<<
>>

ВИСНОВКИ

Дослідження інституту встановлення фактів, що мають юридичне значення, у порядку окремого провадження дозволило дійти таких висновків та сформувати наступні пропозиції:

1. За період, що минув з прийняття ЦПК України, його положення щодо фактів, що мають юридичне значення, суттєвих трансформацій не зазнали.

Коло фактів, що можуть бути встановлені, доповнено таким видом, як смерть особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. Набули правової визначеності дії суду у разі виявлення спору про право на стадіях відкриття провадження у справі та під час розгляду справи. Усунено прогалину щодо визначення підсудності справ за заявою громадянина України, який проживає за її межами. Визначено окремі особливості провадження у справах про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України.

2. У порядку окремого провадження встановлюються факти, які об’єктивно, реально існували (існують), від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, однак які в силу обставин (наприклад, неможливість реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану відповідного факту) потребують встановлення судом.

3. Фактами, що мають юридичне значення, та які можуть бути встановлені у порядку окремого провадження, є такі реальні обставини, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб та для встановлення яких законом не визначено іншого порядку.

4. У порядку окремого провадження допускається спірність факту, яка не означає безумовної наявності спору про право.

5. З метою посилення охорони прав осіб та зменшення потреби у їх судовому захисті пропонуємо внесення доповнень до Закону України «Про державну реєстрацію актів цивільного стану» (з подальшим врегулюванням на підзаконному рівні) щодо закріплення, окрім обов’язкової, добровільної реєстрації інших актів цивільного стану.

6. Свободи, як можливості особи, гарантовані міжнародними актами та національним законодавством України, не можуть виникати, змінюватися або припинятися залежно від встановлення судом того чи іншого факту. Встановлення факту, що має юридичне значення, впливає на особисті та (або) майнові права особи. При цьому вільний вибір того, як саме їх реалізувати (чи не реалізувати), і є проявом свободи особи, її можливостей діяти будь-яким, не забороненим законом, чином, однак у межах, визначених суб’єктивним правом.

7. Осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення, можна класифікувати у залежності від виду того чи іншого факту, що має юридичне значення та який підлягає встановленню на:

- осіб, які беруть участь у справах про встановлення фактів, що тягнуть виникнення, зміну чи припинення сімейних правовідносин (зокрема, у справах про встановлення фактів родинних відносин, батьківства, материнства, реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення, проживання однією сім’єю чоловіка та жінки без шлюбу).

- осіб, які беруть участь у справах про встановлення інших фактів, що мають юридичне значення (зокрема, у справах про встановлення фактівперебування на утриманні, каліцтва, проживання разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини належності правовстановлюючих документів, впровадження винаходу).

8. За загальним правилом заявником може бути фізична особа, за спеціальними правилами заявником може бути: 1) громадянин України, який проживає за її межами (у всіх справах про встановлення факту, що має юридичне значення); 2) батьки, родичі, їхні представники або інші законні представники дитини (у справах про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України); 3) родичі померлого або їхні представники (у справах про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України).

9. Виходячи з подвійної природи судового наказу, яких є як особливою формою судового рішення, так і виконавчим документом, найменувань сторін у виконавчому провадженні та вимог до виконавчого документу, термін «стягувач» є більш вдалим для наказного провадження та дозволить відмежувати його від заявника у справах окремого провадження.

10. Частина 2 статті 42 ЦПК України, як норма спеціальна, закріплює альтернативність: довіреність фізичної особи повинна бути посвідчена нотаріально або посадовою особою організації, в якій довіритель працює, навчається, перебуває на службі, стаціонарному лікуванні чи за рішенням суду, або за місцем його проживання.

11. Передбачивши право на посвідчення довіреності фізичної особи за місцем проживання законодавець не визначив суб’єкта посвідчення такої довіреності, що може викликати окремі труднощі при практичній реалізації. Бездомним особам, як й іншим особам, які не мають постійного місця проживання, довіреність на представництво може (попри відсутність прямої вказівки закону) видаватись за їх місцем проживання (спеціалізована соціальна установа, заклад соціального обслуговування) відповідною посадовою особою.

12. Функції представництва можуть виконуватись у рамках безоплатної вторинної правової допомоги, суб’єктами надання якої в Україні є центри з надання безоплатної вторинної правової допомоги та адвокати, включені до Реєстру адвокатів, які надають безоплатну вторинну правову допомогу.

