Висновки до першого розділу

1. Порядок встановлення факту родинних відносин між фізичними особами в порядку окремого провадження був відсутній у цивільному процесуальному законодавстві, яке діяло на території українських земель до XX ст.

2. Історична генеза порядку встановлення фактів родинних відносин між фізичними особами, а також перебування фізичної особи на утриманні у період з 1924 по 1963 рр. відбувалася подібно. Так, встановлення вказаних фактів не було передбачено в ЦПК Української РСР 1924 та 1929 років. Указана прогалина законодавства була усунута постановами Пленуму ВС СРСР від 29 червня 1945 р. № 9/8/V та від 07 травня 1954 р. № 3. І лише в ЦПК Української РСР 1963 р. був законодавчо закріплений розгляд судом справ про встановлення фактів родинних відносин між фізичними особами, а також перебування фізичної особи на утриманні, такі положення зберіглися і в чинному ЦПК України.

3. Фактично до XVI ст. порядок шлюбу регулювався звичаєвим правом, із XVI по XVIII ст. на території українських земель, які входили до складу Російської імперії, порядок укладення шлюбу регулювався здебільшого нормами

церковного права. Надалі шлюбні правовідносини регулювалися нормами як церковного, так і світського права, а з початку XX ст. - тільки світського права.

4. Розгляд судом справ про встановлення фактів одруження та розлучення було закріплено вже в ЦПК Української РСР 1929 р. У подальшому у ЦПК Української РСР 1963 р. було також передбачено розгляд судом справ про встановлення фактів реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, такий правовий припис наявний і в чинному ЦПК України.

5. Правові приписи, закріплені в ст. 47 Кодексу про сім’ю, опіку, шлюб і акти громадянського стану Української РСР 1926 р., позбавили суд права встановлювати факт усиновлення, здійсненого як до, так і після 1926 р. аж до 1995 р., коли була прийнята Постанова Пленуму ВС України від 31 березня 1995 р.

6. На підставі ч. 1 ст. 17 Закону України «Про власність», який втратив чинність 20 червня 2007 р., та ч. 2 ст. 273 ЦПК 1963 р. суд міг встановлювати факт «фактичних шлюбних відносин», але наслідки таких відносин були цивільно-правовими.

7. Оскільки саме із набранням чинності СК України (01 січня 2004 р.) відносини проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу набули сімейно-правового характеру, то факт проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу може бути встановлений судом саме з 01 січня 2004 р.

8. Встановлюючи факти, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, суди здійснюють не захист, а охорону законних інтересів, що можуть лежати в основі різних галузевих суб’єктних прав, адже рішення судів у таких справах спрямовані не на поновлення порушених суб’єктивних прав, свобод та інтересів, а на забезпечення їх позитивного здійснення, а тому не підлягають примусовому виконанню.

9. Об’єктом охорони у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні є законний інтерес заявника.

10. Окреме провадження не безспірне, адже в межах такого провадження допускається спір, але лише спір про факт. При цьому спір про право в таких справах не обмежується лише спором про право сімейне. Заінтересовані особи (їхні представники) можуть заперечувати існування юридичного факту, оспорювати докази, подані заявником у справі про встановлення певного факту, що має юридичне значення, зокрема, у сімейних відносинах. Однак заява про встановлення факту, що має юридичне значення, у порядку окремого провадження може бути залишена без розгляду на підставі ч. 6 ст. 235 ЦПК України лише в тому разі, якщо встановлення такого факту безпосередньо пов’язане із необхідністю вирішення спору про право.

11. Заявник у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, - це особа, яка як учасник сімейних відносин, звертається до суду з вимогою про охорону свого законного інтересу шляхом ухвалення рішення суду про встановлення факту, що має юридичне значення в сімейних відносинах.

12. Заінтересовані особи у справах окремого провадження - це особи, на суб’єктивні права чи обов’язки яких можуть вплинути межі законної сили рішення суду про встановлення певного юридичного факту.

13. Заінтересованих осіб у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, за критерієм обов’язковості їх залучення до участі у справі, слід класифікувати на: 1) фізичних осіб, залучення яких до участі у справі є обов’язковим (це особи, які пов’язані із заявником сімейними відносинами, і на їх права, інтереси та обов’язки може вплинути рішення суду); 2) особи, залучення яких до участі в справі є факультативним (це особи, які не пов’язані із заявником сімейними відносинами - уповноважені органи влади, нотаріуси, які відмовили у засвідчені юридичного факту, органи та особи, які будуть залучені до реалізації рішення суду).

14. За своїм процесуальним статусом заінтересовані особи у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, в окремому провадженні подібні до третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору у справах позовного провадження. Інтереси заінтересованої особи можуть як суперечити, так і збігатися з інтересами заявника.

15. У справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, процесуальна співучасть можлива, але лише факультативна. Оскільки всі справи про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, не пов’язані нерозривно з особою заявника або заінтересованої особи, то процесуальне правонаступництво в таких справах також можливе.

16. Участь уповноважених державою органів (органів опіки та піклування, служб у справах дітей) шляхом подання висновків при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення в сімейних відносинах, не є доцільною, оскільки в таких справах відсутній спір про право, до компетенції вказаних органів не належить підтвердження відповідних фактів і їх висновки не можуть бути належним засобом доказування у таких справах.