперечать інтересам особи, яку він представляє, суд може залучити до участі у справі від­повідний орган чи особу, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Та ж сама особа може бути водночас представником або декіль­кох позивачів, або декількох відповідачів, або декількох третіх осіб на одній стороні, за умови відсутності конфлікту інтересів між ними.

Відповідно до ст. 58 КАС України документами, що підтверджу­ють повноваження представників, є довіреність фізичної чи юриди­чної особи, ордер адвоката, свідоцтво про народження дитини чи до­кументи, які засвідчують право опіки чи піклування. Обмеження в повноваженнях адвоката мають бути вказані в довіреності. Про при­пинення представництва має бути письмово повідомлено суд.

Разом із тим КАС України визначає осіб, які не можуть бути пред­ставниками:

1) не може бути представником у суді особа, яка бере участь у справі як секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекла­дач та свідок або є помічником судді, що розглядає справу;

2) особа не може бути представником, якщо вона у цій справі представляє або представляла іншу особу, інтереси якої у цій справі суперечать інтересам її довірителя.

3) судді, прокурори, слідчі та працівники підрозділів, що здійс­нюють оперативно-розшукову діяльність, не можуть бути представ­никами в суді, крім випадків, коли вони діють від імені відповідних органів, що є стороною або третьою особою у справі, чи як законні представники сторони чи третьої особи.