13. У більшості випадків законодавець передбачив право на звернення до суду органів та осіб яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб саме з позовом. Такі органи можуть звертатись до суду у справах, окремого провадження (наприклад, органи опіки та піклування у справах про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, про визнання фізичної особи недієздатною). Щодо справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, прямо право таких органів на звернення до суду не визначено.

14. Невичерпність фактів, що мають юридичне значення і які можуть бути встановлені у порядку окремого провадження, особливе значення доказів у цій категорії справ, широке коло повноважень органів опіки та піклування та служб у справах дітей та їх завдання, виконання яких передбачено чинним законодавством дозволяють віднести висновки, підготовлені ними, до числа можливих, хоч і не обов’язкових, доказів у справі.

15. Критерії визначення підсудності за заявою громадянина України, який проживає за її межами, про встановлення факту, що має юридичне значення, законодавцем не закріплено. Тому заявник може, за наявності відповідного обґрунтування (наприклад, наявність тимчасового місця проживання в Україні) просити Верховний Суд України визначити підсудність з урахуванням його інтересів. В іншому разі питання вирішуватиметься на розсуд суду.

16. У порядку окремого провадження може бути застосовано правило альтернативної територіальної підсудності у разі вибору одного із передбачених у законі судів при поданні заяв про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України чи про встановлення факту смерті такої особи.

17. На підставі аналізу положень ЦПК України, Законів України «Про здійснення правосуддя та кримінального провадження у зв’язку з проведенням антитерористичної операції» та «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України», можна констатувати певну фрагментарність врегулювання питання підсудності, за якої у певних випадках зміни вносяться до ЦПК України, а в інших – залишаються предметом регулювання спеціальних актів, які є актами тимчасового характеру, дія яких напряму залежить від існування/припинення існування обставин, що зумовили їх прийняття.

18. Систематизувати правила підсудності у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення можна наступним чином: загальні (виключна територіальна підсудність) та спеціальні (альтернативна територіальна підсудність – при процесуальній співучасті, при поданні заяви про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території, а також при поданні заяви про встановлення факту смерті особи на такій території; підсудність за ухвалою судді Верховного Суду України – при зверненні громадянина України, який проживає за її межами).

19. У рамках одного провадження не мають розглядатися вимоги, які за своїми природою і ознаками відносяться до різних видів проваджень.

В іншому разі матиме місце підміна суті та призначення різних видів провадження, що суперечить правилам та принципам цивільного судочинства. Це може викликати і цілком очікувані труднощі, пов’язані із підсудністю, сплатою судового збору тощо.

20. Питання доцільності проведення попереднього судового засідання вирішується, як випливає із ч.7 ст.130 ЦПК України, суддею. Якщо із заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, та доданих до неї документів не випливає обґрунтованість визначення кола заінтересованих осіб, судді є сенс призначити проведення попереднього судового засідання. Підстав для залишення заяви без руху при цьому не вбачається: ст. 121 ЦПК України містить вичерпний перелік підстав для залишення заяви без руху та не може підлягати розширеному застосуванню на розсуд суду.

21. Порівняно із позовним провадженням питома вага висновку експерта в окремому провадженні менша. Найбільш вірогідними видами експертиз, потреба у проведенні яких може виникнути при розгляді справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, є: 1) почеркознавча експертиза; 2) авторознавча експертиза; 3) лінгвістична експертиза усного мовлення; 4) технічна експертизи реквізитів документів.

22. Пропоноване у новому ЦПК Українивизначення електронних доказів та речових доказів змішує ці поняття.

23. Форма відображення електронного документу може бути як електронна, так і паперова, а фіксація інформації у електронній формі прирівнюється до письмової, що вказує на певну некоректність використаних у новому ЦПК положень про письмові та електронні докази і на необхідність суттєвого їх доопрацювання.

24. Доцільність проведення судових дебатів у справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення є та зумовлена тим, що вони, попри відсутність сторін з протилежними позиціями, дають можливість заявнику додатково акцентувати увагу на обставинах, які мають значення для встановлення відповідного факту, заінтересованим особам – узагальнити свою позицію щодо нього, суду –з’ясувати остаточні позиції учасників процесу та визначитись із мотивами, які спонукатимуть до висновків у справі, що будуть покладені в основу рішення.

