§ 2. Сутність і зміст доказування в адміністративному судочинстві

Адміністративно-процесуальні норми інституту доказів та дока­зування неодноразово використовують термін «доказування» (у на­звах статей 77, 78 КАСУ), проте законодавець не дає його визначення у такий спосіб, як закріплено поняття «докази» у ч.

У спеціальній правничій літературі під доказуванням в адміні­стративному судочинстві узвичаєно розуміти передбачену адмініст­ративно-процесуальним законодавством логіко-практичну діяль­ність адміністративного суду та інших осіб, залучених у судовий про­цес, або які беруть у ньому участь, зі збирання, перевірки, дослі­дження та оцінювання змісту доказів та їх джерел одержання, здійс­нювану з метою пізнання та офіційного з'ясування всіх обставини адміністративної справи, необхідних для правильного вирішення публічно-правового спору по суті^[120].

Законодавець зараз установлює загальне правило, за яким кожна сторона повинна доводити ті обставини, на яких ґрунтуються їх ви­моги і заперечення (ч. 1 ст. 77 КАСУ), окрім справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, у яких обов'язок доказування покладається на відповідача, навіть якщо він не заперечує проти позову (ч. 2 ст. 77 КАСУ). Разом із тим у таких спра­вах відповідач не може посилатися на докази, які не були покладені у підґрунтя оскаржуваного рішення, окрім випадків, якщо він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до ухва­лення оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалеж­них від нього причин. У свою чергу, суд може зобов'язати позивача по­дати докази на підтвердження обставин, за яких, на думку останнього, відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів.

У справах щодо застосування суб'єктом владних повноважень чи створення ним загрози застосування негативних заходів впливу до позивача (звільнення, примушування до звільнення, притягнення до дисциплінарної відповідальності, переведення, атестація, зміна умов праці, відмова в призначенні на вищу посаду, зменшення роз­міру заробітної плати тощо) у зв'язку з повідомленням ним або його близькими особами про можливі факти корупційних або пов'язаних з корупцією правопорушень та інших порушень Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою обов'язок доказування, що ух­валені рішення або вчинені дії є правомірними і не були мотивовані діями позивача чи його близьких осіб щодо здійснення цього повідо­млення, покладається на відповідача.

Поряд із необхідністю доказування кожною стороною кола тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і запе­речень, законодавець у ст. 78 КАСУ встановлює підстави звільнення від доказування. Зокрема, не підлягають доказуванню обставини: а) визнані учасниками адміністративної справи; б) визнані адміністра­тивним судом загальновідомими; в) установлені рішенням суду у го­сподарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало за­конної чинності, не доказуються під час розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної чинності, є обов'язковими:

1) лише для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалено вирок, ухвалу або постанову суду;

2) виключно з таких питань: а) чи були ці дії (бездіяльність); б) чи вчинено їх цією особою.

Інші обставини за таким вироком чи постановою підлягають до­казуванню в загальному порядку.

Загальні правила подання доказів містяться у ст. 79 КАСУ. Так, позивач та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, мають подавати докази разом із поданням по­зовної заяви, а відповідач і третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - разом із поданням відзиву або письмо­вих пояснень третьої особи. Однак слід зважати на те, що докази, які не були додані до позовної заяви чи до відзиву на неї, можуть пода­ватися через канцелярію суду з використанням Єдиної судової ін­формаційно-телекомунікаційної системи або в судовому засіданні разом з клопотанням про їх приєднання до матеріалів адміністрати­вної справи.

У разі неможливості подання доказу у встановлений строк учас­ник справи зобов’язаний письмово проінформувати про це суд із за­значенням причин, з яких доказ не може бути отриманий і поданий, і повідомити, що він здійснив усі необхідні дії, спрямовані на його отримання та подання (ч.

Отже, можемо сформулювати імперативні вимоги до процедури подання доказів: 1) у точно встановлений законом строк; 2) одноча­сно з позовною заявою (для позивача), відзивом (для відповідача) або письмовим поясненням (для третьої особи); 3) копії доказів (крім речових доказів) мають заздалегідь надсилатися або надава­тися особою, яка їх подає, іншим учасникам справи.

Що ж стосується питання про витребування доказів, то адмініст­ративний суд своєю ухвалою може їх витребувати або за власною іні­ціативою, або за клопотанням учасника справи, якщо: 1) виникли труднощі фактичного або юридичного характеру щодо їх отримання (неможливість доступу до них, існування певної заборони); 2) існу­ють відомості, що вказують на факт перебування належного доказу у певної особи (частини 1-3 ст. 80 КАСУ). У разі неможливості на­дання доказу особа протягом установленого законом строку (п’ять днів) з дня вручення ухвали про витребування доказів повинна пові­домити про це суд, зазначивши поважні причини, що перешкоджа­ють наданню доказів (ч. 7 ст. 80 КАСУ).

Законодавець вимагає від учасників адміністративної справи добросовісно виконувати свої процесуальні права й обов’язки та не зловживати ними, зокрема під час неналежного виконання ухвали суду про витребування доказів у разі: а) неповідомлення суду про не­можливість надати доказ; б) неподання доказів з неповажних при­чин. Суд має право застосувати до такої особи заходи процесуаль­ного примусу у вигляді тимчасового вилучення доказів для їх дослі­дження судом або штраф, передбачені статтями 147, 149 КАСУ.

Відповідно до принципу офіційного з’ясування всіх обставин ад­міністративної справи законодавець забезпечив можливість суду, який розглядає справу, доручати і проводити певні процесуальні дії, пов’язані зі збиранням доказів за місцем їх розташування іншому ад­міністративному суду, у межах територіальної підсудності остан­нього (ч.

Міжнародні договори, згоду на обов’язковість яких надано Вер­ховною Радою України, а також ч. 1 ст. 85 КАСУ дозволяє адміністра­тивному суду звернутися із судовим дорученням про надання право­вої допомоги до іноземного суду або іншого компетентного органу іноземної держави за умови, якщо в процесі розгляду справи суду не­обхідно провести окремі процесуальні дії, пов’язані з процесом дока­зування на території іншої держави. Порядок звернення суду із судо­вим дорученням про надання правової допомоги до іноземного ор­гану або іншого компетентного органу іноземної держави, його фо­рму і зміст, процедури виконання в Україні судових доручень інозе­мних судів і закордонними дипломатичними установами чітко ви­значено статтями 85-89 КАСУ.