Висновки до першого розділу

За період, що минув з прийняття ЦПК України, його положення щодо фактів, що мають юридичне значення, суттєвих трансформацій не зазнали. Коло фактів, що можуть бути встановлені, доповнено таким видом, як смерть особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру.

Пропонована нова редакція ЦПК України, фактично, не передбачає змін до положень про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Розвиток сучасної наукової думки за досліджуваною проблематикою свідчить про особливий інтерес до сфери сімейно-правових відносин щодо встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Законодавець застосовує поняття «юридичний факт» та «факт, що має юридичне значення», не закріплюючи визначення у нормативно-правових актах.

Факти, що мають юридичне значення, мають особливу сферу застосування та спеціальний порядок встановлення у порядку окремого провадження.

У порядку окремого провадження встановлюються факти, які об’єктивно, реально існували (існують), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, однак які в силу обставин (наприклад, неможливість реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану відповідного факту) потребують встановлення судом.

Фактами, що мають юридичне значення та які можуть бути встановлені у порядку окремого провадження, є такі реальні обставини, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб та для встановлення яких законом не визначено іншого порядку.

У порядку окремого провадження допускається спірність факту, яка не означає безумовної наявності спору про право. Усунення всіх сумнівів щодо факту, що має юридичне значення, тягне за собою ухвалення рішення про його встановлення. Якщо ж судом буде виявлено спір про право, він зобов’язаний буде вжити процесуальних дій, визначених ЦПК України (відмова у відкритті провадження у справі або залишення заяви без розгляду).

Встановлення тих чи інших фактів у позасудовому порядку може здійснюватись, у межах їх компетенції, різними суб’єктами, як тонотаріусами, органами державної реєстрації актів цивільного стану, державними реєстраторами тощо.

Характерною властивістю фактів, що мають юридичне значення, та які встановлюються у порядку окремого провадження, є їх преюдиціальність.

Свободи, як можливості особи, гарантовані міжнародними актами та національним законодавством України, не можуть виникати, змінюватися або припинятися залежно від встановлення судом того чи іншого факту. Встановлення факту, що має юридичне значення, впливає на особисті та (або) майнові права особи. При цьому вільний вибір того, як саме їх реалізувати (чи не реалізувати), і є проявом свободи особи, її можливостей діяти будь-яким, не забороненим законом, чином, однак у межах, визначених суб’єктивним правом.

Процесуальною заінтересованістю наділені всі учасники справ окремого провадження, зокрема, про встановлення фактів, які мають юридичне значення.

Осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можна класифікувати у залежності від виду того чи іншого факту, що має юридичне значення та який підлягає встановленню на: 1) осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що тягнуть виникнення, зміну чи припинення сімейних правовідносин (зокрема, у справах про встановлення фактів родинних відносин, батьківства, материнства, реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу); 2) осіб, які беруть участь у справах про встановлення інших фактів, що мають юридичне значення (зокрема, у справах про встановлення фактів перебування на утриманні, каліцтва, проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини належності правовстановлюючих документів, впровадження винаходу).

Правила, за якими визначаються заявники у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можуть бути класифіковані: за загальним правилом заявником може бути лише фізична особа; спеціальними правилами конкретизується, що заявником в окремих категоріях відповідних справ може бути: 1) громадянин України, який проживає за її межами (у всіх справах про встановлення факту, що має юридичне значення); 2) батьки, родичі або інші законні представники дитини (у справах про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України); 3) родичі померлого (у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України).

Включення до числа заявників юридичних осіб відповідає завданням цивільного судочинства і не суперечить правилам юрисдикційності, закріпленим у ЦПК України та ГПК України.

У справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можливість процесуальної співучасті не є очевидною. Попри це, видається цілком можливим і обґрунтованим множинність осіб у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення.

Статус заявника у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в окремому провадженні, статус позивача у позовному провадженні та заявника (стягувача) у наказному провадженні має як схожі, так і відмінні риси. Особливості різних видів цивільного судочинства справляють вплив і на статус їх учасників, їх поведінку, вибір та реалізацію ними їх процесуальних прав.

Підхід щодо наділення заінтересованих осіб, як і заявників, обсягом процесуальних прав та обов’язків сторін, за винятками, встановленими у розділі IV ЦПК України, не враховує особливості процесуального статусу та роль заінтересованих осіб в окремому провадженні.

Має місце правова невизначеність питання механізму видачі довіреності законним представником та її форми. Неоднозначним є нормативне врегулювання поширення (не поширення) на законне представництво норми статті 240 ЦК України, та, відповідно, поширення на видачу довіреності законним представником правила статті 245 ЦК України про передоручення.

Передбачивши право на посвідчення довіреності фізичної особи за місцем проживання законодавець не визначив суб’єкта посвідчення такої довіреності, що може викликати окремі труднощі при практичній реалізації.

Бездомним особам, як й іншим особам, які не мають постійного місця проживання довіреність на представництво може (попри відсутність прямої вказівки закону) видаватись за їх місцем проживання (спеціалізована соціальна установа, заклад соціального обслуговування) відповідною посадовою особою.

Законний представник може бути також призначений або замінений судом, ним також можуть виступати і такі особи, як прийомні батьки (ч.

Функції представництва можуть виконуватись і у рамках безоплатної вторинної правової допомоги, суб’єктами надання якої в Україні є центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

У більшості випадків законодавець передбачив право на звернення до суду органів та осіб яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб з позовом. Такі органи, в силу функцій, які виконуються, можуть звертатись до суду у справах, які розглядаються і у порядку окремого провадження, однак щодо справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, прямо право таких органів на звернення до суду не визначено.

Невичерпність фактів, що мають юридичне значення і які можуть бути встановлені у порядку окремого провадження, особливе значення доказів у цій категорії справ, широке коло повноважень органів опіки та піклування та служб у справах дітей та їх завдання, виконання яких передбачено чинним законодавством дозволяють вважати висновки, підготовлені ними, можливими, хоч і не обов’язковими, доказами у справі.