25. Питання примусового виконання рішень про встановлення фактів, що мають юридичне значення, наявними нормами не охоплюється. Проблема з площини теоретичної дискусії має бути перенесена у законотворчу.

26. Як правило, у рішеннях про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України не визначається особа, зобов’язана виконати таке рішення, та заходи примусового виконання рішень, що зумовлено процесуальними особливостями, метою цього виду провадження. Вказане може створити процедурні перешкоди примусовому виконанню рішень суду про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України.

27. Незважаючи на наявність значної кількості спільних ознак, у певних випадках слід розмежовувати встановлення факту родинних відносин і встановлення факту сімейних відносин. Враховуючи формулювання ст. 256 ЦПК України, в останньому випадку мова йтиме про встановлення всіх інших фактів (крім встановлення факту родинних відносин), що випливають із сімейних правовідносин і від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення (ч. 2 ст. 256 ЦПК України).

28. Судова практика у сфері встановлення факту перебування на утриманні зосереджена на встановленні досліджуваного факту у зв’язку із смертю годувальника. Однак існують й інші підстави для звернення до суду для встановлення факту перебування на утриманні в порядку окремого провадження (у зв’язку із оголошенням годувальника безвісно відсутнім, із додатковими витратами на лікування батька, матері тощо).

29. При встановленні факту проживання однією сім’єю перевірці підлягають обставини сімейного, цивільного, житлового та іншого характеру: спільність проживання; час проживання однією сім’єю; взаємність прав та обов’язків чоловіка та жінки; перебування чоловіка та жінки; стосовно яких встановлюється факт проживання однією сім’єю, у іншому шлюбі; наявність спільного побуту тощо.

30. Процедурні питання, пов’язані із розглядом справ про встановлення фактів народження і смерті на тимчасово окупованій території, не повинні бути надмірно деталізованими у нормах ЦПК України, щоб не переобтяжувати їх, ризики, у тому числі майнового характеру, можуть бути мінімізовані узагальненнями судової практики відповідної категорії справ та її роз’ясненнями, як результат правозастосування.

31. І правовстановлюючий документ, і документ, який посвідчує право власності можна визначити, як матеріальний носій, що містить інформацію про право, яке виникло з підстав, визначених законодавством. Нараз спостерігається відсутність у законодавстві єдності термінології при позначенні такого документу.

32. Спостерігається тенденція відступлення від сталого підходу до збереження інформації на матеріальних носіях у бік її відображення в електронному вигляді, зокрема, формується «змішана» система оформлення прав на нерухоме майно: з підтвердженням виникнення такого права на матеріальному носії (документі), або без видачі такого. При цьому розгляд справ у порядку окремого провадження про встановлення факту належності правовстановлюючих документів не зводиться до встановлення факту належності правовстановлюючих документів на майно, може йтися і про належність особі інших документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв’язку з пораненням.

33. Аналіз судової практики показує, що мають місце звернення до суду в порядку окремого провадження для вирішення питань, пов’язаних з виправленням помилок в актах цивільного стану, попри адміністративний характер таких правовідносин.

34. Попри широку судову практику здійснення розгляду справ про встановлення факту етнічного походження особи (національності особи) сама можливість встановлення відповідного факту у порядку окремого провадження заперечується.

35. Віднесення себе особою до тієї чи іншої національності є правом, гарантованим законодавством України, що у повній мірі відповідає і міжнародним актам. Наявність мети встановлення факту, від якого залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичної особи, зумовлює можливість його встановлення в порядку окремого провадження. Аналіз понять «нація», «національність», «походження», «етнічний» та чинного законодавства вказує на можливість формулювання відповідного факту як факту належності до певної нації, а також на можливість застосування у цій категорії справ альтернативного найменування відповідного факту, а саме: «факт етнічного походження».

36. Сформований перелік заінтересованих осіб у цій категорії справ включає осіб, яким відомі дані, що можуть мати значення для встановлення відповідного факту, у тому числі, у зв’язку із діяльністю, яку вони здійснюють чи посадовими обов’язками, які виконують.

37. Норми ЦК України не відтворюють положення ЦК УРСР про фактичне прийняття спадщини, але відповідно до ч.3 ст.1268 ЦК України сам факт постійного проживання разом із спадкодавцем і віднесення до числа спадкоємців є достатнім для виникнення юридичних наслідків у формі прийняття спадщини. У разі відмови нотаріуса у видачі свідоцтва про право на спадщину звернення до суду можливе: у разі відсутності спору про право – в порядку окремого провадження, при наявності спору – у порядку позовного провадження.

38. Запропоновано внести зміни та доповнення до законодавства.

У ЦПК України:

- частину 1 статті 257-1 ЦПК України викласти у наступній редакції: «заява про встановлення факту народження особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана батьком, матір’ю або іншими законними представниками дитини до будь-якого суду за межами такої території України незалежно від місця проживання заявника.

Заява про встановлення факту смерті особи на тимчасово окупованій території України, визначеній Верховною Радою України, може бути подана членами сім’ї померлого до суду за межами такої території України».

- частину 1 статті 257 ЦПК України викласти у наступній редакції: «заява про встановлення факту, що має юридичне значення, подається до суду фізичною особою за місцем її проживання, а юридичною особою - за її місцезнаходженням».

- частину 5 статті 176 ЦПК України викласти у наступній редакції: «Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, можуть ставити питання один одному. Після заслуховування пояснень суд обговорює з учасниками процесу питання оцінки наведеним в поясненнях обставинам».

- статтю 225 ЦПК України доповнити частиною 3 наступного змісту: «заочний розгляд справи не поширюється на порядок окремого провадження». ? чи частину 3 статті 235 ЦПК України викласти у наступній редакції: « Справи окремого провадження розглядаються судом з додержанням загальних правил, встановлених цим Кодексом, за винятком положень щодо змагальності та меж судового розгляду. Справи окремого провадження не можуть бути розглянуті у порядку заочного розгляду. Інші особливості розгляду цих справ встановлені цим розділом».

У Законі України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України»:

частину 1 статті 12 Закону доповнити абзацом 12 наступного змісту: «Підсудність цивільних справ про встановлення факту народження або смерті особи на тимчасово окупованій території України визначається згідно ЦПК України».

<< | >>
Источник: САНІН БОГДАН ВОЛОДИМИРОВИЧ. Встановлення в порядку цивільного судочинства фактів, що мають юридичне значення Київ, 2017. 2017

Скачать оригинал источника

Еще по теме ВИСНОВКИ:

  1. Висновки до розділу 4
  2. ВИСНОВКИ:
  3. Стаття 148. Дослідження висновку експерта
  4. 3,1. Участь у справі органів державної влади та місцевого самоврядування для подання висновків та висловлення своєї думки щодо вирішення справи по суті
  5. Дослідження висновку експерта
  6. Стаття 189. Дослідження висновку експерта
  7. Відповідно до ч. 2 ст. 311 ЦПК висновки і мотиви, з яких скасовані рішення, є обов'язковими для суду першої інстанції при новому розгляді справи. Що розуміється під такими висновками і мотивами?
  8. Чи може суд касаційної інстанції скасувати судове рішення суду першої чи апеляційної інстанцій з тих підстав, що при новому розгляді ці суди не виконали і не врахували тих висновків і мотивів, які для них є обов'язковими і були зазначені в ухвалі про скасування попереднього судового рішення?
  9. Висновки до розділу.
  10. ВИСНОВКИ:
  11. 1.4. Висновки до розділу.
  12. ВИСНОВКИ
- Авторское право - Аграрное право - Адвокатура - Административное право - Административный процесс - Арбитражный процесс - Банковское право - Вещное право - Государство и право - Гражданский процесс - Гражданское право - Дипломатическое право - Договорное право - Жилищное право - Зарубежное право - Земельное право - Избирательное право - Инвестиционное право - Информационное право - Исполнительное производство - История - Конкурсное право - Конституционное право - Корпоративное право - Криминалистика - Криминология - Медицинское право - Международное право. Европейское право - Морское право - Муниципальное право - Налоговое право - Наследственное право - Нотариат - Обязательственное право - Оперативно-розыскная деятельность - Политология - Права человека - Право зарубежных стран - Право собственности - Право социального обеспечения - Правоведение - Правоохранительная деятельность - Предотвращение COVID-19 - Семейное право - Судебная психиатрия - Судопроизводство - Таможенное право - Теория и история права и государства - Трудовое право - Уголовно-исполнительное право - Уголовное право - Уголовный процесс - Философия - Финансовое право - Хозяйственное право - Хозяйственный процесс - Экологическое право - Ювенальное право - Юридическая техника - Юридические лица -